Іван Гуменюк
Якщо так, то як ви собі його уявляєте? Я читав багато відгуків на «Ехопраксію» і деякі з них були дуже якісно написані. Тому я вирішив піти іншим шляхом і подумати над основними ідеями книги. Але спочатку коротко опишу сюжет, може хтось ще не знає і зацікавиться.
Отже, в пустелі Орегон, пришелепкуватий Деніел Брюкс сидів у цілковитій самотності в біологічній станції та вивчав місцеву фауну. Кляті камери знову вийшли з ладу, і йому треба підіймати свою дупу і їхати на місце події. Але його погляд привернув дим, який йшов від монастиря Двокамерників. До його лабораторії якось дуже швидко наближалась постать, тіло якої не видавало звичного тепла. І тут хлопака попадає в такий вир подій, де точиться боротьба між вампірами з зомбі, проти технологічної секти вірян. Комусь вище описане може здатись маячнею, але все приправлено науковими та філософськими теоріями й фактами, тож читається з захватом. Повірте, так ви жорстку наукову фантастику ще не читали.
Цього разу сюжет обертається навколо релігії
й науки
, та їхньому протистоянню. У романі є дуже багато посилань і глибоких думок. Особливо на математику
. Саме математика поведе нас стежками роздумів над релігією та наукою.
Релігія:
Релігія
здається нам чимось на кшталт примітивних вірувань: танців шаманів біля вогнища чи фарбування яєць на свята. Ритуальні дійства які завжди мали якусь приземлену мету. Але релігія мала ще й великих мислителів, які були не тільки в католицькій схоластиці, а й в ісламі чи навіть у православ’ї, і досі такі люди існують. Річард Свінберн доводить існування Бога за допомогою логіки та математики.
У розмові Ліани й Брюкса, вона наводить такий платонівський аргумент проти атеїзму головного героя. До біса сильна думка яку варто осмислити. Ось вона:
Над добою емпіризму вже сідає сонце
.
Давно минув той час, коли тільки й треба було визначати падіння яблука, чи порівнювати довжину дзьоба. Наука наразилася на обмеження, відколи намагалася змусити кота Шредінгера гратися невидимими струнами. Опустися на кілька рівнів углиб — і все знову перетвориться на припущення, які неможливо перевірити. На математику і філософію. Ти не гірше за мене знаєш, що реальність має підструктури. Наука туди не сягає.
«Над добою емпіризму вже сідає сонце», я ледь не обпікся кавою
коли це прочитав. А все тому, що математика – не емпірична наука, а абстрактна. І ось цитата зі статті про математику від BBC:
Нептун відкрив нову сторінку у вивченні Сонячної системи, тому що його виявили, не розглядаючи небеса неозброєним оком або за допомогою телескопа”, – стверджує астрофізик Космічної наукової лабораторії Маллард при Університетському коледжі Лондона Люсі Грін. Нептун знайшли завдяки математиці.
Від Галілея, який міг назвати швидкість кулі, що котиться вниз по схилу до, наприклад, бозона Гіггза, існування якого було передбачене математичним шляхом — до того, як сама частка була виявлена, — ця здатність передбачати існування речей, які ніхто не бачив, здається мені приголомшливою.
Але, що таке математика? Модель, опис, метафора реальності — чи сама реальність? Математика з’явилась завдяки релігії, просто древнім жерцям потрібно було вести точніші підрахунки у храмах. Далі вона розвивалась, і тут виникає запитання чи настане той момент, коли в пошуку основоположної реальності математика досягне межі у своїй здатності описувати цю реальність?
Виникає запитання, як завдяки нами придуманій математиці, ми можемо пояснювати світ? І чому світ діє саме по цим, а не іншим математичним законам? Якщо світ існує за математичними законами, то можливо існує той, хто створив ці закони? Наведу слова відомого індійського вченого Рамануджан Сриниваса, який вірив у Бога.
Для мене рівняння безглузді якщо вони не висловлюють думки Бога
Рівняння є по суті виправдання нашої абстрактної математики, ми лише дослідники нескінченності, в гонитві за абсолютною досконалістю, ми не винаходимо ці формули, вони вже існують, і чекають поки найсвітліші уми побачать їх і зможуть одного разу довести.
Наука:
Виникла вона недавно, хоч по різних оцінках її засновником був Аристотель. Можливо дехто буде незгідний, не наполягатиму. І тут Воттс пише:
Врешті-решт, уся наука спирається на кореляції. Неважливо, наскільки ефективно вона описує одну змінну через іншу, її рівняння врешті впиратимуться в рівняння чорної скриньки (святий Герберт, мабуть, найлапідарніше висловився з цього приводу, коли спостеріг, що всі докази зводяться до бездоказових тез). Отже, різниця між Наукою та Вірою полягає всього-на-всього у здатності до передбачення.
Далі головний герой говорить, що наука краще доводить істину на основі емпіричних даних. Але як можна побачити вище, над добою емпіризму вже сідає сонце. Ось слова вченої Елеонор Нокс:
Немає ніяких причин вважати, що повсякденна реальність, дана нам у відчутті, — це і є основна реальність Всесвіту.
“Сьогодні можна сказати, що дотепер нам дуже і дуже щастило з тим, як математика описувала наш Всесвіт, — говорить Нокс. – Однак є й інша точка зору — що математика здатна описувати лише окремі елементи цього світу, але не весь його цілком .
Як сказав свого часу Айнштайн, “чим більше математичні закони прив’язані до реальності, тим менше вони надійні, а чим більше вони надійні — тим далі вони від реальності”.
Математика — річ абстрактна, але абстрактна ідея може бути настільки ж реальною, як що завгодно.
Далі вона продовжує те, що Платон передбачив ще тисячоліття тому, що в основі буття лежать нематеріальні математичні формули, або ідеї
.
Візьміть, наприклад, біологію, яка заснована на хімії — яка, своєю чергою, керується законами фізики — і … ми приходимо до чисел.
Або уявіть блакитне небо, колір якого пояснюється довжиною хвиль відбитого світла — і … все це теж числа.
Здається, якщо копнути фізичну реальність глибше — в будь-якому випадку упрешся в математику.
Підсумки:
У своїх роздумах ми зробили круг і повернулись до першої цитати Ліани:
Наука наразилася на обмеження, відколи намагалася змусити кота Шредінгера гратися невидимими струнами. Опустися на кілька рівнів углиб — і все знову перетвориться на припущення, які неможливо перевірити. На математику і філософію. Ти не гірше за мене знаєш, що реальність має підструктури. Наука туди не сягає.
Мій відгук це роздум, діалог з самим собою, з вами, спроба подивитись на реальність з різних ракурсів, Книги Воттса – вищий пілотаж. Вся та фігня про внутрішній розвиток, або говорячи сучасною мовою збільшення нейронних зв’язків дозволяє глибше зазирнути у філософські та наукові пласти Воттса. І ці пласти не тільки не шкодять, а створюють вибуховий коктейль з різних елементів, де читач дивується й офігіває від прочитаного. Книжки Воттса – це чудовий синтез філософії й науки який відкриває нам нові таємниці. Бо читання наукової фантастики – це завжди вихід за межі уяви.