Іван Бездомний
У мого друга є цікава теорія про те, що у будь-якому виді мистецтва існують всеосяжні критерії задля визначення ідеального твору. Звичайним людям не потрібно знати ці універсалії. Загалом достатньо полюбити кінцевий варіант твору, та не обов’язково поглиблюватися у те, як він створювався. Наведу приклади шедеврів на мою думку: ідеальна фентезі епопея – «Володар перснів», ідеальний роман епохи джазу – «Великий Гетсбі», ідеальна фантастична епопея – оригінальна трилогія «Зоряних війн», ідеальний фільм – «Інтерстеллар», ідеальна рок-н-рольна пісня – Anybody seen my baby?, ідеальна поп-пісня – Somebody that I used to know, список можна продовжувати, але ви вже ухопили смисл, чи не так?
Мені здається, що нескладно вигадати непогану трилогію, (або, навіть, чотири-, п’яти-, і так далі -логію) у таких жанрах, як фентезі, наукова фантастика, містика, жахи, або гангстерська драма. Зауважте, нескладно зробити цю франшизу цікавою й гарною. А як щодо романтичної комедійної драми? Чи можливо відзняти три захоплюючі фільми з однаковими головним героєм і героїнею, висвітлюючи їхню історію кохання? Можливо. Про подібну трилогію я й розповім.
Для мене Річард Лінклейтер є таким собі доморощеним філософом першої половини минулого сторіччя, котрий народився не свого часу та, опинившись наприкінці двадцятого — початку двадцять першого століття, почав знімати фільми (а можливо, якраз саме свого часу). А ще для мене цей режисер як нерідний брат від іншого батька та іншої матері, якому не відомо, що в Україні є такий хлопець Іван Бездомний, що приймає його за власного брата. Це можна пояснити тим, що його фільми дужче схожі на літературу, ніж на кіно. Він, звісно ж, старший брат, набагато мудріший і досвідченіший за мене, а я, як молодший, дивлюся на нього знизу вгору із захопленням.
Ніяких фактів з біографії режисера вам знати не треба, і здебільшого краще такими речами не цікавитися – сучасні митці кажуть, що «все є в моїх творах». Перш ніж говорити про трилогію “Перед”, я хочу показати, який вигляд має її колекція на Blu-ray (просто тому, що я так хочу і тому, що дизайн коробок для дисків до біса гарний):
Що тут сказати? Хіба можна пройти повз коробки з такими привабливими ілюстраціями? Зовнішня краса речей, ось, що передусім важливо. Особливо в мистецтві.
Одразу хочу зауважити, що в моїй системі оцінювання, я не віддаю фільмам Before sunrise, Before sunset та Before midnight головне місце у творчості Лінклейтера. Однак це зовсім не заперечує того факту, що це, мабуть, одна з найпрекрасніших любовних історій у кінематографі (після “Титаніка”).
Усе й усі в трилогії “Перед” щирі, справжні та відчутні. Наскільки б неймовірною не здавалася зав’язка сюжету (молодий американець зустрічає молоду француженку в поїзді, що мандрує Європою, закохується в неї, вмовляє зійти з ним на одній зупинці, та вони проводять єдину ніч разом, гуляючи Віднем), настільки ж достеменно правдивою вона здається після перегляду фільму. Якби наприкінці перед титрами з’явився напис “Засновано на реальних подіях”, ні в кого не виникло б сумнівів, що це саме так. Отже, що такого чудового і неповторного в цих фільмах
Перший фільм “Перед світанком” з’явився на світ 1995 року. Ось який вигляд мали, по вуха закохані одне в одного, Джессі (Ітан Гоук) і Селін (Жюлі Дельпі) тоді:
Удвох вони провели вечір і ніч у Відні, гуляючи мостами, вузькими провулками, набережною та парком. Більшу частину часу Джессі і Селін розмовляли (по-справжньому): вони дуже багато дивилися один одному в очі, трошки обіймалися, злегка цілувалися — ви знаєте, як це буває, що більше ніч вступала у свої володіння, тим більш розкуту поведінку вони дозволяли собі. На ранок Джессі мав летіти назад до США, а Селін продовжувати свій шлях до Парижа (вони домовилися зустрітися через рік).
Другий фільм, “Перед заходом сонця”, вийшов на екрани 2004 року. Рівно через дев’ять років. Ось який вигляд мали зрілі, все так само по вуха закохані одне в одного, Джессі та Селін тоді: 
Їм уже трохи за тридцять і в них за плечима чималий життєвий досвід. Вони обидва знайшли своє покликання в житті: Джессі став всесвітньо відомим письменником, а Селін присвятила себе боротьбі за екологічне здоров’я нашої планети. Примітно, що Джессі став відомим, написавши книжку про їхню зустріч 9 років тому та приїхав до Парижа на автограф-сесію в книжкову крамницю “Шекспір і компанія” (до речі, відкриту американською письменницею на початку минулого століття, такий собі міст між США й Європою). Там вони і зустрілися вдруге, вдень. Увечері Джессі знову має летіти на інший континент, але цього разу, побачивши кохання всього свого життя на власні очі, він нікуди не поспішає. Вони гуляють Парижем, розмовляють як раніше та водночас усвідомлюють, що за дев’ять років кохання одне до одного не покинуло їх, а стало лише міцнішим. Фільм закінчується відкрито.
Третій фільм “Перед північчю” був знятий і показаний очевидно через 9 років — у 2013 році. Вони разом і в них дві дивовижні доньки близнючки. Це не спойлер, як і все, що я описував у попередніх абзацах. І ось так вони виглядають: 
Тепер їм трохи за сорок, позаду в них дев’ятирічний досвід стосунків і спільного життя, але вони так само шаленіють одне від одного. Вони відпочивають у Греції в компанії приємних людей. У цьому фільмі присутня відмітна сцена, в якій за столом сидять і ведуть бесіду одразу кілька людей з різних поколінь: люди похилого віку, пара одного віку з Джессі і Селін, а також молода пара (приблизно такого ж віку, як наші герої 18 років тому). Завершальна картина наповнена розмовами, як і попередні дві, але вже на інші теми. Як він закінчився я не стану розповідати.
Мені слід зробити ремарку, що все, описане раніше, жодною мірою не є спойлерами та не може знизити інтерес до перегляду цих трьох картин. Все просто: головне в цих фільмах не сюжет, а те, як він розгортається, а також нескінченні розмови персонажів, які неможливо переказати. Якщо дуже сильно захотіти, можна було б сказати, що Джессі та Селін вчать нас, як правильно спілкуватися, або хоча б намагатися почути один одного. Для мене відмінною рисою їхніх бесід завжди були такі фрази, як “Що ти маєш на увазі?”, “Вибач, я з тобою не згоден (згодна)”, “А що ти думаєш про це?” тощо. Часто вони начебто поспішають пізнати одне одного, дізнатися думку одне одного про щось і розібратися в самих собі в процесі. Поспішають, але водночас повільно й уважно прислухаються до того, що кожен із них намагається передати словами.
Перший фільм схиляється в бік романтичної комедії, та повністю оповідає про трьох людей: Річарда Лінклейтера, Джессі та Селін. Другий і третій фільми є складнішими драматичними творами, тому що вони оповідають про п’ятьох людей одночасно: Річард Лінклейтер, Ітан Гоук, Жюлі Дельпі, Джессі та Селін. Усе правильно — два головні актори брали безпосередню участь у написанні сценарію до 2 і 3 частин, а Дельпі ще й написала музику. Багато фактів, викладених у двох останніх картинах, і думок головних героїв насправді мали відображення в реальних життях акторів та їхньому внутрішньому світі. Тому ця трилогія така особиста і відверта.
Лінклейтер знімає просто і красиво, він нібито намагається показати звичайне життя з усіма його незвичними та справжніми подіями. Усі три фільми відкривають завісу над дуже коротким проміжком доби (вдумайтеся! лише один день) із життя Джессі та Селін. У самих назвах криється пояснення, скільки часу відведено нашим героям для того, щоб оголити свої душі на екрані.
Це приклад єдиної у світі драматично-комедійної трилогії. Цей твір, якщо всі три частини об’єднати в одну, схожий на гарно написану книжку, чи скоріше на поему (не дарма останню частину знято в Греції). Теми, яких торкаються в розмовах головні герої, цікаві всім нам. Однак ми зрідка намагаємося виділити час, щоб обговорити їх із ким-небудь. Якщо ви бажаєте зупинитися на мить (а точніше на півтори години), аби навчитися того, як цінувати унікальні моменти життя і спілкуватися між собою по-справжньому, раджу взяти приклад із Джессі та Селін.
Якщо вас цікавлять подібні теми, ви відчуваєте себе збентежено або незрозуміло, підписуйтеся на мій блог, в якому я викладаю свою фікш-прозу, поезію та деякі суб’єктивні есе — Telegram та Instagram.