Аббас Маруфі народився 17 березня 1957 року в Тегерані. Писати почав під час служби в армії наприкінці сімдесятих. Першу збірку оповідань видав 1982 року.
Ісламська революція 1978-79 років, внаслідок якої до влади в країні прийшли радикальні релігійні фундаменталісти на чолі з аятолою Хомейні, створила серйозні перешкоди для самореалізації молодого письменника.
Через закриття 1980 року вищих навчальних закладів для «очищення» від неісламських впливів Маруфі не зміг завершити навчання у Тегеранському університеті, куди вступив, щоб вивчати драматургію. Через заборону розважальної музики не зміг реалізуватись як музикант.
1990 року він засновує літературний часопис «Ґардун», в якому починає піднімати тему порушення прав людини в Ірані. Маруфі звинувачують у образі мусульманських цінностей. Двадцять батогів, шість місяців в’язниці та заборона друкуватись впродовж двох років — таким був вирок суду. Маруфі могла загрожувати й смертна кара, проте врешті-решт вирок вдалось пом’якшити завдяки міжнародному розголосу та втручанню Мохаммада Хатамі — тодішнього міністра культури, а пізніше президента Ірану в 1997-2005 роках.
1995 року іранська влада остаточно забороняє «Ґардун». Маруфі змушений залишити батьківщину. Він виїжджає до Пакистану, а звідти — до Німеччини. У цьому йому сприяли Ґюнтер Ґрасс, що за декілька років стане нобелівським лауреатом, та німецький PEN-клуб.
Маруфі спочатку замешкує в літньому будинку Генріха Бьолля поблизу західнонімецького міста Дюрена, що від початку 1990-х діє як літературно-мистецька резиденція. Та згодом письменник перебирається до Берліна. Тут він відкриває перську книгарню та невеличку друкарню. Деякий час продовжує видавати «Ґардун», проте змушений припинити через скрутний фінансовий стан. Замість часопису повстає онлайн-академія для талановитих іранців.
У Німеччині Маруфі продовжував писати перською мовою, низку його творів перекладено німецькою. Найвідоміший його роман — «Симфонія небіжчиків» (1989) – перекладено англійською. Українському читачеві письменник залишається невідомим.