Альона Каравай
Співавтором художника-кераміста завжди є вогонь, і часом його неможливо проконтролювати. Можливо лиш побачити наслідки. Такими наслідками можуть бути й тріщини. Поява тріщини — це момент, коли керамічний виріб втрачає своє утилітарне значення, але не втрачає краси. І це новий вимір існування предмету, який вимагає іншого ставлення до себе
Рустем Скибін, кримськотатарський кераміст та художник
Рустем Скибін, фото: Юлія Аппен
Спільні роботи Рустема Скибіна та Олі Михайлюк — про тріщини та природні паттерни — можна побачити в Кримському домі до 18 листопада. Вони є частиною серії з робочою назвою «ПАТЕРНИ» — робочою, бо це work-in-progress, яка наразі включає сім панелей великого формату, що сполучають в собі елементи абстрактного живопису, фотографії та елементів керамічних виробів. Але серія міняється на очах майже щодня.
В «ПАТЕРНАХ» мистецький дует Рустема та Олі ніби закликає не приховувати, а прийняти або ж навіть виділити те, що вважається недоліком. Довести, що саме ця «вада» робить предмет неповторним. Зрештою, так і в суспільстві: люди, які мають спільний досвід, нехай навіть хворобливий і небажаний, але унікальний, здатні порозумітися у свій особливий спосіб.
Коли я була в Криму в останній раз, то прихопила з собою дзеркало й знімала, направляючи об’єктив в нього, бо просто фотографувати на вулицях здавалося небезпечним. В процесі я захопилася зйомкою в такий спосіб – коли щоразу конструюєш нову інсталяцію, яка існує лиш одну коротку мить. Здається, тоді для мене і виник «Крим. Третій вимір»
Оля Михайлюк, міждисциплінарна художниця
Оля Михайлюк, фото: Юлія Аппен
Власне, це й вирізняє «Крим. Третій вимір» на фоні інших проєктів, які останнього часу (на щастя!) активно взялися за кримську тематику. Проєкт вирізняє його вдумливість, абстрактність та багатошаровість — без впадання в ностальгію та без монолітного наративу будь-якої з національних груп. Крим всім болить по-різному, але боліть — навіть сім років після анексії Криму, коли, здавалося б, півострів майже зник з ментальної карти багатьох з нас, перетворившись на відрізаний чужий острів.
Цей проєкт — про зв’язки з Кримом та внутрішній Крим у кожному з нас. Бо внутрішньо багато хто для себе це питання вже відпустив. Цей проєкт про Крим — не буквально, а радше абстрактно. Щоб кожен, хто хоче, міг знайти свою відповідь
Мирослава Ганюшкіна, директорка мистецької агенції АртПоле
Ще в Кримському домі можна побачити інсталяцію «Хайтарма 1991. Повернення». Вона заховалась в дальній та спеціально затемненій кімнаті, але її варто знайти. Це арт-об’єкт Рустема Скибіна, доповнений анімацією медіа-художника з франківська Glow. Це — проєкт про власний дім, самоідентичність та національні культурні коди, проєкт про взаємодію з навколишнім світом і нинішню неможливість потрапити додому.
Інсталяція «Хайтарма 1991. Повернення». Фото: Юлія Аппен
Такі тимчасові, нашвидкоруч зібрані споруди з брусу й толю часто ставали першими домівками кримських татар, які поверталися з депортації на батьківщину. Цей тимчасовий будинок-куб стоїть без даху, підкреслюючи незакінченість, але сам дах лежить із будинком поруч, готовий до встановлення. Форма крівлі повторює восьмикінечну зірку, що в кримськотатарській культурі символізує знання та набутий досвід. А до будинку веде залізниця, дуже схожа на сходи.
Це та символіка, яка прочитується в інсталяції з перших оглядин, але це точно ще не все. Варто побути з кубом та в кубі довше, подивитися анімацію, послухати музику та себе. Скласти свою думку. чи ми насправді згодні з тим, що відбувається з Кримом. Чи ми готові лишатися зі своєю ностальгією? І в той же час — а чи готові протидіяти?
Проект «Крим. Третій вимір» реалізується мистецькою агенцією АртПоле за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Київська програма проєкту реалізується за дружнього сприяння Агенції proto produkciia та Кримського дому в Києві. Запрошуємо слідкувати за новинами проєкту на сторінках «Ніхто не острів» в Facebook та Instagram.