Laboratory community
Після року в лондонському андеграунді, експериментуючи з революційними технологіями, Pink Floyd випустили свій перший сингл. А вже через кілька років відбувся їх стрімкий злет: перший альбом The Dark Side of the Moon тримався в чартах до 1982 року (найдовше з усіх альбомів, що коли-небудь безперервно перебували в чартах) і став одним з найбільш продаваних альбомів усіх часів; Wish you were here досягнув культового статусу, а The Wall став номером один ледь не в кожній країні світу.
Однак через десятиліття шалених музичних звершень між учасниками гурту стався розкол, який вилився у судові позови. І лиш нещодавно, на початку нового тисячоліття, відбулося омріяне фанами примирення, яке й дозволило учаснику-засновнику Ніку Мейсону написати власний внутрішній погляд на їхню історію «Навиворіт. Особиста історія Pink Floyd», що незабаром вийде у видавництві Лабораторія.
«Навиворіт» — це не просто історія гурту, який став музичною легендою. Це емоційна сповідь з перших вуст — шлях музичного мистецтва крізь безповоротні втрати, нові релізи і розколи, до впливу на успіх цифрових технологій і соціальних мереж.
***
Крім того, це були часи культурних змін. The Beatles запустили феномен, коли англійські групи раптово стали домінувати на міжнародній музичній сцені. Завдяки The Beatles американський музичний ринок почав залучати англійські гурти. Це була початкова версія «Крутої Британії» Тоні Блера. Цей феномен супроводжувався розквітом англійської моди, інновацій у ритейлі, популярністю англійських моделей і фотографів, відомими ставали Мері Квант і Оззі Кларк, Карнабі-стріт і Biba, Твіґґі, Джін Шрімптон, Девід Бейлі й Теренс Донован. Навіть англійський футбол переживав підйом після перемоги на Кубку світу в 1966 році.
Паралельно до комерційного буяння вибухову активність проявляла сфера освіти. Найбільшу роль відіграли художні заклади освіти, які випускали не тільки прекрасних дизайнерів і фотографів, а й ціле покоління талановитих рок-музикантів, серед яких Рей Девіс, Кіт Річардз, Джон Леннон і Піт Таунсенд. Збільшувалася кількість грантів на навчання, що робило підвищення кваліфікації не тільки розумним кар’єрним рішенням, а й чудовим способом відтягнути той проклятий день, коли треба виходити у світ і заробляти собі на життя. Було відносно багато вакансій і можна було без проблем отримати довготривалу посаду, тому в студентів був широкий вибір: вони, зокрема, могли регулярно кидати навчання і до нього повертатися. У голові не вкладається, що нас тоді справді бентежило те, що ми не знатимемо, що робити з усім вільним часом, коли роботи із «Завтрашнього світу» виконуватимуть за нас усю роботу.
Єдиний справжній недолік усіх цих змін проявиться лише через тринадцять років. У цьому дивному новому, сконцентрованому на середньому класі, альтернативному світі не віддавалося належної уваги масовій політиці. Коли хтось почав це помічати, було вже запізно. Ті, хто стояли осторонь усіх веселощів шістдесятих, відплатили у 1980-х, узявши контроль над країною та руйнуючи систему охорони здоров’я, освіту, бібліотеки й будь-які інші культурні інституції, до яких могли добратися.
У 1965 році серед визначних подій, що розворушували своєрідний рух інтелектуального андеґраунду, були червневі поетичні читання в Альберт-Голі — там виступали Аллен Ґінзберґ, Лоренс Ферлінґетті й Ґреґорі Корсо. Організатори очікували максимум декілька сотень відвідувачів, а прийшло сім із половиною тисяч людей. Цей інтелектуальний андеґраунд, що переживав часи свого підйому, почав збиратися біля книгарні Indica. Гроші на книгарню виділив брат Джейн Ашер Пітер — давній шкільний товариш Пітера Дженнера й Ендрю Кінґа. Серед засновників Indica також були письменник і журналіст Беррі Майлз і Джон Данбер — товариш Ріка, який пізніше одружиться з Маріанною Фейтфул. Спочатку в книгарні на Мейсонз-Ярд за Сент-Джеймсом розміщувалася також артгалерея, а потім вона переїхала на Саутемптон-Роу. Це було місце, де можна було просувати ідеї та експериментальну літературу через запозичення творів американських поетів, де було чітко встановлено точки перетину зі Штатами. Назва книгарні походила з ботанічного терміна «cannabis indica», але існувала версія для прикриття, що назва є скороченням слова «свідчення» («indications»). До іншої книгарні, Better Books, для поетичних читань приїжджав зі Штатів Енді Воргол у супроводі декількох людей, серед яких була Кейт Геліджер, зірка його фільму «Диван», і вона привезла ще не чуті у Сполученому Королівстві записи Velvet Underground.
Обидві книгарні відкрили шлях для тієї авангардної американської рок-музики, яку інакше більшість із нас ніколи б не почула, типу The Fugs або The Mothers of Invention. Інколи за назвами цих американських гуртів, які для нас звучали дивно, вгадувалася альтернатива, а насправді вони грали доволі типову музику. Коли ми слухали різних американців, на кшталт Country Joe &The Fish чи Big Brother & The Holding Company, ми часто дивувалися, що їх на творчість насправді надихає американська музика кантрі й блюз, хоча тексти їхніх пісень були достатньо радикальними, щоб вони могли вважатися андеґраундними групами.
Частина людей, причетних до книгарні Indica, також були залучені в Лондонській вільній школі. Її засновники, серед яких був Пітер Дженнер, мали на меті створити можливості додаткової освіти в Ноттінґ-Гіллі. Один із головних рушіїв андеґраунду Джон Гопкінз — якого всі називали Гоппі — підхопив ідею в Нью-Йоркського вільного університету, і ця ініціатива частково запустила весь рух. (Гоппі був одним із перших, хто свідомо «вибився» із наміченого кар’єрного шляху, на початку 1960-х, кинувши роботу в Науково-дослідному центрі атомної енергетики Гарвелла, щоб стати фотожурналістом-фрилансером.)
Сам Пітер казав: «Лондонська вільна школа була ідеєю альтернативної освіти для мас. Із сучасної перспективи здається, що це була надзвичайно претензійна діяльність для середнього класу. Ми всі вийшли з привілейованих верств і мали гарну освіту, але нас не задовольняло те, чого нас навчили. Наша освіта була дуже зашореною». Вільна школа стала реакцією на те, що люди відчужувалися від освіти, а також на думку про те, що вчитель, навчаючи, може сам вчитися в учнів. Діяльність школи спалахнула ненадовго, десь на рік, бо всі її керівники розпорошувалися на інші справи: від журналістики до організації подій. Частково Лондонську вільну школу й психоделічний рух надихнув мультикультуралізм Ноттінґ-Гілла. Пітер зауважує, що люди не пам’ятають, якою бляклою була післявоєнна Англія: «Це була похмура картинка. Психоделія ж була антибляклою».
***
Більше інформації про книжку — на сайті laboratory.ua