📚 Огляд книжки «Взаємодія з ворогом» Адама Кохейна

Приблизно половину з тисячі гривень, отримані за програмою єПідтримка, я витратив на книжки видавництва Лабораторія. Дізнався про них трошки неочікувано, з того факту, що у видавництва є два досить цікаві подкасти: Лабораторія сенсів та Лабораторію нонфікшн.

Першою книжкою, яку взявся читати, стала «Взаємодія з ворогом. Як працювати з людьми, які не викликають ні довіри, ні симпатій» Адама Кохейна. Не можу сказати, що маю багато ворогів, або змушений працювати з людьми, яким не довіряю, але мене цікавлять питання побудови команд, налагоджування взаємодії, пошук спільного.

Почав читати й не зміг відірватися. Врешті проковтнув її за один вечір. Кохейн починав працювати в енергетичному секторі, потім перейшов до консультування урядів, комерційних та громадських організацій. Брав участь у вирішенні громадянських конфліктів в ПАР, Колумбії, Венесуелі, Таїланді. Такому досвіду, думаю, можна довіритися.

По-перше, варто пам’ятати, що при взаємодії з іншими завжди є не тільки співпраця. Також можливими варіантами є намагатися нав’язати своє бачення, адаптуватися до обставин, або піти геть.

Коли мова заходить про співпрацю, то тут теж не все просто. Головна ідея в тому, що традиційна співпраця, яку ми всі зазвичай уявляємо (спільна мета, спільний план та узгоджені дії) рідко підходять до складних питань, в яких є багато зацікавлених сторін із протилежними поглядами. Натомість Кохейн пропонує ідею гнучкої співпраці, коли учасники згодні тільки з тим, що так далі продовжуватися не може і потрібно шукати нові підходи.

Кохейн посилається на голістичний підхід у розв’язанні питань. Потрібно балансувати відстоювання своїх позицій та вміння піти на діалог з протилежною стороною. Тут він пригадує конфлікти у Таїланді, перехід від апартеїду у ПАР та участь Нельсона Мандели в цьому процесі.

Для гнучкої співпраці варто знайти контакт із тими, з ким ви намагаєтеся знайти співпрацю. Для цього потрібен діалог. Тут автор посилається на Отто Шармера та його Теорію U, згідно з якою є більш ніж один спосіб слухати та говорити. Кохейн коротко описує ці чотири способи взаємодії та подає приклади, які легко зрозуміти та прийняти на озброєння.

Обов’язковою частиною співпраці є власне, ваша повноцінна участь у процесі. Оскільки в учасників відсутній завчасно узгоджений план дій, вам потрібно самому максимально включатися та шукати способи просунутися далі, усвідомлюючи та враховуючи інтереси інших сторін. Тут Кохейн згадує процес пошуку альтернативних підходів роботи з проблемами розповсюдження наркотиків разом з Організацією Американських Держав (ОАД). Урядові організації виступали за збільшення контролю та кримінальної відповідальності, а громадські активісти навпаки воліли запроваджувати програми відповідального споживання та декриміналізації вживання легких наркотичних речовин. Врешті у робочої групи вийшло зробити доповідь, яка запустила громадське обговорення та пошук спроб розв’язувати проблему наркотичної залежності іншим способом, ніж саджати всіх дотичних до вʼязниці.

В кінці книжки автор пропонує коротку програму навчання підходу гнучкої співпраці на кілька тижнів. Для цього знадобиться трошки бажання та колега, з яким ви достатньо близько працюєте, щоб він чи вона змогли дати вам чесний і відкритий зворотній звʼязок.

Загалом, цей пости вийшов коротким і надзвичайно стислим переказом ідей, яким варто присвятити пару вечорів, щоб з ними познайомитися самому. Особливо, якщо вам доводиться стикатися з людьми, з якими у вас є різні погляди: в родині, на роботі чи інших областях.