Taras 3abudsky
Дивовижний Людина Павук — найігнорованіший мною фільм про улюбленого персонажа, хоч і насправді це ігнорування стало більш корисним, бо я ріс на трилогії Сема Реймі та чекав на четверту частину з Тобі Магвайром, тому був трохи розчарований ребутом тим фактом, що франшизу перезапустили й просто проігнорував існування дилогії Марка Вебба.
Користь в тому, що я вже багато років не переглядав трилогію Реймі, тому отримав певний детокс від старих вражень, що дало можливість отримати враження від цього фільму без порівнянь з попередньою трилогією. Багатьох здивує, що я вперше в житті переглянув “Дивовижного Людину Павука” (в Україні він відомий за дивною назвою “Нова Людина Павук”(Жахлива назва)) але я був приємно вражений, бо очікував набагато нуднішого та більш дитячого кіно, ніж в трилогії Сема Реймі, але фільм мене дуже вразив своєю мудрістю.
Так, саме мудрістю, бо в ньому добре відображені взаємодії між поколіннями. Особливо в стосунках між Пітером Паркером та його дядьком Беном Паркером, який за свій короткий екранний час відчувався як мій особистий наставник. Те, як він підштовхнув Пітера Паркера до знайомства з Ґвен Стейсі змусило мене задуматись над тим, що не так вже й важко підійти та познайомитися з дівчиною.
Варто хоча б спробувати, а не гадати й це вже буде особистим успіхом. Таким чином дядько Бен змушує Пітера бути рішучим і заодно взаємодіє таким чином з глядачем. Схоже відбулось і в фіналі, коли капітан Стейсі повірив в добрі мотиви Людини Павука, що знаменувало ніби як неофіційну передачу повноважень копа новому герою міста “Людині Павуку”. Тепер про антагоніста — Ящера/Курта Коннорса. Мотиви Коннорса точно такі, як і в першоджерелі. Він просто хотів відростити собі руку через комплекс неповноцінності й багато років присвятив винайденню ліків, які дадуть змогу людям з втраченими кінцівками знову відчувати себе повноцінними, але робив він це шляхом змішування геномів різних видів.
Ну і в результаті він мутував в Ящура, який став його злим альтер его захотів…перетворити жителів міста в ящерів. Так собі мотив. Це єдиний мінус в цьому фільмі для мене. Загалом подача персонажу нагадала мені класичні жахи 20-30 років, такі як “Носферату”, “Мумія”, “Франкенштейн”. Але найбільше, очевидно, надихались історією про Доктора Джекіла та містера Гайда. Ці асоціації закрили для мене інші мінуси персонажу.
Загалом кіно чудове і дуже сконцентроване на Пітеру Паркеру, а Людини Павука в фільмі дуже мало, та це не шкодить фільму аж ніяк. Пітер Паркер в виконанні Ендрю Ґарфілда просто чудовий. Він такий же класний як і його попередник Тобі Маґвайр, але порівнювати їх не варто. Вони зовсім різні. Хімія між Ендрю Ґарфілдом та Емою Стоун дуже відчувається, але це і не дивно, бо в результаті актори почали зустрічатися. Це на диво дуже розумне багатогранне кіно, яке врахувало досвід попередніх фільмів і в чомусь навіть краще, ніж було раніше.