Анастасія Сімашова
Рушаючи у подорож
— Бонджорно! Один квиток до Мачерати, туди й назад, – звертаюсь до продавчині за книжковим прилавком.
— На коли? – приязно усміхнувшись, запитує італійка.
— На найближчий, — відповідаю.
Поклацавши на касовому апараті, продавчиня вже за якусь мить простягає мені білосніжний згорток з двома QR-кодами. На кожному з квитків вказано ціну — €2,90 (87 грн). 35 км та 40 хв часу у дорозі. Автомобілем було би рівно стільки ж.
Як працює квиток регіональної італійської залізниці
За новими правилами, які набули чинності влітку 2016 року, квиток у регіональних поїздах став чинним лише у вказаний день. Раніше квитки не мали точної дати і станцій відправлення-прибуття, — вказувався тільки кілометраж. Пам’ятаю ті квитки – невеликого розміру, з цупкого паперу, різних кольорів: жовті, зелені, сині, чим були схожі на фантики.
Для проїзду було достатньо пробити такий квиток станційним компостером (італ. timbro). А якщо компостер зламаний? Чемні пасажири йшли пробивати дату у провідника-кондуктора. Але більшість зловживала цим, використовуючи квиток і для наступної поїздки. Ех, шкода, що у мене не збереглося жодного – тепер це була б історія. А оцей чек для колекціонування геть не годиться. Але для «Треніталії», — національної транспортної компанії, — такі зміни дозволили примножити прибутки.
— Дякую. А його треба компостувати? – уточнюю. На місцевому українсько-італійському суржику це називається «затімбрувати».
— Так, звичайно. Он знизу біла смужка є, тією стороною і вставите в компостер.
Вокзали, не схожі на українські
Виходжу з книгарні, яка знаходиться у тому ж приміщенні, що й вокзал. Власне, вокзалом цю невеличку двоповерхову будівлю і не назвеш: частину першого поверху займає книгарня, яка називається «Платформа номер нуль». А на другому поверсі – житлові квартири. Від станції тут – розклад руху поїздів в алюмінієвій рамі на стіні, автомат з придбання квитків і пластмасова лавка на три сидіння. Оце й усе.
Всередині вас можуть зустріти стіни з графіті
Зайшов в одні двері – купив квиток – вийшов через інші. Ані звичного аркоподібного отвору квиткової каси в стіні, ані звичної тітоньки-касирки в глибині того отвору, до якої треба говорити, втискуючись лобом у скло і чітко артикулюючи звуки. Замінивши касирку з крові й плоті на бездушний автомат з продажу квитків, керівництво залізничного транспорту Італії урізало чималу статтю видатків. Утім, перебуваючи у такому вокзалі, все ж не можеш позбавитись відчуття сирітства.
Вокзал
Стрілки на великому вокзальному годиннику лягають впритул до цифри 8.
«Регіональний поїзд 4567, що їде з Фабріано у напрямку до Анкони, прибуває на другу колію. Відійдіть від жовтої лінії» —за гамором і жвавими розмовами підлітків майже не чутно, як приємний чоловічий голос через гучномовець повідомляє про прибуття потяга. Звісно, десяткам старшокласників із Сан-Северіно та його околиць, звиклим до цих щоденних поїздок, така інформація не надто важлива. Щоранку вони вирушають на навчання до своїх художніх ліцеїв чи технічних коледжів до сусіднього містечка Толентіно чи трохи далі – до Мачерати. Регіональний поїзд – найзручніший засіб пересування для них.
Як виглядає звичайний італійський потяг
Вигинаючись дугою, блискучий сіро-синій потяг вигулькує з-за дерев. Школярі дружно починають переходити через першу колію — що, в принципі, заборонено відповідними написами. Але, за відсутності підземних переходів, не є суворим порушенням. Регіональний потяг під назвою Swing чимось схожий на іграшковий: ще відносно новенький, з акцентами на дверях яскраво-зеленого кольору, крихітний — всього на два вагони! — він магічним чином вміщує усіх своїх пасажирів.
Потяг
Усередині вагону чисто, світло, жодних сторонніх запахів. Влітку тут працює кондиціонер – і при спеці надворі понад 30°, у поїзді можна натягати шкарпетки. При низьких температурах – той же кондиціонер працює на обігрів. Але з розумом: до спідньої білизни роздягатись не доведеться. Невеликий екран на стінці біля дверей час від часу підморгує, змінюючи кадри: то він показує мапу із маршрутом руху потяга у реальному часі, потім — наступну запинку і запрограмований час прибуття. Кожна хвилина запізнення теж вказується. Якщо на наступній станції є можливість зробити пересадку, табло інформує про найближчі поїзди – з часом та платформою відправлення.
Не припиняючи ні на мить своїх емоційних розмов, підлітки розсідаються компаніями по вагону на зручних синіх кріслах. Потяг рушає майже нечутно – тільки вокзал за вікном, хитнувшись у протилежний бік, на це натякає.
Як працює регіональне сполучення по-італійськи
У транспортному парку «Треніталії» — загалом близько 3,5 тис поїздів. Середній вік потяга – близько 19 років. Утім, майже половина із транспортного складу має вік більше 20 років. Але навіть і ці «старенькі» потяги – не такі вже й зношені. Такі ж зручні м’які сидіння, охайні туалети. Як на мій погляд пасажира, від нових їх відрізняє хіба що відсутність електронного табло і не завжди справні кондиціонери.
Регіональні поїзди, або ще їх називають «пендоларі», тобто маятникові – лише один із типів потягів, які курсують Італією. Щоденно ними користується близько 3 млн пасажирів.
Вокзал без квиткової каси. І жодного касира. Вокзал без директора. Вокзал без прибиральниці! Хіба бувають такі вокзали? В Італії — повсюди.
Із 2,286 тис залізничних станцій майже 2,170 тис розташовані у невеличких містах і належать до категорії середніх та малих станцій. Одним із кроків зниження витрат на їхнє утримання є відмова від персоналу. Каси з продажу квитків поступово витісняють квиткові автомати. Звісно, з ними теж є деякі незручності – часом у них бракує здачі монетами, або ж вони стоять у несправному стані. Проте якщо незакомпостований квиток можна виправдати перед кондуктором зламаним компостером на станції, то вибачень за безквитковий проїзд не існує.
Точок з продажу квитків на регіональні поїзди – більш ніж достатньо. Їх можна придбати, окрім автоматів та інтернет-сайту і мобільного додатку, ще у таких несподіваних місцях, як книжкові магазини, кіоски з продажу газет («едікола»), агенції подорожей, а також бари-кав’ярні та пункти з продажу цигарок (славнозвісні «табаккерії»). У цих закладах, якщо вони обладнані спеціальним касовим апаратом, люб’язно продадуть квиток на регіональний поїзд. Хоч на зараз, хоч на наступний тиждень. Щоправда, лише у робочий час. Вночі та в години сіести працюють лише автомати на станції. Тому, плануючи поїздку першим ранковим потягом, про квиток краще подбати звечора. А якщо доводиться їздити часто – краще оформити проїзний. І тоді ніщо не затьмарить задоволення від поїздки у потязі, через вікна якого можна милуватись краєвидами гір чи моря.