Аліна Присяжнюк
Вона розповідає, як працювати заради соціальних змін, швидко адаптуватися у кожній новій країні та бути відмінним менеджером найважливішого свого проекту — сім’ї. А ще — про те, яку частину її життя займають відрядження, і як працюється комунікаційницею у міжнародних організаціях.
Над чим працює та що створює
— Моя робота полягає у тому, щоб за допомогою комунікацій просувати у суспільстві соціально важливі зміни. Я працювала із темами прав людей, децентралізації, протидії домашньому насильству, вакцинації, боротьби із торгівлею людьми, креативними індустріями. Особливо цікаво реалізовувати проекти у країнах, що розвиваються. Там за допомогою комунікацій можна допомогти у просуванні реформ та соціальних перетворень. Приємно та важливо відчувати до них свою причетність. Наприклад, я реалізовувала проекти в Середній Азії, Африці, на Балканах — маю експертизу у цій сфері та пропоную комунікаційні рішення для зміни поведінки.
Ще один важливий проект реалізовую вдома, в Україні, разом з Школою журналістики УКУ — школа комунікацій в некомерційному секторі Practicum, другий набір на яку стартує вже 6 жовтня 2018-го. Цей проект — про те, що досвід потрібно не тільки застосовувати, ним потрібно ділитися. Тому разом із тренерами-комунікаційниками з міжнародних організацій ділимося знаннями із майбутніми адвокатами соціальних змін.
Відрядження — невід’ємна частина мого життя: впродовж останніх 4 років я працювала одночасно в 6 країнах. Це був проект Європейського Союзу «Культура та креативність» для підтримки розвитку креативних індустрій в Україні та її сусідів — Вірменії, Азербайджані, Грузії, Білорусі та Молдові. А також проект ЄС щодо підтримки Міністерств з надзвичайних ситуацій у згаданих країнах. Що це означає? Безліч завдань, які вимагають ефективних рішень, та відрядження майже щотижня.
З одного боку, коли реалізую проекти закордоном, відчуваю, що інтенсивно професійно зростаю: маю швидко ввійти в контекст країни, розробити стратегію і постійно знаходити рішення. Як бонус — мережа та обмін досвідом з колегами з усього світу шалено поповнюється. Але разом із тим, у мене є сім’я — і поєднувати відрядження із родинним життям непросто.
Моє найдовше відрядження — рік, проведений у Страсбурзі, де працювала в Асамблеї європейських регіонів і представляла Одеську область
Мій чоловік залишився в Україні і для нас цей досвід важливий з огляду на те, що зараз будуємо своє життя так, аби не мати відряджень довших за 2 тижні.
Про адаптацію у відрядженнях
— Є речі, які завжди беру із собою у поїздки — роботу і книги. Відрядження — це можливість доробити все, що не встигаю вдома, де відволікають зустрічі чи побутові справи. Тому це час моєї найвищої продуктивності та інтенсивного читання (у Facebook розповідаю про книжки, які можу рекомендувати, тому що добра книжка — це скарб та цілий світ, а використовую для цих розповідей тег #настина_полка).
У міжнародних командах адаптуватися одночасно і легко, і важко. З одного боку, кожна країна — це набір певних традицій, політичних правил та суспільних особливостей, які часто суттєво відмінні від українських. Саме тому перед поїздкою вивчаю медіасередовище, контекст цієї країни, те, як люди там споживають інформацію. Добре, коли є можливість спілкуватися із місцевими журналістами — вони краще вводять в курс справи.
У відрядженнях швидко інтегруєшся, тому що приїжджаєш і за короткий проміжок часу маєш насичений графік знайомств. Самі умови передбачають швидке занурення в контекст країни
Ще одне правило, яке мені допомагає адаптуватися — робота понад усе. Воно універсальне для будь-якої країни. Якщо ти професіонал, знаєш свою справу, пропонуєш ефективні рішення, все інше має менше значення.
Чи складно поєднувати сім'ю та кар'єру
— Дуже пощастило, що чоловік в усьому мене підтримує. Ми разом ще з університету, і він розуміє специфіку моєї роботи та заохочує прагнення до саморозвитку. Відрядження — це і є основний розвиток експерта з комунікацій та шлях до того, щоби заявити про себе не тільки в Україні, але й за кордоном. Тому, коли я у робочих поїздках, чоловік повністю бере на себе питання, пов’язані з вихованням наших трьох дітей.
Діти теж звикли до мого графіку, адже я багато їздила, коли вони були ще зовсім маленькими. Відтак рідні сприймають такий інтенсивний графік як невід’ємну частину мого і свого життя — так само, як і подарунки із кожної поїздки.
Як встигати все?
Відповідь-порада на це запитання одна — знаходьте легкі рішення (так, не завжди потрібно йти важчим шляхом). Наприклад, наші діти відвідують одну школу подовженого дня, при якій функціонують безліч гуртків — тож вони постійно разом і в одному місці. Це значно полегшує життя та суттєво економить час.
Легке рішення — це визнати, що допомога надійної людини (батьків, няні) просто необхідна, і приймати її. Третя порада — чіткі правила. Пам’ятаю, що наше життя було повністю підлаштоване під нашу першу дитину (наприклад засипання опівночі тощо). Із трьома дітьми це просто неможливо — і зараз ми маємо чіткий графік та виховуємо їх самостійними.
Для нас важливо зберігати баланс, і в цьому допомагає гнучкий план роботи. Є дні, насичені зустрічами, а є час, коли ми працюємо з дому і можемо раніше забирати дітей зі школи. У кожної сім’ї свої обставини. Зізнаюсь, що і у мене час від часу виникають сумніви, чи можливо мати все — having it all — без шкоди та поступок.