Михайло Просянник
У попередніх частинах нашого циклу ми згадували класичні збірки короткого метра. На цей раз ми познайомимося з ще однією антологією, яка об’єднала найкращих режисерів і стала одним із найвідоміших прикладів японської анімації. Йдеться про безперечний шедевр “Спогади про майбутнє”.
Ця робота вийшла в 1995 році і об’єднала “стару анімацію”, зроблену повністю вручну та “нову анімацію”, де використовувалася комп’ютерна графіка. Ті неймовірні спецефекти, що з’явилися у збірнику, стали можливими лише завдяки CGI-зображенням, які створював комп’ютер, а не аніматор. У першу чергу технологія CGI застосовувалася для створення проміжних анімацій між основними фазами, що дозволяло зробити всі анімації максимально плавними та правдоподібними, чого досягти руками аніматора було найскладніше. Саме тому “Спогади про майбутнє” є вінцем класичного періоду аніме і в той же самий час завершує його. Після світ побачать ще багато гідних збірок, але всі вони будуть відноситись до іншої епохи, де комп’ютерна анімація стане звичайною справою, як наприклад у антології “Аніматриця”.
Якщо ви звертали увагу на режисерів, які брали участь у створенні попередніх збірників, то напевно помітили, що в різних антологіях від різних студій зустрічаються одні й ті ж прізвища. Найчастіше там згадується режисер і мангака Кацухіро Отомо. Саме його оригінальні ідеї стануть основою для всіх трьох короткометражок збірки “Спогади про майбутнє”.
Реалізацією його задумів зайнялася Studio 4°C, названа так на честь температури, за якої щільність води стає максимальною. За задумом засновників і щільність творчості в роботах має прагнути максимуму. Студію було засновано вихідцями з Ghibli: продюсером Танака Ейко та аніматором Кодзі Морімото. З початку свого існування вона орієнтувалася на авторське аніме для дорослої аудиторії, зокрема і поза кордонами Японії. Антологія “Спогади про майбутнє” стала їх першою самостійною роботою.
Епізод “Магнітна Роза” – візитна картка всього збірника. Це фантастична історія про сміттярів, які збирають космічні апарати які вже відпрацювали своє. Знайшовши покинуту космічну станцію, вони починають вивчати її минуле, сподіваючись поживитися чимось цінним. У дусі класичної космічної фантастики аніме наповнено атмосферою самотності та порожнечі космосу, яку доповнює музика Йоко Канно. Стрічка протиставляє щасливу ілюзію та пригнічуючу реальність, а героям належить вибрати, що для них важливіше. Короткометражка поєднує в собі гіперреалізм у зображенні персонажів та сюрреалізм у подіях, що відбуваються з головними героями. Така комбінація є дуже характерною для робіт Сатоші Кона, який був автором сценарію. Він знайомий нам за повнометражними стрічками “Паприка”, “Perfect Blue” та “Актриса тисячоліття”. Режисером епізоду виступив Кодзі Морімото, відомий своєю любов’ю до надплавної анімації. Завдяки технології CGI анімація в епізоді створює відчуття, що автори використовували ротоскопування – метод, при якому аніматори покадрово обмальовують відзняту кіноплівку з живими акторами.
“Бомба-смердючка” – сама сатиристична частина збірки. Вона розповідає про дурнуватого, але дуже виконавчого працівника фармацевтичної компанії, який за збігом обставин стає ходячою біологічною зброєю. Епізод сповнений комічних ситуацій та перебільшеної вогневої могутності озброєнь, якими намагаються зупинити головного героя. Чи існує межа людської дурості, чи це найбільша величина у всесвіті, як вважав Альберт Ейнштейн – ось основне питання, яке порушується на тлі абсурдності ситуації, показаної в цій роботі. Спочатку планувалося, що сегмент режисируватиме Йосіакі Кавадзірі, але оскільки він не зміг брати участь, його підмінив Тенсай Окамура, який пізніше подарує нам серіал “Темніше чорного”. Цей епізод створений без використання комп’ютерної графіки та намальований по-старому – руками.
“Гарматне м’ясо” – це антиутопічна історія про маленького хлопчика, який живе в місті великої гармати, який в буквальному значенні є оточеною фортецею. Ідеологія боротьби з усім навколишнім світом доведена в ньому до абсолюту, а метою існування всіх городян є стрілянина з величезних гармат по ворогам, які мешкають за межами міста, але яких ніколи не показують глядачеві. Вершиною ж прагнень у цьому дивному місті стає посада людини, яка стріляє з гармати. Епізод виконаний у навмисне стриманих тонах, що підкреслюють сірість буття та вузькість кругозору мешканців міста, і він сильно контрастує з двома попередніми яскравими та барвистими історіями. Режисерував цю короткометражку сам Кацухіро Отомо.
Усі частини збірки відрізняються одна від одної і за темпом оповідання, і за яскравістю фарб, і за духом. Але всі вони однаково змушують зупинитися на мить і замислитися над темами, що піднімаються. Це справляє сильне враження і віддає належне таланту Кацухіро Отомо та режисерів, які співпрацювали з ним.
Попередні частини циклу: