eyvind
Бенджамін Франклін — один із «отців-засновників» США. А також видавець, винахідник, поштмейстер, політик,
меценат. Як інженер він створив першу бездимну грубу, громовідвід і біфокальні окуляри, як дипломат — зміг поєднати ідеалізм із політикою балансу сил, як державний діяч — запропонував створити федеральну модель національного уряду. Попри бажання вибудувати ідеальний імідж, він не соромився свого походження й усе життя продовжував підписуватися «Б. Франклін, друкар».
У цій книжці біограф Волтер Айзексон досліджує життя, філософію й особистість людини, погляди якої сформували найважливіші аспекти американської ідентичності — повагу до праці, раціоналізм і дух демократії.
Американська політична філософія
Створивши те, що тепер ми знаємо як «часткову субсидію», Франклін показав, як уряд і приватна ініціатива можуть переплітатися — і це дотепер залишається суто американським підходом у політиці. Він вірив у волонтерство й обмежений уряд, і також у легітимну роль уряду в забезпеченні загального добробуту. Діючи через публічно-приватні партнерства, він відчував, що це найкращий спосіб, щоб дати урядові змогу найефективніше впливати без нав’язування керівництва згори.
У своїй політичній філософії, як і в релігії та науці, Франклін був позбавлений ідеології — узагалі, він почував відразу до будь-чого подібного на догму. Натомість у більшості аспектів життя він найбільше цікавився практичним результатом.
Однак його природжена схильність опиратися владному істеблішменту робила його певною мірою бунтарем, і це бунтарство сильнішало з віком. Не почуваючи поваги до рангів, він прагнув, щоб Америка уникнула жорсткої класової структури Англії. Навіть у відставці, перетворившись майже на джентльмена, у своїх творах і листах він продовжував підносити чесноти середнього класу крамарів, ремісників та «шкіряних фартухів».
Із цього постало бачення Америки як нації, де люди, хай би якого вони були походження чи суспільного класу, можуть піднятися (як це зробив він) до високого статусу і здобути багатство завдяки своїй волі, заповзятливості й плеканню чеснот. Із цієї точки зору, його ідеал був іще егалітарнішим і демократичнішим, ніж навіть принцип «природної аристократії» Томаса Джефферсона, за яким з гущини народу обиралися особи, на «чесноти й таланти» яких покладалося найбільше сподівань, і з них зрощувалася нова лідерська еліта. Ідея Франкліна була ширшою: він вірив, що заохочувати і надавати можливості слід усім людям залежно від їхньої старанності, працьовитості, чеснот і прагнень. Його проекти, з яких постав Пенсильванський університет (на противагу Вірджинському університету Джефферсона), були націлені не на відфільтровування нової еліти, а на заохочення і збагачення всіх «спраглих» молодих людей.
Політична позиція Франкліна, поряд з його релігійними й науковими поглядами, утворює досить цілісний світогляд. Але так само, як не був він глибоким богословським або науковим теоретиком — на зразок Томи Аквінського або Ньютона, — глибини бракувало і його політичній філософії, якщо рівняти її з ученням Джона Локка або й самого Джефферсона. Сила його політичної думки, як і в інших царинах, містилася в практичності, а не в абстракціях.
Ідея Франкліна була ширшою: він вірив, що заохочувати і надавати можливості слід усім людям залежно від їхньої старанності, працьовитості, чеснот і прагнень.
Волтер Айзексон, «Бенджамін Франклін»
Це стає очевидним, якщо звернутися до одного з його найважливіших політичних трактатів «Спостереження за збільшенням людства» 1751 року. Великі площі незалюднених земель в Америці, вважав він, ведуть до збільшення чисельності населення. Це було не філософське припущення, а емпіричний підрахунок. Він спостеріг, що серед колоністів імовірність залишитися неодруженими була вдвічі менша, ніж в англійців, що вони одружуються раніше (у віці близько 20 років) і мають вдвічі більше дітей (у середньому вісьмох). Так, виснував він, населення Америки подвоюватиметься що двадцять років і за століття перевищить населення Англії.
Він, як виявилося, мав рацію. За чисельністю населення Америка перевищила Англію вже 1851 року й надалі подвоювалася що дві декади, доки фронтир не досяг межі континенту наприкінці ХІХ століття. Адам Сміт цитує Франкліна у своїй класичній праці 1776 року «Багатство народів»; Томас Мальтус, відомий своїми похмурими прогнозами щодо перенаселення Землі та неминучого зубожіння людства, також використовував Франклінові підрахунки.
У самого Франкліна, однак, не було мальтузіанського песимізму. Він вірив, що, принаймні в Америці, зростання виробництва обганятиме збільшення населення. І це зробить усіх заможними в міру розширення країни. Насправді він передбачив (також правильно), що зростання населення Америки в майбутньому стримуватиметься не бідністю, а багатством, позаяк заможніші люди будуть схильними до «обережності» в шлюбі та дітонародженні.
Найвпливовіший аргумент Франкліна — такий, що відіграв значну роль у майбутній боротьбі, — був спрямований проти панівного меркантилістського прагнення британців обмежити розвиток промисловості в Америці. Парламент незадовго до того прийняв білль, що забороняв металообробку в Америці, — він став підмогою економічній системі, яка використовувала колонії суто як джерела сировини і ринки для готових товарів.
Франклін виступив з думкою про те, що багатство Америки вільними землями не сприятиме її розвитку як бази дешевої міської робочої сили. «Відтак небезпека конфлікту цих колоній з країною-матір’ю в тих галузях, що залежать від робочих рук, мануфактур тощо, є надто віддаленою, щоб бути в центрі уваги Великої Британії». Невдовзі Британія вже не зможе задовольняти всі потреби Америки. «Тому Британії не слід занадто стримувати розвиток мануфактур у колоніях. Добра й мудра мати не стала б так чинити. Чинити тиск значить послаблювати, а слабка дитина заражає слабкістю всю сім’ю».
Серйозний тон цього трактату з імперських справ урівноважується іншим, сатиричним твором, написаним приблизно в той самий час. Британія виганяє в Америку злочинців і виправдовує це зростанням колоній. Пишучи в «Ґазетт» під псевдонімом Американус, Франклін саркастично зауважує, що «така ніжна … турбота нашої країни-матері про благополуччя її дітей вимагає не меншої вдячності у відповідь». Відтак він пропонує відправити з Америки в Англію ціле судно гримучих змій. Можливо, зміна клімату вгамує їх, як це, на думку британців, має статися зі злочинцями в Америці. Та навіть якщо цього не трапиться, британці однаково будуть у вигоді, «адже гримуча змія попе-
реджає перед нападом, тоді як злочинець такого не робить».
Соціальна філософія
З роками у Франкліна формувався соціальний світогляд, що являв собою суміш ліберальних, популістських і консервативних ідей, — у майбутньому цей світогляд стане архетипом філософії середнього класу Америки. Франклін прославляв працьовитість, особисту заповзятливість, бережливість і самодостатність. З другого боку, він закликав до громадської співпраці, співчуття і схем добровільного суспільного покращення. Він однаково не йняв віри еліті й черні, не бажав переходу влади в руки ані родовитого істеблішменту, ані безконтрольного натовпу. Зі своїми крамарськими цінностями, він страхався класової боротьби. У його плоть і кров було влито віру в соціальну мобільність і цінність незалежного зростання через сумлінну працю.
Його вроджений консерватизм щодо втручання уряду і допомоги бідним став очевидним у запитаннях, які він ставив Пітерові Коллінсону в 1753 році. Тоді він питав: «Чи не зробили особливі англійські закони, за якими багаті змушені утримувати бідних, останніх залежними?» і «Чи не заохочуватиме це, зрештою, до лінощів?».
У цьому есеї він сварить письменників, які збурюють чернь, пишучи, що бідних пригнічують багаті. «Вислухайте, будь ласка, пару слів з іншого боку», — каже він. Умови життя бідних в Англії, заявляє він, — найкращі в Європі. Чому? Тому що в Англії є закони для підтримки бідних. «Й ухвалили ці закони не бідні. Законодавці — люди заможні. Вони добровільно діляться своїми статками і статками інших, щоб утримувати бідних».
Закони ці повні співчуття. Проте, застерігає він, вони можуть мати неочікувані наслідки, сприяючи лінощам: «Я боюся, що людство стане залежним від будь-чого, що підтримує їх у старості та хворобі, ігноруючи заповзятливість і бережливість в часи молодості та здоров’я; це сприятиме нашому природному неробству, гультяйству і марнотратству, які збільшуватимуть бідність — зло, проти якого ці заходи й спрямовані».
Політика, що заохочує працьовитість, є доброю не тому, що веде до накопичення багатства в руках окремих осіб, а тому що збільшує загальний добробут спільноти і підвищує гідність наполегливих осіб.
Волтер Айзексон, «Бенджамін Франклін»
Він не тільки застерігав проти залежності від фінансової допомоги, а й пропонував свою версію економічної теорії «просочування». Що більше грошей зароблятимуть багаті та суспільство загалом, то більше їх «просочуватиметься» до бідних. «Багаті працюють не один для одного… Усе, що вони та їхні родини вживають і використовують, є продуктом праці бідних». Багаті тратять свої гроші на те, щоб збагатити працьовитих бідних: на одяг, меблі та житло для них. «Наші працьовиті бідняки щороку отримують чистий прибуток цілої нації». Він також відкидав ідею підвищити рівень мінімальної платні за працю: «Закон може підвищити їхню платню, та якщо наші товари стануть надто дорогими, вони не продаватимуться в інших країнах».
Його економічний консерватизм, однак, урівноважувався фундаментальним етичним переконанням у тому, що вчинки слід судити за обсягом суспільного добра, яке вони приносять. Політика, що заохочує працьовитість, є доброю не тому, що веде до накопичення багатства в руках окремих осіб, а тому що збільшує загальний добробут спільноти і підвищує гідність наполегливих осіб. Люди, які нагромадили більше статків, ніж їм треба, мають обов’язок допомагати іншим і створювати соціальні інститути, які сприяли б успіхові решти. «Його ідеалом був успішний середній клас, члени якого живуть простим життям демократичної рівності, — писав Джеймс Кемпбелл. — Ті, хто домігся в житті більших економічних успіхів, відповідають за допомогу тим, хто її по-справжньому потребує, проте ті, хто не зміг здобути собі нічого через брак чеснот, не можуть сподіватися на поміч від суспільства».
Нагадаємо, раніше ми публікували
«12 правил життя. Як перемогти хаос» — уривок з бестселеру Джордана Пітерсона уривок з книги Джордана Пітерсона «12 правил життя. Як перемогти хаос».