eyvind
Переклад слова interface як «дієвидло» у новій грі української студії Frogwares про Шерлока Голмса викликав стрімкий потік приколів, а також вкотре підняв дискусію стосовно локалізації визначень. Особливо у відеоіграх, але також це стосується програмного забезпечення в цілому, а ще кіно й серіалів.
Першоджерела проблеми відомі всім. Залізна завіса, технологічна відсталість та тотальна русифікація України призвели до того, що в дев’яностих на нас пролився потік слів, які визначають нові поняття, доти невідомі широкій аудиторії.
Потік цей лився або напряму з заходу (рідше), або через недолугого посередника — Росію, яка зберегла свій культурний вплив. Тим більше, що українських локалізацій на зорі відновлення нашої державності майже не було, бо «и так поймут».
Хоча вже тоді були ентузіасти, які намагалися просувати справу українізації технологій (честь і хвала першопрохідцям!), справді широким цей рух став лише в останні роки — після початку війни у 2014 році, а ще більше — повномасштабного вторгнення у 2022.
Поки ці процеси залишалися у тіні, а перелік локалізованих проєктів налічував одиниці, десятки чи до сотні-двох, ніхто особливо не звертав уваги на те, як саме ентузіасти пропонують перекладати ігрові терміни українською.
Зараз, коли російськомовні українці масово переходять на українську мову, коли питання наявності українського дієвидла інтерфейсу в будь-якому пристрої, програмі чи грі стало принциповим, раптом виявилося, що відповідної усталеної лексики фактично нема. Ба більше, сформувалося два протилежних і чомусь непримиримих табори.
Перший табір — це прибічники прямого запозичення лексики через транслітерацію чи транскрипцію. Тобто, геймплей, інтерфейс, летсплей тощо.
Другий — люди, які хочуть створювати питомо українські відповідники іноземним словам. Звідси — ігролади, нумограї, дієвидла та інші нові слова.
Колись давно, коли ми ще не були виданням про попкультуру, у нас була рубрика в соцмережах, де ми порівнювали українську та інші слов’янські мови й шукали, де ми схожі, а де — не дуже.
Що було цікаво, так це те, що наші польські сусіди зовсім не соромляться називати автомобіль — samochód, а Wi-Fi вимовляти як «віфі». Про чеський театр-divadlo (не плутати з дієвидлом) взагалі знають, здається, всі. Таких прикладів багато. Одночасно в усіх них є багато запозичень з латини чи німецької, і це теж нікого не бентежить.
За межами слов’янського простору, французи також намагаються вигадати кожному визначенню свій відповідник, а англомовні сміливо запозичують і присвоюють собі чужі слова.
Тож ця дискусія мені здається водночас доречною і дуже на часі, однак її градус та токсичність неприємно дивує. І хочеться багато що сказати обом сторонам.
По-перше, мені не здається критичним аргументом посилання на професійну думку. В особливій українській ситуації процес словотвору мусить бути до певної міри академічно обмежений, аби не з’являлися «додатки» замість «застосунків». Однак це стосується здебільшого саме російських впливів, яких нам безумовно треба позбавлятися в силу політико-історичних причин.
Коли ж ідеться про запозичення з інших мов, вони не несуть такої загрози, а отже академічна наука мусить займатися своєю головною справою — спостерігати, вивчати та документувати, що, звідки й чому до нас прийшло, а не нав’язувати мовні норми згори.
По-друге, крайнощі обох підходів до нових слів, на мій погляд, витікають з певної міри меншовартості.
Одні вважають, що раз ми не придумали ігрову індустрію, то треба просто перетягти термінологію, і не важливо, наскільки природно вона звучить в межах нашої мови, а свої відповідники — то шароварщина і спалахуйщина. Інші наполягають — якщо ми вже всю історію ображені й дискриміновані, то тепер, коли в нас є така можливість, все має бути питомо українським, а всі, хто вважає інакше, то малороси зросійщені.
Історія та практика показують, що неправі обидві сторони
У нас є «літак», хоча літаки були придумані зовсім в іншому місці, і ми мали б називати їх аеропланами, наприклад. Наші люди, як і всі інші, мали позначати місцевість, але сьогодні у нас для цього є лише «мапа» чи «карта» — романські слова. А здавалося б, базове поняття. Про гелікоптер, чи гвинтокрил, чи вертоліт я взагалі мовчу.
Звідки цей хаос? А з того, що мова живе, а використання слів залежить також від мовленнєвого апарату. Українськомовної щелепи, перепрошую. І якщо щось не лізе, то воно не лізе. А як лізе — то швидко розповсюджується. В більш академічних термінах вам філологи пояснять.
Наприклад, слово «геймплей» фізично тяжко сказати українською мовою. Воно ніколи не звучатиме природно. Натомість «ігролад» вимовляти значно легше — тож я пророкую йому велике майбутнє.
Протилежна ситуація з «дієвидлом» та «інтерфейсом». Друге — цілком вписується в українську мову, а перше звучить ніби нічим не обґрунтоване запозичення з чеської. Як хвиля мемів і приколів вщухне, про це слово, ймовірно, забудуть чи вживатимуть лише в іронічному контексті.
Але це лише мій прогноз, на якому я в жодному разі не наполягаю. Все може вийти зовсім навпаки або взагалі якось так, як ми не очікуємо.
Насправді мета всього цього посту в іншому.
Ми в редакції вживатимемо «ігролад», бо нам подобається це слово. Також ми вживатимемо слово «геймплей», бо ми до нього звикли та часто граємо англійською мовою. Впевнений, що будуть видання, які навпаки відмовляться від якогось з цих слів.
А от «дієвидло» вживати ми не будемо. А хтось — буде. Врешті решт, скінчиться це тим, що якісь слова залишаться, а якісь — потонуть в інтернет-архіві назавжди. Це точно не вирішиться в суперечках, а лише у реальному вжитку.
Виступаєте за «геймплей» — вживайте це слово, виступаєте за «ігролад» — відповідно вживайте його. Тільки заради всіх богів, перестаньте виколювати одне одному очі через питання, яке розв’яжеться саме собою з плином часу.
У нас без того багато проблем, на які треба свідомо й проактивно витрачати енергію.