🔞 «СОФІЯ» — зомбі-екшен за мотивами «Катерини» Т.Г. Шевченка

«Софія» почалася із замітки у телефоні. Змагалися дві ідеї: написати максимально банальний і клішований жіночий роман, який би потенційно міг стати бестселером в електричці Глеваха-Фастів, або зробити сценарій фільму, в якому козаки б’ються із зомбі. Козаки перемогли.

Вийшов чи то фанфік, чи то деконструкція, чи то взагалі знущання над твором класика – це вже залежить від точки зору. А якщо серйозно, то це трешова зомбі-історія у сетингу України XIX століття з великою кількістю насилля, жанрових кліше, анахронізмів і запозичень із усіх доступних медіумів.

Зрозуміло, що шансів на екранізацію такого сценарію майже немає, а ті що є, гуртуються навколо нуля. Але завжди можна спробовувати зробити комікс або мангу! Я не маю жодної ідеї, як до цієї справи підступитися, але якщо ви художник чи ілюстратор, якому таке цікаво, або ви знаєте тих, хто таким займається, сміливо пишіть мені у Твіттері, та і взагалі пишіть, якщо буде що сказати.

P.S. Оригінальною версткою довелося пожертвувати, але суті то не сильно міняє.

P.P.S. Оригінал можна взяти ТУТ.

ІЗ ЗАТЕМНЕННЯ:

ЕКСТ. ПОЛЕ ПШЕНИЦІ. ДЕНЬ.

Яскраво світить сонце, голубе безхмарне небо, золотава пшениця ледь помітно ворушиться на вітру. Майже статична картина, що нагадує український прапор. Тиша. Раптом хтось дуже швидко пробігає повз, порушуючи ідилію.

По полю швидко біжить козак, тримаючи одну руку позаду спини. Він у шароварах і вільній сорочці, його обличчя і голова замотані хустиною, за спиною висить шабля.

КАМЕРА СЛІДУЄ ЗА НИМ.

Він наближається до групи із кількох осіб. Це ЗОМБІ. Козак вривається у їхню групу, на ходу дістаючи шаблю, і починає їх рубати. Темна кров зомбі бризками падає на пшеницю, шабля зрізає колоски. Відрубана голова одного із мерців злітає у повітря. Кілька точних рухів – всі зомбі падають на землю. Козак різким, майже самурайським рухом струшує кров ворогів із шаблі і ховає її в піхви, що висять за спиною.

МИ БАЧИМО КОЗАКА ЗІ СПИНИ.

Він зриває з голови хустину, довге русяве волосся розвивається на вітру – це молода дівчина СОФІЯ.

ЗАГАЛЬНИЙ ПЛАН.

Козачка іде по полю до невеличкого села, що видніється на обрії.

ТИТР ІЗ НАЗВОЮ ФІЛЬМУ ПОВЕРХ ЗОБРАЖЕННЯ – СОФІЯ

ЕКСТ. ВУЛИЦЯ НЕВЕЛИКОГО СЕЛА. ДЕНЬ.

Софія йде вулицею. Село живе своїм звичним життям. По вулиці бігають діти, чоловіки рубають дрова, хтось йде з поля з реманентом. Жінки із заплетеним в коси волоссям розмовляють біля тину – коли бачать Софію, плюють на землю і ледь чутно шлють їй прокльони. Софія підходить до шинка, біля якого сидить мандрівний кобзар у солом’яному брилі, що повністю закриває його обличчя. Він меланхолійно перебирає струни пальцями. Софія заходить до шинка.

ІНТ. ШИНОК. ДЕНЬ.

У шинку темно, малі вікна не пропускають достатньо світла. В повітрі стоїть дим від люльок, які палять відвідувачі. В шинку одні чоловіки.

Дехто перестає розмовляти і починає спостерігати за Софією. Вона підходить до шинкаря за стійкою, за спиною якого на полицях розставлені пляшки різного розміру із мутною самогонкою та іншими напоями. Софія спирається на стійку.

СОФІЯ

Здоров, діду. Налий-но мені варенухи. 

Шинкар мовчки дістає бутля і наливає Софії у кухлик варенухи.

СОФІЯ

Як ви тут маєтесь взагалі? Повсталі мерці не заважають, не?

Робить ковток із кухлика.

СОФІЯ (ПРОДОВЖЕННЯ)

Може відьма яка молоко псує?

ШИНКАР

Ми люді прості, до нас нікому діла нема. Навіть потойбічним почварам.

СОФІЯ

Дивно. А я кількох порубала, поки йшла до вас.

ШИНКАР

Значить їм вже точно нема до нас діла… А ти звідки така бойова дівчина? 

СОФІЯ

З січі козацької. Звідки ж ще.

ШИНКАР

Та нема там жінок, не свисти, мала. 

СОФІЯ

Хто тобі таке сказав? Москалі, чи шо?

Шинкар нахиляється до Софії.

ШИНКАР

(пошепки)

Дівко, краще йди звідси, тебе тут нічого хорошого не чекає.

Софія бере шинкаря за комір двома пальцями і підтягує до себе.

СОФІЯ

Діду, не тринди. Піду, коли дізнаюся, де тут у вас…

Раптом Софію ззаду хапає один із відвідувачів шинка. Однією рукою він обхоплює її талію, а другою – груди.

ВІДВІДУВАЧ

А ти мені подобаєшся, дівко! Норовлива така, як моя кобила. Я тобі покажу твоє місце!

КРУПНИЙ ПЛАН ОБЛИЧЧЯ СОФІЇ.

СОФІЯ

Не треба. Тобі не сподобається. 

ВІДВІДУВАЧ

(мерзотно шепоче їй на вухо)

Чого ж це не сподобається, дівко? Зараз я тебе…

Софія б’є його потилицею по носу. Відвідувач відпускає її. Вона розвертається, б’є його коліном у пах, потім головою об стійку і, швидко діставши з-за поясу ніж, пришпилює його руку до стійки. Потім розвертається до ошелешених відвідувачів.

СОФІЯ

(кричить)

Мене звати Софія, але вам мене краще ніяк не звати! Я прийшла у ваше довбане село за інформацією. І я не хочу, щоб мене відволікали виродки, яким не дає жінка. Зрозуміло?

Частину відвідувачів заціпило від страху, інша частина – вибігає із шинка, хтось навіть безуспішно намагається лізти у вікно. Софія розвертається до шинкаря.

СОФІЯ

(спокійним голосом)

Отже, я шукаю відьму. Де вона?

ШИНКАР

(тремтячим голосом)

Не знаю ніякої відьми, я тільки напої розливаю.

Софія висмикує ніж із руки нападника, той падає під стійку. На лоба шинкарю сідає муха.

СОФІЯ

Ти впевнений?

ШИНКАР

Прямуй на захід через ліс до чорного дерева без кори. А звідти йди за комахами.

СОФІЯ

От так би одразу.

Шинкар втрачає свідомість і падає за стійку.

Софія перехиляється через стійку, щоб глянути на нього.

СОФІЯ

Тю, слабенький якийсь.

Вона одним ковтком допиває варенуху і виходить із шинка.

ЕКСТ. ВУЛИЦЯ НЕВЕЛИКОГО СЕЛА. ДЕНЬ.

На Софію дивляться перелякані чоловіки і жінки, нажахані діти визирають з-за тину. Тільки кобзар, як і раніше, меланхолійно перебирає струни. Не звертаючи ні на кого уваги, Софія прямує до лісу.

ЕКСТ. ЛІС. ВЕЧОРІЄ. 

Софія пробирається через густий ліс, чагарники, повалені дерева, стрибає по купинах на болоті. Вона доходить до чорного дерева без кори, що росте на невеличкому острові посеред мілкого озерця. Обережно наблизившись до дерева, Софія торкається його і одразу відсмикує руку – дерево наче палає всередині. Після її дотику із дупла дерева вилітає рій комах кольору попелу. Рій облітає Софію навкруги і прямує у здавалось непрохідні хащі. Софія йде за роєм, прорубуючи хащі шаблею.

Пройшовши густу стіну рослин, вона бачить невелику галявину, на якій стоїть хижа, оплетена рослинами і обліплена гніздами комах. З комину йде ледь помітний дим.

Софія наближається до хижі, обережно відчиняє двері.

ІНТ. ХИЖА ВІДЬМИ. ВЕЧІР.

СОФІЯ

Агов, пані болотна відьмо.

Всередині дому нікого немає, окрім комах, що літають з характерним дзижчанням. На стінах висять пучки засушених рослин, на підлозі намальовані дивні рунічні знаки, на столах стоять кілька запалених свічок і розкидані усілякі книги, казанки і баночки із заспиртованими препаратами і настоянками. У печі червоніє вугілля.

Софія оглядається, підходить до столу, роздивляється, що на ньому лежить. Перегортає кілька сторінок книги, написаній незрозумілою їй мовою, роздивляється на світло баночки.

Із темряви позаду Софії з’являється рука із серпом і приставляє його дівчині до горла.

ВІДЬМА

Чого шукаєш тут, дівчинко? Молодою загинути хочеш?

У голосі Відьми є ледь чутний відзвук дзижчання комах. Із темряви видно лише її руку із серпом біля горла Софії і очі, які блищать потойбічним жовтим сяйвом.

Софія обережно ставить баночку на стіл і підіймає руки.

СОФІЯ

Я шукаю відьму, мені потрібна її допомога.

ВІДЬМА

Навіщо відьмі тобі допомагати?

СОФІЯ

Якщо чесно, я не знаю навіщо. Але мені дуже потрібна її допомога. Я хочу дізнатися правду про долю своєї матері.

ВІДЬМА

То спитай в свого батька, дурненька. Не відволікай пані болотну відьму.

СОФІЯ

А я і його не знаю, в мене є тільки названий батько, який мене виховав.

Відьма повільно прибирає серп від горла Софії. Після цього вона клацає пальцями і у хижі загорається більше свічок. Нарешті ми можемо її побачити. Це висока молода жінка (вища за Софію) у довгому чорному платті-балахоні з декольте і каптуром, з-під якого видніє руде волосся. На поясі в неї висить один невеликий серп (другий вона чіпляє на пояс, прибравши його від горла Софії) і різноманітні мішечки із травами і баночки. На шиї – амулет у вигляді комахи.

ВІДЬМА

Обернися, дівчинко.

Софія обертається. Вона схвильована, але тримається достойно. Їй явно подобається вигляд Відьми.

СОФІЯ

(полегшено видихає)

Хух, дякувати богу. Я боялася, що ти будеш старою, із жахливим горбом, у бородавках і з якоюсь скаженою сорокою на плечі. Ну, як у казках, знаєш… Чи то я сама таке придумала, але…

ВІДЬМА

(перебиває її)

Помовч, дівчинко.

Відьма торкається лоба Софії пальцем. У Відьми закочуються очі, вона впадає у транс, але швидко повертається до норми. У видінні вона побачила щось неприємне.

ВІДЬМА

Ти впевнена, що хочеш знати правду? Інколи краще жити в мареві фантазій. Це саме твій варіант, повір мені. Не треба бити палицею по вулику, не буди горе.

СОФІЯ

Впевнена! Я маю знати, що сталося з моєю мамою і батьком… Тож один раз вдарю.

ВІДЬМА

Одного разу не вистачить, дівчинко. Взагалі не вистачить. Але якщо ти вже так вирішила… Щоб побачити минуле, принеси мені голову дикого півня та… 

Відьма зволікає, вона явно не хоче промовляти наступні слова.

ВІДЬМА (ПРОДОВЖЕННЯ)

…Та шматок мертвої ноги Чугайстра.

СОФІЯ

Який шматок? Це ж одна із лісових почвар. Хіба Чугайстер не твій друг… чи родич? Чи як воно у вас заведено…

ВІДЬМА

Чуга мій друг, так. І друг давній, але шматок його ноги таки потрібен. Проте не бійся, дівчинко. Чугайстер – захисник лісу. Вбити його можна, але не надовго. Він завжди відроджується знов і не пам’ятає своїх смертей або тих, хто його вбив. Для нього кожна смерть – щось на зразок зимової сплячки. Тож можеш не боятися, що він буде тебе переслідувати по ночах.

СОФІЯ

Тобто ти просиш, щоб я пішла і трохи вбила твого давнього друга? А чого ти сама не сходиш і не попросиш в нього той шматок? Це було б набагато простіше, не? Він би що, не поділився?

ВІДЬМА

Дівчинко, ти хвора, чи що? Добровільно він шматок своєї ноги не дасть. А вбити я його не можу, бо він рідний мені. От ти свою рідну людину – чи потвору – змогла б убити?

СОФІЯ

Я волію в такій ситуації взагалі не опинятися, тож ти мені такі запитання не став, пані болотна відьмо!

ВІДЬМА

Отож, мала. Тому бити Чугу підеш ти. Зрозуміла?

СОФІЯ

Чого ти просто не можеш мені розповісти, що ти побачила, коли доторкнулася до мене? Ти ж вже знаєш відповідь на моє питання! Нахолеру оці пошуки якихось казкових півнів і пиляння мертвих ніг?

Відьма блискавичним рухом опиняється дуже близько коло Софії, її обличчя майже впритул до обличчя героїні, очі Відьми при цьому блищать особливо яскраво.

ВІДЬМА

(із гнівом у голосі)

Тільки ти сама можеш зрозуміти своє минуле. Я ж бачу лише те, що там тебе не чекає нічого хорошого. 

Відьма різко розвертається, підходить до пічки, починає перебирати свої трави.

ВІДЬМА (ПРОДОВЖЕННЯ)

А тепер йди.

Софія виходить із хижі. Зупинившись одразу за дверима, вона розвертається.

СОФІЯ

А як хоч той дикий півень виглядає?

ВІДЬМА

(із глибини хижі, не розвертаючись)

О, ти його не пропустиш.

На цих словах двері хижі голосно зачиняються під супровід дзижчання рою комах.

ЕКСТ. ДВІР ПЕРЕД ЦЕРКВОЮ. ДЕНЬ.

Перекошена від старості церква з відкритою дзвіницею, зроблена із почорнілого дерева. Збоку від неї кладовище. Хрест на бані похилився, над ним літають круки. Кам’яний паркан наполовину розвалений, під ним мертві рослини.

ІНТ. ЦЕРКВА. ДЕНЬ.

Порожньою церквою іде піп.

МИ БАЧИМО ЙОГО ЗІ СПИНИ.

Він вдягнений в чорну рясу і клобук. Абсолютну тишу порушують лише звуки його кроків. Він прямує до іконостаса, вклоняється йому, хреститься, проводить рукою по кошлатій бороді і бере тонкий ланцюг с невеличкого столика перед іконостасом, на якому також лежить масивне розп’яття. Намотавши ланцюг на кулак, піп відчиняє двері посередині іконостасу – за ними вузькі сходу у підвал.

КАДР ДІЛИТЬСЯ НА ДВІ ГОРИЗОНТАЛЬНІ ПОЛОВИНИ

ВЕРХНЯ ПОЛОВИНА КАДРУ:

Стіна темного підвалу. До стіни ошийниками і ланцюгами на руках і ногах прикуті селяни із зав’язаними очима. Дехто з них вже має перші ознаки перетворення на зомбі, інші – звичайні люди. Один з них, козак, – помер і висить на ошийнику, як у петлі.

МИ СПОСТЕРІГАЄМО ЗА ВСІМ З-ЗА СПИНИ ОСТАННЬОГО ПРИКУТОГО: БАЧИМО УСІХ ПРИКУТИХ ПЕРЕД СОБОЮ І ДВЕРІ В ПРАВІЙ ЧАСТИНІ КАДРУ.

З кожним кроком попа по сходах в’язні починають все більше нервувати і пручатися, намагаючись звільнитися. Коли він відкриває двері, ті, хто вже почав перетворюватися на зомбі, починають шалено кричати.

НИЖНЯ ПОЛОВИНА КАДРУ:

Статичний кадр з нижньої точки сходів, по яким спускається піп. Спочатку видно тільки його ноги, поступово він спускається все нижче і потрапляє в кадр повністю. Він відкриває двері внизу сходів –

КАДРИ ОБ’ЄДНУЮТЬСЯ.

ІНТ. ПІДВАЛ ЦЕРКВИ.

Окрім стіни із в’язнями, у підвалі ще стоять клітки з полоненими і зомбі. Стіни заляпані кров’ю, на грубих столах лежать різні ножі, молотки, серпи та інші пристрої для катування, вони покриті кров’ю і шматками розірваної плоті. Посеред підвалу на постаменті розташована скляна колба з рідиною, в якій знаходиться зовсім молода дівчина-зомбі з довгим сивим волоссям. У дальній стіні видніється прохід – за ним абсолютна темрява, лише чутно важке свистяче дихання і хрипи якоїсь великої істоти.

Піп підходить до одного із прикутих до стіни селян, зриває з його очей пов’язку. Піп огидно посміхається, чухає бороду, б’є селянина у живіт кулаком з намотаним на нього ланцюгом.

ПІП

Готов к лучшей жизни, сучий потрох? 

Б’є селянина ще раз. Картинно розводить руки.

ПІП (ПРОДОВЖЕННЯ)

От власти ада я искуплю тебя, от смерти избавлю. В новом мире есть только ты и воля божья… 

Б’є ще раз. Нахиляється до вуха селянина.

ПІП (ПРОДОВЖЕННЯ)

…и ничего лишнего! 

Піп відкриває замок на ланцюгах і ошийнику селянина за допомогою ключа, що висить у нього на поясі, після чого штовхає нещасного до проходу у стіні. Селянин плаче, намагається казати щось нерозбірливе, складає руки як для молитви.

Піп трохи розмотує ланцюг на руці і шмагає ним селянина, наче батогом.

ПІП

Иди долиной смертной тени и не убойся зла, ведь я с тобой!.. Давай, отродье малоросское, давай! 

Піп продовжує шмагати полоненого, щоб той швидше заходив до темного проходу у стіні. Зрештою селянин, ледь тримаючись на ногах, зникає у чорноті проходу.

КАМЕРА ДУЖЕ ПОВІЛЬНО НАЇЖДЖАЄ НА ПРОХІД У СТІНІ.

З нього лунає істеричний крик і огидні звуки, схожі на плямкання, переломи кісток, сьорбання і таке інше.

Раптом із темряви проходу з’являється зомбі в одежі нещасного селянина – він покритий слизом, що стікає з нього.

ЕКСТ. ДОРОГА. ДЕНЬ.

З однієї сторони дороги ліс, з іншої – степ. Софія явно вже йде не першу годину. За плечима у неї невеликий пакунок, який вона взяла у селі на зворотньому шляху від Відьми. Дівчина все ще бадьора, але вже втомилася від одноманітності. Вона говорить сама до себе.

СОФІЯ

Софійко, якби ти не була такою дурепою, тобі не довелося б чвалати через ці ліси і дороги. Взяла б якусь кобилку руду і поскакала б собі проти сонця. Ну налякав тебе кінь у дитинстві, але ж це не привід, щоб… Ай, яка вже різниця… Тобто повсталих мерців, з яких звисає шматками м’ясо, ми не боїмося, а красивих тварин з великими сумними очима і такими гривами, що будь-яка дівка позаздрить, жахаємося так, що аж тремтимо. Хто ж знав, що бойова козачка може бути таким страшком…

Софія різко зупиняється і дивиться на повалений стовбур дерева обабіч дороги.

ЗМІНА:

Софія сидить на поваленому дереві і розгортає пакунок, що несла за плечима. У ньому зібрано трохи їжі: невеликий шматок сала, зелена цибуля, хліб і маленький мішечок із сіллю.

ПОСЛІДОВНІСТЬ КОРОТКИХ КАДРІВ ІЗ РІЗКИМ МОНТАЖЕМ:

Шматок сала – цибуля – хлібина – мішечок з сіллю – Софія відламує від шматка хліба – занурює цибулю в сіль – смачно відкушує шматок сала – відкушує шматок цибулі – відкушує шматок хліба.

Софія видихає і б’є себе долонями по колінах.

СОФІЯ

Наперлась.

ЕКСТ. КОЗАЦЬКА СІЧ. ДЕНЬ.

Січ – обнесене частоколом невелике поселення з кількох десятків будівель: хати, кузня, корчма, церква, стайня, тренувальний майданчик для козаків.

На січі вирує життя. Чоловіки і жінки займаються своїми справами, по вулиці бігають кури та гуси. Великі ворота кузні відкриті, ми бачимо, що там працює ще не старий, але вже пошарпаний важкою роботою ГРЕК, якому допомагають дві дуже міцні і високі ДІВЧИНИ-БЛИЗНЮЧКИ козацької статури. На тренувальному майданчику молоді воїни вчаться володіти шаблею і рушницею.

Біля корчми на лавці сидить старий КІНДРАТ і палить люльку – у минулому він видатний козак, а зараз вже геть старий дід, який, тим не менш, зумів зберегти гострий розум і почуття гумору.

Трохи осторонь від корчми під тином сидить той самий кобзар, якого ми вже бачили у селі на початку. Його обличчя закриває широкий бриль.

Софія проходить через ворота, вітається з вартою, з ковалем і його помічницями, з іншими людьми, що проходять повз.

По дорозі до корчми на неї шипить великий качур. Відігнавши його, Софія підходить до Кіндрата.

СОФІЯ

(посміхаючись)

Здоров, діду! Як ся маєш? Бачу, готовий до бою, як завжди.

КІНДРАТ

(весело)

Здоров, мала. Звісно готовий. 

Кіндрат сміється, його сміх переходить у кашель.

КІНДРАТ (ПРОДОВЖЕННЯ)

А ти як? Як життя молоде?

СОФІЯ

Та ти ж сам знаєш, як воно. Нічого не зрозуміло. Що воно буде далі – страшна загадка. Та й таке… Я шукаю Сокиру. Ти його не бачив?

КІНДРАТ

(м’яко)

Дівчинко, ти ще зовсім молода, щоб розуміти, що воно далі буде. Навіть я, старий вже пеньок, а і то не знаю. Давай я краще тобі історію розкажу…

СОФІЯ

Діду, я всі твої історії знаю на пам’ять. Краще скажи, де Сокира, бо мені…

КІНДРАТ

(перебиває її)

Цієї історії не знаєш. І, взагалі, нікуди твій Сокира не подінеться. Отже слухай… Коли я ще був молодшим і жінки звертали на мене увагу не тільки для того, щоб спитати “Діду, чи ви живий? “, знав я одного козака. Звали його Олекса, здається. Дурний був несамовито, але співав божественно, як той красивий птах…

ЗМІНА.

ІЗ ЗАТЕМНЕННЯ:

ФЛЕШБЕК. ІНТ. КОЗАЦЬКА ХАТА. НІЧ.

Козак, голий по пояс, в одних шароварах, відкриває скриню з чистим одягом. Він дістає найкращу сорочку і кладе їх на постіль. Козак вмивається у великій мисці, пригладжує оселедця, підкручує вуса. Він все робить спокійно і виважено, на його обличчі жодної емоції. Козак вдягається, бере в руки домру, вішає на пояс шаблю і, випивши трохи самогону із пляшки, виходить на вулицю.

ПІД ЧАС ЦІЄЇ СЦЕНИ ЗА КАДРОМ ЗВУЧИТЬ ГОЛОС КІНДРАТА.

КІНДРАТ (П.К.)

Добрий він був козак, хоч і дурний, як я вже казав. І шаблею махав вправно, і на коняці їздив як той степовик. Але не щастило йому в житті, розумієш. Усякого лайна він скуштував, а от одна біда його остаточно понівечила… 

ФЛЕШБЕК. ЕКСТ. ВУЛИЦЯ СЕЛА. НІЧ.

Козак Олекса повільно йде від свого дому до сараю. Ідучи, він починає грати на домрі і співати.

ВІН СПІВАЄ КУПЛЕТ ІЗ ПІСНІ “МЕКСИКАНЕЦЬ” ГУРТУ ZWYNTAR, В ЯКІЙ ЗАМІСТЬ ІМЕНІ ЛЮСІЛЬ ВИКОРИСТОВУЄ ІМ’Я МАРІЧКА.

КОЗАК ОЛЕКСА

(співає)

Марічко моя люба, я йду в останню путь.

Коли я вріжу дуба, мене ти не забудь.

Кохаю тебе мила, хоч я напився вщент.

Життя нас розлучило, та не розлучить смерть.

Дійшовши до сараю, Олекса припиняє грати і відчиняє двері.

ФЛЕШБЕК. ІНТ. САРАЙ. НІЧ.

У повній темряві він чиркає кресалом і запалює смолоскип на стіні. Із темного кутка на нього кидається дівчина-зомбі. Вона застрибує на Олексу, обхопивши його стегна ногами, і починає шматувати йому шию зубами і роздирати пазурами однієї руки обличчя, а пазурами другої – спину.

СТОП-КАДР.

КІНДРАТ (П.К.)

Не, чекай. Щось не так воно було.

СЦЕНА ВІДМОТУЄТЬСЯ НАЗАД ДО МОМЕНТУ З КРЕСАЛОМ.

У повній темряві він чиркає кресалом і запалює смолоскип на стіні. Вогонь висвітлює частину сараю: під стіною складене сіно, видно стійла для худоби, на підлозі лежать кілька великих капканів – вони розкриті і готові в будь-який момент схопити необережну жертву. Із темного кутка із криком виривається дівчина-зомбі, одягнена в порване плаття. Вона прикута до стійла ошийником на товстому ланцюзі.

КІНДРАТ (П.К.)

Одна біда його остаточно понівечила… Його люба Марічка перетворилася на живого мерця…

Ланцюг закінчується на лінії капканів, так щоб потрапити в них можна було, а переступи – вже ні.

Марічка-зомбі виє, клацає зубами, тягне руки до Олекси.

Олекса дивиться на дівчину із сумною посмішкою.

КОЗАК ОЛЕКСА

Привіт, кролику. Я до тебе. Знаєш, я довго думав і зрозумів, що поводжуся з тобою як те падло. Ти не заслуговуєш такого життя… Та і чи життя це… Я кожного дня згадую запах твого волосся, те, як ми ходили до річки по вечорах, як цілими днями не виходили з хати, бо в нас були цікавіші справи, аніж порпатися по господарству… Це я по те, що ми злягалися як кролі, якщо ти не зрозуміла…

Марічка оскаженіло клацає зубами та намагається дотягнутися до Олекси руками.

КОЗАК ОЛЕКСА (ПРОДОВЖЕННЯ)

…Згадую, як ти співала мені, а я тебе за дупу хапав постійно… Отаке… Та й потому… Годі страждати, Марічко! Давай краще танцювати!

Кажучи останні слова, Олекса кілька разів перебирає струни і починає грати ту ж мелодію, що грав на вулиці, а потім раптово бере домру за гриф і б’є нею Марічку по голові. Домра ламається, а Олекса блискавично перестрибує через капкани, правою рукою дістає шаблю, а лівою міцно обіймає і притискає до себе ошелешену Марічку, яка ще не прийшла до тями.

КОЗАК ОЛЕКСА 

Кохаю тебе, мила.

Олекса пристрасно цілує Марічку у її порвані губи, а вона, прийшовши до тями, охоплює його голову руками і кусає козака за обличчя, відкушуючи шматок м’яса. В цей самий час Олекса проштрикує її зі спини шаблею. Його удар настільки сильний, що шабля проходить через тендітне тіло Марічки і проколює його самого наскрізь. Проколоті шаблею, вони обоє падають у капкани, які закриваються зі сталевим звуком і рвуть їхні тіла.

ЗАТЕМНЕННЯ

ЕКСТ. КОЗАЦЬКА СІЧ. ДЕНЬ.

КІНДРАТ

На ранок ми їх як знайшли, там таке було в тому сараї – страшне… Ми їх поховали разом, щоб хоча б на тому світі ніщо не заважало їм бути разом… Але шаблюку з них про всяк випадок не діставали, а то хто його знає.

СОФІЯ

(з широко відкрити очима)

Діду, ти нашо мені це розповів? Мені і поточного гаплика у справах вистачає, а тут ще й ти зі своїми причмеленими історіями.

КІНДРАТ

Та де ж причмеленими, мала?! Ти сказилась? Це повчальна історія про силу кохання!.. І про одну поламану домру. 

Кіндрат затягується люлькою і випускає кільце диму.

КІНДРАТ (ПРОДОВЖЕННЯ)

Коротше, правильно все дід тобі розповів. Все, іди гуляй, в мене знов коліна крутить… А Сокира твій отамо, біля тренувального майданчика. Іди вже.

Дід показує пальцем у бік майданчика і намагається встати з лавки, але в нього це не дуже виходить. Софія, бурмочучи під ніс, що старий Кіндрат зовсім вже з’їхав з глузду, прямує до тренувального майданчика.

На майданчику, обнесеному невисоким парканом із тонких стовбурів дерев, тренуються молоді козаки і козачки. Хтось фехтує шаблею, хтось стріляє з рушниць і пістолів у мішені, зроблені зі старих мішків, набитих соломою, хтось вправляється у рукопашному бою.

На паркан спирається немолодий, але м’язистий і завжди готовий до бою козак із вусами, він спостерігає за молоддю і дає свої настанови. Це СОКИРА – названий батько Софії, який виховував дівчину із самого дитинства.

Софія підходить до нього і обіймає за плечі.

СОФІЯ

Здоров, тату. Я повернулась.

СОКИРА

(кричить комусь на майданчику)

Та ти не тією стороною б’єш! 

(до себе)

От холера. 

На цих словах Сокира розвертається до Софії, обіймає її однією рукою і трохи підіймає у повітря.

СОКИРА

Привіт, Софійко. Ти наче ще гарнішою стала за ці декілька днів, що тебе не було.

СОФІЯ

Та, мабуть, так і є. 

Софія, граючись, легенько б’є батька у бік.

СОФІЯ (ПРОДОВЖЕННЯ)

А ти що?

Сокира мовчки відступає на кілька кроків від Софії і уважно роздивляється її з голови до ніг.

Софія розводить руки, дивиться на себе униз.

СОФІЯ

Шо таке вже?

СОКИРА

Що це за плями у тебе на одежі?

Софія відтягує сорочку, дивиться на неї.

СОФІЯ

Оце? Та то я через болото йшла. Наляпало, мабуть…

Сокира мовчки дивиться на Софію, по його обличчю видно, що він чекає на правдиву відповідь.

СОФІЯ (ПРОДОВЖЕННЯ)

(видихає)

…Рубала потвор… Коли шукала відьму.

Сокира потирає очі двома пальцями. Він явно розстроєний.

СОКИРА

Я ж тебе просив не… Скільки разів я просив тебе триматися від чорної церкви якнайдалі?

СОФІЯ

Так я до неї і не підходила. Ці ходячі – до речі, погано ходячі – трупи були прямо у полі біля того села невеликого, що біля лісу.

СОКИРА

Почали підходити ближче до поселень… От холера.

Сокира задумливо дивиться в нікуди, погладжуючи вуса.

СОКИРА (ПРОДОВЖЕННЯ)

Добре, треба подумати… Що сказала ця твоя відьма?

СОФІЯ

Сказала, що їй потрібна голова дикого півня і шматок мертвої ноги Чугайстра.

СОКИРА

З кожним днем все важче.

СОФІЯ

Отож. Допоможеш мені?

СОКИРА

Звісно допоможу, які ж в мене ще варіанти… Вирушимо з самого ранку. Ходімо, треба підготуватися. 

ІНТ. КОЗАЦЬКА СІЧ. КОРЧМА. ДЕНЬ.

Корчма на січі, на відміну від шинка у селі, має досить великі вікна, що добре освітлюють приміщення. На полицях стоять бутлі з різнокольоровими настоянками, банки з різними соліннями та закрутки з фруктами і ягодами. Тримає корчму гарна жінка середнього віку, вона вдягнена у спідницю і вишиванку, а на голові в неї хустина, зав’язана таким чином, щоб два хвостики стирчали над лобом, як у гоголівської Солохи.

Сокира і Софія заходять до корчми і проходять поміж столів до хазяйки.

СОКИРА

Меланю, ми йдемо полювати на півня. Не питай. Нам потрібне просо і якісь тельбухи, бо хто його знає, що та падлюка їсть.

МЕЛАНЯ

Чи ж ви подуріли? Що то за півень, який тельбухи їсть? 

СОКИРА

Меланю, не сперечайся. Я тобі потім все розкажу…

Сокира ледь помітно підморгує жінці і легко посміхається. Меланя кокетливо посміхається йому у відповідь.

СОКИРА (ПРОДОВЖЕННЯ)

Якщо захочеш.

Софія підозріло дивиться на них обох.

СОФІЯ

А ви оце двоє…

Вона не встигає закінчити речення, тому що Меланя кладе на стіл перед ними вузлик із просом і тельбухами. Сокира одразу підхоплює його і, обійнявши Софію, швидко виводить її із корчми. На ходу, не обертаючись, він махає рукою Мелані на прощання.

ЕКСТ. КОЗАЦЬКА СІЧ. ДЕНЬ.

Вийшовши із корчми, Сокира і Софія підходять до старого Кіндрата, який з часу його розмови із Софією так нікуди і не пішов і залишився сидіти на лавці під корчмою.

СОФІЯ

Діду, цього разу давай без історій. У нас конкретне питання. Ти щось знаєш про лісових потвор? Дикий півень? Чугайстер? Тобі щось кажуть ці назви?

Кіндрат підіймає голову, наче тільки що прокинувся.

КІНДРАТ

Якось я зі своїми братами полював на упиря. 

Кіндрат робить невелику паузу, щоб впевнитися, що його слухають.

КІНДРАТ (ПРОДОВЖЕННЯ)

Так от ця потвора, коли ми її загнали в куток, перетворилася на ящірку! Чи, матір його, як воно зветься… На кажана! Той во, на кажана перетворився упир. Ми за ним по всьому лісі…

Кіндрат продовжує свою розповідь, не звертаючи увагу на Сокиру і Софію. Він вже повністю у владі спогадів: скрикує, робить руками якісь войовничі рухи, грозить комусь кулаком.

СОКИРА

Все, діда ми втратили. Це надовго. Ходімо краще до кузні.

ІНТ. КОЗАЦЬКА СІЧ. КУЗНЯ. ВЕЧОРІЄ.

Сокира і Софія заходять до кузні через великі відкриті ворота, які займають майже одну із чотирьох стін. Кузню тримає Грек та дві його помічниці-близнючки (одна з двома косами, друга – з коротким волоссям). Робота йде повним ходом: дівчата у захисних масках і довгих шкіряних фартухах кують елементи зброї, Грек у затемнених окулярах доводить до ладу дуло рушниці на точильному камені. З точильного каменя летять снопи іскор, в печі реве вогонь, тремтяче від жару повітря можна майже побачити. Серед інструментів на полицях стоїть чимала амфора із зображенням восьминога. У дальньому куті приміщення видніється масивна скриня, обклепана залізними листами. На ній висить великий замок.

Грек знімає окуляри і відкладає дуло, коли заходять Сокира і Софія. Дівчата теж перериваються на мить, щоб привітатися. Вони підіймають захисні маски, в унісон кивають головами на знак вітання, після чого продовжують роботу.

СОКИРА

Ми йдемо за небезпечною здобиччю. Що в тебе є для такої нагоди? 

Грек мовчки простягає Сокирі шаблю, що лежить на столі перед ним.

СОКИРА

Здобич буде дуже небезпечною.

Грек відкладає шаблю, підводиться, знімає зі стіни бойовий молот і простягає його Сокирі.

СОКИРА

Чоловіче, ти мене взагалі слухаєш? 

Грек вішає молот на місце і починає дуже швидко розмовляти.

ГРЕК

Все, зрозумів. Потрібно щось дієве і небезпечне. Бойова коса? Ні, занадто велика. Цеп? Ні, це взагалі для пшениці. Ножик? Який ножик?.. Точно! Маю унікальну річ. Остання розробка. Вороги повсикаються від несподіванки.

Грек виймає з-під столу невелику скриньку і відкриває її. Зі скриньки він дістає наруч із прикріпленою до нього відкидною сокирою з широким лезом.

ГРЕК

Я таку штуку бачив у одного купця із далеких країн. Точніше у його охоронця. Суворий був хлопчина. Мовчазний. Але дав мені роздивитися його зброю. У нього ще була така розкладна залізна парасоля для захисту від стріл, мабуть. Я не знаю, чим у них там на сході стріляють. Може, рибою… 

Грек робить паузу, дивиться на своїх відвідувачів.

ГРЕК (ПРОДОВЖЕННЯ)

Зараз покажу, як ця штука працює!

Він одягає наруч, затягує ремінці, вправно перев’язує руку шворками. Закріпивши наруч, Грек показує, як відкидається сокира, закріплена на руці.

ГРЕК (ПРОДОВЖЕННЯ)

Дивись! Смикаєш руку вперед – руків’я сокири опиняється у долоні. Смикаєш назад — вона повертається на передпліччя. 

Зробивши так декілька разів, Грек засаджує сокирою у пеньок, що стоїть у кузні. БАМ! По пеньку пробігає тріщина.

ГРЕК

Оце річ! Такою хоч царя рубати!.. Ви, до речі, не його вбивати йдете?

СОКИРА

Поки що ні.

ГРЕК

Ну добре, тоді його наступного разу.

Грек знімає наруч і дає його Сокирі.

ГРЕК

Бери, будеш з цією штукою перший парубок. У наших краях такої більше ні в кого немає. Сокира для Сокири – така іронія. Я б на твоєму місці всім розповідав, що своє прізвисько ти отримав саме через цю зброю, а не тому що тоді того кабана…

СОКИРА

(перебиває Грека)

Зрозумів, можеш не продовжувати. Дякую. Я до тебе ще зайду через кілька днів з приводу отієї нашої домовленості.

Грек зиркає на Софію.

ГРЕК

А-а-а, отієї домовленості… Буду чекати, буду чекати. Заходьте, панство.

Сокира і Софія забирають наруч і йдуть із кузні. Грек знову вдягає окуляри і запускає точильний камінь.

ЕКСТ. КОЗАЦЬКА СІЧ. ВЕЧІР.

Навколо великого багаття сидять жителі січі: Сокира, Софія, Грек, Близнючки, Меланя, Кіндрат та багато інших. Люди відпочивають: хтось палить люльку, хтось смажить картоплю, насаджену на шаблю, молоді хлопці і дівчата обнімаються і тихенько гомонять. Серед юрби сидить кобзар, він грає на бандурі сумну мелодію. Його обличчя закриває широкий бриль.

ЗАТЕМНЕННЯ

ІНТ. КОЗАЦЬКА СІЧ. ХАТА СОКИРИ І СОФІЇ. РАННІЙ РАНОК.

Софія спить на ліжку. Вона в тому самому одязі, що й була з вечора.

МИ БАЧИМО ЇЇ ЗГОРИ.

До ліжка м’яко підходить Сокира і торкається плеча дівчини.

СОКИРА

Софійко, пора. Прокидайся.

Софія розплющує очі.

ПОСЛІДОВНІСТЬ КОРОТКИХ КАДРІВ З РІЗКИМ МОНТАЖЕМ:

Софія встає з ліжка – п’є воду з кухля – в кілька рухів одягає пояс зі зброєю – взуває чоботи – закручує волосся у вузол – сильним поштовхом плеча відкриває двері хати.

ЕКСТ. ПЕРЕДЛІССЯ. РАНОК.

Сокира і Софія підходять до густого лісу, із якого чутно квакання жаб, крик птахів і невловимий гомін, що нагадує чи то спів, чи то стогін. Сонце вже піднялося досить високо, але вхід у ліс все ще схожий на портал у темний потойбічний світ: крони дерев не дають достатній кількості світла пробитися через них.

Сокира поправляє наруч на лівій руці, підтягуючи ремінці.

СОКИРА

Не передумала?

СОФІЯ

(впевнено)

Не передумала.

Вона рішуче прямує у лісові хащі.

ЕКСТ. ЛІС. РАНОК.

Герої поволі ідуть лісом, вони роздивляються навкруги, шукаючи ознаки присутності потвор, прислуховуються до звуків, що лунають з-за дерев і тихо розмовляють.

СОФІЯ

Я той во, що згадала. Пам’ятаєш того активного парубка, який діймав нашого Грека, щоб він розповів йому стародавні байки зі своєї батьківщини? 

СОКИРА

Іван, чи як його звали?

СОФІЯ

Той самий, так. Він ще хотів оті історії переробити, щоб вони були про козаків. Виявляється, переробив і частину вже навіть видав. Ну тобто як, там спершу були проблеми в нього. Якийсь рагуль без дозволу Івана видав перші три частини твору під дурною назвою – я не пам’ятаю якою саме, але там геть дурниця – і ще й словник для москалів приткнув у кінець. Нахолеру їм словник? Хай вчать українську! Але потім воно все якось виправилось, Іван сам видав свою книжку, а в передмові написав щось про те, щоб того попереднього мудня шкварило на шашлику. 

Сокира ніяк не реагує на сказане, продовжуючи уважно вдивлятися в лісові хащі.

СОФІЯ

Ну шкварило… Смішно ж. А, шо ти розумієш, діду.

СОКИРА

Так, і що? Іван до нас прийде зачитати свій твір? Чи може хоч книжку надішле? 

СОФІЯ

А я ж звідки знаю?.. Ти взагалі слухав ті історії, що Грек розповідає? Про їхніх древніх богів, героїв, про титанів здоровенних. 

Софія робить руками кумедні псевдо-бойові рухи.

СОФІЯ (ПРОДОВЖЕННЯ)

У них там була така собі Афіна – богиня військової справи і мудрості. Крута дівка, козачка справжня. Я ото буду як вона. 

Софія б’є рукою дерево, вочевидь зображаючи якою вона буде Афіною. В цей самий час здалеку лунає протяжний і гучний крик дикого півня. Сокира однією рукою зупиняє Софію, а другою прикладає палець до губ.

СОКИРА

(пошепки)

Першу потвору знайшли. Зараз ідемо на ту галявину. 

Показує на невелику галявину посеред лісу.

СОКИРА (ПРОДОВЖЕННЯ)

(пошепки)

Розкидаємо тельбухи, кришимо хліб і чекаємо. Валимо півня за моєю командою. Зрозуміла? 

Софія ствердно киває і ще раз легенько б’є дерево.

Сокира і Софія виходять на галявину, розкидають приманку і розходяться у різні боки: Сокира сідає за поваленим деревом, а Софія ховається за стовбуром високого дуба. Сховавшись, вони дістають шаблі.

СОФІЯ

(пошепки)

Так що там в тебе з Меланею? Зізнавайся.

СОКИРА

(пошепки)

Серйозно? Ти от саме зараз хочеш про це поговорити?

СОФІЯ

(пошепки)

Ну, а коли? Так ви з нею того?

СОКИРА

(пошепки)

Цить, мала!

На галявину із лісу виходить дикий півень – це здоровенна потвора десь півтора метри заввишки, із чорним пір’ям, міцним дзьобом, яскраво червоним гребенем і здоровими жовтими лапами.

Півень розправляє пір’я і поволі підходить до розкиданої приманки. Він іде по дузі, зиркаючи по сторонах своїми блискучими очима, що дуже швидко обертаються у зіницях.

Впевнившись, що нікого поряд немає, півень починає розгрібати лапами розкидану їжу і потроху дзьобати тельбухи, розриваючи їх своїм потужним дзьобом.

Сокира із криком вискакує з-за поваленого дерева і намагається одразу відрубати голову півню, що нагнувся поїсти. Півень в останній момент відстрибує назад і, розправивши крила, робить оберт, що відштовхує Сокиру. Софія вибігає зі своєї схованки і робить широкий удар шаблею, відрубуючи потворі кінчик крила зі жмутом пір’я.

Півень набирає повні груди повітря і пронизливо кричить, оглушуючи героїв. З одного боку півня Сокира, з іншого – Софія. Півень розпушує пір’я, б’є крилами і майже танцює на місці.

Півень підстрибує, б’є Сокиру у груди лапою, різко розвертається і намагається вдарити дзьобом Софію, але та б’є його ліктем по голові. Розвертаючись від удару, півень відкидає дівчину у сторону ударом крила.

Півень відбігає від героїв, щоб взяти розбіг. Тепер він несеться на повній швидкості у сторону Сокири, виставивши уперед дзьоб. Сокира теж починає бігти на півня. В останній момент перед зіткненням Сокира робить підкат, падаючи на землю він розкриває сокиру на наручі і відрубує нею лапу півню. В той самий момент Софія, яка стоїть трохи осторонь, бере двома руками шаблю і кидає її у півня. Шабля влучає прямо в око півня, пришпилюючи його тушу без однієї лапи до дерева. Тіло півня важко б’ється об стовбур і обвисає на шаблі, з відрубаної лапи і з ока бризкає фонтаном кров.

Герої приходять до тями. Сокира підіймається з землі, Софія підходить до півня і висмикує шаблю. Туша півня падає на землю.

СОКИРА

Що там твоя відьма хотіла?

СОФІЯ

Голову. Сподіваюсь, що в такому стані підійде.

Герої дивляться на понівечену голову півня без ока.

СОКИРА

Тоді лапу собі заберу.

Козак одним точним рухом відрубує голову півню своєю сокирою. Після цього він повертає зброю на передпліччя, кладе голову у вузлик, в якому раніше була приманка, і затягує його.

ЕКСТ. ВИХІД З ЛІСУ – ОЗЕРО. РАНОК.

Вихід із лісу являє собою досить широку алею із дерев, що похилили свої крони до землі, утворюючи щось схоже на коридор. Між дерев низько по землі стелиться туман, що більше нагадує дим.

Коли Сокира і Софія заходять у алею, із туману починають поставати прозорі фігури привидів, віддалено схожі на людей – вони високі, з довгими тонкими кінцівками і без облич. Фігури періодично починають неприродно смикатись, тремтіти, крутити головами.

Герої інстинктивно дістають шаблі і кілька разів б’ють по привидам, але зброя лише проходить через їхні ефемерні тіла, залишаючи за собою короткий шлейф із туману. Фігури ніяк не реагують на присутність героїв.

Обережно ступаючи і напружено зиркаючи по сторонах, Сокира і Софія доходять до кінця алеї – вони виходять до озера. На березі спиною до героїв сидить Чугайстер – це велетенський чоловік заввишки під 4 метри, на голові в нього купа скуйовдженого волосся, одягнений він у старі драні лахи, що вже задубіли від старості і шару бруду.

Чугайстер однією рукою тримає оголену мавку із дуже довгим рудим волоссям. Він роздивляється її, а потім обома руками ламає їй хребет і починає жадібно гризти, перекушуючи тендітне тіло навпіл.

СОФІЯ 

(ошелешено)

Йоб твою мати…

Чугайстер перестає гризти мавку і розвертається до героїв.

РІЗКИЙ НАЇЗД НА ЙОГО ОБЛИЧЧЯ, ЯК У ГОНКОНГСЬКИХ БОЙОВИКАХ.

Це обличчя діда з густою бородою, у якій заплуталися гнилі шматки м’яса, деревна кора і навіть одна дохла ворона. У нього немає одного ока, а замість нього грубий рубець.

Не роздумуючи, Чугайстер кидає у героїв верхньою частиною тулуба мавки, але промахується.

Чугайстер встає у повний зріст, затуляючи головою сонце. Замість однієї ноги у нього грубий дерев’яний протез. Він підбирає із землі свою зброю – це його муміфікована відрубана нога з довгими нігтями.

СОФІЯ

Нам не обов’язково битися. Мені потрібен лише невеликий шматок твоєї ноги… Отієї, що ти в руках тримаєш.

Чугайстер починає скажено ревіти і б’є своєю зброєю по землі так сильно, що це схоже на локальний землетрус.

Чугайстер наближається до героїв – незважаючи на свій протез, пересувається він досить швидко. Сокира і Софія розбігаються у різні сторони. Починається хаотичний бій, під час якого Чугайстер відбиває своєю муміфікованою ногою усі випади героїв, також йому вдається трохи порізати обличчя Сокирі довгими пазурами на нозі. Відбившись, монстр широко розмахує зброєю, але Софії вдається перестрибнути через неї – в польоті вона обертається як дзиґа. Сокиру муміфікована нога таки дістає – від удару він відлітає, ламаючи молоді дерева.

Розлючений Чугайстер хапає вільною рукою тулуб мавки, який нещодавно сам кинув у героїв. Тримаючи його за довге волосся, він починає крутити ним над головою, забризкуючи все навкруги кров’ю. Розвертаючись, він влучає тулубом по Софії, удар відкидає її. В цей час Сокира, який оговтався від падіння, підбігає до Чугайстра – козаку вдається рубанути потвору по руці. Кров починає бити фонтаном, Чугайстер впускає тіло мавки. Велетень штовхає Сокиру і відходить до озера. Муміфікованою ногою він зачерпує із кущів на берегу клубок змій і кидає їх у героїв. Софія кількома точними рухами прямо у повітрі перерубує кинутих змій на шмаття. Софія робить кілька стрибків у сторону ворога, дістає свій ніж і кидає його Чугайстру у здорове око. Велетень встигає відбити ніж, але Софії все ж вдається його поранити – наблизившись, вона ріже йому бік шаблею.

В цей самий час Сокира за допомогою своєї зброї на передпліччі відрубує одне із повалених дерев під гострим кутом і, взявши його як спис, біжить на Чугайстра. Стовбуром він протикає потворі живіт. Чугайстер падає на коліна і впускає свою зброю. Софія збігає по стовбуру і в стрибку встромлює шаблю Чугайстру у голову зверху і, відштовхнувшись від його плеча, перестрибує велетня і приземляється за ним.

Кров починає бити із голови потвори. Ще трохи постоявши на колінах і половивши ротом повітря, Чугайстер падає на бік. Велетень мертвий. Поки що…

Заляпані кров’ю і брудні герої стоять над тілом лісового монстра.

СОКИРА

То від якої ноги шматок рубати?

СОФІЯ

Та від тієї покрученої… що окремо лежить.

Сокира відрубує невеликий шматок муміфікованої ноги Чугайстра, кладе його у вузлик, затягує вузлик і віддає Софії.

СОКИРА

Куди тепер?

СОФІЯ

Я до відьми, а ти вертайся додому.

СОКИРА

Впевнена? Давай краще проведу тебе.

СОФІЯ

Впевнена. Зараз вмиюся в озері і піду собі. Може і ти теж скупаєшся? 

Софія дивиться на заляпане кров’ю обличчя Сокири.

СОФІЯ (ПРОДОВЖЕННЯ)

Хоч рану промий. 

СОКИРА

До біса це довбане місце, краще якогось подорожника прикладу потім… Чи попрошу Меланю поцьомати…

СОФІЯ

Що кажеш?

СОКИРА

До зустрічі, кажу. Чекатиму тебе вдома, Софійко. Бережи себе і той, не затримуйся. Ця ж потвора скоро оживе.

СОФІЯ

Та пам’ятаю…

КАМЕРА СТРІМКО ЗЛІТАЄ ДУЖЕ ВИСОКО У ПОВІТРЯ.

Ми бачимо умовну карту місцевості, на якій вказані основні місця дії: зображення козацького герба зі стрільцем і підпис рукописним шрифтом “Січ”; малюнок голови старого діда і підпис “Чуга”; малюнок комахи і підпис “Відьма”; поряд із відьмою малюнок хати-мазанки і підпис “Йобане село”; малюнок хреста і підпис “Чорна церква”.

Біля малюнка із Чугайстром фігурки Софії і Сокири, вони переміщаються відповідно до відьми і до січі, залишаючи за собою пунктирну лінію.

КАМЕРА ШВИДКО ОПУСКАЄТЬСЯ ДО ЦЕРКВИ.

ЕКСТ. ДВІР ПЕРЕД ЦЕРКВОЮ – КЛАДОВИЩЕ ПОРЯД З ЦЕРКВОЮ. ДЕНЬ.

Старе кладовище із занедбаними могилами, що поросли травою і будяками. Над деякими могилами хрести із двох збитих дощок, над деякими – щербаті камінні хрести.

На задньому плані зомбі тягають від церкви до кладовища грубо зроблені труни на ланцюгах. На передньому плані піп, який стоїть біля однієї із могил.

Він проводить рукою по камінному хресту, на якому можна розібрати лише частину напівстертого гравірування – “КАТЕРИНА”. По його обличчю пробігає ледь помітна посмішка.

До двору церкви забігає зовсім молодий хлопчик-посильний. Видно, що йому страшно, він нервово крутить головою, шукаючи попа. Зомбі, що тягають труни від церкви, не звертають на нього уваги.

Хлопчик помічає попа на кладовищі. Посильний біжить до нього і кричить на ходу.

ПОСИЛЬНИЙ

Панотець, панотець! Лист, панотець! Лист для вас!

Піп розвертається до посильного. Підбігши до попа, хлопчик зупиняється, важко дихаючи, і дістає з-за пазухи білосніжний конверт із червоною сургучевою печаткою.

ПОСИЛЬНИЙ

Панотець, вам лист.

Хлопчик простягає попу конверт, а той хапає його за зап’ясток і хтиво дивиться на посильного, облизуючи нижню губу.

ПІП

Почему вчера не пришел?

ПОСИЛЬНИЙ

Я… Я… Вчора батько велів працювати… Не встиг…

ПІП

Завтра придешь. Вечером.

Піп міцно стискає зап’ясток хлопчика, підтягує його до себе і нахиляється, щоб їхні обличчя були на одному рівні.

ПІП (ПРОДОВЖЕННЯ)

Понял меня, сученок?

ПОСИЛЬНИЙ

(налякано, ледь вимовляючи слова)

Так, панотець…

Піп двома пальцями забирає листа і відпускає руку посильного. Хлопчик одразу швидко тікає.

Піп ламає печатку і розкриває конверт. В середині лист паперу із гербом російської імперії і всього декількома словами: “Выпускай Легион Лазаря.”

Піп зминає листа, на його обличчі з’являється садистська посмішка.

ЕКСТ. ДВІР ПЕРЕД ЦЕРКВОЮ. ДЕНЬ.

Піп на дзвіниці з осатанінням б’є у дзвін. Від цих звуків зомбі на подвір’ї і на цвинтарі кидають свою роботу і починають збиратися у натовп перед входом у церкву. Із самої церкви висипає ціла орда живих мерців. Звуки дзвону і крики зомбі зливаються у страшну какофонію.

КАМЕРА СТРІМКО ЗЛІТАЄ ДУЖЕ ВИСОКО У ПОВІТРЯ.

Перед нами знову карта місцевості.

КАМЕРА ШВИДКО ОПУСКАЄТЬСЯ ДО СІЧІ.

ЕКСТ. КОЗАЦЬКА СІЧ. ДЕНЬ.

Весь заляпаний кров’ю, що вже встигла запектися на його обличчі і одежі, Сокира заходить до брами січі і одразу прямую до кузні.

ІНТ. КОЗАЦЬКА СІЧ. КУЗНЯ. ДЕНЬ.

Дівчата-близнючки кують зброю і охолоджують її у бочках з водою. Грек здалеку помічає Сокиру, який прямує до нього, і відкладає руків’я обертового механізму, яке він обмотував шкіряними смужками.

Коли козак заходить до кузні, коваль з цікавістю роздивляється його з голови до ніг.

ГРЕК

А що це сталося?

СОКИРА

Лісові потвори.

ГРЕК

Ясно. Що ще хорошого скажеш?

СОКИРА

Пора зробити те, про що ми з тобою домовлялися. В тебе все готово?

ГРЕК

Ха, він ще питає, ти подумай. 

(до дівчат)

Ви бачили такого?

Вся підготовча робота завершена. Ось креслення, ескізи, уся редька. Залишилося тільки відправити дівчат у місто по матеріали і можна починати.

Говорячи це, Грек починає розкладати перед Сокирою креслення і ескізи обладунків, шолома і шаблі у стилі античної Греції.

ГРЕК

Я минулого місяця зустрічався зі своїми земляками, ми трохи поварнякали про те, про се, оливок поїли, богів згадали і ось що придумали. До речі, масла тобі не треба? А, це потім… Так от, для твоєї малої все саме найкраще. Сталевий нагрудник – обов’язково з візерунком, бо гарна дівчина має сяяти навіть у бою. До нього шкіряна спідниця із ременями, що будуть висіти отако вниз. На голову – бронзовий шолом із червоним гребенем. А до того ще пояс, наручі з дубленої шкіри, поножі з металу десь до коліна і коротка червона накидка, розшита золотим меандром – я знає, де таке взяти. І найголовніше – копіс, це така шабля із загнутим лезом, якою самого Зевса покоцати можна, дай бог йому здоров’я! Це, звісно, не зовсім обладунок Афіни, вона в основному ходила у легких платтях і тогах. Ну, це якщо вірити античним скульптурам – а ми їм до кінця вірити не будемо. Але ж вона богиня, їй можна. А смертним все-таки краще тіло захищати, бо всяке буває, сам знаєш… Ну то що, подобається?

Грек – у захваті від власної розповіді – дивиться на Сокиру з питанням в очах.

СОКИРА

(посміхаючись)

От ти скажений, Грек. Я в тобі не сумнівався. Але спідницю не дуже коротку роби, це ж моя дочка усе-таки.

ГРЕК

Не ображай мене.

Сокира дістає невеликий мішечок, у якому дзвенять монети, і кладе його перед Греком.

СОКИРА

Дякую тобі.

Сокира йде із кузні. Грек захоплено потирає руки і розвертається до дівчат.

ГРЕК

Дівчата, вбирайтесь гарно і збирайтеся у місто. Треба купити усякого, у нас особливе замовлення!

КАМЕРА СТРІМКО ЗЛІТАЄ ДУЖЕ ВИСОКО У ПОВІТРЯ.

Перед нами карта місцевості.

КАМЕРА ШВИДКО ОПУСКАЄТЬСЯ ДО ХИЖІ ВІДЬМИ.

ЕКСТ. ЛІС. ДЕНЬ.

Софія стоїть перед дверима хижі Відьми і збирається з духом, щоб увійти. Опустивши голову, вона дивиться у землю, переминаючись з ноги на ногу. Трохи постоявши, вона заплющує очі і притуляється лобом до дверей. Їй важко зробити останній крок, щоб дізнатися долю своєї матері.

Софія відкриває вузлик с інгредієнтами, що вони зібрали з Сокирою. Із вузлика порожньою скривавленою зіницею на неї дивиться голова півня. Софія наче зачарована дивиться на неї у відповідь. Раптом тишу порушує голос Відьми із хижі.

ВІДЬМА

Та заходь вже, дівчинко.

Софія смикається від несподіванки, швидко затягує вузлик і відчиняє двері хижі.

ІНТ. ХИЖА ВІДЬМИ. ДЕНЬ.

Хоча на вулиці день, у хижі досить темно: вікна завішані чорною тканиною, а на столі горить всього декілька свічок. У домі повисла легка імла – це через казанок на печі, біля якого спиною до Софії стоїть Відьма. Вона закидає у нього різні трави і виливає якісь настоянки із баночок.

ВІДЬМА

(не розвертаючись до Софії)

Чого зайти боялась? Раптом стало страшно побачити минуле?

СОФІЯ

Та я просто подихати трохи вирішила. Перепочити з дороги.

ВІДЬМА

Дівчинко, я можу зробити вигляд, що повірила, але ж себе не обманеш.

Відьма розвертається до Софії. На відміну від минулого разу, у неї на обличчі ритуальний малюнок: на лобі – серп Місяця, перевернутий рогами униз, густо підведені чорним очі, невеликий перевернутий хрест на лівій щоці і криваво-червоні губи.

ВІДЬМА

Давай інгредієнти.

Софія дивиться на Відьму – вона трохи перелякана її зовнішнім виглядом, але в той самий час і захоплена її красою.

ВІДЬМА

Дівчинко, інгредієнти!

Софія, оговтавшись, простягає Відьмі вузлик.

СОФІЯ

Так, так. Ось, тримай.

Відьма швидким рухом забирає вузлик і відкриває його.

ВІДЬМА

Чудово. Можемо починати… Ти все ще впевнена, що хочеш знати правду? Чи обмежимося тим, що я помахаю руками, промовлю якусь нісенітницю типу “Дзеркало, дзеркало на стіні” і ми спокійно розійдемося? 

Софія рішуче стискає кулаки.

СОФІЯ

Впевнена! Що мені треба робити?

ВІДЬМА

Чекати.

Відклавши вузлик, Відьма бере шматок крейди і починає малювати на підлозі концентричні кола – в результаті виходить щось на зразок воронки чи порталу. Зробивши це, Відьма розставляє шість свічок навколо малюнка і жестом вказує Софії стати спиною до “порталу”. Потім бере вузлик, дістає з нього голову півня і кидає її у казанок. Діставши шматок ноги Чугайстра, Відьма тихо промовляє “Вибач” і теж кидає її у казан. Розмішавши вариво, вона зачерпує із казанка великою ложкою і підносить її до губ Софії.

ВІДЬМА

Пий.

Повагавшись всього кілька секунд, Софія підхоплює ложку обома руками і випиває все, що в ній було.

Відьма зачерпує ще трохи варива і випиває його сама. Після цього вона однією рукою штовхає Софію на підлогу. В момент поштовху Софія втрачає свідомість і, падаючи, зависає у повітрі над концентричними колами на підлозі, розкинувши руки.

Відьма бере один зі своїх серпів на поясі, ріже собі руку і кропить кров’ю Софію, після чого починає ходити навкруги завислої у повітрі дівчини і читає італійською молитву до демониці Ліліт – спершу тихим голосом, а в кінці вже майже кричить.

ВІДЬМА

Lilith, io ti invoco, io ti adoro, io ti desidero. 

Lilith, Dea dell’Oscurità, illumina di nera luce il mio Tempio.

Lilith, accendi in me l’emozione della carne sotto il dominio della mente. 

Lilith, Grande Madre, sorella, amante, donami il calice della Conoscenza. 

Lilith, ebbro di te e del tuo seno, anelo la tua regalità.

Lilith, abisso siderale, distruggi le mie paure svelando l’arcano sapere. 

Lilith, scatena le tue legioni contro i miei nemici. 

Lilith, Signora, iniziami al magico Mistero attraverso l’ala del tuo nero mantello. 

Lilith, consuma con me i tuoi amplessi, nel turbinoso orizzonte sidereo!

Промовивши останні слова, Відьма закидає голову назад, її очі закочуються так, що стає видно тільки білки. Вона шалено кричить від болю, а з її рота виривається рій комах.

Свідомість Софії летить через ефемерний тунель, схожий на подорож з надсвітловою швидкістю у кіно. Під час польоту ми чуємо накладені один на одного короткі уривки фраз, що будуть звучати у флешбеці далі: “Котику Сіренький Котику Біленький”, “А меня Иван”, “Як той хрущ”, “Коза драна”, “Мені вже пора”, “Голубе мій”, “Все ти знала, небого”. Остання фраза, яку чути більш-менш чітко: “Та не з москалями” – її промовляє незнайомий чоловічий голос.

ТУНЕЛЬ ЗАКІНЧУЄТЬСЯ ПОВНІСТЮ БІЛИМ ЕКРАНОМ.

ІЗ БІЛОГО ЕКРАНУ:

ВЕСЬ ФЛЕШБЕК У Ч/Б.

ФЛЕШБЕК. ЕКСТ. БЕРЕГ РІЧКИ. НІЧ.

На березі річки гурт молодих дівчат весело гомонить: хтось ще плете вінки, а хтось вже пускає їх зі свічками усередині на воду – вони ворожать на судженого. Одна з дівчат, з довгою товстою чорною косою, – це КАТЕРИНА, мати Софії – пускає свій вінок і він, відокремившись від інших, випливає на середину річки і починає пливти за течією.

КАМЕРА СЛІДУЄ ЗА НИМ.

ГОЛОС ДІВЧИНИ (П.К.)

Будеш щасливою, Катрю!

ФЛЕШБЕК. ЕКСТ. САДОК БІЛЯ ХАТИ КАТЕРИНИ. ДЕНЬ.

Катерина з матір’ю працюють в саду. Мати саджає квіти, а Катерина збирає яблука із дерева у плетений кошик.

КАТЕРИНА

(замріяно)

Мамо, ми з дівчатами ворожили на Івана Купала. Мені випало цього року зустріти судженого. Цікаво, який-то він буде. Мужній і кремезний, чи навпаки тендітний і замріяний… Чи може письменник якийсь, чи вояка… Мамо, ти чуєш?

Мати навіть не підіймає очей на доньку, продовжує саджати квіти.

МАТИ

Мені однаково, все одно тобі з ним жити. Головне тільки, щоб оце язиком не ляпав так як ти. 

КАТЕРИНА

Дякую, мамо, за підтримку. Це саме те, що я хотіла почути.

МАТИ

На здоров’я, доню. Ти краще працюй, а то таке ледащо точно ніякий суджений не візьме за дружину.

На очі Катерини накочуються сльози, вона зриває ще кілька яблук з дерева, кидає їх у кошик, і швидко тікає до хати.

ФЛЕШБЕК. ЕКСТ. ВУЛИЦЯ СЕЛА. ДЕНЬ.

Катерина виходить із сільської крамниці з невеликим пакунком, загорнутим у грубий папір. Вона прямує вулицею додому. Її наздоганяє молодий чоловік, вдягнений у російську військову форму, з юнацьким обличчям, якого ще не торкнулася щетина, – це МОСКАЛЬ.

МОСКАЛЬ

Барышня, давайте помогу вам. 

Він вихоплює пакунок у неї з рук.

МОСКАЛЬ (ПРОДОВЖЕННЯ)

Как вас зовут?

Катерина зупиняється, дивиться на нього підозріло. Змірявши його поглядом, злегка посміхається і продовжує йти далі.

КАТЕРИНА

Катря мене звати. А тебе, москалю?

МОСКАЛЬ

А меня Иван. 

Молоді люди продовжують йти, повисає незручне мовчання.

ІВАН-МОСКАЛЬ

А что вы делаете сегодня вечером?.. Я вот прогуляться хотел в одиночестве, но увидел вас, такую красивую барышню, и не смог пройти мимо. Не хотите составить мне компанию? Звезды, вечер, цикады поют. Прохлада ночи… как там в стихе говорится…

Катерина як раз дійшла до своєї хати. Вона забирає у Івана з рук свій пакунок, посміхається усмішкою маленького бісеняти і, закинувши косу на спину, розвертається і йде додому.

ІВАН-МОСКАЛЬ

(їй у слід)

Я буду ждать вас на этом самом месте, как зайдет солнце.

ФЛЕШБЕК. ЕКСТ. ВУЛИЦЯ СЕЛА ПЕРЕД ДОМОМ КАТЕРИНИ. НІЧ.

Москаль нервово ходить взад-вперед перед брамою дому Катерини. Раптом брама трохи відчиняється, на вулицю швидко вибігає Катерина у нічній сорочці.

КАТЕРИНА

Приходь завтра вночі у наш садок. Тоді погуляємо.

Дівчина кладе йому в руку яблуко і зникає за брамою, тихенько сміючись.

Іван притуляє яблуко до щоки.

ІВАН-МОСКАЛЬ

(замріяно)

Вот же ведьма…

ФЛЕШБЕК. ЕКСТ. ПАНОРАМА СЕЛА.

Над селом встає сонце під крики півнів, пливе по небу над хатами і знову сідає за обрій.

ФЛЕШБЕК. ЕКСТ. САДОК БІЛЯ ХАТИ КАТЕРИНИ. НІЧ.

Іван сидить під деревом і гризе яблуко. Із темряви до нього тихенько підходить Катерина у гарній вишиванці і довгій спідниці.

КАТЕРИНА

(пошепки, але весело)

Ну що, москалику, ходім гуляти.

Іван кидає недоїдене яблуко, витирає руки об штани і швидко підводиться з землі.

Москаль бере Катерину за руку і вони йдуть гуляти у поле за селом.

ФЛЕШБЕК. ЕКСТ. ПОЛЕ ЗА СЕЛОМ. НІЧ.

Молоді люди повільно йдуть полем. У небі висить повний місяць, що освітлює дорогу.

ІВАН-МОСКАЛЬ

Я тебя как увидел, сразу понял, что ты моя должна быть. Твои глаза глубокие как бездна, твоя легкость, с которой ты будто паришь над землей, а твоя коса…

Іван проводить рукою по косі Катерини вниз і намагається доторкнутися до її сідниць. Дівчина одразу б’є його по руці.

КАТЕРИНА

Не поспішай.

ІВАН-МОСКАЛЬ

Да, извини. Не знаю, что на меня нашло. Извини.

Катерина і Іван йдуть далі полем, взявшись за руки.

ФЛЕШБЕК. ЕКСТ. БЕРЕГ РІЧКИ. НІЧ.

Ми бачимо здалеку, як Катерина і Іван сидять на березі річки. Іван про щось захоплено розповідає, активно жестикулюючи. Катерина сміється та кидає в нього зірваними кульбабками, що ростуть навколо.

ФЛЕШБЕК. ЕКСТ. САДОК БІЛЯ ХАТИ КАТЕРИНИ. СВІТАЄ.

Катерина і москаль стоять під деревом. Він обіймає її за талію та дивиться прямо в очі.

КАТЕРИНА

Мені вже пора. От-от батьки прокинуться, треба скоріше до хати, щоб вони не дізнались…

ІВАН-МОСКАЛЬ

Еще минутку, не хочу тебя отпускать…

КАТЕРИНА

Правда пора. І ти вже йди.

Катерина знімає його руки зі своєї талії, ніяково цілує його в щоку і одразу швидко біжить до хати. На ходу вона обертається і дарує москалеві свою чарівну посмішку.

ФЛЕШБЕК. ЕКСТ. ПОЛЕ ПШЕНИЦІ. ДЕНЬ.

Катерина з матір’ю збирають пшеницю, зрізаючи її серпами. Катря сяє від щастя, вона завзято працює і мугикає собі під носа щось веселе.

 МАТИ

А що це ти, доню, така радісна? Невже який суджений і на тебе знайшовся, небого?

КАТЕРИНА

(витримавши паузу)

Та ні, мамо, просто так радісна. День хороший.

МАТИ

Щось ти мені не договорюєш, я ж бачу.

КАТЕРИНА

(дещо нервово)

Все я договорюю. Кажу ж, просто весела. Сталося от так. Вибачте, мамо, що цим псую вам настрій.

МАТИ

Ой, Катрю, Катрю… Що ж то буде з тебе?

Катерина вороже зиркає на матір і зрізає серпом сніп пшениці.

ФЛЕШБЕК. ЕКСТ. ПОЛЕ. ВЕЧІР.

Поле зі скиртами сіна. На одній зі скирт, розклавши свій верхній одяг як простирадло, сидить задумливий Іван із соломинкою у роті. По полю до нього біжить Катерина – вона так легко торкається землі, що може здатися, наче вона і справді летить.

Підбігши, вона одразу стрибає на скирту і обіймає Івана, притулившись до нього.

КАТЕРИНА

А ти чого такий смурний, як той хрущ?

ІВАН-МОСКАЛЬ

Хрущ – это майский жук, что ли? Этот ваш язык малороссийский… Смешной.

Іван дістає з рота соломинку, викидає її і повертає голову до Катерини.

ІВАН-МОСКАЛЬ

Увольнение закончилось. На войну меня призывают. Врагов много у России… надо их бить.

Катерина обома руками обіймає його за шию і притискає до себе.

КАТЕРИНА

Як же це на війну? А з нами що буде? Зі мною що буде? Як же ж це…

Іван забирає руки Катерини зі своєї шиї і сідає рівно.

ІВАН-МОСКАЛЬ

Ты меня будеш ждать?

КАТЕРИНА

Тобто будеш? Звісно буду! Хіба інакше буває?

ІВАН-МОСКАЛЬ

Тогда докажи мне это.

Іван міцно хапає Катерину і починає цілувати її в губи, паралельно намагаючись стягти з дівчини сорочку. Катерина відбивається, намагаючись звільнитися. Їй вдається відштовхнути від себе Івана, після чого вона налякано відсувається від нього і обхоплює руками коліна.

КАТЕРИНА

(тремтячим голосом)

Що ти робиш? Я ж тобі казала, що ще незаймана! Я не готова…

ІВАН-МОСКАЛЬ

А я готов! Мне на войну как, девственником идти? А если меня убьют? Что тогда?! Не пожил нихера, женщины не знал, но уже сдох?!

КАТЕРИНА

Я дочекаюся тебе, тоді і…

ІВАН-МОСКАЛЬ

Да нахер мне твое “дочекаюся”? Я сейчас хочу! Меня ж в полку засмеют!

КАТЕРИНА

Я не можу так…

Іван різко накидається на Катерину, яка заклякла від страху і огиди. Вона не може ані поворухнутися, ані вимовити хоч слово, тільки сльози стікають по її обличчю, поки москаль зриває з неї одяг і огидно цілує у шию і груди.

ЗАТЕМНЕННЯ

ФЛЕШБЕК. ЕКСТ. ПОЛЕ. ВЕЧІР.

Катерина лежить з розпатланим волоссям на скирті сіна.

МИ БАЧИМО ЇЇ ЗВЕРХУ.

Вона прикрила оголене тіло сорочкою і дивиться у небо абсолютно порожнім поглядом. По її лівій нозі стікає тонка цівка крові.

Поряд зі скиртою Іван вдягає штани, заправляє сорочку. Він дивиться на дівчину нахабним поглядом.

ІВАН-МОСКАЛЬ

Тебе понравилось?.. Чего молчишь?

КАТЕРИНА

(ледь чутно)

Залиш мене.

ІВАН-МОСКАЛЬ

Ну, как скажешь. Если позволите…

З цими словами Іван висмикує свій верхній одяг з-під Катерини і накидає його собі на плечі.

ІВАН-МОСКАЛЬ (ПРОДОВЖЕННЯ)

Еще увидимся. 

Іван починає йти геть, але пройшовши кілька метрів, зупиняється і розвертається до Катерини.

ІВАН-МОСКАЛЬ

Коса у тебя красивая.

Москаль йде геть. Катерина вибухає істерикою: вона плаче, кричить від болю і згортається у клубок, намагаючись сховатися від всього того жаху, що їй випало пережити.

ФЛЕШБЕК. ЕКСТ. ВУЛИЦЯ СЕЛА. ДЕНЬ.

Катерина йде із сільської крамниці з пакунком, потупивши зір у землю. В неї вже з’явився помітний животик. Біля однієї з хат на лавці сидять старі баби, які, побачивши її, починають щось шепотіти між собою і качати головами.

Катерина прискорює крок, щоб швидше пройти повз них.

ФЛЕШБЕК. ЕКСТ. САД БІЛЯ ХАТИ КАТЕРИНИ. НІЧ.

Катерина вночі виходить до дерева, під яким вона зустрічалась з москалем. Трохи постоявши, вона починає дуже сумно і тихо співати “Гриця”.

КАТЕРИНА

Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці,

Бо на вечорницях дівки-чарівниці!

Котра дівчина чорні брови має,

То тая дівчина усі чари знає.

У неділю рано зіллячко копала,

А у понеділок пополоскала.

Прийшов вівторок – зіллячко зварила,

А в середу рано Гриця отруїла.

Як прийшов четвер – та вже Гриць помер

Прийшла п’ятниця – поховали Гриця…

ФЛЕШБЕК. ІНТ. ХАТА КАТЕРИНИ. РАННІЙ РАНОК.

Катерина лежить на спині на ліжку, в неї вже великий живіт, який підкреслює натягнута на ньому нічна сорочка. Дівчина неспокійно спить: нервово крутить головою, смикає руками і ногами.

Раптом вона прокидається і блює на підлогу, звісившись з ліжка. Після цього витирає рот рукою і, важко дихаючи, знову падає на подушку.

ФЛЕШБЕК. ІНТ. ХАТА КАТЕРИНИ. ДЕНЬ.

Катерина, вдягнена у просторе плаття, готує їсти біля печі. Їй важко, живіт явно заважає. Вона бере рогач і лізе з ним до печі, щоб дістати баняк. Діставши його, вона не встигає донести баняк до столу і падає, втративши свідомість.

Тіло дівчини на підлозі і розлитий яскраво червоний борщ, що заляпав все навкруги, створюють відчуття місця жорстокого злочину.

ЗАТЕМНЕННЯ

ІЗ ЗАТЕМНЕННЯ:

ФЛЕШБЕК. ІНТ. ХАТА КАТЕРИНИ. ДЕНЬ.

Катерина важко відкриває очі. Перед нею за столом сидить її батько, а мати намагається допомогти дівчині встати.

БАТЬКО

Чого ждеш, небого? Пора це закінчувати. Натерпілися ми з матір’ю сорому. На все село нас зганьбила. З москалем полюбилась.

Катерина не підводячись, стає на коліна.

КАТЕРИНА

Прости мені, батечку. Що я наробила…

БАТЬКО

Нехай тебе бог прощає та добрії люде. Збирай манатки та йди собі — нам легше буде.

Катерина на колінах підповзає до батька і хапає його за ноги. Вона майже плаче.

КАТЕРИНА

Прости мене, не знала що робила…

Батько різким рухом відштовхує її.

БАТЬКО

Все ти знала, небого. Йди з мого дому.

МАТИ

Я ж тобі казала, Катрю. Рано ти раділа.

КАТЕРИНА

Та як же ж це… Відмовляєтесь від мене?

Батьки мовчки дивляться на дівчину. Катерина витирає сльози рукавом, важко підводиться з підлоги.

КАТЕРИНА (ПРОДОВЖЕННЯ)

Хай так тоді і буде.

Вона починає хаотично закидати якісь дрібниці у вузлик: шматок хліба, теплу хустину, намисто, яке підвернулося під руку, і таке інше.

Швидко зібравшись, Катерина вдягає короткий кожух.

КАТЕРИНА

Піду по світу, раз в рідному домі більш не мила. Хай гвалтує тепер мене хто хоче, може хоч в теплі буду! Чи помру як собака у канаві, яка вже різниця! Головне, щоб вам сорому не було!

Катерина бере зі столу ніж і рішуче зрізає свою довгу косу. Коса важко падає на підлогу. Катерина встромляє ніж у стіл, розвертається і, голосно грюкнувши дверима, виходить із хати.

МАТИ

(їй у слід)

Бог з тобою.

ФЛЕШБЕК. ЕКСТ. ПОЛЕ. ДЕНЬ.

Катерина йде настільки швидко, наскільки їй дозволяє великий живіт, але дуже скоро знесилена падає на коліна і впускає свій вузлик. Підвівши голову до неба, вона кричить страшним криком від розпачу і ненависті.

ФЛЕШБЕК. ЕКСТ. ДВІР ПЕРЕД НЕВЕЛИКОЮ ХАТОЮ. НІЧ.

Катерина підходить до хати і стукає у двері. У вікні загорається світло від свічки. Спочатку чути якесь шарудіння, а потім двері трохи відчиняються. Через тонку шпарину видно лише частину обличчя вже дорослої жінки.

ЖІНКА

Чого тобі треба? Нащо людей вночі лякаєш? 

КАТЕРИНА

Матінко, пустіть переночувати. Мені нема куди піти. Я дуже втомилась. Пустіть заради бога…

Жінка дивиться на живіт Катерини.

ЖІНКА

Покритка, значить. Що, розповідав тобі про твої очі бездонні, про брови чорні, а потім злапав десь на горищі і втік?

КАТЕРИНА

Нащо ж ви таке…

ЖІНКА

От і шукай тепер свого спритника, а нас не баламуть, шльондро. Ми люді набожні. Іди геть.

КАТЕРИНА

Я вам заплачу…

Катерина риється у вузлику і дістає намисто, яке взяла з собою.

КАТЕРИНА

Ось.

Протягує жінці намисто.

ЖІНКА

Дитині своїй подаруєш.

Жінка зачиняє двері. Світло від свічки гасне у вікні.

КАТЕРИНА

От коза драна.

Катерина виходить за ворота хати і лягає під тином прямо у мальви, що під ним ростуть. На її очах з’являються сльози. Дівчина починає тихо шепотіти колискову, постійно погладжуючи свій живіт.

КАТЕРИНА

Котику Сіренький Котику Біленький

Котку Волохатий не ходи по Хаті

Не ходи по Хаті не буди Дитяти

Дитя буде спати Котик воркотати

Ой, на Кота Воркота

На Дитинку Дрімота

А-а а-а а-а а

Ой, ну люлі Котку не йди на Колодку

Не йди на Колодку бо заб’єш Головку

Та буде боліти нічим завертіти

Ой, на Кота Воркота

На Дитинку Дрімота

А-а а-а а-а а

ПОКИ ВОНА СПІВАЄ, КАМЕРА ПОСТУПОВО ВІДДАЛЯЄТЬСЯ ВІД НЕЇ, А НАПРИКІНЦІ КОЛИСКОВОЇ ВИСИТЬ ВЖЕ ЗОВСІМ ВИСОКО.

ФЛЕШБЕК. ЕКСТ. ДОРОГА. ДЕНЬ.

Катерина понуро йде по дорозі, тримаючись за живіт. Їй на зустріч повільно їдуть чумаки на кількох возах, запряжених волами. Катерина зупиняється обабіч дороги.

КАТЕРИНА

Агов, люди добрі, підкажіть як дістатися до Московщини.

Чумаки, які їдуть на першому возі, тільки знизують плечима і продовжують свою дорогу. Другий віз у колоні, яким керує старий чумак, зупиняється поряд з Катериною.

ЧУМАК

Дівчинко, ти бачила який ото в тебе барабан виріс? Яка тобі Московщина? Застрибуй хутчіш на воза, повезу тебе в село до повитухи.

КАТЕРИНА

Нема мені в тому селі більше місця.

ЧУМАК

Не дуркуй, мала. Не можна самій в такому стані по дорогам вештатись. Глечики тобі будуть. Сідай на воза, кому кажу!

КАТЕРИНА

Нічого ти, діду, не знаєш. То покажеш шлях до москалів чи ні?

ЧУМАК

Не покажу, дитино. Не треба воно тобі.

Катерина втомлено махає рукою і починає йти по дорозі далі.

ЧУМАК

Зачекай, дівчинко. Чекай.

Катерина обертається. До неї швидко підходить старий чумак, який зліз із воза, і протягує їй кілька шматків в’яленого м’яса.

ЧУМАК

Тримай ось, хоч підкріпишся. Не можна ж з таким пузом голодною ходити.

Катерина бере м’ясо і легко посміхається.

КАТЕРИНА

Дякую, діду. Ти чи не єдиний, хто був до мене добрий останній часом.

ЧУМАК

Ну от бачиш. Значить, не все так кепсько. Сідай на воза, не викаблучуйся. Якої холери я маю тебе вмовляти?

КАТЕРИНА

(сумно посміхаючись)

Не можу, діду, та й не хочу…

Катерина повільно прямує по дорозі, залишаючи позаду колону чумаків. Старий чумак спересердя плює на землю, повертається до воза і вирушає далі у свою путь.

ФЛЕШБЕК. ЕКСТ. ДОРОГА. ВЕЧІР.

Катерина йде все повільніше і повільніше, аж раптом зупиняється, скрикує, згинається навпіл і хапається руками за живіт – в неї почалися перейми. Трохи прийшовши до тями, вона сходить з дороги і, розклавши кожух, лягає на землю за високим чагарником.

Знову починаються перейми. Розчервоніла Катерина лежить на спині, розставивши зігнуті у колінах ноги, важко дихає, кривиться від болю і тримається за живіт. Вона страшенно перелякана і постійно повторює “Що ж робити?”.

КРУПНИЙ ПЛАН ОБЛИЧЧЯ КАТЕРИНИ.

КАТЕРИНА

(кричить)

Що ж, курва, його робити?!

ФЛЕШБЕК. ЕКСТ. ДОРОГА. РАНОК.

Знесилена Катерина кутає новонароджену дитину у теплу хустину, яку взяла з дому, і прикладає до грудей, щоб погодувати. Лежачи, однією рукою Катерина підтримує дитину, а другою нишпорить поряд із собою – вона шукає вузлик. Знайшовши його, дістає шматок в’яленого м’яса і починає його гризти.

КАТЕРИНА

Це була найдовша ніч у моєму житті. В якийсь момент, доню, думала, що прямо тут і сконаю.

Катерина дивиться на дитину дуже втомленим, але закоханим поглядом.

КАТЕРИНА

Сподіваюсь, найважче позаду… Сподіваюсь… Треба ж тобі ім’я якесь придумати. Може, Ганнуся? Або Марічка?.. Треба подумати. Щось гарне для тебе підібрати, як ти сама.

Ще трохи полежавши, Катерина обережно бере дитину на руки і кладе на кожух.

КАТЕРИНА

Зачекай кілька хвилин, я вийду на дорогу, подивлюсь, що там коїться. Треба попроситись, щоб нас хтось підвіз. Я отуто, поряд, не бійся. Відпочивай, сонечко.

Катерина цілує дитину у лоба, прикриває її кожухом і ледь тримаючись на ногах виходить на дорогу. У неї все пливе перед очима – через цю імлу вона бачить на дорозі невелику колону вершників, які наближаються до неї. Вони все ближче і ближче – зображення стає більш чітким. Попереду колони їде Іван.

Катерина кидається до нього, вона падає на коліна і хапає його за стремена.

КАТЕРИНА

Іване, голубе мій! Ти повернувся…

ІВАН-МОСКАЛЬ

Дура, отвяжись! 

(до своїх супутників)

Возьмите прочь безумную!

КАТЕРИНА

За що, любий мій? Кого взяти? Мене? Твою Катрю, яка до тебе в садок ходила? Твою Катрю, яка тобі дитину народила?

Катерина ще міцніше хапається за стремена і намагається підвестися на ноги, але її хапають за руки і підіймають двоє супутників Івана, які вже злізли з коней.

КАТЕРИНА

Я покажу тобі нашу доню, вона тут…

Іван б’є Катерину батогом. Тонкий ремінець батога розсікає дівчині обличчя. Катерина кричить від болю.

КАТЕРИНА

Іване, змилуйся!

Іван б’є її ще раз. Батіг залишає ще одну криваву відмітину на обличчі дівчини.

ІВАН-МОСКАЛЬ

(нахиляється до Катерини)

Не бойся, все будет хорошо.

Іван знову б’є її, а потім ще раз і ще раз. Він впадає в безумство і зупиняється тільки тоді, коли на руках його супутників повисає фігура із повністю скривавленим обличчям.

ІВАН-МОСКАЛЬ

Бросайте ее в телегу к остальным. Пора ехать.

Іван пришпорює коня і скаче вперед. Його супутники тягнуть тіло Катерини до воза, що їхав в кінці їхньої невеликої колони. На возі звалені понівечені трупи у формі російської армії. Катерину кидають зверху цієї жахливої купи.

Колона москалів знову рушає.

КАМЕРА ПРОВОДЖАЄ ЇХ, А ПОТІМ ПОВІЛЬНО ПЕРЕМІЩАЄТЬСЯ ДО ДИТИНИ, ЯКА ЛЕЖИТЬ ЗА ЧАГАРНИКОМ.

КРУПНИЙ СТАТИЧНИЙ ПЛАН ДИТИНИ. Дуже швидко день змінюється ніччю і знову наступає ранок – прискорене все навкруги, окрім рухів самої дитини, яка весь цей час плаче.

Аж раптом чиїсь міцні руки підіймають дитину. Це молодий Сокира. Він тримає дівчинку на руках у променях вранішнього сонця, обережно гладить її по голові і заспокоює.

Зображення поступово деформується і перетворюється на той самий ефемерний тунель, який і приніс нас до цього спогаду. Свідомість Софії летить через тунель, повертаючись у реальний світ.

ІНТ. ХИЖА ВІДЬМИ. ДЕНЬ.

Відьма сидить біля пічки і заточує серп невеликим точильним каменем. Місце ритуалу порожнє – свічок на підлозі вже немає, намальовані кола майже стерті. Софія лежить на ліжку – на лобі у неї компрес зі шматка тканини, дівчина трохи посмикується уві сні. Раптом Софія різко прокидається, наче їй наснилося падіння. Дівчина важко дихає, дезорієнтовано роздивляється навкруги, скидає з лоба компрес, намагається різко встати, але одразу падає назад на ліжко.

Відьма відкладає серп, підходить до Софії і лагідно кладе руку їй на лоба.

ВІДЬМА

Заспокойся, дівчинко. Все добре. Полежи ще трохи. 

СОФІЯ

Я бачила її смерть… Той виродок просто забив її батогом… А потім Сокира тримає мене малу на руках…

На очах Софії виступають сльози.

СОФІЯ (ПРОДОВЖЕННЯ)

Навіщо це все? За що?

ВІДЬМА

Якби ж я знала відповідь…

Відьма встає, зриває кілька листків із пучків рослин, що висять на стінах, перетирає їх у ступці, висипає у кухлик і заливає водою із чайника, що стоїть на печі. Роблячи це, Відьма розмовляє з Софією.

ВІДЬМА

Позавчора ввечері в тебе почалася лихоманка, але нічого такого, з чим я не змогла би впоратись. Уявляєш, які могли б бути чутки? Дівчинка врізала дуба у відьомській халабуді. Це був би удар по репутації.

Відьма закінчує роботи напій і простягає кухлик Софії.

ВІДЬМА (ПРОДОВЖЕННЯ)

Ось, випий. Це допоможе заспокоїтись.

Софія сідає на ліжку, бере кухлик і деякий час сидить мовчки, опустивши голову і потупивши очі у підлогу.

СОФІЯ

Він убив маму. Мій батько вбив мою маму.

Відьма сідає навпочіпки поряд із Софією, обережно бере її за підборіддя і підіймає її голову.

ВІДЬМА

Тихо, дівчинко. Ти ні в чому не винна. А до того ж…

СОФІЯ

Я дочка сучої потвори. Цей виродок просто забив маму, поки вона не перетворилась на…

ВІДЬМА

А до того ж ти не його продовження. Якби все було так просто, як тобі здається, то ми всі давно стали би копіями копій одне одного. Людину визначає середовище, виховання, знання. Але точно не сам факт того, що тебе зачав якийсь покидьок. Зрозуміла?

СОФІЯ

Здається.

ВІДЬМА

Тоді пий.

Відьма підштовхує кухлик до губ Софії.

ВІДЬМА (ПРОДОВЖЕННЯ)

І, взагалі, пора вже тобі зрозуміти, що у світі є два типи людей.

СОФІЯ

Які два типи?

ВІДЬМА

(пауза) Неважливо. Уникай їх обох.

Відьма встає, гладить Софію по голові, підходить до столу і починає перебирати баночки зі своїми препаратами, відставляючи деякі у бік.

Софія робить кілька ковтків із кухлика.

СОФІЯ

Чекай. Ти сказала позавчора? Я тут пролежала два дні? 

ВІДЬМА

Навіть трохи більше, якщо зовсім точною бути.

СОФІЯ

От холера. Сокира, мабуть… Тато, мабуть, вже оскаженів там від нервів. Треба йти. 

Відьма відволікається від перебирання препаратів і розвертається до Софії.

ВІДЬМА

Будь обережною, дівчинко. І нічого не бійся.

Софія злегка киває головою, вішає шаблю за спину і підходить до дверей. Трохи потупцювавши на місці, вона звертається до Відьми.

СОФІЯ

Дякую тобі. Це було дуже важливо для мене. Я не знаю, як тобі…

ВІДЬМА

Не переймайся. Іди собі.

СОФІЯ

Дякую… І вибач, що тоді назвала тебе болотною відьмою.

Відьма посміхається.

ВІДЬМА

Ще побачимось.

Софія виходить на вулицю. Двері за нею зачиняються з характерним звуком дзижчання комах.

ЕКСТ. ЛІС. ДЕНЬ.

На до того порожній галявині перед хижею Відьми лежать кілька розрізаних тіл зомбі (їх явно різали добре нагостреним інструментом), а деякі ділянки трави почорніли, наче на них розводили багаття.

Софія кілька секунд з подивом дивиться на цю картину, розвертається до дверей хижі, підносить руку до ручки дверей, але в останній момент зупиняється.

СОФІЯ

Та не, краще навіть питати не буду.

Розвернувшись і кинувши ще один погляд на порізані тіла мерців, Софія йде у хащі лісу.

ЕКСТ. КЛАДОВИЩЕ ПОРЯД З ЦЕРКВОЮ. ВЕЧІР.

Піп повільно іде серед могил і сипле попіл із церковної чаші на могили. Крім нього на кладовищі більше нікого немає – усі зомбі кудись зникли.

У ворота кладовища невпевнено заходить хлопчик-посильний. Він перелякано прямую до попа.

ПОСИЛЬНИЙ

Панотець, я прийшов.

Піп розвертається до посильного.

ПІП

Молодец. А то я уже думал идти к твоим родителям. Слуг у меня маловато, а они как раз подойдут. 

Піп нахиляється до хлопчика.

ПІП (ПРОДОВЖЕННЯ)

Ты же не хочешь этого?

ПОСИЛЬНИЙ

Не хочу, панотець. Не хочу. Я зроблю все, що скажете, панотець. 

Піп гидотно регоче і висипає на голову хлопчика залишки попелу із чаші.

ПІП

Молодец, хороший мальчик. А теперь иди в церковь, готовься. Я сейчас приду.

Посильний тікає до церкви, а піп кидає чашу у дальній кут кладовища і б’є ногою один із дерев’яних хрестів, що той аж падає.

ПІП

Ух, хорошо, сука!

Піп розслаблено крокує до церкви. По дорозі він знімає з шиї хрест і розмахує ним, тримаючи у руці.

ЕКСТ. ДОРОГА. ВЕЧІР.

З однієї сторони дороги ліс, з іншої – степ. Софія задумливо йде, мугикаючи собі під носа колискову, яку чула у флешбеці.

СОФІЯ

Котику Сіренький Котику Біленький

Котку Волохатий не ходи по Хаті

Не ходи по Хаті не буди Дитяти

Дитя буде спати Котик воркотати… 

Лажа якась, нема в цій колисковій ніякої рими.

Ліс з однієї сторони дороги закінчується, Софія виходить з-за дерев і бачить на обрії січ – над нею стоїть дим і подекуди ще горить вогонь.

Софія зривається на крик і щосили біжить через степ до січі.

ЕКСТ. КОЗАЦЬКА СІЧ. ВЕЧІР.

Софія забігає до розореної січі. Колись наповнене життям місце повністю зруйноване: ворота повалені, частокіл місцями похилився майже до землі, на його загострених піках насаджені тіла козаків, більшість будівель згоріли або догорають. В повітрі стоїть дим і літають великі шматки гарі, що тліють. Земля усіяна тілами захисників січі і зомбі.

Повз Софію проноситься переляканий кінь, за яким біжать двоє живих мерців, що ще залишилися після нападу. Побачивши Софію, вони нападають на неї. Дівчина швидко дістає шаблю і відрубує першому нападнику руку, після чого штовхає зомбі на частокіл – дерево легко проштрикує мертве тіло. Другого зомбі Софія вбиває двома точними рухами: вона рубить навскіс справа наліво голову монстра, а потім навскіс зліва направо його ноги.

Розібравшись з нападниками, дівчина, тримаючи шаблю у руці, повільно просувається вглиб січі, на кожному кроці зустрічаючи все більш жахливі картини руйнування і смерті.

Біля стайні купою звалені трупи коней – купа тліє і оповита густим, їдким димом. Із напівзруйнованої стайні із жахливим хрипом і криком виповзає половина коня, що вже почала перетворюватися на зомбі: вона покрита виразками від укусів живих мерців, за нею по землі тягнуться її нутрощі. Кінь хаотично клацає зубами і повзе, впиваючись передніми копитами у землю. Подолавши таким чином кілька метрів, кінь знесилено опускає голову на землю, б’ється у конвульсії, тремтячи і різко смикаючи копитами, після чого завмирає.

Поряд зі стайнею кузня: ворота зірвані з петель, одна стіна зруйнована, вогонь у печі згас, інструменти розкидані на землі, амфора, що стояла на полиці, на диво вціліла – у неї відламалась лише одна ручка. Але ніде не видно Грека чи його помічниць – можливо, їм вдалось вижити.

Софія рухається далі. Стріха корчми провалилася всередину будівлі. На лавці перед корчмою у неприродній позі лежить тіло старого Кіндрата. В руці у нього шабля, а із ока стирчить люлька. Під час нападу дід навіть не встиг кудись втекти, але зміг зарубати щонайменше одного нападника, перед тим як прийняти смерть – біля його ніг валяється труп зомбі.

Побачивши тіло старого, Софія закриває рот рукою, на її очах починають бриніти сльози.

СОФІЯ

Боже мій, діду…

Відвернувшись від цього страшного видовища, Софія йде вперед. Наблизившись до тренувального майданчика, вона помічає, що поле, на якому раніше практикувалися у бойових мистецтвах, перетворилося на ліс хрестів, на яких розп’яті козаки та інші жителі січі.

Хрести з прибитими людьми стоять у диму від пожеж як демонічні фігури – майданчик схожий на місце проведення жорстокого язичницького ритуалу для задоволення якогось збоченого бога.

Софія дивиться на цей ліс хрестів абсолютно порожнім поглядом, ці розп’яті люди – це символ кінця, фінал її звичного життя. Вона навіть не може заплакати, тільки хапає ротом повітря.

Аж раптом здалеку вона чує чийсь важкий кашель, що одразу повертає її до реальності. Кашель лунає зі сторони хати, в якій вона жила разом із Сокирою.

Не роздумуючи, Софія кидається бігти до хати. Перестрибуючи через уламки і трупи, вона підбігає до хати. Стріха дому все ще горить, а біля тину, спершись на нього спиною, на землі сидить Сокира. Однією рукою він тримається за живіт, з якого йде кров, а другою гладить по голові вже мертву Меланю, власницю січової корчми, що лежить поряд.

У Сокири відірване одне вухо, а на шиї великий кривавий слід від укусу зомбі. Козак кашляє кров’ю і намагається щось говорити своїй мертвій коханій, але розібрати його слів неможливо.

Софія підбігає до Сокири, сідає перед ним і кидає шаблю на землю поряд.

СОФІЯ

Тату, це я, Софія. Як ти? Ти мене чуєш? Дай подивлюся рану.

Софія намагається прибрати руку Сокири із живота, щоб оглянути рану, але козак не дається, він міцно тримає руку.

Сокира підіймає голову до Софії і намагається посміхнутися.

СОКИРА

Софійка… Я не зміг захистити людей…

Сокира кашляє чорною мокротою.

СОФІЯ

Тату, відпусти руку! Дай подивитись на рану!

Софія відриває шматок рукава своєї сорочки і прикладає його Сокирі до рани на шиї.

СОКИРА

Пізно вже, доню… Я не зміг…

СОФІЯ

Я тебе врятую. Перев’яжу. До лікаря відвезу. Все буде добре! Дай тільки рану подивитись! Відпусти…

Софія намагається прибрати руку Сокири, але в неї знову нічого не виходить, Сокира міцно тримається за живіт.

СОФІЯ

Тату!

Софія опускає руки і починає сильно плакати – її наче прориває. Увесь жах, який їй довелося побачити, взяв верх.

СОФІЯ

Навіщо ти це робиш?

Сокира забирає руку із голови Мелані, яку продовжував гладити увесь цей час, знімає свій наруч і простягає його Софії.

СОКИРА

Тепер це твоє. А мій час вже закінчився.

СОФІЯ

Замовкни!

СОКИРА

Послухай мене, Софійко. Мене вже не врятувати… Але це зло… 

Сокира знову кашляє чорною мокротою.

СОКИРА (ПРОДОВЖЕННЯ)

Це зло можна зупинити… Я багато років намагався перемогти створінь чорної церкви, але не зміг… Не зміг покінчити з цим… Мені страшно це казати, але, мабуть, тепер твоя черга битися з потворами… Знищ це горнило…

Сокира кладе наруч на землю, підіймає шаблю Софії, тримаючи її за лезо, і приставляє кінчик леза до свого серця.

СОКИРА (ПРОДОВЖЕННЯ)

Але перед тим допоможи мені востаннє.

Софія з жахом відсахується від Сокири.

СОФІЯ

Ти геть здурів? Іди в сраку! Я не можу! Не буду! Я тебе врятую!

СОКИРА

Мене покусали… Я стану одним із цих потвор… Тобі в будь-якому разі доведеться це зробити… Зараз чи пізніше…

СОФІЯ

Я тебе ненавиджу!

СОКИРА

Немає часу обирати більше чи менше зло, Софійко. Підводься і зроби те, що потрібно!

СОФІЯ

Я не можу!

СОКИРА

Можеш! Вставай і будь справжньою козачкою, як я тебе вчив!

Софія витирає сльози рукою, залишаючи на обличчі сліди бруду і крові.

СОКИРА

Ти все можеш…

Софія встає і береться за руків’я шаблі.

СОФІЯ

Я не можу…

СОКИРА

Можеш!

СОФІЯ

Ні! Не можу!

СОКИРА

Зараз!

СОФІЯ

Ти хворий!

СОКИРА

Бий! Давай!

СОФІЯ

Сучий ти…

СОКИРА

Бий!

СОФІЯ

Ненавиджу!

СОКИРА

Холера! Бий! Інакше не моя ти донька!

СОФІЯ

ААААА!

Софія з усієї сили навалюється на шаблю і простромлює серце Сокири.

СОКИРА

(слабким голосом)

Молодець, доню…

Голова Сокири опускається на груди, його рука зісковзує з леза шаблі. Софія падає перед ним на коліна.

Тиша.

КАМЕРА ПОВІЛЬНО ВІД’ЇЖДЖАЄ ВІД ГЕРОЇВ.

ЗАТЕМНЕННЯ

ЧОРНИЙ ЕКРАН. ПОВНА ТИША.

Поступово здалеку починає з’являтися звук непевної ходи, ніби хтось шкутильгає і тягне одну ногу по землі. Звук стає все більш чітким і гучним – він наближається.

Софія різко відкриває очі.

НА ЕКРАНІ ЗНОВУ З’ЯВЛЯЄТЬСЯ ЗОБРАЖЕННЯ.

Дівчина блискавично підводиться на ноги і висмикує шаблю із грудей Сокири. Різким рухом вона розвертається, тримаючи шаблю на витягнутій руці. Лезо зупиняється в сантиметрі від голови Грека.

Виглядає коваль погано: порваний одяг, бруд і зола на руках і обличчі, на голові кривава рана від удару чимось важким, одна нога тягнеться по землі і погано функціонує, на ній сліди від укусів зомбі.

Софія важко і швидко дихає, вона нервово оглядає рани Грека.

СОФІЯ

Тебе покусали.

Грек опускає голову і дивиться на покусану ногу.

ГРЕК

Покусали. Але я не… не перетворився.

СОФІЯ

Я вбила Сокиру через те, що його вкусили! Чого я не маю зробити те саме з тобою?!

ГРЕК

Послухай, мене привалило балками у кузні ще вранці.

Показує на рану на голові.

ГРЕК (ПРОДОВЖЕННЯ)

Бачиш яка ґуля. Тоді ж мене і покусали, після чого я втратив свідомість. Думав, що вже все, гайки, пливу до Аїда… Мав би вже перетворитися, мав би померти, але ж ні, он як воно…

СОФІЯ

(кричить)

Чого вижив тільки ти?! Чого ця пошесть не бере тебе?!

ГРЕК

(кричить)

Я не знаю! Що ти хочеш сказати?! В чому ти мене звинувачуєш?! Це були і мої друзі також! Я прожив з ними майже все життя! І бачать боги, я б краще помер разом з ними, а не стояв посеред їхніх мертвих тіл! Але цього не сталося! І поки я ще живий, я буду боротися як можу і буду робити свою справу аж поки не сконаю! В мене є що найменше одне незавершене діло. Я обіцяв твоєму батькові зробити для тебе обладунки і зброю і, матір твою так, я їх зроблю! Malaka!

Софія знесилено опускає руку, прибираючи шаблю від голови Грека.

СОФІЯ

(пригнічено)

От курва… Сокира для мене замовив обладунок?

ГРЕК

Саме так! Казав, щоб було як у Афіни. Все розкажу і покажу, коли дівчата із міста повернуться. Хоча куди вже повертатись…

Грек роздивляється навкруги.

ГРЕК (ПРОДОВЖЕННЯ)

 Сподіваюсь, з ними все добре…

Грек, тримаючись за покусану ногу, важко сідає на бочку, що валяється поруч.

ГРЕК (ПРОДОВЖЕННЯ)

Нам треба поховати усіх як годиться… І ще одне… Софія, якщо я почну… ну, знаєш, почну перетворюватися… порубай мене на шмаття.

Софія ствердно киває головою.

КАМЕРА ПОЧИНАЄ ПОВІЛЬНО ПОВЗТИ ВГОРУ, ПОКАЗУЮЧИ ВСЕ БІЛЬШЕ ЖАХЛИВОГО ПЕЙЗАЖУ РОЗОРЕНОЇ СІЧІ, ЩО ДОГОРАЄ.

Через уламки і мертві тіла до героїв біжать Близнючки, які повернулися із міста з необхідними для виготовлення обладунків і зброї матеріалами. Вони вдягнені в однакові довгі плаття з вишивкою, в руках у них пакунки. Дівчата щось кричать, але ми вже не можемо розібрати слів, кидають пакунки на землю, підбігають до Грека, починають його обіймати і цілувати в лоба. Одна з них відриває шматок подолу свого плаття і перев’язує Греку ногу. Друга помічає мертвого Сокиру і змарнілу Софія, яка стоїть над його тілом. Вона підходить до Софії і обережно обіймає її своїми могутніми руками.

НАПРИКІНЦІ СЦЕНИ КАМЕРА ВИСИТЬ ВЖЕ ЗОВСІМ ВИСОКО, ПОКАЗУЮЧИ ВСЮ ПАНОРАМУ СІЧІ.

ЕКСТ. КОЗАЦЬКА СІЧ. НІЧ.

Велике похоронне багаття посеред уламків січі – дерев’яні колоди складені прямокутником, навколо розкладені хмиз і сіно. Зверху на колодах лежать тіла Сокири, Кіндрата, Мелані, козаків і інших мешканців січі – багато тіл тих, кого вдалося знайти в хаосі зруйнованого поселення.

Біля багаття стоять Софія і Грек, який спирається на дерев’яний ціпок і тримає в руках амфору з однією відколотою ручкою. До них підходять дівчата-близнючки. У однієї із них в руках підпалений смолоскип, який вона передає Софії.

Трохи повагавшись, Софія робить крок до багаття і підпалює солому, яка одразу спалахує і починає передавати вогонь на хмиз та колоди.

МИ БАЧИМО БАГАТТЯ ЗВЕРХУ.

Полум’я поступово поглинає тіла загиблих, аж поки не застеляє собою весь екран.

ІНТ. КОЗАЦЬКА СІЧ. КУЗНЯ. РАНОК – ДЕНЬ – ВЕЧІР.

ПОСЛІДОВНІСТЬ ДИНАМІЧНИХ СЦЕН ІЗ ВЕЛИКОЮ КІЛЬКІСТЮ КРУПНИХ ПЛАНІВ І ДЖАМП-КАТІВ.

РАНОК. Великий сніп іскор розсипаються від різкого удару молота по ковадлу. Пошкоджена кузня знову працює: Близнючки у захисних масках і довгих шкіряних фартухах кують заготовки для зброї і обладунків Софії.

Грек у затемнених окулярах плавить метал у горнилі, додаючи у вже рідку субстанцію попіл із амфори, яку він тримав в руках біля поховального багаття.

ЗМІНА:

ДЕНЬ. Грек заливає розплавлений метал у ковальську матрицю у формі леза копіса – гаряча субстанція поступово заповнює усі порожнини.

Дівчата-близнючки тримають заготовку нагрудника великими кліщами і почергово б’ють її молотами, надаючи необхідної форми.

ЗМІНА:

ДЕНЬ. Грек занурює розпечене лезо копіса у велику баддю з водою, через що утворюється багато пару.

Дівчата за столом розрізають великий шматок шкіри, вирізають по трафарету заготовки для наручів і починають їх скручувати, закріплюючи на них за допомогою заклепок ремінці і застібки.

ЗМІНА:

ДЕНЬ. Грек занурює металевий нагрудник у бочку – він травить його у кислоті, щоб надати темнішого кольору і хаотичних розводів, що складаються у візерунок.

Дівчата гнуть метал на ковадлі і б’ють по ньому молотами, надаючи форму шолома.

ЗМІНА:

ВЕЧІР. Грек на ковадлі виковує поножі, обережно обробляючи молотком краї металу.

Дівчата сидять за столом: одна з них набиває металеві заклепки до кінчиків шкіряних ременів спідниці, а друга зшиває червону накидку, по краях розшиту золотим меандром. Закінчивши з накидкою, вона бере її обома руками і струшує, наче білизну після прання, перекриваючи червоною тканиною увесь екран.

ІНТ. КОЗАЦЬКА СІЧ. КУЗНЯ. ВЕЧІР.

Грек сидить за столом, він перевіряє гостроту леза копіса, обережно проводячи по ньому пальцем і ретельно розглядаючи його через збільшувальний окуляр, що кріпиться на голову за допомогою шкіряного шнурка. Дівчата стоять у нього за спиною.

ГРЕК

(задоволено)

Ууу, яке ж воно кляте вийшло… 

Кладе копіс на стіл до обережно складених обладунків.

ГРЕК (ПРОДОВЖЕННЯ)

 Софіє, чуєш! Заходь! Ми закінчили!

Софія заходить до кузні, вона зупиняється біля столу і з захватом дивиться на обладунки, обережно проводячи по них рукою.

СОФІЯ

Це ж справді як у Афіни! Оце ви скажені.

Грек закидає голову назад, щоб подивитися на дівчат у себе за спиною.

ГРЕК

(весело)

Чули, дівчата? Ми скажені.

Дівчата-близнючки задоволено хмикають і стукаються кулаками.

Грек важко підводиться з-за столу, тримаючись за покусану ногу. Дівчата хочуть йому допомогти, але він жестом показує, що впорається сам. Підвівшись, він раптом стає дуже серйозним, доброзичливий вираз обличчя змінюється похмурим.

ГРЕК

У цій шаблі і в цих обладунках є частина наших загиблих друзів… Ми не ховаємо їх в землі, ми додаємо їхній прах в нашу зброю, щоб брати їх з собою у бій. Навіть після смерті вони б’ються разом з нами! Навіть після смерті вони захищають нас! Навіть після смерті вони мстяться нашим ворогам! 

Грек глибоко вдихає. Дивиться на дівчат у себе за спиною, потім – на Софію.

ГРЕК (ПРОДОВЖЕННЯ)

Тож не будемо їх розчаровувати. Настав час знищити чорну церкву!

Грек відкриває замок на масивній скрині, що стоїть у кутку кузні. Підіймає кришку скрині. Відкидає тканину, в яку загорнута зброя. Він дістає зі скрині багатоствольний кулемет із обертовим руків’ям збоку – елементи саме цієї зброї Грек доводив до ладу всі попередні рази, коли герої зустрічали його в кузні.

ГРЕК

Це – мій магнум опус. Кулемет системи Гатлінга. Свого часу ледь не всі гроші – і старовинну мамину підвіску, хай вона спочиває з миром – віддав за його креслення одному інженеру заморському, але воно того варте було. Звісно, я його ще не використовував, зберігав для особливого випадку, але теоретично цей хлопчина має косити ворогів як ту гречку. 

Грек ляскає долонею по корпусу кулемета.

ГРЕК (ПРОДОВЖЕННЯ)

З такою покоцаною ногою в нормальний бій я з вами піти не можу, та і старий я вже для цього, а от завалити кількадесят мертв’яків здалеку – легко!

СОФІЯ

Ти таки геть скажений! 

ГРЕК

А ти думала. Нащадок еллінів, а не абихто.

СОФІЯ

Добре, тоді в нас все готове до останньої битви. Треба відпочити. Вирушаємо рано в ранці. 

ІНТ. ПІДВАЛ ЦЕРКВИ.

Піп виходить з-за скляної колби з рідиною, в якій знаходиться зовсім молода дівчина-зомбі з довгим сивим волоссям. Він деякий час дивиться на неї, нахиляючи голову то вліво, то вправо.

ПІП

Надо тебя, что ли, в деревню какую-нибудь отправить. . . Будешь селян немытых пугать, в окна к ним стучаться, скотину домашнюю давить и детей красть.

Піп стукає пальцями по колбі. БАМ! Дівчина-зомбі різко розплющує очі.

ІНТ. КОЗАЦЬКА СІЧ. КУЗНЯ. РАННІЙ РАНОК.

Софія у довгій льняній сорочці і з заплетеною товстою косою стоїть над сплячим Греком і смикає його за плече.

СОФІЯ

Прокидайся давай, скажений дід. Пора!

ГРЕК

(спросоння)

Ти хто така взагалі?

Софія смикає його сильніше.

КАДР ЗНИЗУ, З ТОЧКИ ЗОРУ ГРЕКА.

СОФІЯ

Прокидайся, курва мать, настав час спалити церкву.

ІНТ. КОЗАЦЬКА СІЧ. КУЗНЯ. РАННІЙ РАНОК.

Софія затягує ремінці на поножах.

Дівчата-близнючки вдягають свої шкіряні захисні фартухи.

Грек перемотує собі рану на голові пов’язкою з тканини.

Софія вдягає спідницю, потім вдягає нагрудник і затягує ремінці на боках. Кріпить на праву руку наруч, зроблений Греком, а на ліву – наруч Сокири, який він віддав їй перед смертю. Вішає на пояс ніж.

Близнючка з коротким волоссям бере в руки бойову косу. Її сестра хапає здорову кувалду.

ЕКСТ. КОЗАЦЬКА СІЧ. РАННІЙ РАНОК.

Грек кріпить кулемет на спеціальну підставку на возі.

Дівчата-близнючки кидають у віз кілька товстих мотків кулеметної стрічки з набоями.

ІНТ. КОЗАЦЬКА СІЧ. КУЗНЯ. РАННІЙ РАНОК.

Софія ховає копіс у піхви за спиною і вдягає шолом.

ЗАГАЛЬНИЙ ПЛАН: МИ БАЧИМО СОФІЮ В ПОВНОМУ ОБЛАДУНКУ.

ЕКСТ. КОЗАЦЬКА СІЧ. РАННІЙ РАНОК.

Усі четверо героїв сідають на воза, запряженого тим самим конем, якого Софія врятувала від зомбі на вході до січі.

ГРЕК

(до Софії)

А що це сталося? З відколи це ти заплетену косу носиш?

СОФІЯ

Бачила в однієї дівчини. Сподобалось.

Грек б’є віжками, кінь зривається з місця і починає швидко бігти.

ЕКСТ. ПОЛЕ. РАНОК.

Віз швидко несеться по полю червоних маків до чорної церкви, що видніється в далечі. Квітки маку разом з грудками землі летять з-під коліс воза.

Герої зосереджено дивляться вперед, очікуючи на початок бою. Грек підганяє коня. Одна із Близнючок притримує рукою кулемет, щоб він не сильно хитався від стрибків воза на купинах.

На небі починають збиратися густі чорні хмари.

ЕКСТ. ДВІР ПЕРЕД ЦЕРКВОЮ. РАНОК.

Небо вже повністю затягнуте чорними хмарами, темно наче надвечір. Б’є блискавка, гримить грім, починається дощ.

Віз з героями зупиняється перед церквою. Софія зістрибує з воза. Перші краплі дощу дзвінко падають їй на шолом.

На кладовищі збоку від церкви стоїть великий натовп зомбі. Вони безцільно топчуться на місці, перебуваючи у гібернації – вочевидь, це залишки орди, яка розорила січ.

СОФІЯ

(до Грека)

Заряджай своє одоробло. Зараз почнеться.

Грек відкидає кришку кулемета, заправляє стрічку з набоями, закриває кришку, розвертає кулемет у бік натовпу живих мерців.

Близнючки зістрибують з воза.

Софія підіймає з землі камінець і кидає його у натовп зомбі.

СОФІЯ

Сюди, виродки!

Зомбі один за одним швидко починають виходити з гібернації. За кілька секунд уся орда вже прокинулась – зі страшним ревом зомбі кидаються у бік героїв суцільним потоком. Б’є блискавка. Дощ стає сильнішим – ллє як з відра.

Грек починає обертати ручку кулемета – перші ряди натовпу зомбі розлітаються у шмаття. Кулі розривають їх гнилі тіла: у когось вибухає голова, у когось відлітають відірвані кінцівки, когось кулеметна черга розрізає навпіл. Зомбі, що біжать трохи позаду, спотикаються об розстріляні тіла. Орда все ближче, але раптом постріли припиняються – кулеметну стрічку заклинило.

КЛАЦ, КЛАЦ – кулемет не стріляє.

ГРЕК

От падло! Заклинило!

СОФІЯ

Наша черга, дівчата!

Софія дістає зброю.

ВИД ЗБОКУ, ЯК У ДВОВИМІРНІЙ ВІДЕОГРІ.

Софія і Близнючки кидаються на натовп зомбі. Дівчина з кувалдою попереду, Софія трохи позаду неї, а за Софією Близнючка з бойовою косою. Дівчата починають рубати і бити мертв’яків, що наступають, розкидаючи їх тіла. Деякий час ми бачимо їх трьох одночасно.

ФОКУС НА СОФІЮ.

Софія широко рубає шаблею, вбиваючи за один замах по кілька потвор. Вона відштовхує ногою нових нападників і знову вривається в бій, розмахуючи шаблею перед собою. Активно обертається, роблячи піруети. Проштрикує око одному із зомбі.

ФОКУС НА БЛИЗНЮЧКУ З БОЙОВОЮ КОСОЮ.

Близнючка з бойовою косою крутить зброю навколо себе, проріджуючи ряди супротивників. Потім вона бере косу як спис і наколює на вістря одразу кількох зомбі, штовхаючи їх вперед і трохи зупиняючи натовп, після чого ногою скидає трупи з коси.

ФОКУС НА БЛИЗНЮЧКУ З КУВАЛДОЮ.

Її сестра тримає кувалду обома руками і потужними ударами відкидає мерців назад. Деякі зомбі від її ударів не просто відлітають, а переламуються навпіл. Після чергового удару бойок кувалди застрягає в тулубі зомбі. Щоб звільнити свою зброю, дівчина сильно смикає кувалду вгору, розриваючи груди мерцю.

ФОКУС НА СОФІЮ.

Софія робить пірует. ЧАС СПОВІЛЬНЮЄТЬСЯ. В розвороті її товста коса б’є по обличчю зомбі. ЧАС ПОВЕРТАЄТЬСЯ ДО ЗВИЧНОГО ПЛИНУ. Софія відрубує голову цьому зомбі.

Софія робить серію ударів, яку закінчує ударом знизу вверх. Присівши від удару на одне коліно, вона відкидає сокиру з наруча і рубає нею зверху вниз.

ГРЕК (П.К.)

Полагодив!

ЗНОВУ БАЧИМО ВСІХ ТРЬОХ ДІВЧАТ ОДНОЧАСНО.

Софія і дівчина з бойовою косою продовжують рубати мерців, а Близнючка з кувалдою широко замахується і б’є знизу вверх по натовпу зомбі – кілька з них злітають у повітря, де їх одразу розстрілює Грек.

ЕПІЗОД З ВИДОМ ЗБОКУ ЗАКІНЧУЄТЬСЯ.

ГРЕК

На землю!

Дівчата пригинаються, а Грек починає крутити ручку кулемета, розстрілюючи тих зомбі, що ще залишилися.

Грек дає кілька довгих черг з кулемета по залишкам зомбі – останні мерці, розлітаючись на шматки, падають на землю.

Кулеметна стрічка закінчується – Грек все ще крутить ручку, але замість пострілів чутно лише клацання бойка.

Грек кидає ручку кулемета.

Дівчата встають в повний зріст.

Весь двір перед церквою завалений розірваними тілами зомбі.

Софія різким рухом струшує кров з леза шаблі.

ІНТ. ЦЕРКВА. РАНОК.

Софія вибиває ногою вхідні двері церкви. За спиною в неї стоять Близнючки.

В церкві порожньо, немає нікого.

ІНТ. ПІДВАЛ ЦЕРКВИ.

Дівчина-зомбі у колбі різко розплющує очі.

В цей самий час десь вгорі лунає глухий звук вибитих дверей. Піп підіймає голову догори, потім переводить погляд на дівчину в колбі, гидотно посміхається.

ПІП

У нас гости. Надо организовать встречу.

Піп бере зі столу заляпаний кров’ю молоток і підходить до темного проходу, із якого чути важке свистяче дихання і хрипи якоїсь великої істоти.

Піп починає ритмічно бити молотком по стіні проходу.

Удар, удар, удар, ще удар.

З непроглядної чорноти проходу починають виходити зомбі, аж поки вони не заповнюють майже увесь підвал.

Піп перестає бити по стіні, замахується і кидає молоток у скляну колбу. Колба розлітається на уламки, рідина виливається, дівчина-зомбі, яка була всередині, падає на підлогу.

ПІП

(осатаніло кричить)

Убейте всех!

Зомбі кидаються до сходів, що ведуть нагору – вони штовхаються і залазять одне на одного, щоб скоріше протиснутися у вузький прохід.

ІНТ. ЦЕРКВА. РАНОК.

Софія і Близнючки стоять посередині порожньої церкви, роздивляються навкруги.

В приміщенні тихо, чутно лише, як дощ б’є по даху.

Раптом з’являється звук глухого тупотіння і БАМ! Двері посередині іконостасу злітають з петель – їх зносить натовп зомбі, що виривається назовні. Вони буквально вивалюються з дверей неспинним потоком: хтось падає, хтось дереться по тілах інших, хтось перестрибує тих, що впали.

Дівчата починають рубати і бити живих мерців, але вороги все прибувають і дуже скоро оточують Софію і Близнючок.

На якусь мить бій зупиняється.

ВЕРТИКАЛЬНО ЗГОРИ ми бачимо, як троє дівчат стоять посеред церкви спина до спини, вони з усіх сторін оточені зомбі.

Бій продовжується з новою силою.

В заповненій живими мерцями церкві занадто мало місця, щоб розмахувати зброєю.

Софія робить широкий удар шаблею, відрубуючи кілька голів зомбі, і одразу ховає її у піхви.

ОДНОЧАСНО З ЦИМ Близнючка з бойовою косою сильним випадом б’є зброєю у натовп, наколює на косу кілька зомбі.

ОДНОЧАСНО З ЦИМ Близнючка з кувалдою з усієї сили б’є нею по підлозі, розкидаючи зомбі.

Софія дістає ніж, що висить у неї на поясі, і починає різати ним мертв’яків.

Близнючка з бойовою косою перекидає через себе косу з наколотими на нею зомбі. Вона кидає косу і продовжує битися голими руками.

Її сестра перехоплює кувалду за руків’я біля бойка і починає бити нею як кастетом.

Відбувається справжня м’ясорубка, жорстока і хаотична бійка у замкненому просторі, в якій дівчата прикривають спини одна одної.

Софія ріже зомбі ножем і добиває сокирою. Тих, хто підходить впритул, вона б’є голою у шоломі.

Одна з Близнючок голими руками шматує і розкидає зомбі, підіймаючи їх у повітря, відриває їм кінцівки, зіштовхує головами з такою силою, що вони вибухають, як стиглі кавуни.

Друга Близнючка розбиває у м’ясо тіла живих мерців своїм імпровізованим кастетом, інколи вона б’є настільки сильно, що рука з кувалдою проходить наскрізь через тулуб.

Бій продовжується. Половина зомбі вже мертва і валяється на підлозі церкви навколо дівчат. З підвалу з’являється дівчина-зомбі, що була у колбі.

Вона левітує над підлогою: вилітає із дверей посеред іконостасу і зависає у повітрі над Софією і Близнючками.

Дівчина-зомбі – БАНШІ – кричить настільки голосно і потужно, що, здається, можна побачити звукові хвилі, що розходяться від неї.

ЕКСТ. КЛАДОВИЩЕ ПОРЯД З ЦЕРКВОЮ. РАНОК.

Софія, Близнючки і кілька тіл зомбі, що валялися на підлозі, проломлюють стіну церкви і вилітають на кладовище, падаючи на землю серед могил – настільки сильно їх відкинуло потужним криком. Одразу за ними через діру у стіні з’являється банші.

Грек, який весь цей час залишався перед церквою і чекав свого часу, щоб допомогти дівчатам, розвертає кулемет і починає стріляти по банші. Але це не має жодного ефекту, здається, що кулі не влучають у неї, а пролітають повз.

Банші розвертає голову до Грека.

ГРЕК

От же ж курва!

Банші швидко підлітає до Грека і криком збиває його з воза. Грек відлітає, б’ється головою об кам’яний паркан і непритомний залишається лежати на землі. Кінь перелякано тікає до поля маків, тягнучи за собою воза. Підстрибуючи на купинах, кулемет на возі іноді стріляє.

Банші підлітає до дівчат, які саме прийшли до тями і намагаються підвестися з землі. Банші зависає у повітрі над ними і збирається ще раз крикнути, щоб добити їх, аж раптом у неї влучає невелика скляна баночка, що розбивається і огортає банші білим туманом, через що вона втрачає можливість левітувати і падає на землю.

На банші налітає рій комах: він робить кілька обертів навколо дівчини-зомбі, а потім залітає їй до рота. Банші скручує від болю, вона хрипить, намагаючись кричати, її тіло неприродно вигинається, розпухає і розлітається на дрібні шматки, забризкуючи усе навкруги кривавим фонтаном.

Кривава імла осідає і ми бачимо ВІДЬМУ з двома серпами у руках.

ВІДЬМА

Ефектно вийшло. Потім подякуєте.

Через діру в стіні починають лізти зомбі, які теж оговтались після крику банші.

Відьма кидається до них. На бігу вона перетворюється у рій комах, навколо якого з високою швидкістю обертаються два серпа.

Ними вона рубає кількох живих мерців, які біжать до Софії з Близнючками, і залітає в натовп зомбі. Опинившись в середині натовпу, Відьма знову приймає людську подобу і починає швидко обертатися на місці, тримаючи серпи на витягнутих руках. Шмаття зомбі і кров летять у всі сторони, утворюючи криваво-чорний вир навколо Відьми.

Софія з Близнючками добивають останніх мерців, які вибігли з церкви.

Близнючка з кувалдою розкидає кількох зомбі, а одного б’є з такою силою, що він відлітає і зносить кам’яний хрест.

Її сестра плечем збиває одного зомбі з ніг і розчавлює йому голову ногою, а другого підіймає обома руками в повітря і ламає йому хребет об коліно.

Софія рубає кількох мерців шаблею, а останньому розрубує навпіл голову сокирою.

Нарешті повисає тиша. Бій закінчився. По кладовищу розкидані тіла зомбі, земля, хрести і стіна церкви забризкані кривавим місивом. Софія важко дихає і озирається навкруги, до неї підходять Близнючки і Відьма. Всі четверо густо заляпані кров’ю.

СОФІЯ

(до Відьми)

А ти звідки тут взялася?

ВІДЬМА

Те саме можу в тебе спитати.

СОФІЯ

Я мщуся за смерть своїх друзів і батька, як бачиш. 

ВІДЬМА

В мене причина простіша. Не треба було цим потворам нападати на мою хижу…

Відьма пальцем прибирає зі щоки шматок м’яса зомбі, що прилип.

ВІДЬМА (ПРОДОВЖЕННЯ)

До речі, гарне броньоване… платтячко. 

СОФІЯ

Еге ж, дякую… Дякую, що нас врятувала.

Дівчата кивають головами в унісон у знак подяки.

ВІДЬМА

Та ще рано дякувати.

СОФІЯ

Як це рано? Скільки можна? Наче ж всіх перебили.

ВІДЬМА

Ти здивуєшся, дівчинко…

У землю перед Софією втикається бойова коса, що прилетіла зі сторони церкви.

Усі четверо дівчат переводять очі на дірку в стіні церкви. З неї виходить піп, він тримає в руці масивне розп’яття.

ПІП

Никак вы, блядь, не сдохнете.

ВІДЬМА

Я ж казала…

З верхівки розп’яття з’являється лезо.

Піп починає рішуче йти у сторону дівчат, йому на зустріч крокує Софія.

Коли вони зближаються, піп замахується розп’яттям, щоб вдарити, але Софія одним косим ударом шаблі знизу вверх розрубує йому груди і шию.

Піп завмирає, випущене з руки розп’яття падає на землю, піп намагається щось сказати, але замість цього чутно лише булькотіння крові в розрізаній шиї. З рани на грудях починає фонтаном бити кров, що забризкує Софію.

Піп падає на коліна, кілька разів безпомічно відкриває рота, падає на бік і остаточно завмирає.

Деякий час Софія стоїть над тілом попа у напруженій, бойовій позі. Вона пильно дивиться на нього.

Софія з усієї сили б’є тіло попа ногою.

СОФІЯ

(кричить)

Суча ти потвора!

Софія б’є тіло попа ще кілька разів, промовляючи “Здохни” під час кожного удару.

Закінчивши, вона розвертається, рішуче підходить до Відьми, встає навшпиньки і цілує її у губи.

СОФІЯ

(ніяково)

Щось я якась надміру збуджена після бою…

Дівчата-близнючки переглядаються між собою і весело посміхаються.

Відьма обережно проводить середнім пальцем по нижній губі і легко посміхається.

ВІДЬМА

Так ти сповнена сюрпризів, дівчинко… Заходь якось до мене, коли це все скінчиться. 

Софія від ніяковості починає крутити і скубати свою косу.

СОФІЯ

Та я ж не те… То щось… Я не знаю, що на мене найшло… Мабуть, ото… 

Відьма вказівним пальцем легенько торкається кінчика носа Софії, зупиняючи потік її слів.

ВІДЬМА

Не переймайся.

СОФІЯ

Так, так, не буду… Звісно…

Софія глибоко вдихає і голосно видихає.

СОФІЯ (ПРОДОВЖЕННЯ)

Отже, той, що тепер?.. В підвал чи…

Тіло попа раптом смикається. Софія замовкає.

Тіло смикається ще раз. І ще раз.

Піп починає тремтіти. Він кашляє і блює густою чорною рідиною.

Тіло попа викручує: він неприродно закидає назад голову, кінцівки хаотично вигинаються. Його тіло починає змінюватися.

Хребет попа видовжується так, що верхня половина тулуба відокремлюється від нижньої. Руки теж видовжуються, на них виростають довгі пазурі. Зі спини, трохи нижче плечей, виростають два довгих щупальця. Очі попа наливаються кров’ю.

СОФІЯ

Та йоб твою мати.

Піп підводиться і підбирає з землі кінець ланцюга, приєднаного до труни.

ПІП

(до Софії, дуже низьким голосом)

Коса у тебя красивая.

НА ДОЛЮ СЕКУНДИ НА ЕКРАНІ З’ЯВЛЯЄТЬСЯ ЗОБРАЖЕННЯ ЗҐВАЛТОВАНОЇ КАТЕРИНИ, ЯКА ЛЕЖИТЬ НА СКИРТІ СІНА.

Піп смикає за ланцюг і починає розкручувати труну у себе над головою.

Усі четверо дівчат кидаються на попа зі зброєю у руках.

Піп з розмаху б’є труною по дівчатам. Відьма увертається від удару, перетворившись на рій комах. Софія і Близнючка з кувалдою встигають пригнутися на ходу, а сестрі з бойовою косою труна влучає просто у голову: вибиває щелепу і трощить їй череп. Дівчина відлітає у сторону і падає серед могил без ознак життя.

Відьма на великій швидкості підлітає до попа у вигляді рою комах, в польоті приймає людську подобу і рубає його серпом по грудях, піп хапає її пазуристою рукою за голову, кілька разів б’є обличчям об землю і відкидає у бік.

Піп смикає за ланцюг з труною ще раз і б’є нею по Софії і Близнючці з кувалдою.

Близнючка розбиває труну кувалдою прямо на підльоті. Піп кидає ланцюг і починає бити своїми пазурами з неймовірною швидкістю. Дівчата встигають парирувати його удари, відбиваються, але в якийсь момент Близнючка робить помилку і пропускає удар. Кінчики пазурів розсікають їй обличчя трьома косими лініями. Близнючка впускає кувалду із рук, з криком хапається за обличчя і падає на коліна.

Скориставшись моментом, Софія робить випад і проштрикує груди попу. Шабля заходить у тіло майже по саме руків’я. Піп хапає Софію за руку, не даючи дістати шаблю назад, і б’є її ногою у живіт, відкидаючи дівчину. Софія відлітає, падає на дерев’яний хрест на могилі, ламає його, а загострена верхівка хреста проштрикує їй лівий бік.

Піп хапає Близнючку пазурами за бік і підіймає її однією рукою. Він підносить її ближче до себе, гидотно посміхається і злизує кров з ран на її обличчі неприродно довгим язиком.

ПІП

Здоровая такая баба. Ты мне нравишься…

Близнючка б’є його руками, кричить від болю, намагається вирватися. Піп стискає її сильніше, його пазурі впиваються дівчині в тіло.

ПІП (ПРОДОВЖЕННЯ)

Будешь новой маткой.

Зненацька серп відрубує попу руку, якою він тримає Близнючку.

Скривавлене обличчя Відьми розтягується у посмішці.

ВІДЬМА

Скучив за мною?

Відьма блискавично перетворюється на рій комах, залітає попу за спину і розриває йому горло двома серпами. В цей самий час Софія з криком підбігає до попа, на ходу відкидає сокиру з наруча і перерубує йому хребет.

Верхня частина тулуба попа падає на землю, а ноги з частиною хребта ще деякий час стоять, роблять один крок і теж падають.

Близнючка, яка впала на землю, після того, як Відьма відрубала попу руку, підводиться, хапає з землі свою кувалду і починає бити нею по тілу попа. Вона оскаженіло лупить йому по голові, поки та не перетворюється на криваве місиво. Потім вона кілька разів б’є по тулубу, пробиваючи в ньому дірки, і кидає кувалду.

Близнючка підбігає до своєї загиблої сестри. Вона падає перед нею на коліна, обіймає, гладить її і несамовито плаче.

Софія виймає з тіла попа свою шаблю.

СОФІЯ

(знесилено)

Курва, коли ж це все закінчиться.

Софія оглядає кладовище, закидане тілами зомбі.

СОФІЯ (ПРОДОВЖЕННЯ)

(до Відьми)

Я йду в підвал.

Софія хапається за поранений бік, з якого йде кров.

ВІДЬМА

Ти себе бачила? Тебе треба перев’язати.

СОФІЯ

Ні! Я йду зараз, а ти залишайся тут! Годі вже смертей! Годі, курва, годі! Допоможи краще сестрі…

Показує на Близнючку, яка ридає над тілом сестри.

СОФІЯ (ПРОДОВЖЕННЯ)

Заспокой її… І Грека ще треба знайти…

ВІДЬМА

Послухай мене…

СОФІЯ

(перебиває Відьму)

Годі вже!

Відьма замовкає, проводить великим пальцем по щоці Софії, стираючи бруд і кров, цілує її в губи, після чого розвертається і йде до Близнючки.

Софія розвертається і похитуючись йде до діри у стіні церкви, тримаючись за бік.

ІНТ. ЦЕРКВА. РАНОК.

Софія спотикається, важко переступає через трупи зомбі, наближаючись до дверей посередині іконостасу. Підійшовши до них, вона завмирає і сильніше стискає шаблю в руці.

ІНТ. ПІДВАЛ ЦЕРКВИ.

Спускаючись вузькими сходами, Софія починає чути спів – спочатку нерозбірливо, а потім все чіткіше. Це КОЛИСКОВА, яку їй співала Катерина. От тільки цього разу її співає якийсь дуже низький, спотворений голос.

ГОЛОС (П.К.)

Котику Сіренький Котику Біленький

Котку Волохатий не ходи по Хаті

Не ходи по Хаті не буди Дитяти

Дитя буде спати Котик воркотати

Ой, на Кота Воркота

На Дитинку Дрімота

А-а а-а а-а а

Ой, ну люлі Котку не йди на Колодку

Не йди на Колодку бо заб’єш Головку

Та буде боліти нічим завертіти

Ой, на Кота Воркота

На Дитинку Дрімота

А-а а-а а-а а

Сходи закінчуються, Софія опиняється у підвалі. Вона повільно йде до темного проходу у дальній стіні, з якого і лунає жахливий голос. Ідучи, вона оглядає страшні пристрої для катування, якими заповнений підвал.

Вона підходить до темного проходу. Доспівавши колискову, голос замовкає, тепер чути лише важке дихання і приглушений стогін.

Софія вдивляється в чорноту проходу – нічого не видно, суцільна темрява.

Вона робить крок у чорноту.

ЕКРАН СТАЄ ПОВНІСТЮ ЧОРНИМ. ЧУТИ ЛИШЕ ДИХАННЯ І СТОГІН ІСТОТИ.

ІНТ. ПІДВАЛ ЦЕРКВИ. ЛІГВО МАТКИ.

Ми бачимо частину порожньої кімнати: на передньому плані темний прохід у стіні, від якого у перспективу йдуть смолоскипи на стіні.

На підлогу падає покрите слизом щупальце – воно ворушиться, пульсує. Ми не бачимо істоту, якій воно належить.

З проходу в стіні з’являється Софія. Щупальце відповзає назад, зникає з нашого поля зору.

Софія зупиняється і з жахом дивиться в глибину кімнати.

КРУПНИЙ ПЛАН ОБЛИЧЧЯ СОФІЇ.

На її очах з’являються сльози, вона уривчасто дихає.

КАМЕРА ДУЖЕ ПОВІЛЬНО РОЗВЕРТАЄТЬСЯ НА 180 ГРАДУСІВ.

Нарешті ми бачимо МАТКУ. Це гротескна потвора метри три заввишки, схожа на купу живої плоті, що ворушиться. У неї роздуте тіло з велетенським черевом як у павука, з якого росте запливлий жиром тулуб, в якому ще можна впізнати людські риси. У Матки лиса голова, три пари обвислих грудей, є людські руки і три пари щупалець, що ростуть із тулуба. Тіло Матки вкрито шаром в’язкого слизу, який стікає з неї. Навколо Матки лежать шматки погризених людських тіл.

Матка простягає щупальця до Софії. Вона доторкається ними до дівчини так, наче намагається погладити. Софія тремтить від цих дотиків.

МАТКА

Підійди до мене.

Софія повільно йде до Матки, наче загіпнотизована.

Підійшовши, вона торкається рукою її спотвореного тіла.

МАТКА

Я вже не сподівалась тебе побачити…

СОФІЯ

Я теж…

МАТКА

Я навіть не знаю твого імені… У нас все відібрали…

Софія знімає шолом, кидає його на підлогу і притуляється лобом до тіла Матки. Вона голосно і уривчасто схлипує, сльози течуть у неї по щоках. Матка торкається її спини своїми щупальцями.

СОФІЯ

Вибач… мамо…

Софія підіймає голову, заглядає в очі Матці і з усієї сили засаджує шаблю їй в грудну клітку. Навалившись на зброю, Софія розпорює груди і живіт Матки.

Бурхливо ллється кров, з розпоротого тіла Матки на підлогу валяться нутрощі.

Матка б’ється в агонії, вона реве, шалено розмахує щупальцями, лупить ними по підлозі, розбризкуючи слиз, збиває частину смолоскипів зі стін, і зрештою проколює Софію. Одне щупальце наскрізь прошиває дівчині живіт. Друге міцно обвиває їй шию. А трете виколює їй око і, пробивши голову, виходить з потилиці.

Агонія закінчується. Матка перестає рухатися і обвисає. Софія кілька разів смикається, завмирає і падає на підлогу у калюжу нутрощів Матки.

Мати і дочка померли.

Повисає абсолютна тиша.

ЗАТЕМНЕННЯ

ЕКСТ. ГАЛЯВИНА НА СТРІМЧАКУ. ДЕНЬ.

Зелена галявину над прірвою. Внизу, аж до обрію, розкинувся густий ліс.

Посеред незайманої трави здіймаються два невеликих пагорбка свіжих могил.

Над могилами стоять Грек, Близнючка і Відьма – всі одягнені в біле. Грек у вишиванці, з перемотаною головою і з ціпком. Близнючка у довгому платті з орнаментом. Відьма у розшитій сорочці до коліна, на голові в неї вінок з польових квітів, а за спиною висить шабля Софії.

Трохи осторонь від героїв на траві сидить кобзар в широкому брилі, що закриває обличчя. Ми вже бачили його в селі на самому початку і на січі. Кобзар грає на бандурі.

Близнючка кладе на одну могилу вістря бойової коси з обламаним древком.

На іншу могилу Відьма кладе деформований шолом Софії.

Деякий час герої мовчки стоять над могилами. Зрештою Грек торкається руки Близнючки, обіймає дівчину і вони йдуть геть.

Відьма залишається біля могил.

Коли Грек з Близнючкою вже достатньо відійшли, Відьма стає на одне коліно, прикладає кінчики пальців до губ і торкається ними свіжої землі на могилі.

ВІДЬМА

(пошепки)

До зустрічі, дівчинко…

Відьма підводиться і йде геть.

Біля могил залишається лише кобзар.

МИ БАЧИМО ЙОГО ЗІ СПИНИ.

Він закінчує грати, відкладає бандуру і підводиться. Кобзар підходить до могил, дивиться на них, понуро хитає головою.

КОБЗАР

Я ж попереджав…

Кобзар розвертається ДО КАМЕРИ і підіймає голову так, що бриль більше не закриває його обличчя. На якусь мить ми бачимо його лице: суворі риси, пишні вуса – це ТАРАС ШЕВЧЕНКО. В його очах спалахують блискавки.

ЧОРНИЙ ЕКРАН

КІНЕЦЬ