Телеграф Авеню
Насправді не було інфоприводу, щоб повернутися до «Ковбоя Бібопа» — востаннє творці оновлювали свій вічний твір понад 20 років тому, а провальна спроба Netflix адаптації аніме у 2021 вже не лише забута, а вже, напевно, згнила на задвірках історії.
Але ж до хороших історій можна повертатися і без причини, чи не так?
Деякі твори цікаво роздивлятися та порівнювати саме через різну призму досвідів. Ми дивимося «Назад у майбутнє» у 2024 році з великою часткою іронії, особливо стосовно тих прогнозів, що давав нам Роберт Земекіс — літаючи авто, ховерборди та взуття, що вміє зашнуровуватися самостійно. Чи варто казати, що досвід людей, які дивилися «Назад у майбутнє» 45 років тому, був зовсім інший?
Перед написанням цього тексту я також думав, що есей про «Ковбоя Бібопа» у 2024 році буде спробою пограти в гру, в якій ми, вже давно перенасичені контентом глядачі, будемо шукати втішливі тропи, метафори та думки авторів 90-х. В аніме режисера Ватанабе Сін’ічіро, історію до якого написала Кейко Нобумото, також обіцяли людству у 2021 році влаштувати Дикий Захід в космосі. Тому і задача спочатку уявлялася мені саме такою.
В реальності ностальгічно посміятися над культовим твором не вийшло. «Ковбой Бібоп» лише переховується за масками аніме, нуару, космооперного вестерну та пригод, написаних по усім драматургічним канонам: за цими формами залишається думка, яка і робить цей твір спробою японських творців «плюнути у нескінченність».
«Ковбой Бібоп» — це історія про те, що ми всі помираємо.
Цикл стартів і зупинок
Ось які слова Кейко Нобумото промовила через одного зі своїх героїв, командира космічного корабля «Бібоп» Джета Блека: усе має початок і кінець, а життя — це лише цикл стартів і зупинок. Так само й історія створення «Ковбоя Бібопа» має свій початок, який варто коротко пригадати.
Все почалося у 1995-96 році, коли компанія Bandai (ще до злиття з Namco) захотіла активніше продавати моделі космічних кораблів. Для цього дочірній студії Sunrise (зараз це Bandai Namco Filmworks) наказали вигадати «щось таке» — і на поміч прикликати продюсера Масахіко Мінамі, який тоді створював популярні аніме про роботів (тоді він ще не став однією з культових постатей індустрії).
Мінамі ж цього разу хотів уникнути використання роботів і під впливом японських детективів 70-х створити кримінальну історію. Для цього він і зібрав тих людей, яким ми дякуємо за «Ковбоя Бібопа» — режисера Ватанабе Сін’ічіро, а той вже запросив сценаристку Кейко Нобумото, з якою працював раніше.
Вже разом вони залучили до проєкту й інших творців, хоча і залишалися основними керівниками проєкту. Важливо акцентувати, що «Ковбоя Бібопа», фактично, створила група людей, а не хтось один — і за кожен аспект, який зробив цей серіал легендарним, відповідала окрема людина (і сварок між ними було не оминути).
Коли уся банда творців представила концепцію майбутнього аніме Bandai, в компанії перехрестилися і швиденько кинули фінансування проєкту, залишивши «Ковбоя Бібопа» у виробничому пеклі. Врятувала аніме Bandai Visual: важко пояснити корпоративну ієрархію всередині Bandai, але Bandai Visual була майже незалежною і могла самостійно фінансувати проєкти, що, власне, і зробила з «Ковбоєм Бібопом».
Аніме побачило світ у 1998 році — і ви здогадуєтеся, що було далі: воно швидко захопило світ та стало ледь не найкращим за версією як глядачів, так і критиків. Так що саме зробило його особливим?
Візуальна поезія покохала наратив
«Це наш кінець, тікати нікуди», — промовляє вагітна жінка перед тим, як тисячі куль виштовхують її тіло за борт космічного корабля. У невагомості її живіт зникає — глядач бачить, що замість дитини під платтям у дівчини були сотні ампул з наркотиками, що назавжди застигають у темряві всесвіту разом з її мертвим тілом. «Ковбой Бібоп», без сумнівів, це візуальна поезія.
Насправді розділити наратив та візуал в аніме складно: будь-який добре зроблений японський мультсеріал використовує зображення як рушій сюжету, а Сін’ічіро та Нобумото розуміли це чудово.
Історія на поверхні дуже проста: у 2021 році людство перетворило планету Земля на звалище через експерименти з польотами у космос, через що протягом наступних 50 років це саме людство переселилося в різні частини Сонячної системи. Разом з тим, щоб урегулювати насилля в різних частинах нового світу, уряд офіційно дозволить діяльність мисливців за головами. У 2071 році головний герой твору, таємничий найманець Спайк Шпігель, разом з немолодим напарником Джетом Блеком літають галактикою в пошуках різних злодіїв. Власне, «Бібоп» — це космічний корабель нашого дуету. У своїх пригодах вони зустрічають різних особистостей, як от шахрайку Фей Валентайн чи розумного коргі Ейна, які стають частиною команди.
Кожна серія побудована як повноцінна історія, проте через них проходить і головний сюжет. І варто зазначити, що жодна з пригод не відчувається філером — через свою компактність у 26 епізодів, темп кожної серії та загального сюжету розвивається дуже стрімко.
Наративна частина, беззаперечно, перша перевага «Ковбоя Бібопа». Ватанабе Сін’ічіро та Кейко Нобумото вдалося поєднати багато жанрів: бойовик та трагікомедію, космічну оперу та вестерн, нуарний детектив та наукову фантастику. Все це не просто набір жанрів, які змінюються від серії до серії — як і джаз, в якому інструменти інколи трактують окремо один від одного, але в купі створюють цілісну композицію, так і жанрові відмінності в «Ковбоє Бібопі» не перетягують на себе ковдру.
Допомагає цьому і візуальна частина, про що ми вже трохи згадували вище. В «Ковбої Бібопі» майже немає буфонади, хоча візуального гумору дуже багато — це ж, врешті решт, аніме. Разом з тим глядачі мають пропрацьовані фони, плавну анімацію та детальний дизайн персонажів — у 2024 році, коли вже декаду інтернет-користувачі поширюють ностальгічне аніме, «Ковбой Бібоп» виглядає як найкращий проєкт для красивих скриншотів та едітів.
Звісно, для сучасного глядача аніме, який розпочав своє знайомство з жанром з «Атаки Титанів» чи «Клинка, який знищує демонів», твір Ватанабе Сін’ічіро буде виглядати візуально наївно, але поважний вік графіки легко окупить візуальна поезія та сцени, що виглядають як окремі картини.
Навіть опенінґ та заставка до серіалу одразу дають зрозуміти, що чекає глядача. Посеред затемненого екрана диктор квапливо озвучує «okay, three, two, one, let’s jam» — починається магія джазу та візуального посилання: на екрані мерехтять лінії, між якими з’являються головні герої аніме. Це не просто візуальне посилання на заставку улюбленого аніме Ватанабе Сін’ічіро «Люпен III» чи старого нуарного серіалу It Takes a Thief: це сумбур, але приємний, який народжує в глядачі динаміку та драйв. Не дарма заставка стала об’єктом для цитувань в попкультурі.
Музика відіграє в аніме одну з найголовніших ролей. Власне, правильна назва аніме має бути «ковбойський бібоп», оскільки бібоп не лише назва космічного корабля у творі, а й реальний піджанр джазу. І джаз, і блюз, написані Йоко Канно та гуртом The Seatbelts, не просто інструментальні композиції — музика супроводжує наратив в серії від початку до кінця, дарує динаміку сцені і задає настрій глядачу.
Це не куплені в Америці інструментальні партії джазових музикантів — саундтрек до «Ковбоя Бібопа» це окремий твір, який розповідає ту саму історію, що і візуальна частина, лише на звуково-емоційному рівні.
Ще одним підтвердженням того, що музика є частиною оповіді, є відхід творців від використання слова «епізод» — натомість кожна серія це «сесія», як у музикантів.
Ці три складники, наратив, візуал та музика, і роблять аніме популярним, але не є найголовнішою причиною, чому «Ковбой Бібоп» залишається цілісним твором, ба більше — є признаною класикою. Підґрунтям для твору все ж є сенси та філософія, які транслює на глядачів Кейко Нобумото та її сценаристи.
Ковбої, космічні кораблі та смерть
Ідею «Ковбоя Бібопа» насправді можна пояснити одним реченням: існує нерозривний зв’язок між особистою відповідальністю, правильним прийняттям рішень і пошуком сенсу власного життя.
Попереджаємо, далі можуть бути мінорні і не дуже спойлери.
Кожен з головних героїв і відповідає заявленій ідеї Нобумото. Кожен із персонажів має важке минуле, від якого або переховується, або намагається забути. Початок історії та те, як глядач зустрічає героїв, свідчить про те, що в перегонах зі своїми демонами вони стали дуже самотніми.
Тут і ховається думка, чому аніме назвали на честь космічного корабля, а не когось із героїв. Саме корабель «Бібоп» стає тією мотузкою, що поступово прив’язує героїв один до одного. Корабель може стати рушієм пригоди, лише зламавшись, і хоч герої не акцентують на цьому, «Бібоп» відчувається рівноправним членом команди космічних авантюристів.
«Бібоп», хоч і не для всіх, але руйнує початкову самотність героїв. Натомість важке минуле не відступає і надає унікальні риси характеру кожному з членів екіпажу «Бібопа». Спайк, який дивиться в минуле «одним оком», врешті решт розуміє, що відмовитися від минулого не може — тому перестає від нього бігти, повертається обличчям до власних демонів та кидає виклик їм, що завершити стару справу. Спайк приймає, що йому потрібно плисти за течію, навіть якщо це призведе до сутички з минулим — і каже, напевно, наймудрішу фразу з аніме: «що має трапитися — трапиться».
Структура серій також натякає глядачу, що персонажі перебувають у ритмічному колі, яке вже стало їхньою зоною комфорту, циклом, завдяки якому вони можуть не обертатися обличчям до минулого. В якийсь момент сюжету Спайк зазначить, що найголовніше для нього це ритм, постійне повторення, що в бійці, що в сексі, що під час обіду — і лише наприкінці сюжету він зрозуміє, що та нащо потрібно розірвати постійне коло й зустрітися з тим, від чого тікаєш. Тоді ж Спайк робить головне відкриття про себе, мисливця за головами, що ризикує життям кожен день: він ніколи не йшов помирати, він завжди йшов перевірити, чи він взагалі живий.
Фей Валентайн намагається відшукати власну ідентичність — хоча на початку ми сприймаємо її як цілісну персонажку, подальші події дають зрозуміти, що вона намагається віднайти у собі почуття приналежності. Фей спочатку каже: «Замість того, щоб відчувати себе самотнім у групі, краще побути самотнім у своїй самотності», але наприкінці ми бачимо, як розвивається прив’язаність Фей до членів екіпажу «Бібопа», хоч і через трагічні події.
І фінал обох персонажів, Спайка та Фей, є віддзеркаленим: якщо Фей змогла змиритися зі своїм минулим і прийняти свій новий дім, то Спайка чекають зовсім інші висновки.
Від Джета Блека сценаристи приносять до твору трохи зрілої мудрості. Бувши суворим копом у відставці, який пішов проти системи, він займається готуванням їжі — і це, безперечно, його прояв любові до екіпажу «Бібопа», — і також проявляє свою турботу, ремонтуючи кожний злам корабля. Це спокута людини, яка втратила кохання своєю авторитарністю.
Він наново вчиться довіряти людям, що його оточують, тому розповідає про своє минуле Спайку. Разом з тим, його досвід та мудрість дозволяють зрозуміти, куди доля заведе Спайка та Фей: і Джет не втручається в перебіг моральної відповідальності інших, попри всю трагічність, оскільки розуміє — «є кінці, яких ми не хочемо, але вони неминучі, і ми повинні з ними зіткнутися». На його думку, це те, що означає бути людиною.
Аніме дуже щиро розмовляє з глядачем про смерть: не намагається налякати його, а лише пропонує свій погляд на ще одну деталь вічного циклу. Через твір несеться думка: не бійся смерті, смерть завжди поруч з нами. Спайк бачить у ризику померти доказом того, що він ще взагалі залишається людиною; натомість Джет вважає, що саме перед смертю людина щиро може передивитися своє минуле та зрозуміти, чи взагалі вона жила.
«Ковбой Бібоп» каже глядачу: «справжній урок — не залишайте речі в холодильнику надовго», бо вони псуються. Зациклюючись на минулому, ми гниємо морально, допоки смерть не прийде й не винесе вердикт. У фіналі і Спайк, і Фей вирішують покинути звичний ритм, переналаштувати власний танок життя: попри те, що бороти екзистенційні страхи інколи неймовірно важко, бороти їх і означає бути живим.
See you, space cowboy!
Розмовляти про сенси «Ковбоя Бібопа» дійсно можна нескінченно, особливо, якщо додати в оповідь історію всесвіту аніме та кожний окремий другорядний сюжет, яких дуже багацько протягом всього серіалу. Але не думайте, що я вважаю їх зайвими — це точно прикраса тим ідеям та персонажам, які вигадали Ватанабе Сін’ічіро та Кейко Нобумото.
Наскільки багатошаровим є «Ковбой Бібоп», настільки цікаво передивлятися його з паузою в декілька років: в міру дорослішання, починаєш бачити все більше нових ідей, що заховалися у 26 серіях та одному повнометражному фільмі.
Помітно, як персонажі, що для юного глядача здаються розкритими, містять більшу глибину, якщо цей глядач — дорослий. Ватанабе Сін’ічіро казав Bandai, що не хоче створювати продукт, який продасть дітям іграшки космічних кораблів — він хотів створити універсальний твір, свій повноцінний дебют, яким впише своє бачення світу в історію попкультури. Через 25 років сміливо підтверджуємо — вийшло.
Іншого разу ми спробуємо розібрати наступну його роботу, «Самурай Чамплу», та поміркувати, як вперше (і востаннє) вдалося поєднати аніме про самураїв та реп, щоб не викликати сором у глядачів.
До зустрічі, космічний ковбою!