Телеграф Авеню
Гонконзький режисер Вонг Карвай, що підкорив кіноглядачів своїми фільмами у 90-х та 00-х, схоже, повертається до активної роботи. Він не створював кіно понад 10 останніх років, але у 2024 випустив серіал Blossoms («Цвітіння»), який став надуспішним в Китаї, але поки не добрався до світових глядачів. Разом з тим, до виходу готується перевидання його фільму «Любовний настрій», що вийде вже 14 лютого.
Разом з тим з’явилися чутки, що Карвай повертається за камеру для ще одного серіалу. Це неабияк налякало оглядачів та шанувальників творчості режисера — невже культовий митець не планує більше створювати нові ігрові фільми?
На тлі цього ми вирішили пригадати, через що глядачі та творці кіно по всьому світу так закохалися у творчість Вонга Карвая та які теми підіймає режисер у своїх роботах.
Якби спогади можна було б консервувати, чи мали б вони термін придатності
Перед поїздкою по метафорах, описах та спробах описати те, що має замало раціонального, треба згадати і деякі факти, зокрема, як починав свій шлях Карвай.
Однією з найважливіших точок для творчості режисера є його дитинство. Він народився в багатодітній родині в Шанхаї, але через Культурну революцію в Китаї його батьки забрали його до Гонконгу у віці п’яти років. Щоправда, забрали лише одного Вонга — інші брати та сестри залишилися в Китаї, і він не бачив їх протягом десяти років.
Саме ці фактори неодноразово вплинуть на сюжети Карвая — в першу чергу, сам Гонконг, а також відчуття розділеності людей та самотності. Вонг розповідав, що не в останню чергу відчував самотність через те, що не володів місцевими мовами, які довелося насильно вивчати (кантонську та англійську).
Єдиною розрадою стали кінотеатри, в які Вонга водила мати, і покази фільмів сформували майбутнє режисера — він не лише зазначав, що кіно було його єдиним захопленням у дитинстві, а ще й акцентував, що він режисер без профільної освіти, і перші знання про кінематограф він отримав від самостійного аналізу фільмів.
Я не з кіношколи. Я вивчав кіно в кінотеатрі, дивлячись фільми, тому завжди зацікавлений. Я кажу: «А що, якщо я зроблю фільм у такому жанрі? Що, якщо я зроблю цей фільм ось так?»
Подорослішав, Карвай спочатку спробував здобути освіту графічного дизайнера, але згодом змінив спеціалізацію на виробництво медіа, що дозволило йому після закінчення навчання влаштуватися працювати сценаристом.
Але кіновиробництво не одразу підкорилося таланту Карвая — майже десять років у 1980-х Вонг створював сценарії, які хоч і реалізовували інші кінематографісти, але не приносили успіху Карваю саме як митцю. Критики того часу (і сучасні у ретроспективі) зазначали, що ці сюжети були здебільшого «одноразові». Крига скресла у 1987 році, коли Карвая написав сценарій фільму «Остаточна перемога», за що отримав кілька місцевих престижних нагород. В ці часи гонконзьке кіно переживало бум і шукало талантів, через що того ж року Вонгу запропонували зняти власний фільм. І почалося…
Кар-коломний успіх
Насправді не почалося. Хоч дебютний фільм «Доки не висохнуть сльози» (As Tears Go By) і став успішним в місцевому прокаті та привернув увагу до Карвая, як до режисера, до статусу культового треба було ще працювати. Щоправда, в As Tears Go By можна прослідкувати зародження того, що згодом зробить Карвая відомим — фірмова стилістика, гра з кольором стрічок та деякі операторські рішення.
Найголовнішою перевагою As Tears Go By було те, що режисер зміг виділитися серед інших постановників гонконзьких бойовиків тих часів. Разом з тим касовий успіх стрічки дозволив Карваю перейти до проєктів, які його цікавили більше, ніж кримінальні драми.
Так, у 1990 році у прокат вийшов фільм «Дикі дні» (Days of Being Wild). Вже з другого фільму індустрія зрозуміла, який саме режисер Вонг Карвай — маючи зірковий акторський склад, він не зняв масштабний «комфортний» фільм, а зробив артхаусну камерну драму, віддаючи перевагу нестандартному наративу, атмосфері та поетичності більше, ніж від нього очікували. Саме з фільму «Дикі дні» сформувалася типова ситуація для режисера: далі його найкультовіші стрічки будуть збирати у прокаті невеликі суми, проте отримувати критичний успіх і згодом потрапляти у всілякі рейтинги найкращих фільмів всіх часів.
Фінансова невдача не дозволила Карваю зняти продовження, тож довелося знову повертатися до популярних тематик. Режисеру запропонували зняти фільм у жанрі «уся» — про бойові мистецтва з вкрапленням фентезі, засновані на китайській міфології. Так у роботу Карвай взяв стрічку «Прах часів» (Ashes of Time). Забігаючи наперед, цей фільм продовжив традиційну для митця ситуацію: став касовим провалом, проте отримав ну дуже теплі відгуки всіх — особливо за переосмисленням всього жанру «уся».
Здавалося, Карвай так і міг залишитися одним з представників далекого гонконзького кіно, але все змінило одне ризиковане рішення режисера. Під час зйомок Ashes of Time Вонг отримав паузу у два місяці — фільм відправили на доопрацювання через проблеми зі звуком. Цю паузу для себе Карвай вирішив не згаяти — і зняти «щось», що, за його словами, поверне йому бажання і далі знімати фільми. Так за декілька тижнів, з ледь готовим сценарієм (Карвай вигадував другу половину фільму вже під час зйомок), режисер зняв стрічку «Чунцінський експрес». І саме ця стрічка моментально привернула увагу всього світу до режисера, коли вийшла у 1994 році, за два місяці до прем’єри «Праху часів».
Забавним фактом є те, що міжнародній популярні Вонг Карвай чимало забов’язаний Квентіну Тарантіно. Американський режисер настільки полюбив перші фільми Карвая, що виступив їх дистриб’ютором в США через свою фірму Rolling Thunder під керівництвом Miramax. В мережі досі можна знайти блог Тарантіно, в якому він розповідає про вплив «Чунцінського експресу» на свій власний стиль.
Наступні проєкти один за одним зміцнювали міжнародний авторитет та визнання Карвая — з середини 90-х до середини 00-х він випустив свої найкращі стрічки, серед яких «Занепалі ангели» (1996), «Щасливі разом» (1997), «Любовний настрій» (2000) та «2046» (2004). Ми детальніше поговоримо про ці фільми далі, але в контексті біографії Карвая спостерігалася спільна тенденція — фільми не збирали сотні мільйонів доларів в прокаті, але змінювали світове кіно і фіксували статус режисера, як майстра.
Експерименти та бажання змінити навколишню середу привели Карвая до США, де у 2007 році він зняв стрічку «Мої чорничні ночі» (My Blueberry Nights) із зірками Голлівуду Джудом Лоу, Наталі Портман та Рейчел Вайс. Існує думка, що цей фільм мав бути квитком Карвая до Голлівуду, але сталося не як гадалося — чи то режисер сам не шукав собі місця у кіноіндустрії США, чи обмеженого кошторису у $10 млн не вистачило, але фільм, хоч і мав відносний комерційний успіх, не закріпив Вонга Карвая в Америці. Ще й отримав доволі посередні відгуки від критиків, що було рідкістю для фільмів режисера.
Зазвичай, на цьому місті в інших біографіях режисерів починається «камбек» — але Вонг Карвай на те і унікальний, щоб не повторюватися. Гонконзький режисер повернувся додому, де зрештою зняв останній фільм на сьогодні — «Великі майстри» 2013 року, стрічку про майстра бойових мистецтв Іп Мана, дуже важливого для історії Гонконгу. І хоч зараз ця стрічка є найуспішнішою з погляду каси у кар’єрі режисера, сам він не працює над фільмами вже понад 12 років.
Вже у наші часи, у 2024 році, Карвай неочікувано випустив серіал «Цвітіння» для одного з телеканалів Китаю. Серіал, як кажуть азійські медіа, став максимально успішним на батьківщині режисера, але наразі подивитися у світі його не можна — ще жодна компанія не отримала прав на міжнародний показ.
Цікаво і те, що чутки про його повернення у велике кіно тривали усі 12 років, але налякало шанувальників режисера інше — він, схоже, поки що не збирається повертатися, і працює над наступним серіалом для телебачення КНР. Так за що кіноглядачі так полюбили Карвая, що їх лякає його неповернення в ігрове кіно?
Емоція
В першу чергу Карвая люблять за… гарне кіно. Якщо ви не дивилися жодного фільму режисера, нехай вас не лякають епітети критиків — Вонг Карвай все ще знімає про людей і для людей, хоч і використовує для цього нестандартні методи.
За артхаусними інструментами приховані прості, життєві драми та комедії — дві людини, які через душевні переймання намагаються відкрити свої почуття («Любовний настрій»); кохання, яке може пережити час і простір («Чунцінський експрес»); стосунки, які може руйнувати політичний контекст рідного міста та ностальгія («Щасливі разом») чи стосунки, які ще треба віднайти («Мої чорничні ночі»).
Вонг Карвай робить усе, щоб зафіксувати камеру на емоції і цю поезію емоції, власне, насадити на глядача. Поезія не просто так згадана тут — як і наратив у фільмах Карвая, як і гарний вірш, обидва твори працюють на одній полярності: це завжди спроба передати усіма реальними методами ірраціонально-інтимне.
Поезія загалом завжди була товаришем та засобом для азійського кіно, але Вонг Карвай ще більше не відриває цей вид мистецтва від свого кіно — так, «Любовний настрій» є фактичною спробою зобразити вірш. Повторення схожих сцен і уривчастий наратив, зміни часу в якому можна прослідкувати лише за різними ціпао головної героїні, вставки з віршем, які описують настрій наступного «розділу» — поема, а не сценарій.
Разом з тим, Карвай не цурається підіймати важкі побутові теми та тоді ще маргіналізовані версти населення. У «Щасливі разом» Вонг досліджує драму двох геїв, які мають бігти з Китаю через політику партії щодо їхнього кохання; у «Занепалих ангелах» режисер пробує шукати діаманти кохання серед робочих стосунків двох вбивць, а у «Любовному настрої» взагалі розгорнути історію про кохання серед часів великої політичної кризи.
І герої Карвая ніколи не втрачають ідентичності — навіть коли навколо них світ перебудовується світ чи з ніг на голову змінюється побутова середа.
Більшість моїх фільмів присвячені людям, які застрягли в певних розпорядках і звичках, які не роблять їх щасливими. Вони хочуть змін, але їм потрібно щось, що їх підштовхне. Я думаю, що здебільшого любов змушує їх порушувати рутину і йти далі.
У своїх найкультовіших фільмах Карвай завжди йшов на ризик — зйомки багатьох з них або не мали сценарію, або мали його в обмеженій формі. Режисер завжди покладався на імпровізацію та відчуття акторів, і актори не підводили.
Зазвичай режисери просто пишуть сценарій і шукають людей на ролі певних персонажів історії. Але в моєму способі роботи актори вже є в моїй голові, тож я намагаюся запозичити щось унікальне, що притаманне саме їм. Персонажі мають дуже природний зв'язок із самими акторами.
Не меншим героєм фільмів Карвая є Гонконг, якому не напишеш сценарій. Якщо пов’язати усі фільми режисера одним сюжетом (а деякі з них очевидно або не дуже все ж пов’язані), то в них навіть знайдеться єдиний головний герой — місто.
Сам Карвай каже, що завжди намагається передати на екрані власний Гонконг. Місто, яке він зненавидів в дитинстві, і, здається, полюбив у дорослому віці, виступає максимально живим — в деяких фільмах його герої не проходять стільки випробувань, скільки ця територіальна одиниця.
Як декорація Карваївський Гонконг не менш цікавий — це артхаусне, нуарне, неонове середовище, тісне, як комуналка, історичне («Любовний настрій») або футуристичне («2046»), але завжди неймовірно гарне. Найголовніше, завжди живе місто — яке, як людина, має свої як добрі, так і темні сторони та наміри.
Через статус його міста у фільми Карвая пролазить і політична сатира, але перед тим нагадаю читачам, що відбувалося в ті роки і зараз навколо Гонконгу.
Гонконг довгий час був колонією Великої Британії, і, відповідно, місцеві мешканці мали до 90-х років усі ті самі привілеї, що і британські громадяни. Тож вони мали і більшу свободу, ніж сусіди з Китаю, через що свого часу місто навіть було хабом для людей, яких переслідувала партія, і, зокрема, митців. Коли наближалася передача Гонконгу Британією Китаю в 1997 році, було досягнуто угоди щодо принципу «одна країна – дві системи», яка дозволяла місту і провінції зберегти певні свободи та автономію ще на 50 років — фактично, Гонконг стане остаточною частиною КНР після 2046 року.
Усі ці зміни Карвай переживав «за камерою». Попри те, що його фільми ніколи не фокусуються на політиці, рефлексує Карвай про статус свого міста дуже активно. Майже всі сусіди з прибуткового будинку в Гонконгу роз’їдаються через політичні зворушення («Любовний настрій»); дівчина, що працює за стійкою місцевого кафе марить Американською мрією («Чунцінський експрес»); що вже й казати про хлопців з «Щасливих разом», для яких зміни політики є мотиватором переїхати за кордон.
У певному сенсі це різниця між гонконгзьким і китайським кіно – китайське кіно створювалося для їхніх власних спільнот. Це було для пропаганди. Але Гонконг знімав фільми, щоб розважати, і вони знають, як спілкуватися з міжнародною аудиторією.
Absolute cinema
Варто відзначити інструменти, якими користується Карвай для передачі своїх сюжетів. В інших оглядах творчості я зазвичай розділяв ці інструменти (візуальну частину, аудіо тощо) на різні елементи, але у Карвая є повна синергія між тими засобами, що він обирає.
І невеличкий ліричний відступ. Далі ми будемо говорити лише про Карвая, але маємо на увазі його співпрацю з оператором Крістофером Дойлом, разом з яким він зняв свої найкращі фільми — багато культових кадрів народилися саме у співпраці режисера та оператора.
Камера Карвая — окремий вид мистецтва, який легко пояснити на ключових прийомах режисера. У ранніх фільмах його камера ручна, часто з надшироким об’єктивом, що передає відчуття неспокійності і непостійності дійства та думок героїв. Це легко можна помітити по загальному візуальному стилю у «Занепалих ангелах» — глядач наче занурюється у почуття героїв, але все ще відчуває їхню загальну емоційну дистанцію один від одного і від світу поза кадром.
У пізніших фільмах камера Карвая/Дойла статична — і фільми мають більш урівноважений набір емоцій. Статична камера у цих фільмах часто передає глибину почуттів, в уривчастому сюжеті камера знаходить час глибоко подивитися в коріння емоції. Це, для прикладу, «Любовний настрій» — фільм взагалі був би ближчим до театру, якщо не ще один прийом Карвая — заповнення позакадрового простору.
І знову прикладом буде «Любовний настрій» — фактично, виходить кадр у кадрі. Герої перебувають у тісних квартирах в тісному місці в тісному місті — і глядач не тісниться з ними, він підглядає за ними через фіранки, дивиться за історією за кутом будинку чи взагалі із шафи через відображення у дзеркалі. Це не лише естетично красиво, додайте сюди поетичну образність всіх фільмів — і все навколо буде розмовляти з глядачем.
Кольори, звук та костюми роблять не меншу роботу. Кольори не лише дуже виразні та насичені, а ще і в абсолют виводяться режисером як засіб для передачі сюжету. Часто колірна гамма у фільми дозволяє відстежувати зміни часу чи зміни настрою — хоча герої ніколи словами на цьому не акцентують. Насиченість тону може відповідати динаміці — червоний у «Любовному настрої» стає все більш насиченим протягом розвитку подій, а темні кольори поступово заповнюють простір у «Занепалих янголах».
Музика натомість не працює як саундтрек, і не залишається у фільмі для супроводу наративу — вона акцентує на собі увагу. Важкий та темний тріпхоп підкреслює сцену мастурбації, пісня California Dreamin’ може грати п’ять разів за фільм, щоб акцентувати на бажанні побачити США — музика не цурається перетягувати на себе простирадло, коли це потрібно. І все це грає під час найсмачнішого, звуків самого Гонконгу. Саме звукові ефекти міста підкреслюють його атмосферу і доводить, що місто у його фільмах ще й яке живе і дихає.
Іноді, коли ти знаходишся на вулиці, певна музика надихає тебе, і тоді у тебе з'являється бачення. Але, врешті-решт, це синтез бачень, тому як режисер, ти маєш думати про сцену, про те, як донести репліку, або як зробити це візуально.
Разом з тим, Карвай є прихильником музики — назви In the Mood for Love та Happy Together, власне, це ж однойменні пісні, які можна почути у цих самих фільмах.
Разом усі ці інструменти, як удари в боксі, а глядач виступає в ролі слабшого за Карвая боксера. Град ударів сиплеться, але в цьому випадку це приємно — кожен з фільмів режисера, через неймовірну щільність ідей та використання мінімальних можливостей на максимум, залишає того, хто слідкував за історією уважно, щасливим і задоволеним. Наче його кумир та колега Мартін Скорсезе з усім відомого мему — absolute cinema.
А що буде далі не знає ніхто. Можливо, байопік про Іп Мана залишиться останнім фільмом Карвая на великому екрані, можливо, режисер ще здивує кіноглядачів по всьому світу новою стрічкою. Навіть своє теперішнє серед часів політичної невизначеності режисер описав ще у далекому минулому, забажавши залишитися в стороні.
Є певні жанри, які неможливі в Китаї. Історії про привидів, щось занадто графічне, занадто жорстоке, і, звичайно, якщо це занадто політично. В іншому все буде добре.
Вонг Карвай