Олександр Мельник
Розмова про культуру — це зазвичай скарги на «недофінансування», брак кадрів чи надлишок бюрократії. Але не в тому випадку, коли ви говорите із Оленою Правило. Ця дівчина примудряється не лише очолювати Конгрес Активістів Культури, але й бути учасницею, координаторкою та партнеркою багатьох ініціатив, які допомагають представникам креативних сфер в Україні. І вважає, що насправді із культурою у нас все буде добре — як і з рештою питань. Навіть якщо вони не піддаються одномоментному вирішенню.
—Чому ти свого часу обрала культуру, як потрапила в цю сферу?
Для мене продюсування мистецьких та культурних подій почалось з вистави «Отак загинув Гуска» за п’єсою Миколи Куліша у Центрі Леся Курбаса. У виставі грали обидві мої сестри. Це була постановка викладачів Київського національного університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенко-Карого. Вони готували до показу виставу, яка вийшла дуже сильною і хотіли показати її не просто як залікову в університеті, а запросити широкого глядача до переживання Куліша. Тоді я підключилась з допомогою. Разом з усією нашою родиною ми зробили велике прийняття на честь вистави, організували поліграфію, запросили різноманітних партнерів в тому числі з бізнес та дипломатичних кіл.
Я працювала із 2001 року у різних бізнес-структурах, багато часу до того комунікуючи з різними компаніями із питань піару, маркетингу, працювала над тренінгами, організацією подій. Моїми клієнтами були різні компанії в Україні та закордоном. Тож це був момент поєднання бізнес досвіду з потребами культури. Потім ми вирішили знімати кіно на плівку в Грузії, де моя сестра Ірина Правило була режисером. Це був її проект-мрія. Дуже багато людей навколо казали, що не вийде. Тож я мала її підтримати. І фільм «Кров» за мотивами оповідання Нодара Думбадзе зрештою побачив чимало аудиторій та фестивалів. Отримав визнання в Грузії та в Італії. Іра навіть має спеціальний орден від Президента Грузії «За внесок у розбудову грузино-українських відносин».
— І ти почала це розвивати…
Це все переросло для мене в організацію культурних подій та фестивалів «Дні грузинського кіно» у 8 містах України, міжнародний фестиваль «Транскавказія», зйомки різних кінопроектів. Завжди паралельно я працювала в бізнесі. Часто вкладала у культурні події власні кошти або кошти спонсорів. Спонсорський ринок не такий відкритий для нішевих подій, тож це був доволі складний досвід з фінансового боку.
Тільки після революції у 2014 році, коли моя нова команда запропонувала створити громадську організацію, я почала розуміти, що цей інструмент був доступний і раніше, — але я просто не знала про нього. Не знала, що можна робити те, що тобі подобається, те, що змінює життя інших — і при цьому не потерпати через «відкачку» ресурсів із родини. Так я стала працювати над змінами в культурі, але переважно роблячи це на волонтерських засадах.
Пройшло майже три роки — і тільки зараз ми почали нарешті конвертувати власну експертизу та навички у гроші. І ми обрали для себе вектор розвитку та підтримки культурних і креативних індустрій. Саме для того, щоби такі люди, як ми, могли робити свої проекти сталими і довготривалими, мали би ресурси для втілення реальних змін.
—Три головних тренди креативних індустрій в Україні, які ти спостерігаєш
Нові простори, мережа. Відкриття неймовірної кількості просторів у містах та містечках України. Молодь надихається прикладами просторів і створюють свої власні. З наших подій для креативних просторів та індустрій ми дізналися, що понад половину просторів виникло напередодні літа 2016 року. Певно й цьогоріч літо надихне молодих підприємців створювати свої майданчики.
Посилення зв’язків та кластерізація. Раніше зібрати дизайнерів, — а тим паче змусити їх розмовляти та ділитись інформацією один із одним, — було вкрай важко. Ми як організація намагались ініціювати розмови про культурну політику, про креативні індустрії, про стратегію культури та роль креативних індустрій у ній. І не могли досягти жодних результатів, бо приходили тільки маленькі кола дизайнерів-друзів. Наразі відбувається цікава історія: коли було оголошена пропозиція дизайнерам зібратись нещодавно, вони почали приходити, їм стало цікавим говорити. Не можу поки для себе це пояснити в деталях, але схоже, з’явилась тенденція для спілкування не тільки серед активістів і соціальних інноваторів, але й для бізнесу з креативного середовища.
Освітні проекти. Стало зрозумілим, що відкриття просторів не вирішує питання розвитку креативних індустрій саме по собі. Для того, щоби розвиватись, потрібно зрозуміти, куди і як розвиватись. Тому надзвичайно посилилась роль освіти; і кількість проектів у цьому напрямку дуже зросла.
Ще додам не тільки про культурні та креативні індустрії, але й про те, що дуже сприяє їхньому розвиткові — про роль міст. Все більше активних учасників ринку та громадських організацій звертають свою увагу на міста. І зараз креативні індустрії творяться саме «на місцях». Немає якоїсь загальнонаціональної програми, але навколо місць у містах та проектів окремих з’являються спільноти, які готові змінювати ці міста і робити їх креативними.
—Чи не здається тобі поняття самих креативних індустрій зараз надто розмитим? Часто сюди відносять і частково соцпідприємництво, і чисті творчі проекти, і мейкерів, і художні майстерні — як зорієнтуватися в усьому цьому і виокремити ключові напрямки?
Поняття це, звісно, ще не визначене для України, для того збирали цілу конференцію — щоби домовитись про спільне розуміння індустрій та про класифікатор (які саме напрямки діяльності ми відносимо до цих індустрій). Наразі домовилися, що ми використовуємо трохи ширший термін. Не просто «креативні індустрії», але означаємо Культурні та Креативні індустрії (ККІ). Тут власне лежить шлях до розуміння. Трохи нижче наведу найпоширеніший варіант пояснення, по суті ж треба зрозуміти, що креативні індустрії включають в себе і культурні.
Те, що може продати галерея мистецтв чи театральна вистава, є їхнім творчим продуктом, який унікальний за своєю природою і продається в обмеженій кількості, має власні специфічні властивості. Креативні ж індустрії охоплюють ширшу тему. По суті це — бізнеси, де найбільшу додану вартість продукту робить унікальна ідея (креативна); але це не просто одна вистава чи картина, це вже виробництво у більших масштабах, і сам характер продукту може бути не пов’язаний безпосередньо із культурою чи мистецтвом. До креативних індустрій відносять й архітектуру, і кінематографію, і дизайн, навіть IT. Саму ж класифікацію і визначення активно обговорюють у колах підприємців практиків та науковців-теоретиків. Ми для себе вирішили, що оберемо спільне визначення для практиків перед усім, порадимо його ж міністерству, далі для нас головне — це працювати. І щоб визначення та класифікація з’явились у законодавчій площині. Чому? Тому що без цього неможливо впроваджувати будь-які ініціативи на державному рівні: ані спеціальні програми підтримки ККІ, ані можливості для взаємодії зі світовими ринками.
—Менеджер у креативній індустрії — це такий же менеджер, як в стартапі чи компанії, чи є відмінності? Якщо є — які вони, у чому саме?
Це — такий самий менеджер. Єдине, що йому треба — добре розумітись на тому, що відбувається саме на цьому ринку, а ще вміти мотивувати та працювати з креативними людьми. Бо такі люди за форматом роботи дуже відрізняються від звичайних офісних працівників. Якщо простими словами, то треба враховувати їхнє тяжіння до свободи і неприйняття керівництва та контролю. Для цього менеджеру доведеться засвоювати інші методи і враховувати особистісні характеристики кожного учасника команди.
—Як із менеджера-одинака стати стейкхолдером і об’єднати навколо себе адекватних людей у спільноту?
Стейкхолдер — по суті той, хто виявляє зацікавленість. Тож щоби бути зацікавленою стороною, не потрібні обов’язково складні комбінації — просто нарощуй власний вплив. Якщо це нарощення відбувається через кількість людей навколо – добре. Але може бути і набуття спеціальної експертизи, й інші варіанти посилення власної ролі. Коли йдеться про формування спільноти, у мене є проста рекомендація: з’ясуйте, в чому ваша ключова ідея / проблема; навколо чого ви збираєте людей, — і зберіть їх, не зволікаючи. Потім потрібні регулярні зустрічі і обговорення. В якийсь момент частина спільноти почне робити щось разом і домовиться. Це — великий початок.
—Наскільки ефективно постійно «говорити про»? Де кінчається говоріння і починається виконання — і як вчасно перейти від одного до іншого?
Для нас у Конгресі Активістів Культури говоріння — це поширення досвіду, це його аналіз та актуалізація. Ми постійно працюємо над формуванням спільноти активістів, над посиленням компетенцій менеджерів культури — і для нас це щоденна робота. Прокачка навичок створення та реалізації проектів приводить до нових проектів, які реалізуються під керівництвом менторів Конгресу. Наприклад, прямо зараз одна з ідей втілюється на заході України. Разом із ГО «Родини Героїв Небесної Сотні» ми робимо Мистецьку резиденцію ім. Назарія Войтовича, — і наша менеджерка Людмила Ничай в щоденному режимі відпрацьовує механізми проектної діяльності, залучення стейкхолдерів, локальної громади на практиці, розповідаючи про це у презентаціях та надихаючи інших. Для мене самої дуже цікава ця комбінація: коли ти закріплюєш дію рефлексією, методологічним аналізом, а наступну дію шукаєш, як підв’язати під певну теорію.
—Чи не здається тобі, що справжні культурні проекти мають тривати довго а не лише до кінця ґранту — і як ставишся до факту, що довгострокові результати будуть помітні за 10-15 років?
Ми ніколи не орієнтувались на ґрантові обмеження. Всі найчудовіші речі дістаються нам в житті безкоштовно, найбільш чудові синергетичні проекти робляться не завдяки грошам, а людям та їхньому спільному баченню, їхнім мріям. Тому наша стратегія ніколи не крутилась навколо ґрантів. Ми дивимось на потреби «поля», на те що потрібно активістам культури, що потрібно нам самим, що потрібно суспільству, країні — і робимо те, що маємо робити. Саме тому ми заглибились у багато досліджень в містах та країні, тому брали участь у групах Асамблеї культури України, тому писали разом з колегами Довготривалу стратегію розвитку культури 2016-2025, тому створили Альянс культури, тому працюємо з адвокацією культурних і креативних індустрій. Ми хочемо розуміти, що відбувається насправді, які є потреби, до чого прагне суспільство, — і посприяти широкому вирішенню цих питань. І це не залежить від ґрантів. А вже сама проектна діяльність у містах і для спільноти активістів базується на ідеї, що втілюється, та ресурсах, що знаходяться під неї. Ми проти того, коли проекти створюються виключно, щоби «задовільнити» ґрант: це — типова ситуація, коли «хвіст крутить собакою». Для нас постають інші виклики: як не брати свій вектор зашироко, як працювати найбільш ефективно. Але це — хороша проблема.
—Культурна карта відчутно змінилася за 5 минулих років? Що буде далі?
Прям у грудні під час Революції Гідності, ще до страшних подій, в мене відбувався черговий концерт, де приїхали грузинська група «Зумбаленд» та синегальський виконавець з Польщі Пако Сарр. І я ще працювала по-старому, друкуючи афіші, використовуючи медіа та розсилки, запрошуючи різні групи глядачів. Але вже був складний момент в країні; зрештою ми запросили дуже багато людей прямо з числа активістів Майдану, і вони були на концерті безкоштовно. Тоді вже відчувалося, що часи почали змінюватись. З того моменту ми вже не жили спокійно.
У суспільстві постійно присутня напруга, стрес, люди змушені жити на межі власних емоцій. І це не може не створювати різноманітних особистих проблем. Саме мистецькі практики та культурні проекти тепер допомагають впоратися з вигорянням, втомою, відчуттям загубленості — вони сприяють пошуку нових рішень. Зараз напевно вперше за останні роки культура так близько наблизилась до освіти. У містах дуже багато альтернативних оствітніх проектів, і часто вони є мультидисциплінарними та використовують інструменти креативності. Культурним та креативним проектам та інституціям стали доступнішими ґрантові кошти та — завдяки процесам децентралізації — кошти громад міст. Виникають нові простори та креативні бізнеси. Культурним проектам перестає бути «соромно» заробляти, аудиторія зацікавлена платити за культурні продукти. Змін дуже багато, — та найголовніше для мене з фахового боку (і ми знаємо, що в цьому частково є і наша заслуга): культурні та креативні бізнеси й організації почали співпрацювати між собою, почали створювати власні сильні зв’язки. Це призведе до справжнього оновлення «поля» і посилить вплив та роль культури.