📕 «Володарі DOOM» — квиток до призабутої епохи. Книга на часі

Якщо ви видавець і хочете, щоб ми оглянули вашу книжку, пишіть нам на [email protected].

Основні відомості про «Володарі DOOM»

• Видавництво: MALʼOPUS
• Автор: Девід Кушнер
• Переклад: Богдан Передрій

Мабуть, важко уявити кращий момент для старту нової рубрики «Книга на часі», ніж зараз, адже видавництво MAL’OPUS випустило український переклад книжки «Володарі DOOM».

Відбулося це доволі вчасно, адже зовсім скоро на нас чекає реліз DOOM: The Dark Ages. Тому перед тим, як поринути в нову пригоду від id Software, саме час озирнутися назад і дізнатися, з чого все починалося: як народжувалася ця легендарна ігрова франшиза і в якому світлі її можна буде сприймати після прочитання.

Відзначу, що оригінальна версія «Володарів DOOM» Девіда Кушнера вийшла ще у 2003 році. Тому огляд я поділив на дві частини: спершу поговоримо про саму книжку, а вже потім — окремо про українське видання від MAL’OPUS.

Книжковий байопік

У 2003 році журналіст Девід Кушнер видав книжку з гучною назвою Masters of Doom: How Two Guys Created an Empire and Transformed Pop Culture. Тепер, через понад двадцять років, вона дісталася й українського читача під іменем «Володарі DOOM».

Коли ця книжка тільки вийшла, вона була надто близько до подій, які описувала. Написана ледь не по гарячих слідах — майже на відстані витягнутої руки від усіх тих рішень і людей, що створювали DOOM.

Тому як це часто буває з текстами, які народжуються поруч із подіями, тут є свої обмеження та переваги. Зрештою останнє навіть у 2025 році робить книжку важливою — хоча б для того, щоби зрозуміти, звідки і за яких умов усе почалося для id Software та DOOM.

Цікавою книжку робить те, що Кушнер не просто розповідає про створення культового шутера від першої особи. Він обережно вплітає цю історію в ширший контекст. Автор робить поверхневий екскурс у минуле відеоігор та індустрії, якою вона була ще до того, як перетворилася у те, що ми знаємо сьогодні.

Водночас текст, якщо не чудовий у деталях, то він неймовірно дає змогу відчути епоху, яку описує.

Тоді наприкінці 1980-х та початку 1990-х років, усе ще пахло пригодою. Індустрія, якою ми її знаємо зараз, із корпораціями, мільйонними бюджетами і роздутими командами розробників, здавалася б неможливою в той час, коли невеликі команди створювали свої ігри майже як рок-гурти, які тоді писали свої революційні альбоми.

Власне саме цю аналогію Кушнер підхоплює буквально. У певний момент він порівнює реліз DOOM і ранню id Software з феноменом Nirvana та її альбому Nevermind — те ж саме брутальне звучання, те саме бажання робити те, що подобається тобі, а не ринку.

Взагалі, id Software тоді справді нагадувала маленький гурт. Двоє Джонів — Кармак і Ромеро — тримали все на собі, а Том Голл і Адріан Кармак акомпанували їм.

Цей «рок-гурт» ігрової індустрії зумів не просто створити гру — вони перевернули уявлення про те, якими можуть бути відеоігри, заклали фундамент жанру, що стане головним для цілої епохи.

Кушнер пише про це енергійно, майже з тим самим запалом, що й герої його книжки беруться за створення своїх ігор. Це той випадок, коли кажеш собі: «Ще один розділ і я йду спати». Однак зупинитися важко.

Автору вдається досягнути цього завдяки простій, але ефективній побудові тексту — книжка розділена на короткі фрагменти, які легко проковтнути за раз. Ти читаєш п’ять сторінок, закриваєш книжку, і відчуваєш, це була цілком окрема частинка історії зі своїм маленьким фіналом і можна зробити паузу. Однак вона виходить короткою, бо тобі кортить дізнатися, що ж буде далі.

Однак все ж треба чесно сказати: «Володарі DOOM» — це не історичне дослідження і не документальний нонфікшн у суворому сенсі. Це радше книжковий байопік. Тут є художні домисли, драматизація, спрощення — все для того, щоб історія краще звучала. Проте це навряд недолік — це зрештою витримки жанру.

У своїй художній побудові тексту Кушнер не оминає класичну опозицію між Кармаком і Ромеро — холодний прагматик проти гарячого творця. Навіть попри те, що сам же обережно критикує журналістів, які вдавалася до цього ж прийому. Але так простіше тримати читача в напрузі, і Кушнер це добре розуміє.

Проте попри всю цю «образність», книжка залишається корисною, бо показує, якою була ігрова індустрія до того, як перетворилася на машину з сотнями співробітників та великою кількістю окремих відділів та підрозділів.

Це час коли гра часто створювалася однією людиною в кімнаті — перед монітором, з дієтичною колою в одній руці, клавіатурою в іншій і купою ідей в голові.

Власне Кушнер чесно зізнався, що шукав баланс між фактами і цікавим для прочитання текстом. Загалом в цьому сенсі він досягає свого. Бо головне в цій книжці — не точність до деталей, а дух епохи, який автор намагається передати. Вона не пояснить вам технічні нюанси, не розповість про код і деталі роботи над іграми. Головна сила книжки полягає в переданні атмосфери описаної епохи.

Вона чудово показує як розробка ігор перейшла від запального бажання створити «найп*здатішу гру в світі» до більш прагматичного підходу, коли команди почали розростатися й ігри переросли в індустрію, де крутяться мільйони доларів.

Окремо відзначу, що іноді все ж текстових описів замало. Хотілося б побачити хоч якісь ілюстрації, знімки екранів — хоча б для того, щоб не гуглити кожну згадану гру, намагаючись зрозуміти, про що Кушнер пише.

Хоча це теж перетворюється в частину читацького досвіду, коли в одній руці в тебе книжка, а в іншій телефон, чи ноутбук з відео проходження Commander Keen.

В цілому «Володарі DOOM» викликає враження радше біографічного фільму, аніж серйозного дослідження. Однак це все ж та книжка, яку ти дочитуєш, і залишається відчуття порожнечі, адже тобі хочеться ще і ти готовий читати далі.

Однак замість продовження читання ти з новим розумінням берешся за усі доступні DOOM, які відкриваються з нового боку.

Загалом це жива та захоплива історія сповнена ентузіазму. Хоча вона й дещо прикрашена, як і має бути в гарному байопіку.

Колись хтось, можливо, напише більш точну, детальнішу історію DOOM, але поки що — це найкраще з того, що можна знайти.

«Володарі DOOM» від MAL’OPUS

Тепер — до не менш важливої частини: українське видання «Володарів DOOM». Зрештою, яким цікавим не був би оригінальний твір усе це доволі легко може нівелюватися його виданням.

Тому одразу запевняю, що у MAL’OPUS проробили чудову роботу над книжкою. Нам створили видання, яким просто приємно володіти. Книжка уже навіть після прочитання просто манить до себе, аби вкотре потримати її в руках та роздивитися обкладинку.

Це саме той випадок, коли візуальні і тактильні відчуття лише підсилюють зміст. Книжку хочеться не лише читати, нею просто хочеться володіти.

Зрештою це справді важливий момент. Іноді навіть не найкращий текст може «витягнути» гарне оформлення, а тут вдале поєднання двох компонентів.

Приємно, що сторінки чудово розгортаються і при читанні вам не потрібно боротися з тим, щоби книжка випадково «захлопнулася». Також папір на якому надруковано книжку підійде тим, у кого можуть швидко втомлюватися очі.

Він жовтуватий, такий, що не ріже очі. Наприклад, якщо читати надворі під яскравим сонцем — це має значення. На білому папері все було б складніше та неприємніше.

Окреме варто відзначити роботу перекладача і редактора. Текст звучить українською природно. Тут немає відчуття механічного перенесення структури речень з англійської. Все рухається легко, в ритмі, який підтримує саму історію.

Ще один приємний момент, що в кінці книжки у MAL’OPUS усе ж додали своє невеличке післяслово. Воно коротке, але потрібне, адже розповідає, що відбулося з Кармаком, Ромеро та id Software за двадцять з гаком років після виходу книжки. Це той випадок, коли видавець не просто переклав текст, а подумав про контекст і свого читача.

З мінусів — знайшовся лише один, який можна було б навіть не згадувати. Це дрібний хибодрук, де Адріану Кармаку довелося народитися не в Шривпорті, а в «Шривп орті». Випадковий пробіл, який нічого не псує, хіба викликає усмішку та дає відчути роботу людей, що стоять за цією книжкою.

У підсумку — це дійсно варте уваги видання. Якщо ви досі вагаєтесь, чи купувати «Володарів DOOM», то моя відповідь — так. Візьміть її, прочитайте, а потім — повертайтеся до ігор серії DOOM, бо після цієї книжки ви будете дивитися та грати у них зовсім інакше.

Зрештою «Володарі DOOM» попри все залишається найкращим слідом тієї епохи, який тепер ми можемо потримати в руках — це чудовий квиток у часи, коли ігри народжувалися з жаги, а не з холоднокровно розрахованих бюджетів та прорахованих ризиків і способів убезпечення від них.