Фара Набієва
Наприкінці березня поширилася інформація щодо перевірки та редагування “потенційно образливої лексики” декількох романів королеви детективного жанру Агати Крісті.
Зокрема, з текстів прибрали посилання на етнічну приналежність персонажів (думаю, всім ясно, що не можна акцентувати увагу виключно на темношкірих, циганах та євреях), а також відкоригували негативні вислови героїв романів про зовнішність інших людей на нейтральні (добре, що в житті люди теж говорять виключно позитивно один про одного (ні)).
Змін зазнали відомі твори письменниці “Таємнича пригода в Стайзлі”, “Карибська таємниця” та декілька історій про останні розслідування Джейн Марпл. Про роман “І жодного не стало”, який багато хто знає як “Десять негренят”, я мовчу. Бо за відтінок расизму його перейменували та цензурували ще у 1980-х.
Знаєте, я сама максимально толерантна. До всіх. Але читати старі романи тим і цікаво, що ми бачимо як жили люди тоді, як спілкувалися між собою, з якими проблемами стикалися. Письменники описували життя, які бачили за своїм вікном. Чи було воно несправедливим? Так. Як і у будь-які часи. Чи відносилися зверхньо до людей іншої раси? Так. Але саме на фоні тієї образи, що тривала століттями, люди прийшли до толерантності сьогодні. Чи правильно переписувати історичні факти, спогади та літературу, основану на реаліях тих часів? На мою думку, зовсім ні. Ну були тоді такі погляди, було таке життя. Це треба просто прийняти, зробити висновки та не допустити повторення.
На фоні суцільного редагування реалій минулих століть дуже дивно виглядають й фанатичні загравання з цією темою у кіноіндустрії. До слова, почала дивитися фільм 2023 року “У нас є привид” від Netflix. Історія про темношкіру сім’ю, яка переїхала у старовинний будинок. Мій мозок абсолютно не зреагував на колір їхньої шкіри, бо для мене це не є важливим. Проте, на фразі героїні “Я не хочу жити, як тупі білі сім’ї” виключила. Це правда має працювати лише в одну сторону?