Ріта Дудіна
Відома ця ситуація – заходиш до книгарні, береш до рук щось із сучукрліт, гортаєш декілька сторінок і в стані заперечення повертаєш книжку на полицю? Українських літературознавців таким не візьмеш, вони вміють обернути це заперечення на бажання читати сучукрліт негайно. Розповідаємо, як розібратися в сучасній українській літературі та знайти для себе саме ті вірші й романи.
Складність відносин українського читача з сучукрліт знавці пояснюють кількома причинами. Літературознавиця Марія Бліндюк каже, що зазвичай упереджені читачі не надто розуміють контекст та знайомі з дуже невеликою кількістю сучасних українських книжок. Однією з причин упередженого ставлення до сучукрліт може бути й пережита в певний момент перенасиченість жанрами, які мають не так багато спільного з реальним життям.
Про це ще у 2013 році у вірусній рецензії на 298 поширень написала заступниця директора Харківського музею літератури Тетяна Трофименко. Втім, «передозування міфологізму, неоромантизму, містики, фантастики та іронічного переосмислення дійсності» теж можна виправдати. На думку Трофименко, так в українській літературі просто дореалізовувались модернізм і постмодернізм, які свого часу такого шансу не отримали.
Критикиня Богдана Романцова пропонує віддати належне й не найліпшій шкільній програмі з укрліт:
Неможливо закінчувати шкільний курс на Ліні Костенко – за всієї поваги, – а потім чекати, що люди кинуться читати сучасну поезію. Я вже не кажу, скільки прекрасних поривань взятися за тексти вбив умовний Квітка-Основ’яненко
Літературознавці погоджуються на тому, що сучасна українська література починається з кінця 1980-х, щойно слабне цензура. Богдана Романцова висуває конкретну дату та винуватців: це 17 квітня 1985 року, коли Юрій Андрухович, Олександр Ірванець та Віктор Неборак створили неофіційну літературну спільноту «Бу-Ба-Бу» (Бурлеск-Балаган-Буфонада):
Вона мала не лише протистояти цензурі минулих років, а й витворити естетику, відмінну і від соцреалістичної, і від естетики покоління вісімдесятників. Тоді Андрухович зазначив, що час запропонувати альтернативу «сповідальникам» та «метафористам», тобто ускладненій герметичній поезії, в якій не було місця грі чи легковажності. Настали утішні часи балагану та буфонади
У цей час по світу вже ширилась емансипація тексту та концепція «смерті автора», за якою з письменника знімалася «батьківська» відповідальність за твір. Ми ж від цього у 1980-х ще були далеко, робили перші кроки в бік вільної творчості.
Випереджаємо питання «чому в літературі так багато війни?» Відповідь критиків проста – тому що ця травма ще не пропрацьована. При чому, йдеться не лише про російсько-українську війну. «Якщо складна і болюча тема не проговорена, згодом вона в літературу повернеться, – пояснює Богдана Романцова. – Саме тому Софія Андрухович сьогодні в «Амадоці» осмислює не лише сучасну війну, а й Голокост, а Луцишина в «Івані та Фебі» пише про Революцію на Граніті».
Зараз українська література переживає унікальний період, коли одночасно видаються геть різні покоління письменників. «Письменники, які дебютували в 1990-х, на жаль, не застали ні Чубая, ні Стуса, так само як до того шістдесятники не застали авторів Розстріляного Відродження. Це поліфонічне суголосся страшенно цікаве», – каже Богдана Неборак.
Письменник та літературознавець Олександр Михед вважає найважливішим досягненням останніх 35 років запуск незалежних інституцій, які живлять культурні процеси. Це Український інститут книги, Український культурний фонд, Мистецький Арсенал:
Давайте поставимо плюсики навпроти всіх ключових пунктів, що маємо: потужні автори, перекладені багатьма мовами; інституції; державна закупівля і підтримка перекладів; жанрове і нішове різноманіття; актуальні переклади; екранізації; яка вже є, але є – система продажів
Важливо також те, що деякі наші автори вже можуть жити коштом своїх книжок і збирають повні зали презентацій. І не дарма. Марія Бліндюк підтверджує – щороку сучукрліт винагороджує нас кількома достойними творами й в художніх жанрах, і в нонфікшені.
Один з найкращих способів підібрати собі щось із сучукрліт – це поїхати на великий літературний фестиваль, каже Богдана Неборак. Вона радить послухати письменників наживо і за покликом серця обрати свою книжку.
Але якщо вам поки не кортить нікуди їхати, то ось кого радять літературознавці.
Кого точно треба читати при знайомстві з сучукрліт: Сергій Жадан «Ворошиловград», «Депеш мод», «Месопотамія»; Софія Андрухович «Фелікс Австрія», «Амадока», Артем Чех «Район Д», «Точка нуль», «Хто ти такий?»; Тетяна Малярчук «Згори вниз. Книга страхів», «Як я стала святою», «MOX NOX»; Оксана Забужко, Тарас Прохасько.
Хто пише хорошу поезію: Катерина Калитко «Земля загублених, або маленькі страшні казки», «Бунар», Галина Крук, Юлія Мусаковська, Ірина Шувалова, Остап Сливинський, Ія Ківа, Юрій Андрухович «Радіо ніч».
Хто ще недавно писав хорошу поезію: Олег Лишега, Василь Герасим’юк, Олександр Ройтбурд «Вірші дилетанта»
Хто досліджує тілесність: Гаська Шиян «За спиною», Оксана Луцишина, Ірина Цілик. До речі, жіноча література не залишається лише літературою для жінок, як можна було б очікувати. Богдана Романцова каже, що проза та поезія жіночого авторства в Україні чіпляє людей незалежно від гендеру.
Хто пише хорошу художню прозу: Марина Гримич і «Юра», «Клавка»; Володимир Арєнєв і «Дитя песиголовіців»; Артем Чапай «Вивітрювання», Павло Дерев’янко «Аркан вовків», «Тенета війни».
Хто нещодавно дебютував і вразив: Таня Калитенко і «Антеро», Роман Малиновський і «Солодке життя», Світлана Тараторіна і «Лазарус», Євген Спірін і «Морг. Історії луганського санітара», Володимир Рафєєнко і «Долгота дней», «Мондеґрін»; Євгенія Бєлорусець і «Щасливі падіння», «Цикл лекцій про сучасне життя тварин»; Остап Українець і «Малхут», «Канцелярія хрестових походів», «Дискордія»; Влад Сорд і «Безодня»; Ірина Жураковська і «Твоя М».
Знавчині радять також звертати увагу на окремі лінійки у видавництвах. Якісний український нонфікшн Богдана Романцова рекомендує у «Віхоли», горор та готику – від «Дому химер», молодих та цікавих авторів – у «Видавництві 21», «Темпорі» та «Фабулі». А потужний інтелектуальний роман дасть про себе знати, де б його не видавали.
