Laboratory community
Трилер «Код 612. Хто вбив Маленького Принца?» — це новий, захопливий шедевр від одного з найвідоміших французьких авторів кримінальних романів Мішеля Бюссі, який вийшов у видавництві Лабораторія. Автор веде читачів слідами вбивці Маленького Принца, а також його автора Антуана де Сент-Екзюпері. А величезна кількість історичних досліджень і правдивість усіх свідчень лиш змушує ще більше замислитися над тим, що насправді могло статися з льотчиком-письменником.
Мільярдер Око Доло належить до таємного закритого клубу «Код 612», створеного палкими шанувальниками роману «Маленький Принц» Антуана де Сент-Екзюпері. Їхня мета — з’ясувати, що насправді сталося під час останньої авіаційної місії письменника. Він загинув, але тіло так і не було знайдено, а деталі зникнення разюче нагадують історію його героя — Маленького Принца. Око Доло заради розслідування наймає детективку Анді і колишнього пілота літака Невена. І подорож у пошуках істини починається…
Про феноменальний успіх «Маленького Принца», як і про сповнене пригод життя самого автора написано вже чимало, однак досі не було проведено паралелей між долями Сент-Екзюпері та його героя.
***
Яхта жваво пливе. Око розмістив іржаву ручку Паркер 51 під невеличкою кришкою з органічного скла.
— Ця перова ручка, — пояснює бізнесмен, — то вже третя важлива знахідка, яка може розкрити таємницю зникнення Екзюпері. 31 липня 1944 року рано-вранці Антуан де Сент-Екзюпері вилетів до Гренобля з Борго, що на Корсиці, на борту американського літака, бомбардувальника P-38 Lightning, щоб здійснити розвідувальну місію. Після цього він не відповів на жодний виклик по рації. О 14:30 у нього закінчилося пальне. О 15:30 літак зник із радарів. Він ніколи вже не з’явиться на них. Спочатку припускали, що Сент-Екзюпері сів у Швейцарії або у Веркорі, щоб доєднатися до Руху опору. Потім безуспішно шукали сліди катастрофи його літака на широтах поблизу Сен-Рафаеля після отриманих свідчень від декількох німецьких пілотів, а особливо через те, що маєток родини Екзюпері — замок д’Аге — стоїть у цій місцині з видом на море. Протягом більш ніж п’ятдесяти років жодної зачіпки, жодного натяку на слід не буде знайдено, аж доки в 1998-му світ не дізнається сенсаційну новину. Тут, поблизу Марселя, один рибалка на ім’я Жан-Клод Б’янко підніме своєю сіткою з дна моря чоловічий срібний браслет з іменною пластиною. Напис на ній, попри довге перебування у воді, залишився чітким. Антуан де Сент-Екзюпері (Консуело), з усіх питань звертатися до Reynal and Hitchcock Inc., Четверта авеню, 386, Нью-Йорк, США. Кінець загадці! Сент-Екзюпері пішов на дно десь під нами.
Стажерка з «Фокс Компані», яка досі уважно слухала, раптом вирішила втрутитися. Вона підняла руку, як і належить відмінникам, яким кортить поставити запитання вчителю посеред уроку:
— Це те, у що всіх змусили повірити!
Дівчина випростується й поправляє руде коротке, скуйовджене, як у їжака, волосся. Унизу на її шиї я помічаю витатуйовану троянду.
— Розгадана загадка? — веде далі наполегливо Анді з чарівною усмішкою. — Особисто я ніколи не вірила в цю історію з браслетом.
Око й собі всміхається. Він, очевидно, з нетерпінням чекав початку цієї розмови.
— Однак це офіційна версія, — спокійно наголошує бізнесмен.
— Скоріше, це якесь диво провидіння! — парирує Анді. — Периметр пошуків між Корсикою та Альпами — це понад вісімсот тисяч квадратних кілометрів! Тільки по морю — сотні тисяч кубометрів води! І, ніби випадково, браслет вагою всього тридцять грамів виловлюють на глибині понад сто метрів! Хіба так розкривають таємницю, що таїться на дні Середземного моря? Я, звісно, наївна, але не настільки, щоб проковтнути цю диво-легенду…
Анді не може стояти на місці. Вона бігає палубою, як миша, від чого в мене паморочиться голова. Або дівчина все вигадує, або ж усю ніч читала матеріали у справі Сент-Екзюпері.
— Цей браслет цілий і неушкоджений, — закидає наступний аргумент Око. — На ньому вигравіювано ім’я де Сент-Екзюпері, його дружини та адресу видавця в Нью-Йорку.
— А це, — відповідає Анді, — звісно, усе пояснює! Настільки добре, що просто неможливо оминути увагою! Тільки от що не сходиться: до того, як рибалка витягнув прикрасу, ніхто й не чув, що Сент-Екзюпері носив браслети. Жодного свідчення! Ніхто не знає, звідки ця річ узялася. Експерти передивилися сотні знімків із Сент-Екзюпері: на жодному з них браслета немає! А коли все-таки з’ясувалося, що за кілька місяців до своєї загибелі письменник отримав його в подарунок від доброї подруги Сільвії Гамільтон у Нью-Йорку в обмін на оригінал рукопису «Маленького Принца», виявилося, що подарований браслет був із золота! Бабах! Утім, це вже неважливо, бо все одно зліпили мутну теорію про якийсь інший подарунок від Консуело чи видавця, що його отримав буцімто Антуан, чого ніхто ніколи не зміг довести. Отакої! Значить Сент-Екзюпері мав носити взагалі два браслети? По одному від кожної коханої! Я, може, і не найрозумніша, але якщо хоч трошки подумати, стає очевидно, що шмат іржавого срібла, виловленого Жаном-Клодом Б’янко, несправжній! Так, до речі, відреагували всі без винятків газети того часу, а рибалку звинуватили у фальсифікації, відкрили судове провадження, яке він зрештою програв!
Око глушить мотор навпроти острова Ріу. Море неймовірно прозоре. Здається, що можна розгледіти навіть дно.
— Це правда, Анді… Спочатку ніхто не вірив в існування цього браслета. І, щоб спати спокійно, пірнальники здійснили пошуки в місці, де його знайшли. Саме там, де ми зараз перебуваємо. У 2000-му таки знайшли кабіну літака винищувача. Уламки дістали. У вересні 2003 року оприлюднили остаточні висновки. Реєстраційний номер 2734L, знайдений на одній із деталей, збігається з номером літака Сент-Екзюпері. Реліквія виставлена в музеї авіації та космонавтики в Ле Бурже. Таємниця розгадана! Більше не буде порожніх балачок! Тут загинув Сент-Екзюпері!
Анді дивиться вниз на воду й починає реготати так, ніби у морських зірок повиростали хвости:
— А це родзинка махінації! Усі повірили в автентичність браслета тільки тому, що поруч знайшли корпус літака. І ніхто не сумнівається, що ті рештки належать саме літаку Сент-Екзюпері, оскільки вони пішли на дно чітко в тому самому місці, де відшукали браслет! Тільки ви забули уточнити, що з того місця, де ми стоїмо, спочатку дістали мотор німецького літака, а вже потім — уламки американського. Усе на купу! Беручи до уваги площу Середземного моря, яка ймовірність, що два літаки могли впасти в одному й тому самому місці? І весь світ купився! Вірте у випадковості, якщо хочете, але коли їх так багато, мені починає здаватися, що все це справа рук загадкового зеленого чоловічка!
Я зачаровано спостерігаю за двобоєм Око й Анді.
— Існують не тільки матеріальні докази. Ви це знаєте, Анді. Німецький пілот Горст Ріпперт підтвердив, що збив американський літак якраз поблизу Марселя й переконаний, що то був Сент-Екзюпері.
— І милий Горст визнав це лише за шістдесят років після війни, коли йому було дев’яносто! Тільки після того, як знайшли славнозвісні уламки. І, звісно, він був пристрасним читачем книжок Сент-Екзюпері до Другої світової війни, а після неї не міг пробачити собі, що збив улюбленого автора! Вірте йому, а я відмовляюся серйозно ставитися до таких безглуздих свідчень якогось типа, бойовим нагородам котрого немає жодних підтверджень, який ніби випадково 31 липня 1944 року літав сам на винищувачі й про воєнні дії котрого, через які ніби збито той американський бомбардувальник, ніде не існує записів. І, до речі, навіть якщо Горст Ріпперт каже правду, нічого не доводить, що він поцілив у літак Сент-Екзюпері! 31 липня того року щонайменше троє інших німецьких пілотів дали свідчення про те, що збили американський P-38 Lightning на півдні Франції — від Кастеллана до Монте-Карло. Нічого вже неможливо довести. Ціла купа шукачів намагалася… Немає таких військових архівних записів, які могли б установити правду!
Око повертається обличчям до острова Ріу.
— Однак очевидці — рибалки з острова, яким можна довіряти, — наприкінці війни стверджували, що знайшли заплутане в парашуті тіло якогось льотчика. Де ж воно ділося? Лежало похованим під камінням до 1965 року на острові Ріу, поки його не знайшли та не ідентифікували…
— І виявилося, що належало воно німецькому військовому пілоту, до того ж — чоловікові віком до 35 років… А Сент-Екзюпері було сорок чотири!
Око усміхається.
— Браво, Анді! Ви неперевершено попрацювали! Уся ця справа почалася після неймовірної знахідки браслета. Однак якщо дотримуватися вашої теорії, коли йдеться про підставу чи обман, то не зрозуміло, який інтерес у марсельського рибалки організовувати все це? Ніхто ніколи не ставив під сумнів правдивість його слів. Рибалку навіть нагородили орденом Почесного легіону.
— О, я впевнена в щирості цього бравого капітана. Проте він плавав не сам на своєму кораблі. Достатньо було, щоб хтось із його екіпажу підкинув браслет у сітку — і все, справу зроблено. Пустити на дно шмат листового металу так само неважко.
— А навіщо ж готувати таку аферу?
— Овва, пане мільярдере, ви знаєте не гірше за мене, що причин достатньо… Переписати історію. Захистити таємницю. Приховати правду. Збити з пантелику пошуки… Наприклад, так і не знайшли відповіді на дивне питання, що саме міг робити Сент-Екзюпері біля Марселя? За документами, маршрут його місії пролягав із Корсики до Гренобля через Ніццу, ну, на крайній випадок, через Сен-Рафаель… Марсель лежить за двісті кілометрів. До речі, Марі, мати Сент-Екзюпері, переконана, що чула, як її син пролітав над замком д’Аге в день свого зникнення. Інше питання, на яке немає відповіді — рештки тіла письменника так і не знайшли! Срібний браслет — так, але навіть кісток немає! Тож хай цей бісів браслет і належав Сент-Екзюпері, у що я ні на хвилинку не вірю, і хай був на його зап’ясті в останню годину, чого ніхто не може пригадати, це не доводить того, що письменник загинув, потонувши на дні цих вод! Інший німецький солдат Карл Бьом, що відповідав за порятунок військових у Середземному морі під час війни, незадовго до своєї смерті підтвердив, що витяг із води якогось пілота, пораненого в ногу. Той нібито видавав себе за відомого письменника! Повідомлялося, що полонений міг непомітно викинути за борт документи, щоб його не ідентифікували. Потім пілота передали німцям для допиту. Чи вижив він? Чи звільнили його? Ніхто не знає. Ще одна загадка… Ще один секрет.
Око слухає стажерку із захопленням, не приховуючи свого здивування, зачарований її увагою до кожної дрібниці.
— Секрет? Анді, який секрет? Про що ви?
— Ні про що… І про все одночасно… Чи помер Сент-Екзюпері за Францію, збитий Горстом Ріппертом на широті острова Ріу? Чи покінчив життя самогубством після того, як пролетів останній раз над будинком своєї матері? Чи вижив і потрапив у полон? Чи, може, існує інша версія, яку ніхто не розглядав? Цікаво, що ввечері, напередодні останнього завдання, бувши на Корсиці, у Борго, Сент-Екзюпері, як заведено, показав кілька картярських фокусів товаришам і приблизно опівночі пішов. Він не ночував на базі, а з’явився там лише на ранок, о 8:00, щоб сісти у свій літак. Ніхто не знає де письменник провів ту ніч. Однак усі знали, що йдеться про його останній політ. Сент-Екзюпері, застарий для цієї справи, мав демобілізуватися наступного дня. Ще один дивний таємничий збіг, чи не так? Бути збитим у день останнього завдання! Сент-Екзюпері залишив два листи на видноті на столі у своєму кабінеті. Перший — для
коханки Неллі де Воґюе, запеклої суперниці його дружини Консуело. Саме Неллі отримає всі записи Сент-Екзюпері, які він залишив у валізах. Саме вона зробить із нього національного легендарного героя посмертно. Коли Неллі помиратиме у 2003 році, то передасть усі свої архіви Національній бібліотеці із суворою вимогою — відкрити їх за п’ятдесят років після її смерті… Ще одна священна таємниця!
В Анді перехоплює подих. Долоні вологі від поту. Вона витирає їх об своє скуйовджене волосся. Я вперше починаю говорити, щоб дізнатися, чим закінчилась історія.
— Ви сказали, що Сент-Екзюпері залишив два листи? Кому був адресований другий?
— П’єрові Даллозу, голові партизанів у Веркорі. Знаєте, якими словами він завершується?
Не очікуючи моєї відповіді, Анді промовляє чистим голосом:
Якщо я зійшов, значить, абсолютно ні про що не шкодую.
Термітник майбутнього мене жахає.
Ненавиджу довершеність машин.
Я створений бути садівником.
Слова стискають мені серце. Прекрасні й сповнені відчаю водночас. Сент-Екзюпері знав, що вони останні! Хто після їхнього прочитання може із цим посперечатися?
Під час розмови Око відкриває кришку з органічного скла й бере ручку обома руками.
— Ви цілковито праві, Анді. Серед речей зі списку тих, що мав при собі Сент-Екзюпері на своєму останньому завданні, не значиться жодного браслета. Але ручка Паркер 51, яку він завжди носив із собою, є в тому переліку. Я звертався до деяких експертів, науковців, дослідницьких лабораторій, які за допомогою довершених технологій стверджують, що…
Анді недовірливо дивиться на ручку й зітхає.
— Я ненавиджу довершеність машин!