Телеграф Авеню
Довгий час існував міф, що кінематограф Південної Кореї — це суцільні низькоякісні дорами про неважливі для європейського глядача проблеми. В Україні міф про те, що південнокорейське (та й азійське) кіно не варто уваги, закріпився ще сильніше.
Насправді ситуація абсолютно протилежна: кіносправа в Кореї розвивається настільки швидко та якісно, що в останні роки ви не знайдете світового фестивалю без принаймні одного фільму з цієї країни. Саме тому ми хочемо порекомендувати вам декілька фільмів, які можуть зруйнувати міф: як декілька загальновизнаних стрічок, так й декілька артхаусних драм.
«Спалення» (2018)
Психологічний трилер «Спалення», заснований на оповіді письменника Харукі Муракамі та знятий режисером Лі Чхан Доном, можна схарактеризувати одним словом: напруга.
Важко переказати сюжет без мінорних спойлерів, але виглядає він приблизно так: кур’єр Лі Чон Су зустрічає колишню сусідку Хе Мі, яка просить доглянути за її котом, поки та буде в Африці. Через деякий час вона повертається в Корею разом із загадковим приятелем Беном, в якого є хобі: раз на декілька місяців спалювати закинуті ферми в сільській місцевості. Після знайомства з Беном, колишні сусідка та загадковий приятель зникають — а Лі Чон Су починає втягувати в себе вир загадкових подій.
У Лі Чхан Дона вийшла спокійна за темпом та бурхлива за напругою драма, яка поступово приводить глядача до розгадки травматичної та заплутаної історії. У фільмі є усі елементи, необхідні чудовому трилеру: роздуми про кохання та ревнощі, пошук власного «я» і багатошаровість життя та навіть розгадка одночасно декількох таємниць замість однієї.
Якщо вам подобається атмосфера фільму «Загублена» Девіда Фінчера (хоч фільми й не схожі сюжетно), або ви є шанувальником письменника Харукі Муракамі — фільм однозначно необхідно подивитися.
Разом з тим у фільму чудовий акторський склад на чолі зі Стівеном Йоном, відомий за «Ходячими мерцями», «Сваркою» та «Ноу».
«Олдбой» (2003)
Психологічний трилер «Олдбой» від режисера Пака Чхан Ука — саме той фільм, який є пропускним пунктом до південнокорейського кінематографа.
Ця стрічка стала масштабним хітом не лише на батьківщині, а й підкорила увесь світ — фільм вважається одним із найкращих фільмів усіх часів серед світових представників. Знятий лише за $4 млн (що навіть у 2003 році є доволі невеликим бюджетом), який зміг першим прикути увагу усіх глядачів світу до південнокорейського кінематографа — режисер Квентін Тарантіно вважає його одним зі своїх улюблених фільмів.
В центрі сюжету О Десу — бізнесмен та алкоголік, якого таємниче викрадають та на 15 років без пояснення причини ув’язнюють у камері, схожій на готельний номер. В решті решт, коли головному герою вдається збігти, він намагається знайти злодія, який вкрав його, та потрапляє у вир ще більш заплутаних подій.
Те, що створили Пак Чхан Ук та головний актор фільму Чхве Мін Сік не переповісти в рамках однієї добірки, оскільки «Олдбой» — це максимально багатошаровий фільм. Це одночасно і психологічний трилер, навіть психологічний горор, і філософські роздуми про такі явища, як помста, кохання, булінг у школі та наслідки за дрібні злочини.
Фільм може шокувати своїми сюжетними поворотами та розв’язкою, яка перевертає уявлення про події — тому людям, які чутливі до того, що відбувається на екрані, не варто його дивитися.
Фільм також є другою частиною «трилогію про помсту» режисера Пак Чхан Ук, проте частини між собою не пов’язані — і ми радимо подивитися й інші стрічки трилогії, якщо вам сподобався «Олдбой»: «Співчуття пані Помсті» та «Співчуття панові Помсті». Разом з тим, не рекомендуємо дивитися ремейки «Олдбоя», створені в США чи Індії — фільми мають замало спільного з оригінальним твором.
«Паразити» (2019)
Ще один фільм, який закохав світ у корейський кінематограф, — «Паразити» Пона Чжуна Хо. Якщо ви слідкували за кіноновинками в останні роки, ви, ймовірно, або вже бачили цю стрічку, або принаймні чули про неї.
«Паразити» — це одночасно трилер, драма та трагікомедія про бідну родину, яка обманом поступово інтегрується та починає працювати в домі заможної родини.
Синопсис фільму може і не виглядати захопливо, проте на всіх рівнях ця стрічка — велике соціальне висловлювання про класову нерівність, відповідальність за брехню та наслідки, до яких завжди приводить брехня в купі з найпрофесійнішою акторською грою. Фільм навіть на візуальному рівні підіймає теми вертикальної інтеграції в суспільстві, і не важливо, це Південна Корея чи Україна, висновок завжди буде схожим.
На «Паразитах» корейський кінематограф ще раз довів, що навіть невеликий бюджет ($11 млн) можна перетворити не лише на справжній касовий хіт ($250 млн), а й максимально естетичний та стильний проєкт, який ще роками розбиратимуть у кіношколах.
Критики також залишилися у захваті від стрічки — «Паразити», попри те, що реліз відбувся не так давно, вже визнали одним з 50 найкращих фільмів усього світу. Фільм навіть отримав ще більше визнання, ніж вищезгаданий «Олдбой».
Фільм дуже рекомендується тим, хто любить влаштовувати собі емоційне ралі під час перегляду, а також тим, кого цікавлять соціальні фільми — та відповідь на питання, хто є справжнім соціальним «паразитом».
«Потяг до Пусана» (2016)
Корейські кінематографісти обожнюють дві речі: соціальні підтексти та гру з різними жанрами. Саме таким і є зомбі-горор «Потяг до Пусана», знятий Йоном Сан Хо.
Фільм розповідає про брокера Сок Ву, який разом з дочкою Су Ан потрапляє на потяг саме в той час, коли місто охоплює епідемія незвіданого вірусу, що перетворює своїх жертв в кровожерливих зомбі.
Стрічка також стала міжнародним хітом, але вона все ж є прикладом адаптації жанру фільмів про зомбі саме для корейських глядачів — «Потяг до Пусана» є прикладом того, які блокбастери найкраще споживає глядач з Південної Кореї. З іншого боку, такий режисер, як Едгар Райт, що деконструював зомбі-тематику у своєму фільмі «Зомбі на ім’я Шон», визнав «Потяг до Пусана» найкращим фільмом у жанрі.
Фільму також можна накинути бали за те, що він породив навколо себе цілу франшизу — анімаційний приквел, другу частину та серіал — але найбільше уваги все ж заслуговує оригінальне ядро.
Загалом, стрічка буде до душі тим, хто любить зомбі-горори, в яких глядача не тримають за дурня — і хто любить у горорах та трилерах соціальні підтексти.
«Служниця» (2016)
Трилер «Служниця» Пака Чхан Ука став ще одним фільмом, який здобув міжнародне визнання.
Заснований на романі «Оксамитові пальчики» британської письменниці Сари Вотерс, стрічка розповідає про злодійку та шахрая, що у 1930-х роках вирішують зачарувати заміжню японку, одружитися з нею, сфальсифікувати звинувачення у божевіллі та заволодіти її статками. Єдине, що стає перепоною — виникле кохання між шахрайкою та жертвою.
Деякі критики визнали стрічку шедевральною, деякі — сварили за надмірні сексуальні сцени та неправдиве зображення лесбійок. Роботу Пака Чхан Ука порівнювали з найкращими фільмами Альфреда Гічкока; також багато критиків відзначили спробу дослідити схожість жінок з різних соціальних, політичних і культурних середовищ.
Додайте сюди те, що Південна Корея є доволі консервативною до теми ЛГБТК+, що робить фільм не лише гостросюжетним трилером, а й скандальним висловлюванням — проте це не завадило фільму стати хітом вдома, та й у всьому світі.
Попри все, «Служниця» сподобається всім, хто любить трилери та психологічні ігри.
«Спогади про вбивство» (2003)
До того, як Пон Чжун Хо зняв «Паразитів», він встиг підкорити світ своїм детективом «Спогади про вбивство». Стрічка заснована на реальних подіях та розповідає про двох детективів, які розслідують серію вбивств жінок в 1986-1991 роках та намагаються спіймати маніяка.
Стрічка балансує на межі між важких психологічним трилером та детективом з дрібними комедійними елементами, але не перестає дарувати відчуття моторошності — оскільки Пон Чжун Хо взяв деякі елементи фільму зі справжньої кримінальної справи. Крім того, на момент виходу фільму справжній вбивця ще не був спійманий, а ідентифікувати маніяка в реальному світі вдалося лише у 2019 році.
Загалом, фільм, хоч на папері й звучить як класичний детективний трилер, та додає нестандартні шари проблем: паралельними темами у фільмі є політичні та соціальні проблеми, що були контекстуальними для Кореї у 1980-х (коли й відбувається дія фільму).
Фактично у режисера вийшло переосмислити жанр: уявіть «Зодіак» Девіда Фінчера, лише з локальною для Кореї проблематикою. Попри орієнтованість на локального глядача та екстремальний контент, фільм точно прийдеться до вподоби і європейським поціновувачам жанру.
«Таксист» (2017)
Політична трагікомедія «Таксист» режисера Чан Хуна ще раз доводить, що корейські кінематографісти люблять знаходити історії, які поєднують в собі суперечності.
Фільм «Таксист» заснований на реальних подіях та розповідає про таксиста Кіма Мана Соба, який стає водієм для німецького журналіста Юрґена Гінцпетер, який хоче висвітлити зростання цивільних заворушень у Кванджу у 1980-х роках.
Загалом, вийшла комедійна драма на фоні політичного трилеру — яка на різних рівнях зіштовхує у суперництві європейський та азійські менталітети, демократію та авторитаризм та спокійне життя проти масових протестів з вбивствами.
Крім того, фільм настільки сподобався глядачам на батьківщині, що про нього позитивно відгукувався експрезидент Південної Кореї Мун Чже Ін, а в Китаї фільм і зовсім був заборонений.
Фільм сподобається тим, хто полюбляє в кіно контраст емоцій — та й любить політичні драми загалом.
«Врятувати зелену планету» (2003)
Одного разу режисер Чан Джун Хван захопився теорією, що Леонардо Дікапріо — іншопланетянин, який хоче підкорити Землю, спокушаючи всіх її жінок.
Так і народилася ідея комедійної фантастики «Врятувати зелену планету», яка розповідає про розчарованого молодого чоловіка, який захоплює і катує бізнесмена, що, на його думку, є частиною інопланетного вторгнення. Між викрадачем, його відданою дівчиною, бізнесменом і приватним детективом розгортається битва інтелектів.
Насправді важко віднести фільм до якогось одного жанру: це і фантастика, і легкий горор, і комедія, і трагедія — і разом з усім цим ще й цікаве соціальне висловлювання. Попри гру з абсурдом та дивні для європейського глядача рішення, фільм зміг обміркувати важливі теми моралі, насильства та стосунків у соціумі.
Щоправда, не всім фільм може сподобатися — навіть досвідченні шанувальники кіно нерідко критикують цей проєкт через його специфіку. Але якщо ви плануєте знайомитися з корейським артхаусом — «Врятувати зелену планету» найкращий старт.
Зазначимо, подивитися фільм українською неможливо, тому єдиний легальний варіант — переглянути стрічку на Amazon Prime Video англійською. Проте вже наступного року має вийти ремейк цього фільму від Йоргоса Лантімоса, в якому головну роль виконає Емма Стоун.
«Колібрі» (House of Hummingbird, 2018)
Драма про зростання «Колібрі» режисерки Кім Бо Ра є своєрідною автобіографією, але з ідеями та настроями, що знайомі кожній людині у світі.
Події фільму відбуваються в Сеулі й розгортається навколо восьмикласниці на ім’я Ин Хі. Протягом декількох годин стрічка досліджує, як вона дорослішає та шукає власне місце у світі — проте все це лише інструмент для того, щоб наштовхнути глядача до рефлексії над власним життям.
Виходить індивідуалістична драма на фоні соціальних декорацій: першого кохання, жахів емоційного та фізичного насилля, мізогінії та внутрішньої боротьби.
Стрічка сподобається тим, хто розуміє сучасні «фестивальні» драми та хоче пригадати, як це — вперше відчути себе дорослим.
Разом з тим, це ще один фільм, який дуже непросто подивитися українському глядачу через недоступність в нашому регіоні — але який вартий того, щоб ознайомитися з ним принаймні англійською на Amazon Prime Video (це, на жаль, не рекламна інтеграція).
Звісно, є ще багато фільмів, що створили у Південній Кореї і які варті уваги — але ми сподіваємося, що ця добірка стане чудовим відправним пунктом для вашого власного дослідження. Також закликаємо ділитися вашими кінознахідками в коментарях 👇