Іван Бездомний
Минулий рік порадував кіноманів більше за позаминулий. Чого тільки була варта атомно-лялькова гарячка влітку! Мій барбер і той планував поголитися уперше за три роки та перефарбувати темно-русу макітру в білий. Можливо воно і на краще, що він не зробив того, адже конкурси здебільшого були лише для дівчат у рожевому. Хоча хто стверджує, що його задум був навіяний конкурсами? Про блакитноокого ірландця і сталевого бед-боя Голлівуду згадувати не хочеться – їм і без того достатньо наспівали дифірамбів і втулили по статуетці. Було ще кілька комедійних стрічок, хай і не на сто відсотків смішних. Арт-хауз і незалежне кіно винесемо за скобки, нехай «Бідолашні створіння», про які я хочу розповісти та можна якось так обізвати. Бодай частково.
Каюся – я не спеціаліст і університетів кінокритиків не закінчував, та що там університетів, я навіть не годен знімати відео розбори на ютьюб, котрих наклепали чимало. (Психологічний аналіз за Юнгом, Роджерсом, Еріксоном, Фестінґером тощо, або філософський аналіз за ким-завгодно – який вам до смаку?). З огляду на це, закликаю будь-кого, хто читає мій “відгук” на фільм, ставити під сумнів усе, що я пишу, і перевіряти на власному досвіді. Найкращий спосіб це зробити – уважно переглянути стрічку й обговорити її з кимось, хто дивився фільм з тим самим запалом.
«Бідолашні створіння» Йоргоса Лантімоса одній людині вбачаються комедією, а іншій – драмою, для когось це просто естетично гарна картинка, а для когось – фільм-шок (шок скорочено від шокотерапія). Як на мене, це усе відразу (хай і не усюди): режисер-грек, актори-американці, оригінальна книга написана шотландцем і адаптована у сценарій австралійцем. Емма Стоун, виконавиця головної ролі, заслужено перемогла в номінації на Оскар «жіноча роль першого плану». Власне стрічка без питань отримала нагороду академії за дизайн костюмів, мейк-ап і продакшн дизайн. Що не кажи, та це найгарніший фільм за останні кілька років, і ні в кого з тих, хто подивився, це не викликає сумнівів.
Гармонійне поєднання естетики арт-хаузу з правилами комерційного кіно – ось, як можна охарактеризувати «Бідолашних створінь». На подібній ноті, мабуть, не погано було б і зупинитися: ні згадки про сюжет чи проблематику твору, ні згадки про атмосферу фільму – самі лише хваління технічних аспектів роботи. Однак мета даного тексту – переконати читачів у тому, що стрічка Лантімоса на кілька рівнів вища за стрічку Нолана (на мою суб’єктивну думку). У переконуванні я, до речі, теж не спеціаліст.
Дія картини відбувається у таку собі фантасмагоричну вікторіанську епоху. Усіма декораціями, пейзажами і нестандартними планами зйомки (та використанням купи специфічних лінз і чудернацьких ракурсів) нам постійно нагадують, що це не реалізм, а дещо на кшталт фентезі.
Задля того, аби не поглиблюватися у сюжет і не спойлерити, можна поставити перед вами просту задачку: уявіть собі, що вам років тридцять (вік у дійсності вигаданий, головне, що ви доросла і розвинена людина) і ви забули усе, що знали – абсолютно все – від загальних понять про світ навколо до розуміння функціонування власного організму. Дорослій і розвиненій ззовні людині насправді не відомо жодного слова. У неї відсутнє розуміння, чому сонце встає кожного ранку, рухається небом за дугою і заходить за обрій кожного вечора. Ця гіпотетична людина не знайома з базовими фізіологічними потребами тіла, і не знає, яким чином люди спілкуються та взаємодіють між собою.
Змальована ситуація є ситуацією Белли Бакстер, котру бездоганно відіграє Емма Стоун. За дві інтенсивні години відеоряду головна героїня долає шлях розвитку від дорослої жінки, що мочиться стоячи і їсть руками, до дорослої жінки, що читає «Етику» Аристотеля і переймається трагічним життям знедолених дітей, помираючих від голоду і холоду в нетрях. Фільм на цьому не завершується, адже останні пів години і є справжньою шоковою терапією.
Хороший твір мистецтва, чим безумовно і є цей фільм, відрізняється широким спектром проблематики й відсутністю несумісності між (на перший погляд) несполучними питаннями. Приведу кілька порушених у стрічці питань: людина це її тіло чи мозок/душа? Чи добро є істинною природою людської сутності, чи зло? Яке місце жінки у суспільстві? Як чоловіки мають ставитися до жінок? На які вчинки ми можемо піти, щоб задовольнити тілесні потреби, а духовні?
«Бідолашні створіння» мають немало яскравих персонажів у виконанні блискучих акторів (Віллем Дефо, Марк Руффало та інші), але не буде перебільшенням сказати, що картина будується навколо головної героїні, адже «головного героя» не існує – усі чоловіки є другорядними. У більшості своїй вони тут зображені у негативному світлі й менш дотепно ніж жінки, а винятки тільки підтверджують правило. Дуже сучасно – усе, як світові й подобається.
Нехай вас не лякає химерна атмосфера постерів «Бідолашних створінь». Дана стрічка не є занадто провокаційною чи експериментальною (чи взагалі можливо створити щось таке у 2023 році?). Не слід забувати, що фільм витримав довгий прокат у масових кінотеатрах і був відзначений, як на Каннському фестивалі, так і на Оскарі. Вочевидь, більшість людей, що читають це, уже бачили картину, а я просто намагаюся переконати їх переглянути її ще раз через рік-два. Це нестаріюча річ, яка не втратить актуальності й через сто років. Ті ж читачі, що не знайшли часу/бажання/можливості подивитися фільм, сподіваюся згодом ознайомляться з ним. Він вартий тих двох з половиною годин вашого життя.