Іронічний Історик
Іван Франко та Михайло Грушевський знали один одного дуже добре: настільки, що Михайло Сергійович запропонував Івану Яковичу побудувати будинок на своїй землі. А як ми знаємо з «Кайдашевої сім’ї», таке не могли дозволити собі зачасто навіть родичі.
Але як і у всіх людей, їхні стосунки не були стабільно дружніми чи неприязними: вони змінювалися. Великий вплив на те мали їхні політичні погляди. Грушевський був консерватором-народовцем, а Франко — радикалом (якщо складали ЗНО, то може згадаєте першу українську політичну партію РУРП). Тому світоглядні розбіжності заважали їм об’єднатися.
У 1894 році Грушевський переїхав до Львова працювати в університеті. І зрозумів, наскільки йому потрібен Франко для просування своїх ідей. Останній був на той час зіркою громадського життя Львова, активно писав та виступав. У 1897 році Михайло Сергійович став головою Наукового товариства імені Шевченка. І він розуміє, що Іван Франко може стати хедлайнером товариства, додасть йому ваги.
Грушевському фартить: Франко розісрався з поляками, і перестав отримувати гроші. Куди він міг податися? Звісно, туди, де його чекали. До товариства імені Шевченка, яке очолював Грушевський.
Наскільки близькими були у взаєминах І. Франко і М. Грушевський? З одного боку, саме Грушевський запропонував Франкові побудуватися на своїй садибній ділянці, а цього не зробиш для людини, яка тобі не є близькою за характером і поглядами. З другого – відомо, що таке спільне життя не було приємним до кінця ні одному, ні другому.
Протягом усього періоду взаємин, навіть найтепліших у 1897–1905 рр., М. Грушевський ніколи не звертався до І. Франка у листах зі словами «Дорогий» і на ім’я та по батькові, як це було протягом майже двадцяти років з О. Олесем або п’яти років із С. Єфремовим. (думаю, ви про них чули 😄)
До Франка він звертався виключно «Високоповажаний пане докторе» та «Високоповажний Добродію». Тим самим відповідав й І. Франко — «Високоповажний пане професоре», «Вельми Шановний Пане Професоре», «Вельми Шановний Пане Добродію».
Михайло Грушевський став для Івана Франка протектором: взяв на роботу, платив стабільно зарплатню. Для Івана Франка з його великою родиною і постійним безгрошів’ям це було дуже вчасно. Такого заробітку ні до, ні після Грушевського Іван Якович вже не мав. Взамін М. Грушевський отримував чудового працівника, який активно й багато писав для видань НТШ (наукове товариство Шевченка), і займався технічною стороною: укладав покажчики, редагував та вичитував тексти.
Іван Франко не був проти, оскільки йому було комфортно йти за Грушевським, бути його товаришем, і знати, що той його не кине у біді.
А Грушевський звик кермувати, давати накази й стежити за їхнім неухильним виконанням. У період нормального фізичного здоров’я Франка такий тип стосунків усіх влаштовував. У часи ж занепаду фізичних сил і хвороби І. Франка – навпаки, призводив до глухої образи й вічного незадоволення від взятого на себе добровільного уярмлення.
Грушевський розумів, що Іван Франко — митець, людина, яка має талант до письма, як художнього, так і публіцистичного. А сам Грушевський був, швидше, науковцем. А його художні твори не мали такої мистецької цінності. Для Грушевського Франко був ніби експертом, метром публіцистичного жанру, точка зору якого багато важила для професора.
Як вказують дослідники, ім’я Франка найчастіше трапляється у щоденниках Грушевського періоду життя історика у Львові. А для Франка Грушевський був дуже хорошим роботодавцем і людиною з подібними поглядами на розвиток українського руху.