Олександр Мельник
На зміну папським тіарам та англіканським рясам
Британський журналіст зауважує — хоча англіканська церква вже давно відокремилася від Риму, та мало хто вважає її непохитним авторитетом у наш час. На зміну єпископам, монахам та святим отцям прийшли інші люди, які визначають наше буття. І мусимо зауважити — не лише у Великобританії. Сучасна економічна наука (або Economics) пропонує свою доктрину із власним кодексом та нормами. Адепти її врятуються, невіруючих чекатиме кара (ні, не Божа — економічна). Економіка у сучасному світі — це ідеологія, настільки переконлива, що вірні її перероблюють на свій лад цілі суспільства. У Її Величності Економіки є свої гностики, містики та чарівники, які заклинають появу грошей з повітря. Наче ті екзорцисти, вони словом «деривативи» чи «структуровані інвестиційні кошти» здатні створити диво. І, як і колишні релігії, Економіка має своїх пророків, реформаторів, моралістів і, перш за все, своїх первосвящеників, які підтримують «лінію церкви» та долають єресі.
З часом економісти обійняли ту роль, що нею поступилися церковники у сучасному суспільстві. Вони почали давати нам поради щодо того, як досягти землі обітованної — місця, де ми здобудемо матеріальний достаток і нескінченні задоволення. Довгий час вони, здавалося, досягали цієї обіцянки. Мало хто із сучасних та тисячолітніх релігій зумів дати стільки винаходів, насолод та зцілень душам людських, як Отці-Економісти.
Наприкінці XX ст. на тлі економічного підйому, під час якого західні економіки ставали ще багатшими, ніж будь-коли за історію людства, Наука Економіка, здавалося, завоювала Земну кулю. Практично кожна країна на планеті дотримувалась одного і того ж набору правил вільного ринку. Студенти економічних факультетів могли з легкістю підтвердити — уся планета живе за постулатами Економічної науки.
І все ж, якщо історія вчить що-небудь, так це одного. Якщо економісти почувають впевненість, що знайшли Святого Грааля нескінченного миру та процвітання, близький кінець нинішнього режиму. Напередодні краху на Уолл-стріт 1929 року американський економіст Ірвінґ Фішер порадив людям вкласти всі гроші у цінні папери. У 1960-х економісти Кейнсіанської школи заявили, що ніколи не буде ще однієї рецесії, оскільки вони вдосконалили інструменти управління попитом. Результат в обох випадках нам відомий.
Після кризи
Економічна криза 2008 року не відрізнялася від попередніх. За 5 років до неї, 4 січня 2003 року, лауреат Нобелівської премії Роберт Лукас виступив з тріумфальним зверненням в Американській економічній асоціації. Нагадуючи своїм колегам, що макроекономіка народилася в часи Великої Депресії саме для того, щоб запобігти повторенню іншої такої катастрофи, він заявив, що він і його колеги досягли власного кінця історії: «Макроекономіка в цьому початковому сенсі виконала свою мету».
Як тільки ми переконаємось, що економічне священство нарешті розбило старе прокляття циклів, так одразу життя нагадує нам, що гординя призводить до занепаду. З моменту краху 2008 року більшість з нас спостерігали зниження рівня життя. Тим часом «священство нової ери», здається, пішло в свої «монастирі», сперечаючись з тими, хто помилявся в оцінці масштабів кризи. Немає нічого дивного у тому, що наша віра в «експертів» розсіюється.
Парадокс полягає у тому, що самі економісти-науковці не просто дотримуються законів природи. Вони допомагають їх створювати. Якщо уряд, керуючись настановами «отців-економістів», змінює структуру економічних стимулів суспільства на припущення, що люди ведуть себе егоїстично, — то ось тоді люди і починають чинити саме таким чином. Вони отримують винагороду за те, що чинять так. І держва карає їх, якщо вони роблять інакше. Якщо ви навчитеся вірити, що жадібність — хороша штука, то ви, швидше за все, будете жити відповідно.
Економіка та її хибні припущення в основному полягала не в моральних провалах серед економістів. Всі ці похибки постали з фальшивої переконаності: Економічна Наука — щось більше, аніж наука. Вона завжди працювала більше як церква. Погляд у минуле Economics — зайве тому підтвердження.
Американська економічна асоціація, до якої Роберт Лукас виголосив своє звернення, була створена в 1885 році, саме тоді, коли економіка почала визначати себе як окрему дисципліну. На своєму першому засіданні засновники асоціації запропонували платформу, яка заявила: «Конфлікт праці та капіталу висвітлив величезну кількість соціальних проблем, вирішення яких неможливе без об’єднаних зусиль церкви, держави та науки». Із цієї тези і почався довгий шлях євангелізації Її Величності Економіки.
В дискусіях про природу речей
Проте навіть в той час така соціальна активність спровокувала полеміку. Один із засновників AEA, Генрі Картер Адамс, згодом виступив з доповіддю в Корнуелльському університеті, де обстоював свободу слова для радикалів та звинувачував промисловців у тому, що вони заохочують ксенофобію, щоби відвернути увагу працівників від поганого поводження із ними на робочих місцях. Він не знав цього, та нью-йоркський король тартаків і благодійник Корнуеллу Генрі Сейг був в аудиторії. Як тільки лекцію було завершено, він штурмував кабінет президента університету і наполягав: «Ця людина повинна піти. Він підриває основи нашого суспільства». Тож контроверсійні тези Адамса виключили із постулатів Економіксу.
Так було встановлено шаблон мислення, — Канон Економіксу, якщо хочете — який зберігався і донині. Потужні політичні інтереси, котрі історично включали не лише думку багатих промисловців, але й електорату, допомогли сформувати канон економічної науки, який потім був нав’язаний та сприйнятий науковою спільнотою. А далі все відбувалося точнісінько як в ортодоксальних релігіях. Будь-які відхилення від «священного писання» викорінювалися чи придушувалися, немов ті єресі. У книзі Purity and Danger, антропологиня Мері Дуглас описала спостереження за тим, як функціонували табу, щоб допомогти людям нав’язувати певний порядок речей у ззовні невпорядкованому, хаотичному світі.
Іронія полягає в тому, що в своєму прагненні перетворити себе на науку, здатну досягати жорстких і швидких висновків, економіка повинна час від часу обходитися без наукового методу. Для початківців він спирається на набір припущень про світ не такий, як він є, але про такий, яким би економісти воліли його бачити. Так само, як будь-який релігійний культ, церква чи секта накладають на своїх вірян певні основні переконання про людську природу. Серед іншого, більшість економістів вважають, що ми, люди, зацікавлені в собі, раціональні, по суті індивідуалістичні, і віддаємо перевагу більшій сумі грошей перед меншою. Ці складові Економічної Віри приймаються як самоочевидні. Формування Економіксу відбувалося десь так, як свого часу це робили послідовники Томи Аквінського. Самі економісти кажуть, що нічого спільного із середньовічними схоластами не мають — мовляв, їм все ще доводиться перевіряти свої гіпотези за допомогою точних доказів. З Богом це було простіше.
Проте природу доказів та ймовірні суперечки довкола них економісти зауважують чи не найменше серед усіх науковців. Наприклад, фізики вирішують свої дебати, переглядаючи дані, на які вони загалом мають спільну точку зору. У той же час дані, використані економістами, набагато суперечливіші. Коли, наприклад, Роберт Лукас наполягав на гіпотезі ефективних ринків, він зробив це з такою ж переконливістю та підтвердженими доказами, як і його колега-економіст Роберт Шиллер. що відмовився від цієї гіпотези. Коли центральний банк Швеції мав вирішити, хто виграє Нобелівську премію в галузі економіки в 2013 році, постала дилема, кому віддати її, адже обидва науковці наводили різні точки зору на основі однакових аргументів. Нобелівський комітет вирішив вчинити як цар Соломон — і премію дали обом одночасно. В світі точної науки подібний крок викликав би сміх і більш нічого. А в світі економіки таке цілком можливо.
Дані, що використовуються економістами та соціологами, рідко передбачають безперечні абсолютні відповіді. На відміну від людей, субатомні частинки чи хімічні елементи не піддаються впливу опитувань чи реклами, сторонніх думок чи пропаганди. Майже півстоліття тому ще один нобелівський лауреат Василь Леонтьєв нагадав своїй аудиторії, що дані, які використовуються економістами, сильно відрізняються від тих, що ними користуються фізики чи біологи. Він застерігав: «Величина більшості параметрів практично постійна», тоді як спостереження в економіці постійно змінювалися. Набори даних повинні регулярно оновлюватися, щоби залишатися корисними. Деякі дані просто були невідповідними. Так, наприклад, лише в 2010 році уряд Гани, який, ймовірно, має один із кращих наборів даних у Африці, перерахував свій економічний результат — і отримав на 60% іншу картину. Випробування економічної гіпотези до та після такого перегляду призведе до зовсім інших результатів на практиці.
Влада даних, владу — даним
Леонтьєв хотів, щоб економісти витрачали більше часу на знайомство з їхніми даними та менше часу на математичне моделювання. Однак, як він зізнався, ця тенденція вже йшла в зворотному напрямку. Сьогодні після того, як економічна модель готова до тестування, числове її обґрунтування завершується переважно на комп’ютерах, підключених до великих баз даних. Цим методом навряд чи можна задовільнити скептика. Бо так само, як ви можете знайти цитату в Біблії (чи Корану, чи Тори), яка буде виправдовувати практично будь-яку поведінку, — так само ви можете знайти дані, щоби підтримувати практично будь-яке ваше твердження про те, як влаштовано світ.
Прогрес науки взагалі лінійний. Оскільки нове дослідження підтверджує або замінює існуючі теорії, одне покоління науковців спирається на наступне. Економіка, однак, рухається циклами. Конкретна економічна доктрина може підніматися, падати, а потім знову підніматися. Все відбувається тому, що економісти не підтверджують свої теорії так само, як це зробили би фізики — просто переглядаючи докази. Натомість, як це трапляється з проповідниками економічної науки, які збирають довкола себе громаду, наступна школа економічної науки піднімається шляхом створення наступного постулату — а прихильників його шукають серед політиків та широкої громадськості.
Наприклад, Мілтон Фрідман був одним з найвпливовіших економістів кінця XX ст. Але минуло близько десятиліття, перш ніж він отримав значну частину уваги до своїх поглядів та моделей економічної науки. Ймовірно, він міг залишатися марґіналом, якби не такі політики, як Маргарет Тетчер та Рональд Рейган. Саме вони повірили в його силу вільного ринку і почали втілювати те, про що Фрідман казав лише в теорії. Вони «продали» цю ідею публіці, виграли вибори, а потім переробили суспільство відповідно до цих конструкцій. Економіст, який отримує прихильників, посідає чільне місце в Храмі Економіксу.
Проте, якщо ви думаєте, що описуючи економічну науку як релігію, ми говоримо про потребу від неї відмовитися, ви помиляєтеся. Нам потрібна економічна наука. Але тільки якщо ми будемо мати на увазі свою мету і завжди пам’ятати, що Економіка вміє і не вміє, що може, а чого не може. Ірландці кажуть про свою країну як про місце, де тонкий наліт християнства постав над стародавнім язичництвом. Те ж саме можна сказати і про нашу власну прихильність до сьогоднішньої неоліберальної моделі ортодоксальної економіки. Вона підкреслює індивідуальну свободу, обмежене втручання влади та вільний ринок. Незважаючи на зовнішнє дотримання принципів добре закріпленої доктрини, ми не повністю перетворилися на прихильників Економіксу. Подібно до християнина, який відвідує церкву, але не завжди дотримується заповідей, ми поводимося так, як економічна теорія передбачає, лише тоді, коли її постулати нам підходять. Всупереч принципам ортодоксальних економістів, сучасні дослідження показують: замість того, щоби прагнути до максимального збільшення особистої користі, люди все ще залишаються альтруїстичними та самовідданими. І коли ми приймаємо рішення, особливо ті, що стосуються принципових питань, ми, схоже, не беремося до раціонального розрахунку «максимізації корисності» — того, про який нам постійно торочили економісти-ортодокси. Більше того — події економічної кризи 2008 року, подальша рецесія у Європі, черга виступів проти глобалізації свідчать, що «експерти» не надто допомагають (особливо якщо згадати вибори у США 2016 року та результати референдуму щодо Brexit).
Економісти — це теж лише люди
Економісти, безсумнівно, роблять все можливе, коли намагаються давати нам поради, які мають на меті допомогти нам у здійсненні наших прагнень. Такий агностицизм вимагає скромності, якої бракувало в економічних ортодоксів в останні роки. Тим не менше, економісти не повинні відмовлятися від своїх традицій, якщо вони хочуть подолати невдачі своїх попередників.
У своїй президентській промові 1971 року в Американській економічній асоціації Василь Леонтьєв застерігав проти небезпек самовдоволення. Він зазначив, що, хоча економіка почала підніматися на «гребені інтелектуальної респектабельності… неспокійне відчуття про сучасний стан нашої дисципліни зростає в деяких з нас, хто спостерігав за його безпрецедентним розвитком протягом останніх трьох десятиліть».
Відзначивши, що чиста теорія робить економіку більш віддаленою від повсякденної реальності, він сказав, що проблема лежить в «очевидній неадекватності наукових засобів» використання математичних підходів до вирішення звичайних життєвих проблем. Настільки багато часу йде на те, щоби сформувати припущення, на яких базуються моделі, що зрештою вони стають незрозумілими простим людям.
Леонтьєв вважав, що відділи економіки все частіше наймають і просувають молодих економістів, які хотіли би будувати чисті моделі з невеликою емпіричною актуальністю. Навіть коли вони роблять емпіричний аналіз, то за словами Леонтьєва, зрідка цікавляться сенсом чи цінністю своїх даних. Він закликав економістів вивчати свої припущення та дані, проводячи соціальну, демографічну та антропологічну роботу, і сказав, що економіка повинна тісніше співпрацювати з іншими дисциплінами.
Заклик Леонтьєва до смиренності пролунав приблизно 40 років тому. Нині він є нагадуванням, що ті самі релігії, які можуть говорити про свободу та гідність людини, коли вони опиняються в опозиції, можуть стати одержимими своєю правильністю та необхідністю очистити інших, коли вони досягають влади. Як тільки економісти застосовують подібний скептичний науковий метод до людського царства, в якому остаточна реальність ніколи не може бути цілком такою, як теоретична модель — у цей же момент вони, ймовірно, стають «відступниками» від Церкви Економіки. І в цей момент, як не парадоксально це звучатиме, як тільки економіка стає справді науковою, вона стане менш наукою. Тож визнаймо її обмеження — і подякуймо їй за це.