Діана Поладова
— Сергію, на одному з виступів ви розповідали, що український креатив високо цінується на західному ринку. Розкажіть про свої спостереження.
Через низку географічних, історичних і фінансових причин в українцях дуже розвинена креативність. Згадаймо Радянський Союз, царську Росію. В ті часи була маса обмежень: економічних, політичних; потрібно було постійно випрацьовувати нові підходи в обхід цензури. В Україні — мікс культур, перехрестя торгівельних шляхів, вихід до моря. Тому не дивно, що в нас дуже розвинена креативна сфера.
— Які компанії ви б виділили?
Я зараз кажу про сфери, де люди розробляють нові продукти в нашій країні та продають їх в усьому світі. Це ІТ, реклама, маркетинг, кіно. Якщо п’ять років тому українські ІТ-спеціалісти переважно надавали технічну підтримку на аутсорсі, то зараз ми бачимо бурхливе зростання власних продуктів: Grammarly, IREX, Petcube.
Front Pictures робить високотехнологічні мультимедійні проекти по всьому світу, навіть в Японії, Китаї та США, де технології на найвищому рівні. Компанія вдало використовує не тільки технічний потенціал, але й сучасні підходи та креатив, і видає потужні результати.
Треба згадати i FEDORIV i Banda Agency, які отримали бронзову статуетку фестивалю реклами «Канські леви» за брендинг Євробачення–2017.
Користуються попитом і наші продакшни, наприклад, FAMILY та Radioaktive Film. Ці компанії знімають для усього світу на дуже високому рівні. Так само і FILM.UA Group: до них приїжджають режисери зі світовими іменами знімати фільми та серіали.
— Як ви гадаєте, які головні сильні риси України на світовому ринку?
Як я вже сказав, це — креатив, який розуміють європейці. Наші естетичні смаки близькі до західних, ми мислимо в єдиній культурній парадигмі — від науки до мистецтва. Тому ми можемо комунікувати на одному рівні, в той час як, наприклад, ментальність індійців і китайців дещо інша та не завжди працює в Європі.
Друга важлива особливість українців — висока працездатність. Коли ми організовуємо івенти за кордоном, то чітко бачимо: українці можуть і готові працювати більше, ніж від них чекають. У нас так склалося, що роботу часто не вимірюють годинами. Якщо для результату потрібно працювати більше, то українці підуть на це, щоб вийшло круто. В Європі люди відпрацюють години, про які домовились, і підуть собі, їх важко втримати доплатами чи бонусами. Коли працюєш із нашими людьми, можна бути впевненим: ніхто не кине роботу на півшляху через те, що час вийшов.
Не менш важливою нашою рисою є також те, що ми «не зашорені». Ми — трохи «дикі» в хорошому сенсі. Ми не обтяжені всім досвідом, який є в Європи та США. Так, ми менш досвідчені, але в більшості випадків це величезний плюс, який дозволяє нам видавати набагато крутіші ідеї. Ми не знаємо, «як треба», і тому вигадуємо таке, що руйнує правила та стандарти.
— А які наші слабкі сторони?
У нас слабкий проджект-менеджмент. Ми можемо видавати класні ідеї та проекти, але робити це системно ще не навчилися. Мені здається, це прийде за 20–30 років. Сюди ж — тайм-менеджмент. Це пов’язано з українським менталітетом, неквапливістю.
Для Заходу дуже важливо все робити вчасно та вкладатися у строки. В нас немає такого поняття як «померти за дедлайн» чи «час = гроші», ми поки що не розуміємо реальну ціну часу.
Ще в нас є така риса — скромність. Ми ще не вміємо якісно та ефективно себе піарити, розповідати, що ми можемо, тому світ дуже мало знає про українців. Наприклад, усі знають про британців, голландців, данців. Вони монополісти в креативній індустрії. У нас якщо щось робиться класно, про це знає тільки дуже вузьке коло людей.
— З якими складнощами можна зіштовхнутися за кордоном, якщо ти з України?
В першу чергу — це мова. Також це обмеженість ресурсів. Удома ти можеш знайти та зробити все, що завгодно. За кордоном — лише те, що привіз із собою чи про що вдалося домовитися. Також співпраця з підрядниками за кордоном може бути ризикованою: ти не знаєш, чого очікувати, чи надійні ці люди, чи дотримаються вони домовленостей.
— Ви 17 років в івент-індустрії. Розкажіть: що дає креатив у цій сфері?
Без креативу заходи неможливі. Це буде просто якась конференція: столи, стільці, бейджики. Є й такі івенти, але вони настільки неефективні, що про них не хочеться й згадувати.
В заходах креатив має бути в усьому: це і запрошення, і вхід на подію, і сценарій, і декор тощо. Люди мають прожити подію, відчути емоції. Цілі можуть бути різними, і під кожну розробляється окрема концепція. Ми беремо людину в стані «А», на різних етапах заходу щось із нею робимо, впливаємо на неї, спонукаємо до дій, і от із гостем щось відбувається, виникають нові думки, бажання, емоції, настрій, і він чи вона вже в стані «Б». Шлях зі стану «А» до «Б» — це і є робота креативного відділу.
От ви буваєте на заходах?
— Так, я часто ходжу на конференції.
Які спогади про них лишилися?
— Хороші спікери, важливі теми, стандартно хороший зал і фуршет. Я відвідала близько 30 таких заходів і вже не згадаю, чим вони відрізнялися.
А якби вхід на захід був через лабіринт, на кріслах лежали коробочки з двома таблетками — зеленою та червоною, а презентації були оформлені в естетиці фільму «Матриця»? Скоріш за все, такий захід ви б запам’ятали.
— Звісно. А чи може креатив нашкодити івенту чи продукту?
Креатив має бути доречним, відповідати меті, вирішувати бізнес-завдання. Треба все тестувати, порівнювати, ну й думати головою. Це найважливіше. Якщо ти тримаєш в голові мету, то креативу забагато не може бути.
— У чому різниця між заходами, які організовують українці, та тими, які роблять європейці?
Можу розповісти на приклад с «Українського дому в Давосі», який ми організовували у січні 2019. Давос – це типове село в Швейцарських Альпах, де на 5 днів потрібно було зробити майданчик-візитку України.
Більшість учасників із інших країн створили таку собі B2B-зону з кріслами та легким фуршетом. Майданчики всіх країн виглядали дуже презентабельно, але однаково.
Ми не обтяжені всім досвідом, який є в Європи та США.
Сергій Слупський, Slupsky Event Management
Ми ж робили все за «українськими креативними стандартами», і це викликало фурор. На відміну від інших будинків, «Український дім» працював 16 годин на добу — з 08:30 до 00:30. Денна бізнес-частина змінювалася нетворкінговою та «тусовочною». Майже всі локації після 21:00 закривалися, а в нас була вечірня програма з ді-джей-сетами Аліни Паш, яка швидко стала найпопулярнішою. Також ми організували фешн-показ від Юлі Магдич, який зібрав усіх журналістів, а нашу каву від Вадима Грановського навіть назвали кращою в Давосі.
При цьому умови були доволі жорсткими, правила постійно змінювалися, але нам до такого не звикати. Ми працювали по 16–18 годин п’ять днів поспіль плюс чотири дні монтажу та два дні демонтажу. Сумніваюся, що якби ми найняли не українців, змогли б зробити такий обсяг роботи.
Везти людей та обладнання з України було набагато дешевше, ніж шукати в Швейцарії. Це великий плюс, що в нас є такий ресурс, в першу чергу — кваліфікованих англомовних професіоналів, які можуть працювати будь-де в будь-яких умовах.
— Як ви гадаєте, чому українці так стараються все це робити?
По-перше, ми звикли, що якщо потрібно чогось досягнути, то треба багато працювати. Ну й ми поки не США та не Велика Британія, нам до їх економіки далеко, тому потрібно дуже старатися, щоб нас помітили.
— Ви взяли друге місце на «Оскарі» в івент-сфері — BEA World 2018. Ваші конкуренти були дуже досвідчені та з набагато більшими бюджетами. Як вам вдалось перемогти?
За рахунок креативного підходу. Це ще один доказ, що український креатив користується попитом. Перше місце отримав Cisco Life за великий триденний форум на 30 000 глядачів у Барселоні з величезним бюджетом.
Ми ж організували Dell Forum Lviv із дуже обмеженим бюджетом, але вигадали новий формат проведення ділових заходів, такого до нас у світі ніхто не робив. Ми відмовилися від конференц-залів, ресторанів та інших стандартних рішень. Натомість майданчиком для форуму став увесь центр Львова. Робочі сесії проходили в автентичних локаціях: в копальні кави, в музеях, на пошті, в арт-галереї, в аптеці тощо.
— Раніше на нагороду подавалися лише два українських агентства. Як ви гадаєте, чому?
Скромність і комплекс меншовартості. Нашим людям здається, що вони не роблять проекти, які можна подавати на міжнародний конкурс. Вони часто не вірять у власні сили. Ми минулого року переконалися, що українські проекти цілком можуть не тільки конкурувати із західними, але й вигравати.