Маніфест української латинки
Редакція Na chasi виступає за перехід українців на використання латинської абетки. Оскільки зміни завжди починаються із себе та однодумців, ми закликаємо колег з онлайн-медіа долучитися до цього переходу і пропонуємо свій варіант адаптованої латинки.
Чому? На те є низка причин:
- Українська стане першою за кількістю носіїв серед слов’янських мов, що використовують латинську абетку. Це зробить її привабливішою для вивчення іноземцями, та й загалом простішою для опанування, зважаючи на те, що латинські літери вміє читати вся планета.
- Українська стане зрозумілішою сусідам: словаки, чехи, поляки, хорвати та низка країн Східної Європи використовують саме латинку — а отже, мешканцям усіх цих країн буде легше читати і розуміти хоча би контекст (якщо й не все) написане.
- Латинка — перший крок до англійської як універсальної мови спілкування: дітям, які вчитимуться писати латинкою, простіше буде вивчити англійську (а в перспективі — ще й інші іноземні мови) аніж тим, хто змушений поєднувати змалку в голові дві несхожих абетки.
- Книгодрукування та книжковий дизайн отримають новий поштовх із використанням загальноприйнятих комерційних та open-source шрифтових гарнітур, а також відбудеться адаптація українських комерційних і безкоштовних шрифтів до міжнародної накреслювальної традиції.
- Освітня література, що (особливо в сфері гуманітарних наук) потребує ревізії, оновиться швидше із запуском нової абетки на загальнодержавному рівні.
- Зникне хаос у вуличних покажчиках, табличках, вивісках та зовнішній рекламі — за останні роки в Україні відбулася низка змін та повернень до історичних назв як окремих вулиць, так і цілих міст. І якщо брак коштів чи бюрократичні процедури заважають оновленню покажчиків, то загальнодержавне запровадження латинської абетки систематизує оновлення топоніміки. Додайте сюди дизайн-коди міст (як це вже роблять у Києві «Агенти змін») — і отримаємо стильне і сучасне візуальне середовище, комфортне для мешканців та зрозуміле для закордонних гостей.
Але ж це витрати!
Але ж це — інвестиції в майбутнє, відповімо ми. Додаткові витрати для переходу на латинку українських видавництв, інтернет-видань, вивісок насамперед державних установ, а також вуличних покажчиків, реклами, магазинів та кафе сприятимуть отриманню додаткових доходів — як би дивно це не звучало:
- Потрібно змінити вивіски та покажчики? Ці вивіски треба замовити; а отже — на часі тендер та прозорі закупівлі через системи електронних тендерів — крок до створення нових робочих місць та прибутків малого та середнього бізнесу у регіонах (адже внаслідок децентралізації такі роботи фінансуватимуться на місцевому рівні).
- Додаткові кошти за вивіски, книги та друковану продукцію надходять виробникам? Вони сплатять додаткові податки — а отже, тим самим сприятимуть наповненню місцевих бюджетів.
- Латинка спрощує дітям вивчення другої іноземної мови змалку, бо не треба запам’ятовувати додаткових абеток із несхожими літерами? Чим раніше вони говоритимуть і писатимуть кількома іноземними мовами, тим кращою буде їхня перспектива у глобалізованому світі.
- Туристам стане простіше читати вивіски та меню. Вони приїздять частіше та охочіше витрачають свої гроші у готелях, ресторанах, місцях вуличної торгівлі.
- Декілька слів про зручність: тексти, звіти та внутрішній документообіг в ІТ, стартапах, науковій діяльності — краще мати лише одну розкладку на клавіатурі замість двох чи трьох. Зникає потреба імпортувати адаптовану техніку, яка часто саме через кириличну клавіатуру коштує дорожче.
А як же наша історія?
Історію та минуле неможливо стерти — можна просто винести із них уроки та рухатися далі, робити перетворення та кроки, що приведуть нас до майбутнього. Наші діти та онуки подякують нам за те, що підготували ґрунт для мовної, культурної та технологічної інтеграції. Так, покоління, старше за середній вік, не оцінить такого кроку і можливо навіть буде обурюватися — але ця зміна потрібна не їм, а тим, хто прийде після них (і навіть опісля нас).
А чи робив це вже хтось інший, крім України?
- Азербайджан — 1991 рік, відновили історичне переведення на латинку, яке існувало на початку XX століття, коли країна відмовилася від арабського правопису. На практиці країна перейшла на латинку лише в серпні 2001 року вольовим рішенням президента Гейдара Алієва. До цього всюди на практиці люди послуговувались кирилицею. Локальні ЗМІ, до речі, вважали, що перехід на латиницю спричинить втрату аудиторії та падіння рекламних прибутків. Президент виявився непохитним, і не сталося економічного та інформаційного колапсу (попри прогнози скептиків).
- Туркменістан — 1991 рік, за схожим сценарієм перейшов на латинку.
- Узбекистан — 1993 рік, відмовилися від кирилиці. Навчання у школах та робота переважної частини ЗМІ тут йде латиницею.
- Молдова — 1989 рік, запровадили абетку, дуже схожу на румунську.
- Казахстан — 2017 рік, президент цієї країни проголосив курс на прискорений перехід на латинку, який має завершитися за декілька років.
Як бачите, нічого екстраординарного у такій міграції немає: цивілізаційний вибір, нічого особистого.