Владислава Шевченко
Найчастіше модерністські будівлі сприймаються соціумом як частина імперії, з якою суспільство більше себе не ідентифікує, тому не бачить в них користі для майбутнього. Але віддавати забуттю пам’ятки минулого — не найкращий варіант. Адже поодинокі зразки модернізму, розкидані містами, можуть чимало розповісти про забуту й дещо утопічну епоху в локальній архітектурі.
Один із них — будівля «Київпроекту», що розташувалася на вулиці Богдана Хмельницького — одній із центральних артерій столиці. Лаконічна споруда сформована із декількох частин, що відрізняються своєю висотою та об‘ємом. Вглиб кварталу знаходиться 16-поверхова «вежа», у той час як фасадна частина — це стилобат із відкритим внутрішнім двором. Проєкт будівлі розробила команда архітекторів на чолі з Вадимом Огурою та Валентиною Козловою. Цікаво, що у будові «Київпроекту» використано спеціальний прийом із пустотами, що демонструє вплив американських архітектурних трендів того часу.
У 1980-х роках тут розташувалася головна проєктна організація з забудови Києва — інститут «Київпроект», що раніше базувався неподалік, на вулиці Хрещатик. Тоді у ньому працювало понад 2000 людей і створення цієї будівлі надало змогу всім працівникам інституту зібратися в одному місці. Споруда повністю відповідала вимогам часу та включала чисельні приміщення проєктних майстерень, лабораторій, бібліотеку, актовий та спортивний зали, медичний та інформаційно-обчислювальний центри.
Саме співробітники НДІ «Київпроект» спроєктували всі післявоєнні генеральні плани міста, займалися не лише типовою забудовою і новими розробками масового житла, але й створили знакові будівлі столиці: Український Дім і Палац спорту, готелі «Україна» та «Салют», будівлю УкрІНТЕІ («Тарілка»), Палац дітей та юнацтва (тоді — Палац піонерів) та багато інших. Тут також працюв ряд відомих архітекторів, серед них — Авраам Мілецький, Флоріан Юр’єв, Едуард Більський, Микола Дьомін, Михайло та Вадим Гречина. Тобто Київ, яким ми його знаємо сьогодні, майже повністю був запроектований зусиллями працівників «Київпроекту».
Нещодавно ми розповідали
? «Київпроект»: вчора, сьогодні, завтра. Як реновація будівлі змінить навколишній район та місто про те, що через занепад та аварійний стан будівля «Київпроекту» знаходиться на порозі реновації. А сьогодні вирішили більше дізнатися про найцікавіші, на думку редакції, будівлі, що були спроєктовані та реалізовані в стінах «Київпроєкту».
Адреса: вул. Антоновича, 180
Архітектори: Флоріан Юр’єв, Лев Новіков
Дата будівництва: 1971 р.
Ще на початку 1960-х років Флоріан Юр’єв розробив власне бачення «синтезу мистецтва» у своєму проєкті світломузичного театру, ідея якого полягала у зміні сприйняття звуку завдяки правильній передачі світла. За задумом «Тарілка» повинна була стати майданчиком для нової художньої дисципліни, яку архітектор визначив як «музика кольору».
В основі споруди розмістили залізобетонну лінзу з металевою банею, що створило досконалу акустику у сферичній залі, запланованого світломузичного театру. Таке архітектурне рішення дозволяє почути весь діапазон частот людського голосу й музичних інструментів.
«Тарілка» — яскравий архітектурний представник другої хвилі радянського модернізму, що був побудований у 1971 році. З того часу його призначення не змінилося — він і досі є будівлею Українського інституту науково-технічної експертизи та інформації. Проте деякі поверхи тут простоюють вже десятки років.
Адреса: вул. Івана Мазепи, 11
Архітектор: Авраам Мілецький
Дата будівництва: 1982-1984 рр.
У початковому вигляді проєкт готелю «Салют» був далекий від сучасної форми і схожий на звичайний функціональний прямокутник. Однак за 20 років проєктування і побудови форма будівлі значно змінилася.
У 1970-х роках команда архітекторів, що працювала над «Салютом», розробила нову концепцію споруди, виконану у двох об’ємах – кругла вежа з невеликою надбудовою, що нависає над площею Слави, і продовгуватий стилобат — нижня частина будівлі. Але за їхнім задумом готель був вдвічі вищий за реалізований варіант. В остаточному проєкті його було зменшено за висотою з 18 поверхів до 8, адже тоді будівля не повинна була домінувати над Лаврською дзвіницею на міському горизонті. Саме тому багато хто й сьогодні помічає, що готель виглядає дещо пропорційно незакінченим.
Адреса: вул. Івана Мазепи, 13
Архітектори: Авраам Мілецький, Едуард Більський
Будівництво: 1962-1965 рр.
Проєкт київського палацу дітей та юнацтва — спроба архітекторів Мілецького та Більського створити нетипову на той час спороду і розробити простір, максимально адаптований для потреб дитини. Так скляний фасад поєднує внутрішній простір із мальовничими видами на київських схилах. А художники-монументалісти Ада Рибачук та Володимир Мельниченко оздобили мозаїками інтер’єри Палацу, а також басейн, що міститься перед будівлею.
Будівля одночасно може вмістити близько 2500 дітей. Усередині архітектори облаштували понад 100 залів, кабінетів, лабораторій та майстерень, а також обсерваторію із 800-кратним телескопом, кінолекційний та концертний зали.
Адреса: вул. Байкова, 16
Архітектор: Авраам Мілецький
Автори концепції: художники Ада Рибачук та Володимир Мельниченко
Дата будівництва: 1968–1981 рр.
Відповідно до початкового проєкту Авраама Мілецького, крематорій планувався виключно як функціональна споруда, однак подружжя Рибачук і Мельниченко запропонували абсолютно нову концепцію архітектури крематорію як терапевтичного середовища, і стали авторами ідеї меморіально-обрядового комплексу. За допомогою архітектури та ландшафтного дизайну художники хотіли допомогти учасникам похоронної церемонії впоратися з психологічною травмою. Так було вирішено створити парк пам’яті, крематорій із залами прощання, а також земляні траси колумбарію.
За задумом центральним елементом комплексу повинна була стати стіна пам’яті — понад 200 квадратних метрів художніх рельєфів, над якими художники працювали близько 10 років. Але на початку 1982 року, коли робота була практично закінчена, партійне керівництво розпорядилося ліквідувати стіну. Зараз її рельєфи так і залишаються забетонованими.
Архітектор: Едуард Більський
Дата будівництва: 1972-1990 рр.
Житловий масив Виноградар повністю був розроблений архітектором Едуардом Більським і замислювався як один із показових досягнень радянського проєкту масової житлової забудови. Однак у реальності він став його абсолютною протилежністю.
Розпад Радянського Союзу застав Виноградар на фінальному етапі проєктування: залишалося лише забезпечити жителів гілкою метро, а також грандіозним культурним центром — ключовим елементом інфраструктури. Саме через нестачу цих двох елементів Виноградар так і не отримав належного статусу.
Досліджуючи архітектурний доробок працівників «Київпроекту» можна припустити, що колись саме вони поклали початок зародженню українського модернізму.
Проводячи паралелі у світовому контексті, можна звернутися до однієї з найвизначніших архітектурних шкіл Європи та світу. Bauhaus — вища школа будівництва та художнього конструювання, яка існувала у Німеччині з 1919 по 1933 роки. Ідеї та принципи Bauhaus поширились світом і стали поворотною точкою в архітектурі, мистецтві та дизайні. Цей надихаючий вплив ми відчуваємо й сьогодні.
Як і Bauhaus сто років тому, п’ятдесят років тому «Київпроект» був місцем появи новаторських архітектурних рішень, які формували та змінювали міський ландшафт. Однак сьогодні будівля НДІ втратила свою першочергову функцію. Тож із метою збереження архітектурної спадщини девелопери розробили оптимальну концепцію реновації, яка демонструє, що нові функції старих споруд можуть оживити не лише будівлю, але й прилеглий район.
У своїх ідеях автори концепції реновації дотримуються ключових принципів Bauhaus як найбільш ідейно близької київському модернізму архітектурної школи. Серед них: принцип функціоналізму, симбіоз архітектури та мистецтва, а також втілення соціальних функцій, що передбачає гармонію між корпоративними та суспільними просторами.
На основі будівлі «Київпроекту» буде створено KYЇVPROEKT City Space — нова екосистема та центр тяжіння для всіх, хто прагне змінювати довкілля та готовий змінюватися сам. Для талантів, новаторів, візіонерів, що сприятимуть позитивній трансформації Києва.