Олександр Мельник
Климентина Авдикович, шукаючи як прогодувати дітей після раптової смерті чоловіка, почала продавати домашні солодощі. Тоді вона ще не підозрювала, що це починання, яке виросло зі скрути, переросте на створення цілої кондитерської фабрики. А згодом на її основі постане фабрика «Світоч».
Солодка справа «Фортуни нової»
«Не йди ніколи до панночки без цукерків “Фортуни нової”, якщо не хочеш собі її втратити», або «Якщо комусь життя згіркло, хай солодить собі його виробами “Фортуни нової”» — реклама із 1930-х у львівських газетах. Фабрика набувала популярності, загалом було 125 працівників, а щодобовий випуск солодощів сягав 5 тонн. Експорт відбувався не лише до країн Європи, але й навіть до Сполучених Штатів та Канади.
А починалося все із пошуків Климентини Авдикович, чим прогодувати двох дітей після смерті чоловіка, професора гімназії у Перемишлі, у 1919-ому. Ті часи були буремними не лише політично, але й економічно. Пенсію вдови Авдикович отримати не змогла, а робота у суспільних установах не могла прогодувати родину. Саме в той момент жінка вирішує спробувати виготовлення солодощів.
Походила Климентина Авдикович із Копичинець на Тернопільщині. Батько був священиком та послом до Галицького сейму. Брат Мирослав Січинський згодом засуджений за вбивство польського шовініста галицького намісника Анджея Потоцького. А її донька Стефанія у дорослому віці стала дружиною відомого іспанського художника Фернандо Герассі.
Стартап з домашнього годинника
Авдикович продала годинник, щоби купити мішок цукру — і розпочала свою справу. Із кондитерських вмінь у неї було лише виготовлення солодких помадок. Віденський кондитер навчив її виготовляти ці ослодощі під час однієї з поїздок Авдикович до Відня. Тож довелося спочатку вчитися усього самій — а згодом залучати до роботи найманих робітників. Кулінарний стартап початку XX століття виявився вдалим. Смачні солодощі лише з натуральних продуктів, працьовитість та ентузіазм Климентини зробили її вироби дуже популярними. Жінка вкрай ретельно дбала про чистоту та гігієну в майстерні, хоч спершу вона містилася у двох стайнях, які Климентина власноруч «обдрапала, побілила, дала добрі двері та вікна, поклала долівку» (цитата з її мемуарів).
За 2 роки від початку власної справи кондитерка перебирається до Львова. Там середовище кондитерів було більш ніж конкурентним: на той час у місті працювали вже 7 кондитерських фабрик та 84 цукерні на одне місто. Проте ї наполегливість та оригінальні рецепти зробили свою справу. Виробництво пані Авдикович підтримав митрополит Андрей Шептицький. І не лише на словах: очільник церкви вклав у її фабрику еквівалент $50 тис — на той час вельми значні гроші.
Домашня кондитерська перетворилося на велике підприємство. Незабаром у компанії Авдикович вже було три крамниці у Львові та по одній — у Стрию та Дрогобичі.
Цукеркова імперія та її нові випробування
Кондитери під орудою Авдикович виготовляли мармуляди, бішкопти (бисквіти), медівники, тістечка, цукерки різних видів. А особливою популярністю — за даними дослідників — користувався у тогочасних покупців комплект шоколадок «Солодка історія України» — на ній було зображено портрети українських монархів і гетьманів.
Окрім виробництва солодощів та порядкування фабрикою і магазинами, Климентина Авдикович підтримувала жіночий рух Західної України. Вона регулярно надавала кошти на «Союз українок» — до Дня Миколая взимку дарувала українським школярам подарунки. Проте кінець приватній компанії поклав радянський режим. Нова влада у 1939 році націоналізувала компанію, назвавши її Львівською кондитерською фабрикою №3.
Авдикович у 1944-ому переїхала в Австрію, померла у Відні на 82 році життя.
Раніше ми розповідали вам про те, як українка незвичним чином прикрасила
1 тис квітів від українки прикрасила один із чільних аеропортів США відомий американський аеропорт — і навіть здобула за це всезагальне визнання у Штатах.