«12 правил життя. Як перемогти хаос» — уривок з бестселеру Джордана Пітерсона

Книга канадського психолога Джордана Пітерсона не схожа на типову мотиваційну літературу, що до неї ви звикли. Пітерсон енергійно та досить агресивно доводить, що чесноти не можна підмінити толерантністю, а відсутність чітких моральних ідеалів пояснити повагою до думки інших.

Автор критикує покоління «двотисячних» за нігілізм, наголошує на розвитку індивідуальності, а також переконує — головне правило життя полягає у тому, що кожна людина мусить узяти на себе максимально посильну відповідальність за власне життя, суспільство і світ.

Разом із видавництвом «Наш формат», ми публікуємо уривок з книги «12 правил життя. Як перемогти хаос» із першим правилом.

Джордан Пітерсон, «12 правил життя. Як перемогти хаос»

Купити книгу, 195₴

Правило 1. Спину — прямо, плечі — назад

Вершина та дно

Усередині вас є прадавній калькулятор, глибший за ваші думки та почуття. Він стежить, яке саме місце ви посідатимете в суспільстві, умовно кажучи, за шкалою від одного до десяти. Якщо ви номер один, тобто маєте найвищий статус, це приголомшливий успіх. У такому випадку, якщо ви чоловік, то маєте доступ до найкращих місць проживання та найкращої їжі. Люди б’ються за право прислужитися вам. Ви маєте необмежені можливості для романтичних і сексуальних стосунків. Ви — успішний лобстер, тож найбільш жадані самиці шикуються біля вас у чергу, борючись за вашу увагу.

Якщо ви жінка, то маєте доступ до найкращих залицяльників: високих, сильних, творчих, надійних, чесних і щедрих. Як і ваша успішна чоловіча копія, ви відчайдушно боротиметеся, аби зберегти чи поліпшити вашу позицію. Хоч навряд використовуватимете для цього фізичну агресію, ви маєте у своєму розпорядженні багато ефективних вербальних трюків і стратегій, таких як приниження суперників.

Якщо ж ви низькостатусна десятка, вам, імовірно, немає де жити (принаймні немає хорошого місця). Ваші харчі огидні, якщо вони взагалі є. Ви в поганій фізичній та психологічній формі. Не цікавите представників протилежної статі. Хіба що вони в такому самому відчаї, як і ви. Часто хворієте, швидко старішаєте, помираєте молодими й навіть тужити за вами майже нема кому. Навіть гроші вам не надто допоможуть. Ви не знаєте, як їх використовувати, адже складно робити це ефективно, якщо рідко тримаєш їх у руках. Гроші можуть підштовхнути вас до небезпечних спокус, таких як наркотики й алкоголь, яких ви дуже прагнутимете, якщо вже давно не відчували нічого приємного. Гроші також зроблять вас ціллю для хижаків і психопатів, які живляться членами нижчих суспільних прошарків. Дно ієрархічної системи — це жахливе небезпечне місце.

Усередині вас є прадавній калькулятор, глибший за ваші думки та почуття.

Джордан Пітерсон, «12 правил життя. Як перемогти хаос»

Прадавня частина вашого мозку, що оцінює вашу соціальну позицію, дивиться, як до вас ставляться інші люди. На основі цих даних вона видає список ваших цінностей і визначає ваш статус. Якщо довколишні вважають, що ви мало чого варті, лічильник відраховує вам небагато серотоніну. Це робить вас чутливішими до будь-яких обставин чи подій, що викликають емоції, особливо якщо вони негативні. Вам потрібна ця хороша реакція, адже на дні неприємності трапляються постійно і ви мусите вміти виживати.

На жаль, ця гіперчутливість і постійна готовність спалюють багато цінної енергії та природних ресурсів. Власне, це те, що всі називають стресом. Працюючи на дні, прадавній мозковий калькулятор припускає, що навіть найменша неочікувана перепона може потягти за собою неконтрольовану серію негативних подій, яким доведеться давати раду самостійно, адже корисні друзі — це рідкість на соціальних околицях. Отже, ви постійно жертвуватимете ресурсами, які можна було би приберегти на майбутнє, щоб здійснити миттєву панічну реакцію одразу. Коли ви не знаєте, що робити, треба бути готовими робити все на світі. Наприклад, ви сидите в машині, втиснувши педалі газу та гальм у підлогу. Ще трохи — і вам кінець. Прадавній калькулятор у такому випадку навіть вимкне вашу імунну систему, використовуючи ресурси, необхідні для майбутньої життєдіяльності, тут і зараз. Він робить вас імпульсивними, штовхає на короткі безперспективні стосунки чи будь-які доступні види задоволення, хай якими низькосортними, огидними та нелегальними вони є. Необхідність завжди бути напоготові знищує вас із усіх боків.

Натомість, якщо ви маєте високий статус, ваш лічильник припускає, що ви в безпеці та маєте гідну соціальну підтримку. Він вважає: шанси на те, що вам щось зашкодить, такі низькі, що ними можна знехтувати. Зміни — це нові нагоди, а не катастрофа. Серотонін тече у вас рікою. Він робить вас упевненими та спокійними. Ви не мусите постійно бути насторожі. Оскільки вашим позиціям ніщо не загрожує, судячи з усього, на вас чекає безхмарне майбутнє. Можна будувати далекоглядні плани, аби зробити його ще кращим. Вам не треба панічно хапатися за все навколо, бо ви знаєте, що у вас обов’язково буде вдосталь усього хорошого. Ви можете дозволити собі бути надійним і відповідальним громадянином.

Збій системи

Проте іноді цей лічильник виходить із ладу. Хаотичні звички та невпевненість можуть йому нашкодити. Тіло, яке складається з багатьох компонентів, має функціонувати як злагоджений оркестр. Кожна система мусить як слід і вчасно виконувати свою роль, інакше виникає гамір і хаос. Саме тому важливо мати певний режим. Акти життєдіяльності, які ми повторюємо щодня, повинні бути доведені до автоматизму. Вони мають стати стабільними надійними звичками та набути передбачуваності й простоти. Це чудово видно на прикладі маленьких дітей. Коли їхній графік харчування та сну стабільний, вони смішні та грайливі, але коли графік збивається, вони стають плаксивими та непривітними.

Саме тому я перш за все питаю своїх пацієнтів, як вони сплять. Чи прокидаються вони щодня приблизно в той час, що й середньостатистична людина? Якщо відповідь «ні», я одразу раджу розібратися із цим. Не має значення, о котрій вони лягають спати щовечора, але прокидатися приблизно в один і той самий час — обов’язково. Тривогу й депресію непросто здолати, якщо людина має непостійний режим дня. Системи, які створюють негативні емоції, безпосередньо прив’язані до ідеально циклічних добових біоритмів.

Наступна річ, про яку я питаю, — це сніданок. Я раджу своїм пацієнтам з’їдати жирний, багатий на протеїни сніданок якомога швидше після того, як вони прокидаються (без простих вуглеводів та цукру, адже вони надто швидко перетравлюються, через що різко виникає енергетичний підйом, а потім таке саме різке падіння). Тіло депресивної людини налаштоване на виробництво інсуліну, якщо вона займається якимось складним і напруженим видом діяльності. Якщо ж вона робить це після вечірнього голодування й перед сніданком, зайвий інсулін у її крові поглине весь цукор. Через це виникає гіпоглікемія та психологічна нестабільність. На цілий день. Системи організму перезавантажаться лише після сну. У мене було багато пацієнтів, які впоралися з відчуттям тривоги завдяки тому, що почали дотримуватися графіка сну та їсти правильний сніданок.

Інші погані звички теж впливають на точність роботи нашого внутрішнього лічильника. Іноді вони безпосередньо спричиняють проблеми, а іноді ці звички запускають таку собі петлю, тобто механізм позитивного зворотного зв’язку. Для цього потрібен детектор, посилювач і якась форма виходу. Уявіть, що детектор ловить сигнал, а посилювач видозмінює його й видає в новій формі. Поки що нічого страшного. Проблеми починаються, коли детектор ловить цей вихідний матеріал і ще раз проганяє через посилювач. Через кілька таких раундів ситуація стає справді загрозливою.

Більшість людей чула на концертах цей жахливий оглушливий звук, коли акустична система видає пронизливий вереск. Мікрофон посилає сигнал колонкам. Колонки його посилюють. Мікрофон може знову вловити цей сигнал і знову передати колонкам. У результаті звук стає таким гучним, що колонки можуть зламатися.

Психологічні наслідки попередніх образ збільшують імовірність появи нових (хоч цього не мало би відбуватись, враховуючи дорослішання, переїзд, рівень освіти чи підвищення особистого статусу).

Джордан Пітерсон, «12 правил життя. Як перемогти хаос»

Подібний руйнівний процес трапляється і у людей. Як правило, коли таке стається, ми називаємо це психічним захворюванням, хоч усе це не обов’язково відбувається в царині людської психіки. Залежність від алкоголю чи препаратів, що впливають на настрій, — це типова вищезгадана петля. Уявіть людину, яка любить випити, можливо, навіть трохи занадто. Вона швиденько випиває три чи чотири келихи. Рівень алкоголю в її крові різко стрибає. Це може бути неймовірно приємно, особливо для того, хто має генетичну схильність до алкоголізму. Та цей ефект триватиме, лише якщо людина не зупинятиметься і питиме далі. Коли ж вона припиняє пиятику, рівень алкоголю в крові починає падати, а організм починає вивільняти безліч токсинів, адже вже фільтрує спожитий етанол. […]

Щось схоже відбувається з людьми, які страждають на тривожні неврози, такі як агорафобія (патологічний страх відкритого простору). Іноді людей з агорафобією настільки ламає страх, що вони не можуть вийти з дому. Агорафобія — це теж наслідок механізму позитивного зворотного зв’язку.

Перша подія, яка наближує розлад, — це панічна атака. Як правило, на цю хворобу страждають жінки середнього віку, які надто залежать від інших людей. Можливо, така жінка одразу перейшла від батькової опіки до стосунків зі старшим домінантним хлопцем або чоловіком, навіть не поживши трохи самостійно.

За кілька тижнів до появи агорафобії така жінка зазвичай переживає щось неочікуване та аномальне. Це може бути щось фізіологічне, наприклад, прискорене серцебиття, яке часто буває під час менопаузи через нестабільність гормональних процесів. Однак будь-які зміни серцевого ритму можуть навіяти думки про хворобу серця та сором від публічної демонстрації наслідків серцевого нападу (смерть і соціальне приниження — два основні людські страхи). У ролі каталізатора хвороби також може виступити конфлікт у родині чи смерть чоловіка або дружини. Це також може бути розлучення чи госпіталізація друга. Такі події посилюють страх смерті чи соціального осуду. […]

Якщо людина зазнала глибокої травми, лічильник домінантності може спрацювати так, що лише посилить її проблеми. Таке часто трапляється із дорослими людьми, яких у дитинстві чи юності ображали однолітки. Вони постійно стривожені, їх легко засмутити. Вони закриваються захисним бар’єром та уникають прямого зорового контакту, який вважається перевіркою на домінантність.

Це означає, що шкода, завдана людині обрáзами, може посилюватися, навіть якщо ці образи припинилися. У найкращих випадках люди дорослішають і переходять у нові, більш успішні життєві фази. Та вони не зовсім це помічають. Їхня психологічна адаптація до попередніх реалій нікуди не зникає, тож вони постійно почуваються схвильованішими, ніж цього вимагають обставини. У складніших випадках підсвідома готовність підкорюватися привертає до такої людини негативну увагу одного чи багатьох хуліганів, які в дорослому світі теж існують. Отже, психологічні наслідки попередніх образ збільшують імовірність появи нових (хоч цього не мало би відбуватись, враховуючи дорослішання, переїзд, рівень освіти чи підвищення особистого статусу).

Удар у відповідь

Іноді людей ображають, бо вони не можуть дати здачі. Так буває з тими, хто фізично слабший за своїх недругів. Це найтиповіша причина, з якої одні діти чіпляються до інших. Навіть тертий шестирічний калач нічого не вдіє проти дев’ятирічного опонента. Як правило, цей дисбаланс зникає в дорослому віці, адже вирівнюються антропометричні дані. До того ж на дорослих, які напосідаються на інших, чекають серйозніші санкції, ніж у дитинстві.

Нерідко людей ображають і через те, що вони не хочуть давати здачі. Так часто буває, якщо особа за типом свого темпераменту співчутлива та готова на самопожертву, а ще коли вона видає гучні стражденні звуки, якщо на неї нападають (дітей, які більше плачуть, ображають частіше). А ще таке відбувається з людьми, які вирішили, що всі форми агресії, навіть почуття гніву, неправильні з морального погляду. Я бачив людей, які терплять тиранію, замикаючи в собі емоції й не намагаючись захиститися. Часто це люди, які мали надто агресивного і владного батька. Здатність гніву та агресії виливатись у жорстокість залежить від уміння нашого первинного єства протистояти гнобленню та змушувати нас рішуче йти вперед у моменти невпевненості та небезпеки.

Коли природна агресія похована надто глибоко, співчутливі та м’які люди нездатні пробудити в собі праведний гнів і захистити себе. Звісно, якщо ви можете вкусити, це не означає, що ви мусите. Та якщо навчитися контролювати свою агресію, це зменшить імовірність того, що вам доведеться безпосереднім чином її застосовувати. Якщо ви твердо кажете «ні», коли вас лише починають діставати, тоді у ворога залишиться менше простору для агресії. Сила тиранії заповнює весь простір, який їй дають. Люди, які відмовляються активізувати свої захисні механізми, лишаються беззахисними не менше за тих, які не можуть відстояти свої права через явний дисбаланс фізичної сили.

Наївні беззахисні люди, як правило, керуються кількома простими аксіомами: усі люди, у принципі, хороші; насправді ніхто не хоче ображати інших; погроза силою (і, звісно, її використання) — це неправильно. Та ці аксіоми зазнають краху перед лицем недоброзичливців. А буває й гірше. Ці наївні переконання можуть стати своєрідним запрошенням до обрáз, адже хижаки заточені на полювання на здобич, яка мислить саме так. За таких обставин ці миролюбні аксіоми треба модернізувати. Коли мої пацієнти переконані, що з хорошими людьми не може статися чогось поганого, я звертаю їхню увагу на сувору реальність їхнього гноблення.

Ніхто не хоче, щоб йому вилазили на голову, але часто люди надто довго із цим миряться. По-перше, я змушую їх тверезо поглянути на їхні біди. Вони мають зрозуміти, що мусять діяти. Потім я пояснюю, що ті чи інші дії можуть допомогти протистояти тиранії як на соціальному рівні, так і на індивідуальному. У більшості бюрократичних установ працюють авторитарні люди, які вигадують безглузді правила й процедури, просто щоб показати свою владу. Якщо цим людям протистояти, це обмежить їхні можливості патологічної демонстрації власних сил. У таких випадках, коли один індивід стає на власний захист, він захищає все суспільство від корупції.

Наївні беззахисні люди, як правило, керуються кількома простими аксіомами: усі люди, у принципі, хороші; насправді ніхто не хоче ображати інших; погроза силою (і, звісно, її використання) — це неправильно. Та ці аксіоми зазнають краху перед лицем недоброзичливців.

Джордан Пітерсон, «12 правил життя. Як перемогти хаос»

Коли наївні люди усвідомлюють, що здатні відчувати гнів, це їх шокує. Наприклад, молоді солдати часто страждають на посттравматичний синдром через те, що побачили, як самі щось роблять, а не через те, що щось погане трапилося з ними. Вони усвідомлюють, як можуть поводитись у страшних бойових умовах, і це усвідомлення руйнує їхній світ. Це й не дивно. Мабуть, раніше вони вважали, що найстрашніші злочинці в людській історії дуже від них відрізняються. Можливо, вони ніколи не думали, що здатні на щось лихе. У мене були пацієнти, які буквально роками впадали в істерику, лише поглянувши на лютий вираз обличчя людини, яка їх скривдила. Як правило, такі індивіди виховуються в умовах гіперопіки, де не існує нічого жахливого і все наче в казці.

Коли ж настає мить пробудження і колись наївні люди бачать у собі паростки зла та небезпеки, їхній страх слабшає. У них з’являється більше самоповаги. І потім, можливо, вони починають протистояти тиранії. Бачать, що здатні на це, бо вони теж жахливі. Бачать, що можуть і мусять боротися, адже починають розуміти, на яких монстрів перетворяться, якщо й надалі годуватимуть своє ображене єство, розвиваючи в ньому страшні бажання. Скажу прямо: між здатністю до руйнування та силою характеру майже немає різниці. Це один з найтяжчих життєвих уроків.

Можливо, ви невдаха. А може, і ні. Та навіть якщо це так, ви не мусите й далі жити за цією моделлю. Може, це просто погана звичка. Може, ви — цілий клондайк поганих звичок. Хай там як, навіть якщо ви не були популярні в школі й вас ображали, це необов’язково мусить тривати далі. Обставини змінюються. Якщо ви виявлятимете ознаки, характерні для переможеного лобстера, люди присвоять вам низький соціальний статус, як і ваш особистий мозковий лічильник. Тоді мозок вироблятиме мало серотоніну. Це зробить вас нещасними, тривожними та сумними. Ви, найімовірніше, відступатимете, коли треба буде постояти за себе. Навряд чи ви житимете в пристойному районі, матимете доступ до цінних ресурсів та отримаєте хорошу здорову пару. Можливо, ви захопитеся кокаїном та алкоголем, адже житимете однією миттю, бо майбутнє дуже туманне. Відповідно, ви станете вразливішими перед хворобами серця, раком і психічними розладами. Загалом не надто райдужні перспективи.

Можливо, ви невдаха. А може, і ні. Та навіть якщо це так, ви не мусите й далі жити за цією моделлю.

Джордан Пітерсон, «12 правил життя. Як перемонти хаос»

Як і обставини, ви теж можете змінюватися. Механізм позитивного зворотного зв’язку може працювати не лише в шкідливому для вас ключі. Це інший, значно оптимістичніший урок законів Прайса та Парето: коли ви починаєте щось отримувати, ви, імовірно, отримуватимете й далі. Ви можете створити власні позитивні петлі. Наприклад, змінити мову тіла. Якщо дослідник попросить вас по черзі рухати м’язами обличчя, щоб надати йому сумного вигляду, ви відчуєте сум. Якщо він попросить вас ідентичним чином зробити радісний вираз обличчя, ви почуватиметеся радісно. Емоції можна контролювати за допомогою власного тіла.

Позитивний вплив мови тіла здатний поширюватися за межі вашого особистого простору, у простір, який ви ділите з іншими людьми. Наприклад, якщо ви маєте погану поставу, горбитеся, схиляєте голову і загалом маєте переможений вигляд, тоді ви й почуватиметеся маленькими, переможеними і слабкими. Реакція довколишніх лише посилюватиме це відчуття. Люди, як і лобстери, оцінюють одне одного за розміром і поставою. Якщо ви здаватиметеся невдахою, усі до вас так і ставитимуться. Якщо ви випростаєтеся, усі сприйматимуть вас інакше.

Ви можете із цим не погодитися. Мовляв, таких незначних трансформацій недостатньо, щоб змінити стан речей. Якщо ви на дні ієрархічної системи, горда постава може лише привабити тих, хто хоче вам зашкодити. Так і є. Та пряма постава з відведеними назад плечима — це не лише щось фізичне, адже ви — це не просто тіло. Ви, так би мовити, ще й дух. Пряма фізична постава вимагає від вас випростатись і метафізично. Це означає, що ви добровільно приймаєте тягар Буття. Ваша нервова система починає поводитись абсолютно інакше. Ви боретеся з обставинами, а не тремтите в очікуванні катастрофи. Ви зосереджуєтеся на скарбах, які охороняє дракон, а не непритомнієте від самого факту існування цього дракона. Ви посідаєте своє місце в ієрархії, займаєте свою територію, заявляючи про бажання захищати й розширювати її. Усе це може мати як буквальний, так і символічний вигляд.

Пряма постава з відведеними назад плечима — це не лише щось фізичне, адже ви — це не просто тіло. Ви, так би мовити, ще й дух. Пряма фізична постава вимагає від вас випростатись і метафізично.

Джордан Пітерсон, «12 правил життя. Як перемогти хаос»

Коли ви стоїте прямо, це означає, що ви приймаєте всю тяжку відповідальність із широко розплющеними очима. Це означає готовність добровільно перетворити хаос на придатний для життя лад. Це означає прийняття власної внутрішньої вразливості та усвідомлення того, що скінчився дитячий рай, у якому ви мали слабке уявлення про власну смертність. Це означає готовність свідомо йти на жертви, щоб забезпечити собі гідне існування.

Коли ви стоїте прямо, це означає, що ви будуєте ковчег, який захищає світ від Потопу, ведете ваших людей через пустелю, залишаєте комфортний рідний дім і несете істину тим, хто не зважає на вдів і дітей. Це означає, що ви позначаєте місце, у якому перетинаєтеся зі своїм Буттям. Це означає, що ви повертаєте жорстокий тиранічний порядок у безодню хаосу, з якої він народився. Ви опираєтеся своїй невпевненості та створюєте кращий, продуктивніший лад.

Отже, зверніть увагу на вашу поставу. Перестаньте горбитись і сутулитися. Говоріть те, що думаєте. Заявляйте про свої бажання так, ніби, як мінімум, маєте на них не менші права, ніж решта. Підніміть підборіддя і дивіться вперед. Не бійтеся бути небезпечними. Нехай серотонінова ріка тече вашою нервовою системою.

Люди (і ви самі) почнуть думати, що ви на щось здатні (принаймні не вирішать з першого погляду, що це не так). Відповідно, ваша тривога почне стихати. Вам стане легше помічати тонкі нюанси людського спілкування. Ваші розмови проходитимуть краще, без незручних пауз. У вас виникне бажання знайомитися з новими людьми, іти з ними на контакт і вражати їх. Підвищиться ймовірність того, що з вами траплятимуться хороші речі. А коли вони траплятимуться, то будуть у рази приємнішими.

Відчувши прилив сил, ви приймете своє Буття й працюватимете над його покращенням. Ви не зламаєтеся навіть під час хвороби коханої людини, навіть після смерті батьків. Ви ділитиметеся своєю силою з іншими, коли вони будуть у відчаї. Ви застрибнете на борт життя і йтимете до тієї долі, що належить вам за правом. Існування наповниться змістом, тож вам простіше буде давати раду страхам і переживанням.

А тоді, можливо, ви приймете страшний тягар, який поклав на вас цей світ, і відчуєте спокій.

Не забувайте мудрості, якою лобстери володіють от уже 350 мільйонів років. Спину — прямо, плечі — назад.

Джордан Пітерсон, «12 правил життя. Як перемогти хаос»

Купити книгу, 195₴