Анастасія Сімашова
«— Зупинімося перекусити у придорожньому ресторані?» – говорить жіночий голос з динаміків авторадіо.
«— Ні, у нас нема часу, ми вже й так запізнюємося,» – відповідає чоловічий голос.
«— А давай тоді переглянемо матеріали презентації?» – не вгамовується жіночий.
«— Яким чином? Я ж за кермом!» – обурено відповідає чоловічий голос.
«— Чому ж тоді ми обрали їхати до Неаполя автомобілем, а не ПОТЯГОМ «Треніталії»?» — завершується риторичним питанням радіореклама.
Швидше, ніж літаком (або принаймні дешевше)
Національна залізнична компанія «Треніталія» намагається складати конкуренцію не лише приватному транспорту, а навіть повітряному сполученню. Відстань від Мілана до Рима, — а це майже 600 км, — швидкісні поїзди долають всього за 3,5 години — і за ціною від €30 (що свого часу змусило національного авіаперевізника «Аліталію» знизити ціни на внутрішні авіаперельоти до €100 туди-назад).
Попри те, що Італія тримає першість в Європі за кількістю приватних автомобілів на одного мешканця, залізничне сполучення тут – на високому рівні
Утім, географічні особливості рельєфу Італії накладають на транспортне сполучення, — як і на багато інших речей в цій країні, — свій відбиток. Зокрема, між більшістю містечок у гористій місцевості уздовж Аппенінського хребта прокладена всього 1 колія. Тому потяги, що їдуть у протилежних напрямках, обов’язково мають розминатися на станції, де таких колій щонайменше дві. Якщо ж запізнюється один — запізнюється й інший, а там — ніби за ефектом доміно — зсувається і весь графік руху.
Зручність
Італійці часто нарікають, що поїзди «Треніталії» ходять нерегулярно. Особливо часто така ситуація трапляється взимку, коли у цій теплій країні «раптом» випадає сніг, до якого ніхто ніколи не буває готовий. Тоді рух потягів можуть взагалі скасувати на декілька днів. А з ними – і закрити школи, інститути та інші громадські установи. Такі собі снігові канікули. Але зима зі снігом в Італії стається раз на 3-4 роки, тому в переважній більшості потяги ходять за розкладом ±20 хв.
Зрозуміло, що в умовах гористої місцевості, де всього 1 колія, швидкісні поїзди далекого сполучення несумісні з реальністю. Тому не можна ось так просто сісти на один потяг
Без квиткових кас, зате з книгарнями і кав’ярнями — вокзали по-італійськи і поїхати ним навпростець з якогось невеличкого містечка, як-то Сан Северіно до, наприклад, Мілана чи Рима. Їхати доводиться з пересадками. Спочатку регіональний потяг має доставити пасажира до найближчого вузлового центру — кілометрів так за 50, як-то Фабріано чи Анкона. А вже звідти швидкісні потяги — «Фречча біанка» («Біла стріла») чи «Фречча росса» («Червона стріла») — доставлять мандрівника до бажаного міста.
Їхати з пересадками — це спосіб перевірити свою організованість (і фортуну): між поїздами може бути усього декілька хвилин, і тут важливо швидко зорієнтуватись, до якого потяга бігти. Чимало інформаційних підказок — і оголошення в регіональному потязі перед прибуттям, і велике інформаційне табло в холі вокзалу, екрани в підземних переходах і написи над платформами — наче б і сприяють успішному проходженню цього квесту, а все ж частенько поїзди плутають. Особливо — недосвічені у цих перегонах іноземці.
Тарифи
Потяги-експреси типу «Білої» чи «Червоної стріли» — це поїздка справді з комфортом. І, до речі, розраховані вони на будь-який гаманець. Система італійських цін настільки гнучка, пропонує стільки промоакцій, спеціальних пропозицій, знижок — за віком, за кількістю пасажирів у групі, днем тижня і часом доби, — що купівля квитка нагадує гру. У лотерею.
На один і той самий потяг і клас вагону можна купити квиток із 10-кратною різницею
Зокрема, серед спеціальних пропозицій — 2 квитки за ціною одного для поїздок у суботу, чи в окремі святкові періоди (наприклад, зараз діє пропозиція до Геллоуїна). Для сімейних поїздок (для груп від 2 до 5 осіб, де є діти віком до 15 років) діють знижки 20% на нічні поїзди «Інтерсіті». Окремі пропозиції передбачені для молоді (до 26 років) та людей поважного віку (за 60 років): оформивши спеціальну картку, можна подорожувати дешевше від 30% до 50% від стандартного тарифу. Для школярів у віці до 15 років у групах від 10 осіб передбачені знижки до 30% (а також для дорослих, які їх супроводжують).
Більше того: ціни коливаються від супер-економ-пропозицій до вагонів бізнес-класу. Чимало на ціну впливають день тижня та година доби. Час-пік зазвичай коштуватиме дорожче. Але завдяки широкій пропозиції обирати є з чого.
Вирушаючи, наприклад, з Анкони, — портового міста на узбережжі Адріатичного моря, — до північної столиці Італії Мілану, можна скористатись пропозиціями на потяг «Фречча біанка»: мандрівка упродовж 4 год 9 хв обійдеться у суму від €20. А можна – і на «Фречча росса», який домчить ще швидше (всього за 3 год 10 хв), але вже за ціною від €40. Відстань між цими містами — 443 км (десь як від Львова до Козятина).
Супереконом-пропозиції дають можливість придбати квитки ще дешевше — за €17,8; але їхню кількість обмежено, тому потурбуватись про них варто заздалегідь.
Планувати поїздки з метою економії є сенс, адже повна ціна першого класу у «Фречча біанка» за вказаним маршрутом – €78,5. У «Фречча росса» бізнес-клас коштує близько €113. Окрім швидкості 300 км/год, за такі кошти пасажирам пропонують розкладне сидіння з відстанню між рядами близько 1 м, сніданок і свіжу пресу вранці, послуги вагону-ресторану — в інші години доби. А також — максимум тиші та приватного простору: ніяких галасливих школярів! Не дивно, що італійські бізнесмени, чиновники і навіть політики цілком спокійно подорожують такими потягами.
Придбати квитки можна як самотужки — через сайт «Треніталії», мобільні додатки, автоматах-самообслуговування, — так і в спеціалізованих місцях продажу залізничних квитків (наприклад, у агенціях подорожей). Я зазвичай приблизно дивлюся маршрут через сайт, а потім в агенції подорожей разом з оператором складаємо повну картину – з усіма можливими пересадками, промо-акціями чи спеціальними пропозиціями. Все-таки оператори — люди досвідчені у логістиці і зазвичай досить люб’язно відгукуються на всі забаганки пасажирів.
Квитки, до речі, останнім часом роздруковують на звичайному папері з QR-кодом, а електронна версія зберігається в оператора. Якщо пасажир раптом загубить свої квитки — їх можна відновити саме через агенцію подорожей, де вони були придбані.
Штрафи
Я недарма стільки багато уваги приділяю придбанню квитків: із «зайцями» тут розмови короткі. За безквитковий проїзд кондуктор може висадити пасажира з поїзда — як би слізно той не благав чи висловлював свою незгоду. Такі правила залізничного перевезення. За їхнє порушення кондуктор може позбутися місця роботи. У деяких потягах, щоправда, є можливість придбати квиток у кондуктора — але на €10 дорожче. За незакомпостований квиток чи перевищення терміну дійсності квитка кондуктор зобов’язаний виписати пасажиру штраф — і на чималеньку суму.
Не раз мені доводилось бути свідком, коли кондуктор виписував штрафи на €50-60 при вартості квитка €20
Якщо пасажир вважає, що кондуктор помилився чи вчинив неправильно, виписавши штраф, то може подати на його дії до суду. Але спочатку слід однаково сплатити штраф. До речі, сплатити на місці вийде дешевше, аніж чекати, коли штраф прийде на домашню адресу. Так діє система правил, однакових для всіх, — і невідворотності покарання за їхнє недотримання.
Схоже, від таких правил гри виграють усі: «Треніталія», яка отримує доходи у €5 млрд щороку (з яких €117 млн – чистого доходу); а також італійські пасажири, до послуг яких — одна із найрозвиненіших залізниць у світі. Що, втім, не заважає їм і далі на неї нарікати.