🎤 Бути початківцем за 50 — непросто, але воно того варте. Уривок із книжки «Початківці»

Том Вандербільт, автор книжки «Початківці. Чому вчитися нового ніколи не пізно» став новачком, коли йому вже було за 50. Відтоді його життя добряче змінилося, як і він сам.

У книжці Вандербільт розповідає не тільки про свій шлях як початківця, а й про маловідомі й доведені факти на користь life-long learning (неперервне навчання протягом усього життя). Однією з переваг «вічних початківців», на думку Вандербільта є знайомство з однодумцями, які згодом навіть можуть стати вашими друзями.

Публікуємо уривок про дивовижні знайомства та досвід, які подарувало Тому захоплення співом.

Одного разу я нишпорив в інтернеті і знайшов застосунок з чудернацькою назвою Smule.

Все було просто. Потрібно лише встромити у телефон навушники-крапельки, знайти свою улюблену пісню в базі даних сайту — і починай співати. Коли записав мелодію, можна накласти на своє виконання різноманітні фільтри та ефекти у стилі автотюну. Можна зняти себе на відео чи просто записати аудіо. Я записав кілька сольних пісень. Це було легко, а звук був цілком пристойним. Весело, хоч і дещо стерильно.

А потім я знайшов функцію «дуетів» і неначе відкрив для себе магію цього застосунку. Тепер я записував «авторські матеріали» (приблизно по половині пісні), оприлюднював їх і сидів, як на голках, поки хтось до мене долучиться. Ще я міг заспівати дуетом з кимось, хто вже оприлюднив свою пісню, уповаючи на те, що їй чи йому сподобається.

Отак зненацька я почав співати ніби з усім світом. Я співав «Imagine» Джона Леннона з індонезійкою в хустці. Я співав пісні R.E.M. з якимось хлопчиною з Вірджинії; на аватарці в нього стояла фотографія, на якій він стріляє з автомата. Я співав пісні 1970-х з людьми середнього віку і сучасні пісні з підлітками й тими, кому трохи за двадцять. У деяких була практично професійна апаратура для звукозапису з великими мікрофонами. Чимало людей співали у припаркованій машині. Хтось співав у машині на ходу (їх я завжди уникав). Хтось володів технікою белтингу, хтось співав майже пошепки.

Для мене Smule був чимось на зразок пісочниці, де можна бавитися і розвивати різні голосові м’язи, долаючи швидкий, немов скоромовка, фристайл-реп і співаючи пісні напівзабутою іспанською. Спробувавши цей застосунок, моя донька сказала: «Тепер я розумію, чим ти так довго займаєшся у себе в кімнаті».

У нього, як і в хору, був присмак утопії: попри час і відстань, мову і культуру, люди співають однакових пісень. Так само, як і в інших соціальних застосунках, там можна лишати коментарі, ставити лайки, додавати до «вибраного», збирати підписників. Я остерігався «тролів», але люди, разом з якими я співав, завжди ставилися до мене з повагою. Їхня похвала туманила мені, недосвідченому співакові, голову. Я призвичаївся співати вдома майже без угаву, що — цілком закономірно — дратувало мою дружину і доньку. У Smule ніхто не дратувався. Здавалося, люди тішилися, що я прийшов до них співати. Коментарі на зразок «Оце ти красунчик» додавали мені сил. Цей застосунок став моїм таємним колом підтримки.

Зацікавившись походженням цього застосунку, я зв’язався з Джеффом Смітом, СЕО Smule. Він уже давно займається музикою і підприємницькою діяльністю у Кремнієвій долині, тож у нього виник задум про те, що за допомогою таких технологічних засобів, як смартфон, люди могли б створювати музику — разом.

«Музика — це найперша соціальна мережа», — сказав він. Спочатку компанія Smule розробляла продукти типу фортепіано на смартфоні. Але жоден інструмент не дорівняється за виразністю до того, який є у кожної людини. «Голос — це ви», — сказав Сміт. Це основоположний засіб самовираження. «Погляньте на блюзових гітаристів — вони ворушать губами. Гітара імітує голос». Він сам був невдалим співаком, тож йому захотілося щось вдіяти для того, аби співати було не так лячно. Він дійшов висновку, що для цього потрібно співати разом з кимось. «Ви радше співатимете з незнайомою людиною з протилежного кінця світу, ніж зі знайомим, який стоїть прямісінько перед вами», — сказав він.

Одвічна здатність музики об’єднувати людей утворила потужний тандем зі світом соціальних мереж, схожим на гру. Здебільшого спів обмежується лише співом, але часом з нього проростає глибокий зв’язок. Сміт сказав, що у людей, які познайомилися, коли співали дуетом, народилася вже понад сотня «немовлят Smule».

Я не шукав ані кохання, ні навіть друзів, і все-таки почав зближуватися з деякими людьми, з якими регулярно співав дуетом. Нас розділяли час і відстань, але ми так чудернацько відкривали одне одному душу, здобуваючи спільний досвід. От, наприклад, одна жінка з Техасу, яка співає вже багато років, у підлітковому віці приїздила до Нью-Йорка зі своїм хором, а тепер використовує цей застосунок, щоб знову віднайти себе у співі й відпочити від роботи. Я дуже часто співав з одним британцем, колишнім музикантом з уїдливим почуттям гумору, який колись грав на легендарній радіопередачі Джона Піла. Він розповів, що цей сайт несподівано допоміг йому дати раду клінічній депресії. «Співай, поки туга не минеться», — сказав він.

Якийсь час я співав з жінкою, чий голос мені дуже подобався, а потім довідався, що вона померла від раптової зупинки серця. Ми — люди, з якими я був знайомий виключно через спів в інтернеті, — разом виконали пісню в її пам’ять. Оскільки ми особисто не знайомі, мені було від цього дуже щемно.

Любов, втрата, саме життя: у співі можна знайти все те, що й у музиці загалом. Відчувати можна що завгодно, але співати разом з кимось — і змістовніше, і веселіше.