Community Laboratoria.pro
Покладатися на муз — тактика аматорів. А ось тримати натхнення під контролем — це вже справа профі. Як це зробити? Регулярно прокачувати свої творчі м’язи. Тільки не поспішайте у спортивний зал. Письменниця, експертка з комунікацій й медіадослідниця Марія Титаренко зібрала 50 різноманітних авторських вправ із творчописання. Як побудувати текст? Як знайти власний стиль? Як перевірити самого себе? І нарешті — як писати ще краще? Книжка «Не музи, а м’язи» вийшла друком у видавництві Лабораторія. Публікуємо уривок:
Колір — це окрема мова. Колір у тексті промовляє на різних рівнях: буквальному, фізіологічному, психологічному, символічному, онтологічному. Колір задає настрій, глибину, тло й акценти, контрасти і контури, гру відтінків і світлотіней, геометрію, динаміку, ритм, ох, чого він тільки не задає.
Безколірних текстів не буває (навіть якщо ви геть забули за кольоропис у тексті!) І навіть якщо ви писали сірим по сірому (пригадуєте з першої вправи цього розділу, хто так чудив?), це теж неперевершений ахроматичний кольоропис!
Кольоропис — використання в тексті кольорів (або ще мовою лінгвістики: кольоративів, кольоронімів, хроматизмів, кольористичних епітетів та ін.), їхньої символіки, контрастів, емоційного навантаження тощо. Колорит тексту — його стилістичне забарвлення.
А проте наша текстуальна кольорова палітра буває (і найчастіше є) бідненькою і непримітною. Так, наче, окрім семи базових кольорів веселки та кільканадцяти найбанальніших відтінків, у світі кольорів катма. А дзуськи.
Світ такий кольоровий, що якби людина розрізняла всі можливі відтінки, напевно, збожеволіла б. Загалом натреноване людське око розпізнає до 150 відтінків кольорового тону, а за світлотою (за достатнього освітлення) — до 64 відтінків.
А тепер — па-бам! — спробуйте назвати бодай із десяток відтінків одного кольору. Приміром, бордового? Я почекаю…
І як? Вдалося? Отже, поїхали: гранáтовий, рубіновий, винний, багряний, буряковий, малиновий, амарантовий, червоне дерево, стигла вишня, сицилійське червоне вино, марсала, кадмій, марун, бордо, бурґунд, санґрія — і це ще не все. Вінсент Ван Гог (до слова, знаний колорист) писав про голландського художника Франса Галса, що той використовував не менш як 27 відтінків чорного кольору. І як же, в біса, вони всі називаються?
Та у кожного митця — свій набір улюблених кольорів і палітр.
«Мовні палітри авторів також відрізняються: комусь подобається лаконічний монохром, а хтось прагне застосувати всі 16 мільйонів кольорів» (Ростислав Семків «Як читати класиків»).
Напишіть уривок тексту, оснований на кольорописі. Спробуйте побавитись відтінками кольорів, вдихнути в них життя, описати їхні метаморфози. Наприклад, як в’яне квітка орхідеї чи гілка бузку: як змінюються щодня їхні кольори разом із фактурами та запахом. Або візьміть якусь картину вашого улюбленого художника і спробуйте описати її кольорову палітру. Опишіть так, щоб ми побачили просто перед очима цю картину, бузок, орхідею, особливий світанок чи всі 27 відтінків чорного на полотнах голландця.
Що може допомогти?
Однозначно — цільова робота з кольорами. Розглядайте (і зберігайте собі) цікаві кольорові палітри, таблиці, спектри, використовуйте оригінальні кольори у своїх текстах, звертайте увагу на кольоровжиток інших авторів. Не завадить зазирнути у кольорознавство — гарантую, ви відкриєте для себе цілий новий світ. Приміром, із посібника Таміли Печенюк «Кольорознавство» можна дізнатися про «відступаючі» і «виступаючі» кольори, порубіжні контрасти, фізіологію кольоросприйняття, символіку кольорів та їхні основні властивості, оптичне й механічне змішування та пребагато іншого (чимало цікавинок у підказках до цієї вправи я беру звідти). Поль Сезан писав: «Колір — те саме місце, де сходяться наш мозок і універсум». Хіба ж не цікаво дослідити всі ці точки «сходжень»?
Фантазуємо
Прикметно те, що колір не позначає саму лише барву. Наше кольорове сприйняття пов’язане з іншими органами чуття (слухом, смаком, дотиком). У науці це явище називають кольоровою синестезією («співвідчуттям»). Так, світло-жовтий асоціюється із кислим, рожевий — із солодким, блакитно-зелений — з вологим. Вважається, що підґрунтям для наших кольорових асоціацій та синестезії є наша пам’ять (етносу, нації, роду тощо).
Уперше пояснив психологію кольоросприйняття у праці «До вивчення кольору» Й. В. Ґете, там він міркує, що молоді жінки тримаються рожевого та голубого, тоді як старші — бузкового та темно-зеленого. Василь Кандинський писав, що деякі кольори можуть створювати враження чогось нерівного, колючого, коли інші — гладкого, оксамитового, яке наче хочеться погладити (темний ультрамарин, зелений окис хрому, краплак), що є фарби, які здаються м’якими, а є жорсткі (зелений кобальт, зелено-синій окис).
За різними класифікаціями кольорові асоціації можуть бути фізичними, фізіологічними, етичними, емоційними. Ось, приміром, фізичні: вагові (важкі, легкі, невагомі, повітряні), температурні (теплі, холодні, гарячі, крижані), фактурні (м’які, жорсткі, гладкі, слизькі, колючі), акустичні (тихі, голосні, дзвінкі, музичні), просторові (виступаючі, відступаючі, глибокі, поверхневі). Або емоційні: позитивні (веселі, приємні, ліричні), негативні (сумні, мляві, трагічні, сентиментальні), нейтральні (спокійні, урівноважені, безликі).
Недарма ми стійко асоціюємо біле й чорне з добром і злом. Але ж і тут є безліч відтінків!
«Чорно-білі фарби втомлюють, набагато цікавішим є те, наскільки темними можуть стати різноманітні відтінки сірого в особистості персонажа до того, як вони посвітлішають» (Чак Вендіґ «250 фішок, що їх має знати письменник»).
Англійська дослідниця кольору Літріс Айсман розширяє рамки розуміння кольору, вважаючи, що він також може бути: земним, чарівним, сильним, вишуканим, дешевим, духовним, природним, мужнім, збуджувальним, жорстким, огидним, дружнім, невиразним, елегантним, штучним, жіночим, солодким, кислим, гірким, соковитим, дорогим, безпечним, динамічним, чуттєвим, врівноваженим, бурхливим, безплідним, швидкісним, романтичним, комфортним, загадковим, приятельським, традиційним — і так без ліку. Адже палітра людських почуттів безмежна.