Михайло Просянник
Короткометражні аніме японських режисерів поступаються у своїй популярності та відомості серіалам або повнометражним стрічкам. І це робить їх перегляд ще цікавішим, адже серед таких робіт можуть бути справжні діаманти. Короткометражне аніме – це ціле поле експериментів, де аніматори пробують нові рішення у графіці та анімації, не оглядаючись на стереотипи та канони. Також це і поле вільної творчості, де режисери вільно реалізують свій задум, безпосередньо звертаючись до глядача. У сучасному світі короткометражки легко поширюються мережею, часто самими авторами і приносять їм стартову популярність. Але в епоху до інтернету такого прямого шляху до глядача не існувало і велику роль у популяризації короткого метра в аніме відігравали антології, об’єднані за якоюсь ознакою. Про кілька таких збірок, які стали класичними, і йтиметься у цьому циклі матеріалів.
Карнавал роботів
Це антологія з дев’яти робіт, об’єднаних спільною темою: “Роботи та взаємини людини із ними”. Тут відразу напрошуються паралелі з відомою збіркою “Кохання, смерть, роботи” від Netflix, але не будемо забігати вперед 😉 “Карнавал роботів” побачив світ на студії A.P.P.P. і участь у роботі над нею брали найрізноманітніші режисери. Багато джерел додають, що це були не прості режисери, а знамениті. Ось тільки в 1987 році, коли вийшла ця збірка, ще ні про яку широку популярність для багатьох з них не йшлося, і ці роботи стали їх першим досвідом у незалежній анімації. Сама студія спеціалізувалася на створенні OVA (Original Video Animation), тобто аніме для домашнього перегляду на відеокасетах. Поява такого способу розповсюдження контенту дала можливість вільно експериментувати з жанрами, не побоюючись обмежень від кінотеатрів та телеканалів. Пізніше ці експерименти назвуть срібним віком аніме, а їх побічним продуктом стане хентай, зі створення якого і починала ця студія. Тож експериментувати вона точно не боялася.
Збірник відкриває постапокаліптична замальовка про випалену пустку, де ледве животіють у злиднях обірвані селяни, поки через їхнє село не прокладає свій шлях величезний древній механізм під назвою “Карнавал роботів”, руйнуючи все на своєму шляху в барвистому, але безглуздому святі. Давно втрачено сенс його існування, він старий, поламаний, але неухильно рухається у відповідності до якоїсь своєї програми. Цей вступ задає тон всій збірці: ми побачимо, що в кожному з епізодів роботи або зламані, або несуть в собі іншу ваду. Режисерував цей епізод Кацухіро Отомо, мангака та режисер, який подарував нам “Акіру”.
“Механізм Франкена” – гумористична історія про божевільного вченого, який намагається відновити стародавнього робота з використанням величезних шестерень та електричної блискавки. У короткометражці простежується очевидна пародія на класичні фільми про монстра Франкенштейна, але тут робот намагається повторювати рухи за своїм творцем і, здається, до добра це не доведе.
Характерні анімації руху головного героя і висока деталізованість кадрів видають руку Кодзі Морімото, одного із засновників Studio 4 ° C. Пізніше цей режисер стане відомий завдяки своїм експериментальним та авангардним короткометражкам, серед яких Magnetic Rose з антології “Спогади про майбутнє” та Beyond зі збірки “Аніматриця”. Сама студія, у свою чергу, відома такими стрічками як “Залізобетон”, “Детройт, місто металу” і трилогією “Берсерк – золотий вік”.
“Позбавлення” – короткометражка, в якій, як у краплі води, відобразилося все аніме вісімдесятих. Злі роботи-прибульці руйнують утопічне місто майбутнього, де люди і роботи живуть у мирі та злагоді, і викрадають кохану головного героя. Але сюжет у цьому випадку стоїть не на першому місці. Головним стає візуальна складова: тут і гігантські бойові роботи, і спецефекти заради спецефектів, і антагоніст, який виглядає як лідер глем-рок групи, і атлетичний головний герой, і прекрасна героїня з бездонними очима. Зараз цей набір назвали б шаблонним, але саме на той час це було все найцікавіше, що молоді режисери хотіли додати у свої стрічки, і саме такий набір візуальних елементів проклав для аніме шлях до США, а згодом і у весь світ. Створив цей зліпок епохи Хідетосі Оморі – аніматор, який брав участь у виробництві десятків аніме-проектів, включаючи серіали “Мобільний воїн Гандам Зета”, “Трансформери: Властоголови” та OVA “Неймовірна пригода Джоджо”.
“Присутність”. Це історія про чоловіка, який вирішив створити собі ляльку схожу на дівчину з деталей старих роботів, щоб компенсувати почуття, яких йому не вистачало у шлюбі. Але коли вона виявилася не простою іграшкою, а здатною на почуття істотою, творець злякався і зруйнував своє творіння. У старості, на заході свого життя, його починають відвідувати видіння про робота, який хотів його любити. Твір дуже меланхолійний і наповнений тихим сумом. Головний герой – зразковий сім’янин і зовні спокійна людина, та його таємне захоплення створює йому ауру маніяка. Його створення – дівчина-робот начебто зібрана з кольорових клаптиків, вона красива і зречена одночасно. Твір розповідає про кохання, але водночас є у ньому якась напруженість. Можливо, це пов’язано з режисером Ясуомі Умецу, який зняв такі роботи як “Кайт – дівчинка-вбивця” та “Mezzo Forte: Красуні-головорізи”, відомі своєю кривавістю, натуралістичністю та присутністю відвертих статевих сцен. У “Присутності” жорстокості у звичному розумінні немає, але це один із тих випадків, коли без неї лише тривожніше.
“Зоряний ангел світла”. Твір, де головну роль відіграє дівчина. Усі її пригоди відбуваються у парку розваг, де в одному з атракціонів думки можна візуалізувати у вигляді роботів. Коли думки світлі – роботи симпатичні, а от коли героїні нагадують про недавній розрив з хлопцем – з’являється жахливий робот, який прагне знищити все довкола. Як і в короткометражці “Позбавлення”, сюжет тут досить простий і головним є, звичайно, величезний робот. Схоже, що заради нього все і затівалося: його дизайн відпрацьований відчутно докладніше у порівнянні з іншими персонажами. І це не дивно, якщо врахувати, що Хіроюкі Кітадзуме, який зняв цей епізод, став відомим як дизайнер персонажів у Mobile Suit Zeta Gundam.
“Хмари”. Найабстрактніший сегмент з усіх частин збірки. Чорно-біла картинка виконана у вигляді скетчів, де робот йде під хмарним небом, образи на якому змінюються від приємних та заспокійливих видів природи до ядерних вибухів. Ця робота стала першою та останньою у ролі режисера для Манабу Тхаші, більш відомого під псевдонімом Мао Ламдо. Водночас він займався анімацією на багатьох проектах, найвідомішими з яких є “Босоногий Ген”, “Метрополіс” та “Ловці забутих голосів”.
“Повість про двох роботів”. Історія про битву двох величезних роботів в антуражі японського паро-панку епохи Мейдзі. Це дуже дотепна пародія і на жанр такусацу, де величезні чудовиська розносять міста в тріски, і на сентай, де загін героїв перемагає за рахунок злагоджених дій, і на меха-аніме, де всі дії робота дублюються гучними вигуками команд. Робот, що вторгається, символізує Захід: він технологічний, виготовлений з сучасних матеріалів, приводиться в дію електрикою і управляється самозакоханим індивідуалістом. Японський робот, що захищає рідні береги, – його повна протилежність: він виготовлений з дерева, працює на паровому двигуні, озброєний бутафорською зброєю і приводиться в дію великою командою, від злагоджених дій якої залежить успіх. Весь твір команда більше сперечається один з одним, ніж діє, і перемагає не завдяки, а всупереч своїм планам. Велика увага до персонажів та розкриття відносин між ними через діалоги робить короткометражку дуже живою та веселою. І нічого дивно в цьому немає, адже знімав її Хіроюкі Кітакубо, режисер “Старого Зет” та “Золотого Хлопця”. А дизайн персонажів розробляв той самий Йосіюкі Садамото, який відповідав за візуальний стиль “Євангеліона нового покоління”.
“Нічний жах”. Це музична стрічка-фантасмагорія про нічний бал робо-Сатани, що витягує робо-чортів з усіляких механізмів, та випадкового пияка, що став мимовільним свідком цього дійства. З приходом дня всі видіння розсіюються і місто повертається до свого життя. Якщо вам знайома класика світової анімації, то ви легко розглянете посилання на класичну стрічку “Ніч на лисій горі” зі збірки Діснея “Фантазія” 1940 року. Незважаючи на дещо похмуру стилістику, “Нічний кошмар” – це швидше жартівливий твір, що нагадує картини Босха масою деталей і божевіллям того, що відбувається. Зняв його Такасі Накамура, відомий за роботою “Пальмове дерево”, яка отримала приз Берлінського кінофестивалю.
Завершує антологію друга частина замальовки про Карнавал роботів, яка розповідає про славне минуле цього механізму та його остаточну загибель. Стародавній і чужий навколишньому світу агрегат застряє на піщаному пагорбі, але невблаганна програма змушує його рухатися далі і, нарешті, не витримавши напруження, Карнавал роботів вибухає.
Дивлячись на цей твір очима сучасника хочеться запитати: чи є тут кохання? Так, воно тут є. А чи є тут смерть? Так, є й вона. А як щодо роботів? Так, є і вони. Такі ось “Кохання, смерть і роботи”, тридцятирічної давності.