Станіслав Троянов
Хелловін, або як його ще називають «Вечір усіх святих», святкують в ніч проти 1 листопада. За повір’ям, у цей день до світу людей приходить нечиста сила, й аби захиститись від неї люди вдягаються у костюми різноманітних монстрів: зомбі, вампірів, мумій та інших.
Розповідаємо вам про українських монстрів, які були відомі на наших землях ще з давніх-давен, а деякі люди в них вірять й досі.
👻 Потерчата
... страшно ходити в лісі: по деревах дряпаються й хапаються за суччя нехрещені діти, ридають, регочуть, котяться клубком по дорогах і в широкій кропиві
Микола Гоголь, Повість «Страшна Помста»
Потерчата — це душі дітей, які померлі нехрещеними. Вони бродять по світу та шукають тих, хто зможе їх охрестити, аби вони могли потрапити до Вальгалли раю. Люди вірили, що зазвичай знайти потерчат можна на болотах — вони ходили по воді та заманювали людей світлом каганців, своїх свічок.
Якщо ви почули вночі у лісі (боже, що ви там робите в такий час?) голос потерчати, то треба допомогти душі, оскільки вона може переслідувати вас ледь не все життя.
Аби охрестити душу, треба кинути рушник, хустину чи інше полотно та промовити: «Іван та Марія! Хрещу тебе в ім’я Отця, Сина і Святого Духа. Амінь», — та обрати ім’я для дитини. Так померле дитя стане янголом та буде допомагати іншим людям.
Ілюстрація: Володимир Галайчук «Українська міфологія» КСД (2016)
За переказами, якщо протягом семи років це не зробити, то потерчата потрапляють до нечистих духів та стають демонами — ось таке кар’єрне зростання. Також люди вірили, що іноді душі потерчат можуть потрапити до пугачів, тому ця птиця здебільшого і живе на гробовищі і кричить: «По-хо-вав».
🌬 Перелесник
... До неї уночі з'являвся Перелесник, Не дьяволом з'являвся, не марою, Спадав летючою зорею в хату, А в хаті гарним парубком ставав...
Леся Українка Вірш, «Як я люблю оці години праці»
Перелесник (він же Літавець) — це демон у вигляді метеора чи комети, який з’являється до жінок в образі їхніх померлих коханих. Дух приходить до тих, хто особливо тужив за небіжчиками. Перелесник-двійник навіть може вступити у шлюб. Він зваблює жінок та дарує їм вночі коштовні подарунки, які зі сходом сонця перетворюються на гній. Зазвичай, це дуже токсичні відносини — у прямому сенсі. Перелесник постійно п’є кров жінок та забирає їхню життєву енергію. А докоряти жінці за зв’язок з перелесником не можна, бо хату спалить.
Якщо від таких стосунків з’являлась дитина, то її називали «одмінком». Дитина постійно їла та нагадувала більше мішок, аніж людину. Часом таких дітей могли охрестити, й вони ставали перелесниками.
Головна особливість хрещених перелесників була в тому, що вони не бояться звичайних засобів проти нечистої сили. Однак, вони все ж не можуть називати імен Ісуса та Богородиці, замість цього вони кажуть «Сус Христос» і «Чудородиця».
Ілюстрація: Володимир Галайчук «Українська міфологія» КСД (2016)
Втім, навіть без цього їх дуже важко позбутись. За легендами, він боїться такі освячені рослини, як рута, тойя та маруна. В Карпатах вірили, що коли жінка має сина й дочку, то їх слід одягнути, як на весілля. Перелесник запитає навіщо це зроблено, тоді слід сказати, що вони одружуються. На питання духа «хіба так буває» жінка повинна відповісти «А хіба буває так, щоб мертвий до живої ходив?» і перелесник щезне.
😱 Чугайстер
Він був без одежі. М’яке темне волосся покривало все його тіло, оточувало круглі і добрі очі, заклинилось на бороді й звисало на грудях… Се був веселий чугайстир, добрий лісовий дух, що боронить людей од нявок. Він був смертю для них: зловить і роздере
Михайло Коцюбинський, Повість «Тіні забутих предків»
Чугайстер — це персонаж, який притаманний винятково українській міфології. Загалом, для людей це досить позитивний герой і він не несе особливої небезпеки. Але не для мавок — це їхній заклятий ворог.
Вважалось, що чугайстер має вигляд здичавілої людини без одягу, яка вся поросла білою чи чорною шерстю. Чугайстер має блакитні очі та великий зріст — від двох до семи метрів заввишки.
Він ставиться дуже приязно до людей: помагає по господарству, рятує в горах та захищає від мавок. Чугайстер полює на мавок та розриває їх на дві частини, а потім може посмажити біля вогнища рядом з людьми (три зірки Мішлен, що скажеш).
Ілюстрація: Володимир Галайчук «Українська міфологія» КСД (2016)
Люди люблять чугайстера та іноді залишають йому подарунки — суп куліш і кашу бануш. Також є навіть метод як можна «приборкати» чугайстера. Для цього необхідно взяти сокиру, кинути її перед ним та схопити чугайстера двома мізинцями. Тоді він зможе розповісти про майбутнє.
Чугайстер зайшов до полонинської колиби, поправляв ватру. Вівчар каже: «А що ти тут робиш?» — «Хочу зігрітися». А вівчар схопив сокиру та й перед ним поклав вістрям угору. «Сідай», — сказав. Той сів. Став Чугайстрин проситися, аби його відпустили. «Не пущу!» — зловив його двома мізинчиками вівчар і тримав. «Пустіть, то скажу, що завтра тут буде». І Чугайстрин попередив, аби не спали пастухи завтра, бо прийдуть на полонину вовки й ведмеді та й усю худобу понесуть. І дійсно, другого дня прийшли вовки та ведмеді — всі по парі, та вівчарі їх відігнали від отари.
Цитата з записів А. Онищука
Попри свій зовнішній вигляд, він є досить розумним, полюбляє грати на сопілці та танцювати разом з людьми. Щоправда, не кожен може витримати темп танцю з чугайстером — він танцює так швидко, що іноді людей навіть уносить вітром.
Під час танцю чугайстер шепеляво приспівує: «Людже люджем играют-сьпівают, а ми собі такой так, такой так!». Однак, кожен хто витримає випробовування танцем чугайстера отримає він нього подарунок.
Ілюстрація: «Вікіпедія»
Немає єдиної версії походження чугайстера. Одні кажуть, що їх багато й вони навіть мають своє власне господарство. Інші ж, навпаки, за їх версією чугайстер лише один — колись його прокляв сусід, через що він був змушений вічність бродити по землі.
😍 Мавки
З-за стовбура старої розщепленої верби, півусохлої, виходить Мавка, в ясно-зеленій одежі, з розпущеними чорними з зеленим полиском косами, розправляє руки і проводить долонею по очах.
Леся Українка, П'єса «Лісова пісня»
Мавки, або як їх ще називають, нявки — це один з найвідоміших образів української міфології. Є чисельні згадування про них в літературі, живописі та інших видах мистецтва. Здебільшого люди люблять романтизувати образ нявок — це гарні оголені дівчини з довгим розпущеним волоссям зеленого кольору.
Однак чомусь зазвичай забувають вказувати декілька важливих деталей. Мавки не мають спини — на її місці нічого немає й можна побачити їхні нутрощі, в тому числі і серце, що не б’ється. Хотіли б такий костюм на Хелловін?
Мавки не залишають тіней і відображення в воді. Вони можуть жити поодинці й групами. Часом мавки збираються разом та танцюють, коли їх ніхто не бачить. Потім на цьому місці не росте трава.
Ілюстрація: Володимир Галайчук «Українська міфологія» КСД (2016)
За повір’ями, мавками ставали душі дівчат, що вчинили самогубство через нещасне кохання. Мавки заманюють заблукавших у лісі парубків та лоскочуть їх до смерті. Також відомо, що вони можуть затягнути їх під воду, де мавки топлять закоханих у них хлопців. Варто зазначити, що роблять вони це несвідомо. Мавка просто вважає, що це її коханий, через якого вона колись покінчила життя самогубством, і тому накидається на нього, обіймає і затягує під воду.
Люди вважали, що мавки можуть приходити вночі до людей додому та забирати їхні життєві сили й навіть забирати дітей до себе, аби вони також стали як і вони. За такі шкоди мавки стали далеко не позитивним образом міфології, саме тому й на них полює чугайстер.
🗡 Відьмак
Воістину, немає нічого більш огидного, аніж монстри оні, натурі противні, відьмаками іменовані, бо вони суть плоди мерзосвітнього чарівництва і диавольства. Це є мерзотники без гідності, совісті й честі, справжні породження пекла, токмо до убієніям пристосовані. Нема таким, як вони, місця між людьми поважними.
Монструм, або відьмака опис
Напевно, вже всі чули про серію книг «Відьмак» польського письменника Анджея Сапковського за якими вже зробили багато ігор, два серіали та один фанатський фільм. Образ головного героя базується на згадках у легендах про відьмаків, котрі особливо притаманні для слов’янської міфології та Україні також.
Відьмаки можуть бути вроджені та навчені. Навчені зовнішньо не відрізняються від звичайних людей, а вроджені мають невеликий хвостик та віддзеркалення догори дриґом в зіницях.
За легендами існує два види відьмаків — негативний та позитивний. Погані відьмаки — це щось на кшталт головнокомандуючого відьмами у певному районі. Він знає де хто і що робить та контролює дії відьом. Вони домовляються, як саме шкодити людям — навести порчу, вбити скот чи якось по-іншому зіпсувати життя.
Добрі відьмаки навпаки допомагають людям: лікують та заговорюють хвороби, забороняють відьмам робити зло та рятують тих, хто заблукав. Також вони захищають людей від іншої нечистої сили — чортів, домовиків та інших.
Вважалось, що на старості відьмак повинен передати свої знання іншій людині. Коли відьмак помирає, настає посуха або йдуть нескінченні дощі. Навіть після своєї смерті відьмаки борються зі злом — не пускають мерців до людей. Однак, якщо відьмак був поганим, він і сам може стати упирем. Аби цього не трапилось необхідно відрубати йому голову та забити до рота кілок, а до труни покласти шматок осики, цвяхи, папір, стружку та тричі розсипати мак.
🐴 Кобиляча голова
Аж обізвалась Кобиляча голова. Стукотить, гримотить, до дідової дочки вечеряти йде.
Українська народна казка
Цілком імовірно, що кобиляча голова — це наймінімалістичніший персонаж українського фольклору. Кобиляча голова має вигляд… кобилячої голови. Напевно, дуже легко було б зробити такий костюм на Хелловін.
Однак, навіть попри незатійливість образу, вона стала персонажем багатьох оповідань. Одна з найвідоміших розповідей — це казка про кобилячу голову.
За сюжетом у діда й баби було дві доньки — гарна працьовита дідова та лінива та сварлива бабина. Баба не любить дідову доньку та наказує відвести її до лісу, аби її тварини роздерли. У лісі дідова донька знаходить хатинку. Вона починає гукати діда, але з’являється кобиляча голова.
Ілюстрація: megaznaika.com.ua
Кобиляча голова просить проявити до неї гостинність: пересадити через поріг, посадити на піч і нагодувати. За це голова говорить дівчині залізти до правого вуха та вилізти з лівого. Зробивши це, дідова донька стає красунею та отримує дивовижне багатство.
Вона повертається додому і розповідає, що з нею трапилось. Баба вирішує відправити і свою доньку до лісу, аби їй так само поталанило. Бабина донька робить все як розповіла дідова, однак відмовляється служити кобилячій голові. За це голова з’їдає доньку, а кістки кладе у торбину.
Врешті, родина дізнається, що від другої доньки майже нічого не залишилось, і баба звинувачує в усьому діда. Фініта ля комедія.
🌪 Вихор
Як по вулиці крутився віхор, то казали, шо то диявол, бо то як він добирався до Бога, то янгол йому відсік одно крило, і тому то так крутить.
Володимир Галайчук, «Українська міфологія»
Вихор — це демон негоди. Він нагадує ураган, що переходить з місця на місце та приносить хвороби й інші проблеми. Для звичайних людей вихор невидимий, його можуть побачити лише люди, які мають особливий дар. Однак можна скористатись конопляним полотном та побачити його — це дід з довжелезною бородою та чорним хутром по всіму тілу. Вихор має хвіст, довгі пазурі та одне крило, а ось животу в нього немає — на цьому місці просто звисають нутрощі.
Вихор приносить лише шкоду людям. Майже усі хвороби люди раніше пояснювали «проявом вихора» — зокрема, епілепсію. З’являються вихори тільки вдень, зокрема в обід, але ніколи вночі.
Існує дві версії походження вихора. За першою легендою — це бунтівний янгол, котрого скинули з небес та відрубали одне крило, через що він не може нормально літати та постійно крутиться. А за другою версією це чорт, який танцював так сильно на весіллі своєї доньки, що й досі крутиться в танці по землі. Саме тому вихора ще й так називають — «Чортове весілля».
Ілюстрація: Володимир Галайчук «Українська міфологія» КСД (2016)
Люди вірили, що аби захиститись від вихора, необхідно кинути в нього ножем, перехреститись, прочитати закляття, сплюнути та показати йому дулю. Але це не точно. Згідно з іншими джерелами це може його лише розлютити й вам буде непереливки.
👁 Вій
Довгі повіки звисали йому аж до землі. З жахом побачив Хома, що твар його була залізна. Його привели попід руки і поставили саме коло того місця, де стояв Хома.
Микола Гоголь, Повість «Вій»
Вій — це один із найголовніших демонів. Він ніколи не ходить один, оскільки через свої довжелезні брова та вії він взагалі не може бачити — йому потрібна допомога, аби відкрити повіки. Його прислуга, нижчі демони, відкривають йому очі вилами чи крюками. Погляд вія може зурочити будь-кого та будь-що — людей він вбиває, а цілі будівлі можуть умить зруйнуватись.
Найбільше популяризував образ вія письменник Микола Гоголь. За його описом: вій це приземкуватий, клишоногий дід з довжелезними повіками, тіло якого зроблено з заліза. Вій присипаний землею, важко ступає, постійно спотикаючись. Також він називає його «Королем всіх гномів», що трішки дивно, оскільки гноми більше притаманні західноєвропейській міфології.
Щоправда, існує також версія, що вій — це лише збірний образ багатьох інших персонажів, а Гоголь просто вирішив зобразити їх усіх в одному герої.
Ілюстрація: Володимир Галайчук «Українська міфологія» КСД (2016)
На заході України схожі характеристики приписували Іуді після того, як він зрадив Христа. А на Поліссі смерть уявляли у вигляді жінки з довгими віями, що вбивала своїм поглядом. Також було таке поняття як «погане око» чи «око вія» — люди, які його мали, могли лише одним своїм поглядом зурочити.
🐺 Вовкулак
Тепер він вовкулака дикий! Хай скавучить, нехай голосить, виє, хай прагне крові людської, — не вгасить своєї муки злої!
Леся Українка, П'єса «Лісова пісня»
Вовкулаки — це люди-перевертні, що можуть ставати вовками. Цей образ присутній у міфології багатьох країн, але найбільше він поширений саме у східній Європі. За старовинними переказами, вовкулаки в час затемнення з’їдали місяць або сонце. Особливо активними люди їх вважали наприкінці жовтня та на початку листопада — себто на Хелловін.
Вовкулаки перетворюються на тварин не за власним бажанням — зазвичай це буває в ночі, а вдень вони схожі на звичайних людей. Вони не можуть контролювати своє перевтілення, а вовкулакою можна бути або вродженим, або оберненим.
Вроджені вовкулаки можуть народитись, якщо вагітна жінка з’їсть м’ясо тварини, яку роздер вовк. Також вони можуть народитись, якщо зачати дитину під час свята чи посту. В українській міфології оберненими вовкулаками можуть стати люди, котрих прокляла відьма. Такі вовкулаки мають людський розум, тому ночами вони повертаються до свого селища де виють через тугу за своїми рідними.
Ілюстрація: Володимир Галайчук «Українська міфологія» КСД (2016)
На Волині існує легенда про чоловіка, якого перетворили на вовка, а собаки вигнали його з села до лісу. Він не знав, що робити у вовчій подобі і як прогодувати себе. Згодом він побачив Святого Юрія, що їхав білим конем. Святий наблизився до нього та покликав іншого вовка й сказав йому: «Візьми собі його за товариша і дбай про нього, бо він ще недосвідчений і не може сам собі добути поживи».
Зачарованому вовкулаці можна допомогти. Для цього потрібно накрити його каптаном або нагодувати освяченою в церкві їжею. Також за легендами можна сказати йому, щоб він перекинувся тричі через голову, і якщо він послухається, то стане знову людиною. Якщо ж людина в образі вовкулака помирає, вона може перетворитись на упиря. Аби цього не сталось, необхідно засунути йому в пащу дві срібні монети.
***
Ілюстрації: Володимир Галайчук «Українська міфологія» КСД (2016)
Раніше ми розповідали про популярність гри Among us. Також ми писали про історії відомих людей на самоізоляції та пояснювали феномен «Повільного телебачення» з Норвегії.