Михайло Просянник
Ми продовжуємо знайомити вас із відомими збірками короткометражок. У попередній частині нашого циклу статей ми торкнулися збірки “Карнавал роботів“. Майже одночасно з ним побачила світ ще одна знаменита антологія – “Лабіринт сновидінь”. Про неї сьогодні й йтиметься.
Цю збірку з трьох історій у 1987 році випустила студія Madhouse. Як і A.P.P.P. вона спеціалізувалася на випуску OVA і отримала приз за внесок у розвиток цього формату. “Лабіринт сновидінь” є екранізацією новел фантаста Таку Маюмури, який писав як для підліткової, так і для дорослої аудиторії. Також він відомий пильною увагою до проблеми відносин між “маленькою людиною” та великими корпораціями, що знайшло своє відображення в одному з епізодів збірки.
Відкриваючою роботою антології стала короткометражка “Лабіринт сновидінь”. Дівчинка на ім’я Сачі грає у хованки зі своїм котом Цицероном. Гра приводить їх у химерний світ, де вони бачать усі подальші історії. Таким чином, перший епізод якби обрамляє всі інши і об’єднує ці дуже різні за тематикою та стилістикою історії в одну. Графіка у цій частині дуже відрізняється від стереотипного аніме-стилю. Зрежисував її Рінтаро – один із засновників студії Madhouse, відомий за фільмами “Галактичний експрес 999” та “Метрополіс”.
.jpeg)
У стрічці “Людина, що біжить” розповідається про гонки майбутнього на трасі під назвою “Цирк смерті”, що отримала таке ім’я через велику кількість загиблих пілотів під час гонок. Розібратися в причинах цього намагається репортер, від імені якого ведеться розповідь.
Недосвідчені в спорті аніме-критики, що розповідають про цю короткометражку, як правило, порівнюють змагання, які ми бачимо, з Формулою 1. Але насправді, це NASCAR – американський тип гонок по трасі, де всього чотири повороти. Через це чим сильніше розганяється машина, тим вище вона піднімається по кільцю, яке вигнуте до центру арени (і тим самим нагадує цирк). У “Людина, що біжить” траса для гонок майбутнього повернута майже вертикально і, щоб не впасти з неї, автомобілі повинні нестися з величезною швидкістю. Незважаючи на те, що формальною причиною загибелі пілотів є невгамовна жага до перемоги чинного чемпіона, автор, словами репортера, звинувачує у смертях публіку, через азарт якої і проводяться ці перегони.
Твір відрізняють дві речі: дуже продуманий технічний дизайн болідів (це можна оцінити в сценах, де вони поступово руйнуються) та передача напруги та динаміки гонки з використанням майже статичних картинок. У цьому впізнається фірмовий стиль режисера Йосіакі Кавадзірі: максимально ефектна анімація за мінімальних витрат на рух у кадрі. Такі ж прийоми він пізніше використовує у своїх відомих повнометражних роботах “Манускрипт ніндзя” та “Мисливець на вампірів Ді: Жага крові”.
.jpeg)
Заключна частина під назвою “Наказ на зупинку будівництва” розповідає про найманого працівника у великій корпорації, якого відправляють у далеку країну зупинити автоматизоване будівництво, кероване роботами. Стрічка одночасно серйозна та смішна. Висміюється негнучкість корпоративного управління, націленість на результат за будь-яку ціну, формальність інструкцій. Водночас порушуються серйозні питання: як має взаємодіяти людина та робот? Які інструкції для робота можуть бути важливішими: виконання основної функції чи безпека людини? Хто сильніший – людина чи машина? Красиво все це поєднати разом у характерному і впізнаваному стилі вдалося Кацухіро Отомо, який того ж таки 1987 року встиг відзначитися і в “Карнавалі роботів”. А вже наступного року він випустив епохальне аніме “Акіра”.
З останньою стрічкою пов’язана невелика історія. У “Лабіринту сновидінь” є і друга назва: “Нео Токіо”. Воно з’явилося, коли після виходу “Акіри”, популярність Кацухіро Отомо зросла до небес і компанія-дистриб’ютор вирішила, що стрічка з його ім’ям на афіші матиме успіх у кінотеатрах. Щоб трохи підштовхнути фанатів, “Лабіринт сновидінь” перейменували на “Нео Токіо” за назвою міста, де відбувалися події “Акіри”. Так маленька хитрість заради великого успіху дала збірнику друге ім’я.
.jpeg)
Ці три дуже різні, і стилістично, і за змістом, історії яскраво демонструють широту графічних прийомів і способів оповідання в аніме і те, яким різноманітним і нешаблонним воно може бути, коли автори вільні самі вибирати свою художню мову.
Попередні частини циклу: