Іван Гуменюк
Розгорнувши книгу і прочитавши декілька сторінок я неначе відчув себе самотнім в’язнем у карцері, де холодно і дме протяг, а через маленьку решітку на вікні ледь помітно світло далекої зорі. Темрява ночі огортає самотнього в’язня і вже нема порятунку…
Такі відчуття викликала так звана культурна революція в Китаї у 1966. Неможливо повірити в те, що це було в недалекому минулому, неначе жахливий сон гірший від книг Орвелла. Мені здається, що автор не просто так описав ці події, можливо тут є певний контекст. Китай хоч і переживає зараз значний фінансовий та науковий розвиток, але старі манери не змінились, чого лише вартує «Золотий щит».
«Проблема трьох тіл» – це такий собі кіндер-сюрприз всередині ще одного. Тут є багато рівнів сприйняття: від моралі й бога до програмування і науки. Але основою книги є контакт з позаземною цивілізацією. І тут у головної героїні яка втратила батька в культурній революції, появляються такі думки:
«Самостійне моральне пробудження настільки неможливе, як і очікування того, що людство зможе висмикнути себе із Землі за волосся, подібно барону Мюнхгаузену. Для морального пробудження потрібне втручання ззовні. Ззовні людства».
Наче інопланетні істоти будуть стурбовані моральною стороною людства. Нік Бостром у своїй книзі «Суперінтелект» пише, що нам було б непогано створити моральний штучний інтелект, але розуміємо, що до цього поки далеко. Бостром би погодився і з такою цитатою:
«Уся історія людства від кам’яного віку до сьогодні – низка щасливих подій без серйозних потрясінь. Але якщо це була просто удача, то рано чи пізно вона повинна була закінчитися. І я вам кажу: вона закінчилась. Готуйтесь до найгіршого».
Я довго думав про що писати цей відгук, яку тематику вибрати, щоб не було нудно і не повторювати інших авторів. Це буде вільний роздум і осмислення деяких теорій.
Парадокс Фермі
Зараз ми активно шукаємо інопланетян усіма доступними способами: слухаємо радіохвилі на всіх доступних частотах; будуємо гігантські телескопи на Землі та в космосі, щоб розгледіти планети біля інших зірок; висуваємо сміливі гіпотези кожен раз, коли щось в космосі здається підозрілим. Як таке можливо, що на землі появилась розвинута цивілізація, а на безкрайніх просторах Всесвіту її немає? Там повинні б появитися незліченні цивілізації, які б розвинулись швидше нас. Хіба б ми не помітили присутність інших цивілізацій?
«Поєднання поширеної віри в те, що у Всесвіті існує значна кількість технологічно розвинутих цивілізацій, із відсутністю яких-небудь спостережень, котрі б її підтверджували, є парадоксальним і веде до висновку, що або наше розуміння природи, або наші спостереження неповні та помилкові».
Тяга до саморуйнування
Відомий вчений Браян Кокс запевняє, що там нікого немає. Точніше, немає нікого, хто був би здатний досягти рівня розвитку, достатнього для перельотів між зірками. І ми теж його не досягнемо. Чому? Він висуває теорію про те, що як тільки цивілізація отримує технічні можливості для самознищення (наприклад, зброя масового ураження), а єдиною умовою її виживання стає політична згода, дні цієї цивілізації злічені. Думка вченого трохи перегукується з автором книги.
“Я припускаю, що розвиток науки та інженерного ремесла незворотно випереджає розвиток політичної та моральної системи в суспільстві, що неминуче веде до катастрофи, людство як раз може наближатися до цієї точки у своєму розвитку”.
Шкала Кардашова:
Вчені, що займаються SETI, класифікують цивілізації за їхньою здатністю генерувати енергію. Цивілізації типу I генерують енергію в обсягах, приблизно рівних обсягами енергії, одержуваної їх планетою від своєї зірки, а цивілізації типу II – порядку енергії, випромінюваної їх зіркою. (З цієї класифікації людство відноситься до «типу 0,7» – на Землі виробляється 70% від кількості енергії, необхідної, щоб називатися цивілізацією типу I.) Сьогодні вчені з упевненістю заявляють, що цивілізацій типу I немає в радіусі десяти тисяч світлових років від землі, а цивілізацій типу II – не тільки в межах нашої Галактики, але і в суміжних з нашою Галактикою, що становлять з нею єдине галактичне скупчення. Ймовірно ці межі будуть розширюватися і далі.
Підсумки:
Я люблю книги де ми дізнаємось щось нове, це розширює світогляд і демонструє світ у всьому його різноманітті. Книга «Проблема трьох тіл» є саме такою, вона здатна дивувати й привносити новизну, а художня складова сконструйована на наукових даних.
Ніколи не думали чому наукова фантастика іноді дає фору науковим та філософським роботам? Платон говорив, що філософія починається зі здивування, де подив наче кресало, що розпалює вогонь нашого зацікавлення. Читання наукової фантастики – це добра практика постійного здивування. Відкриваємо для себе теми, про які раніше й гадки не мали.