Мирослав Деревянко.png)
Незмінно служити гуманітарним принципам: до Дня героїв України неабияк важливим є віддати шану й подякувати тим, хто пройшов свій шлях через небезпеки, ризикуючи життям та проявляючи неймовірну сміливість. Члени Загону швидкого реагування Товариства Червоного Хреста – надзвичайні особистості, які крізь складні випробування, ніколи не зраджували своїм цінностям та прагненням надати допомогу тим, хто перебуває у скрутних ситуаціях. Кожна така історія має бути почутою…
«Загін швидкого реагування. Що це таке? Це загін. Якщо подивитися на світлини, можна побачити, що щось люди роблять: віддають коробки, на велосипедах їздять, щось сортують. На перший погляд – звичайнісінькі речі. Проте, як у народі кажуть: «Ложка до обіду дорога». Видаємо коробки – людям, які постраждали, це гуманітарна допомога. А тим, хто не в змозі – доставляємо на велосипедах. Ми робимо звичайні речі, які може робити кожен, тому кожного раді бачити у нашому загоні, у нашій родині червонохрестівців», – Геннадій Ворона (позивний «Аптекар»), член ЗШР.
«Є багато людей, які хочуть допомогти, але не знають як це зробити. Тому загін швидкого реагування і є тим підрозділом, який допомагає людині проявити свої якості. Буває так, що людина взагалі нічого не вміє. Але ж може просто стояти? Отже, ставимо, даємо ручку, вона записує. У загоні є чим зайнятися буквально всім. Ото там, де я на фото трохи розстроєний – то наш фотограф зловив момент, де я під час виснажливого дня, а було тоді дуже багато страшного, дуже багато похмурого, набирався сил, самовпевненості. Це важливо при роботі червонохрестівця: ти береш і просто робиш!», – Олександр Гнібідов (позивний «Лівсі»), головний фахівець Департаменту Першої допомоги Товариства Червоного Хреста України, член ЗШР.
Історія командира новоствореного студентами-медиками СумДУ Загону швидкого реагування Андрія Кідіменка (позивний «Реаніматор»), на рахунку якого не одне успішне реанімування, своїми вчинками доводить, що вік не має сили обмежувати потенціал героїзму, адже справжнє величезне серце та вольовий дух не знають жодних меж:
«Моє бажання бути волонтером виникло ще за шкільних років. Через своє неповноліття, я не міг робити деякі справи, проте вже на той час, а це 2014-ий, початок збройної агресії росіян, допомагав плести маскувальні сітки. Я з міста Глухів. Прикордонне затишне містечко, яке минулоріч у перші дні зустріло російську навалу. На той час я закінчував фаховий медичний коледж (фельдшер з медицини невідкладних станів), 4 роки займався волонтерством у приймальні швидкої допомоги, реанімаційному відділенні, де сильні наставники навчили мене багатьом практичним навичкам, поділилися своїм досвідом, віддали свій час. І от мені зателефонували і сказали, що потрібна допомога, я прибіг і найближчі два дні перебував поруч з ними. Кожен внесок має вагому цінність. І тоді, коли мені подякували і сказали: «Ти можеш йти додому і якщо що, ми тобі зателефонуємо», то ніхто не знав, я сидів позаду, за лікарнею, і чекав на той телефонний дзвінок, тому що мені було важливо надавати допомогу, я дуже хотів зробити внесок, адже поранених було багато. Я проходив практику в коледжі, проте на ділі воно зовсім по-іншому. Треба приймати рішення секундами».
Новостворений Загін швидкого реагування при Сумському державному університеті перебирає досвід старших колег, які є живими прикладами мужності, самовідданості та професіоналізму. Порадами й настановами з молоддю ділиться Ігор Шаповал, командир ЗШР Сумської організації ТЧХУ:
«Будь-яка ситуація потребує тих правил, які забезпечать перш за все – особисту безпеку. Надати допомогу одній людині – не проблема. Проблема – коли багато людей. Це масові санітарні втрати, а сил і засобів медичних служб завжди не вистачає, і тут потрібно мати певний досвід задля оцінки ситуації: аби врятувати потопаючого – ми не можемо приступити, доки не переконаємося, що нам удасться це зробити, інакше жертв буде більше. Це вкрай важливі моменти, які треба знати, а загін – це та маленька медична служба, яка також в надзвичайних ситуаціях повинна організуватися й надати допомогу», – Ігор Шаповал (позивний «Маршал»), в.о. Голови Сумської обласної організації Товариства Червоного Хреста України.
Дарувати кров – це безцінний дар, який має життєво важливе значення для людей, які потерпають від важких травм, медичних операцій, онкологічних захворювань та багатьох інших невідкладних ситуацій. Донація є ще одним способом, за допомогою якого стають героями, рятуючи життя та приносячи надію тим, хто цього потребує:
«У мене була кам’яна хвороба. Коли я прийшла в центр, мені сказали, що це є протипоказом. Але я запитала: «Якщо я принесу довідку, що мій лікар дозволяє, проблем немає?». Кажуть: «Ну йдіть». Я йду до лікарні, мені дають виписку, що немає ніяких протипоказів, додатково роблю УЗД нирок, усе ідеально. Приходжу, а мені знову: «Ну ні, всеодно не можете бути, адже досі можуть бути протипокази». Вийшла. Третій раз заходжу, вже пані лікарка дивиться таким поглядом, типу: затримуєш час, скільки можна. «А чи є ще хтось, хто вирішує ці питання?», – запитала я, після чого вона мене направила до завідувачки центру, у якої було до мене лише одне питання: «Чи маєте Ви пієлонефрит?», а я тоді ще була далека від медицини, думаю, якщо не знаю що це, то, мабуть, в мене немає. Мене допускають до донації. Коли я вийшла з центру, відчуваю, що в мене піднесений настрій, це була моя маленька перемога. І вже після першого разу, думала: «Я змогла стати донором, значить я змогла комусь врятувати життя», – Вікторія Стеценко (позивний «Веселе»), член ЗШР, керівник напрямку діяльності «Доноство» Сумської обласної організації ТЧХУ, Почесний донор України.
Лише за 2022 рік червонохрестівці Сумщини супроводили 6 евакуаційних колон, 145 рейсів з доставки гуманітарної допомоги, а це майже п’ять тисяч тонн одягу, продуктів, медикаментів. Передали 17 тонн обладнань лікарням регіону, навчили більше 1 500 осіб наданню першої допомоги, оглянули 6 100 тисяч осіб мобільними медичними бригадами, здійснили 8 гуманітарних рейсів у місто Тростянець.
.JPG)
«Ми супроводжували колони, які везли тонни продуктів, щойно зібраних урожаїв, одяг. Люди раділи цим фурам. Це певний внутрішній стан, коли відчуваєш задоволення від праці, яка йде на допомогу верствам населення, які цього потребують. Ми досі супроводжуємо «зелені коридори», доставляємо гуманітарну допомогу. Тому це постійний процес навчання, який треба постійно відпрацьовувати. Ніколи не вгадаєш, коли події можуть повторитися. А ти це переживав, вже маєш певний досвід. Це так працює», – Володимир Москаленко (позивний «Хірург»), керівник Загону швидкого реагування Сумської онганізації ТЧХУ.
Історії цих людей розкривають милосердя, добро і любов, що є ключовою зброєю Червоного Хреста. Великі звершення належать не лише молодим і активним, а й тим, хто довічно прагне принести добро у світ. Це є свідченням того, що вік є лише числом, а справжній героїзм розкривається в глибині душі, коли серце відчуває поклик до допомоги.