Andriy Chernenko
Окей, ми вже знаємо як пів мільйона слів було скомпоновано в крутий сценарій, а канадський чарівник Говард Шор написав понад 11 годин геніальної музики. Залишилось всього та нічого – власне зняти найкращу кінотрилогію в історії. П’ята частина матеріалу присвячена третьому і, мабуть, ключовому стовпу творення “Володаря Перснів”.
🎥 Best Director
В одному з інтерв’ю ще під час зйомок трилогії Пітер Джексон сказав: “Мені завжди було дивно і я не розумів, чому досі ніхто не брався за повноцінну екранізацію такої культової книги, як “Володар Перснів”?! Що ж, тепер я все прекрасно розумію.” Джексон і сам чесно зізнається – коли він розпочинав цей грандіозний проект, то і гадки не мав, у що він вляпався.
Говорячи про практично будь-які аспекти створення екранізації “Володаря Перснів”, дуже зручно приводити рандомні цифри зі знімальних майданчиків “нормальних” фільмів, для наочності всієї безпрецедентності того, на що замахнувся новозеландський режисер. В середньому сам продакшн, тобто безпосередні зйомки фільму, тривають близько 100 днів. При чому це якщо просто рахувати календарні дні, а знімають же не щодня, в цю сотню потрапляють і вихідні, адже люди кіно теж інколи відпочивають. Досить часто режисери справляються ще швидше, вкладаючись в 1-2 місяці.
Зйомки “Володаря Перснів” тривали 438 календарних днів. З них безпосередньо зйомка тривала 274 дні. І це ще тільки основна частина, без врахування численних пікап-зйомок, про які буде нижче. Мабуть, десь стільки часу Джексон витратив на зйомку всіх своїх попередніх фільмів разом узятих, скільки у нього їх там було.
Джексон на 438-й день зйомок
Стартували зйомки у жовтні 1999-го та тривали до грудня 2000-го. А з початку 2001-го і аж до 2004-го проводились ті самі пікап-зйомки – це невеликі, часто всього на кілька кадрів, додаткові зйомки, щоб доповнити вже готовий матеріал, або трохи переробити відзнятий (наприклад, коли Анґмарському Королю-Чаклуну змінили дизайн шолома). Цікаво, що останні пікап-зйомки проводились у 2004-му році не просто вже після прем’єри третьої частини, а ще й після того, як “Повернення Короля” отримало свої 11 Оскарів. Джексон жартував з цього приводу, що дуже приємно виграти стільки нагород ще до того, як ти власне завершив фільм. Якщо конкретно, то це були зйомки сцени, яка була призначена для розширеної режисерської версії фільму, а саме втеча Араґорна, Леґоласа та Ґімлі з Міста Мертвих під лавиною падаючих черепів.
Всі зйомки проводились звісно ж у рідній для Джексона Новій Зеландії, де команда попередньо віднайшла всі необхідні ландшафти для відтворення світу Середзем’я на екрані. Щоб не втрачати часу, часто знімали паралельно на різних локаціях. Одночасно проводили аж до семи зйомок, а Пітер Джексон аkа головний режисер контролював все за допомогою супутників (так, з 5G в 99-му було ще туговато). Графік зйомок був абсолютною мішаниною з трьох фільмів, адже відштовхувались насамперед від акторів, в кожного з яких був свій індивідуальний розклад.
🔥 Труднощі організації
Першою сценою, знятою для кінотрилогії, стало переховування чотирьох гобітів від назґула під коренастим деревом у “Братстві Персня”. Коли все тільки починалось, навіть актори, які зіграли головних персонажів, ще не всі зібрались. Наприклад, в цій самій сцені під деревом пальці, які крупним планом перебирають Перстень, належать одному з помічників Джексона, так як Елайжда Вуд ще був відсутнім на майданчику! Головний та найбільш нерозлучний тандем “Володаря Перснів”, а саме Шон Естін aka Сем та Елайджа Вуд aka Фродо, теж були разом далеко не завжди. Вже в листопаді 99-го зняли перші сцени для “Повернення Короля” – крупні плани Сема під час сварки через хліб поблизу перевалу Кіріт-Унґол. В цій сварці у третьому фільмі приймали участь троє, але Сема спочатку знімали самісінького. Елайджи Вуда не було поруч, а Енді Серкіса, який зіграв Ґолума, ще взагалі навіть не закастили до фільму! Тож бідолашний Шон Естін сварився та плакав у пусте місце. Крупні плани Фродо з цієї ж сцени зняли в жовтні 2000-го, тобто сцену завершили аж через рік після її початку. А так по фільму і не скажеш)
Цілий рік на одну сцену
Енді Серкіс приєднався до команди “Володаря Перснів” тільки в квітні 2000-го, через півроку після старту зйомок, коли Фродо і Сем вже знімались на схилах новозеландської гори Нгаурухое, яку затвердили на роль Вогняної Гори. Спочатку Серкіс мав тільки озвучити свого персонажа, але Джексону так сподобалась робота Енді, що він вирішив заморочитись і зробити Ґолума в техніці motion-capture, коли актор грає повноцінно, а датчики на його тілі моделюють комп’ютерного персонажа. Це була проривна технологія, Ґолум справді вийшов наче справжній живий герой, а Серкіса всіляко просували на оскарівську номінацію, але консервативна академія відмовила, мотивувавши це тим, що актор по-справжньому не з’являється в кадрі (хоча в пролозі до “Повернення Короля” Енді таки грає кілька хвилин “вживу” в передісторії Смеагола).
А от Стюарт Таунсенд до ролі Араґорна приступив з перших же днів. Чекайте, який ще Таунсенд?! А де ж Вігго Мортенсен?! Поки що вдома, не знає, що скоро йому зателефонує Пітер Джексон і зробить пропозицію, від якої неможливо відмовитись (хоча Вігго спробував, за чутками погодитись його вмовив власний син, який був фанатом книжок Толкіна). Так, спочатку на роль Араґорна закастили саме молодого 28-річного Стюарта Таунсенда, який навіть провів кілька місяців у підготовці до ролі, та вже прилетів до Нової Зеландії. Але в останній момент Джексон вирішив, що Араґорн має бути постарше та помужніше, тож вибачився перед Таунсендом і запросив Мортенсена. Як запасний варіант розглядався також Рассел Кроу, а на початкових етапах на роль хотіли запросити самого Деніела Дей-Льюіса, але Мортенсен підійшов на роль ідеально. Першою його сценою стала бійка з назґулами на Грозовому пагорбі. Вігго вжився в роль по максимуму, постійно носив з собою свій меч, та просив усіх називати його тільки Араґорном.
Божевільний графік ускладнювався ще й тим, що сценарій постійно дороблювався та переписувався. Френ Уолш говорила, що цей процес був схожим на прокладання рейок перед вже їдучим потягом, екстремально, але весело. Френ була поруч з Пітером Джексоном постійно, Ієн Маккелен згадував, що вони були завжди вдвох, що створювало сімейну та затишну атмосферу на зйомках. До речі, про Маккелена.
Білий маг все бачить
Роль Ґендальфа була важким випробуванням для команди фільму. Кому її тільки не пропонували, навіть самому серу Шону Коннері. Шотландець відмовився, сказавши, що прочитав сценарій і не зрозумів категорично нічого. Дуже хотів зіграти головного мага трилогії легендарний Крістофер Лі. Він був одним з найвідданіших фанатів книжок, колись навіть особисто зустрічався з Толкіном, і багато консультував Джексона по ходу зйомок стосовно різних деталей. Але режисер не затвердив Лі, запропонувавши йому вдовольнитись роллю Сарумана. Лі був не в захваті, але так хотів прийняти хоч якусь участь у зйомках, що погодився одразу. Подейкують, що він навіть сильно образився на Джексона, коли той повністю вирізав сцену з появою (і смертю) Сарумана в “Поверненні Короля”. В режисерській версії сцена залишилась, а у Лі залишився осадочєк. Ієну Маккелену запропонували роль Ґендальфа вже на самому старті зйомок, але його графік ніяк не стикувався з продакшеном Пітера Джексона. Коли кастинговий менеджер у відчаї запитав, наскільки ж сильно накладаються графіки, виявилось, що Маккелен завершував зйомки в “Людях Х” всього на три дні пізніше від запланованого старту у “Володарі Перснів”. Звісно ж таку нестиковку вдалось подолати.
Як Сем кричав на самоті на уявного Ґолума, так ціле Братство оплакувало та горювало за Ґендальфом посеред гір після його трагічної загибелі в Морії, ще навіть ні разу не бачивши власне самого чарівника. Акторський талант був задіяний на повну, сцена дійсно вийшла дуже емоційною. Ну а потім всі нарешті познайомились з тим, кого щойно від душі відспівали – Ієн Маккелен нарешті приєднався до касту в образі мага в січні 2000-го. Першими його сценами стали, як вже можна здогадатись за логікою розповіді, останні хвилини Ґендальфа на екрані – відплиття з Сірих Гаваней. Бідолашні Сем, Мері та Піпін вже вдруге зіграли сльозливу розлуку з чарівником, ще не встигнувши власне нормально з ним познайомитись. Далі були багаточисленні сцени в Ширі, більшість з яких відноситься до “Братства Персня”.
Якийсь час ходили чутки, і навіть зараз в мережі можна знайти нібито інтерв’ю Маккелена, в якому він наче говорить, що за весь час зйомок він жодного разу не перетнувся з Елайджою Вудом, і навіть не особливо знайомий з ним. Що, як це взагалі можливо?! В них же стільки спільних сцен, вони практично весь перший фільм ходять рука об руку! – здивуєтесь ви. І хоча ця цитата Маккелена фейкова, а факт неправдивий, втім насправді це не так вже й далеко від істини. Дійсно, спільних сцен у Ґендальфа та Фродо багатезно, але перетнулись вони всього кілька разів, бо тут вступає в силу один з найбільших викликів, які стояли перед Джексоном. Можливо найважчі спецефекти у всій кінотрилогії пов’язані зовсім не з масштабними битвами, чи казковими істотами. Вони пов’язані з таким банальним поняттям, як зріст.
👨👦 Tall? Not at all!
Окей, в Професора було приблизно так – зріст гобітів близько 1-1,1 метри, гноми трішки вищі – 1,3-1,4 метри, люди – це люди, що з них взяти, ельфи десь такого ж зросту як і люди, маги – трішки вищі за середній, тобто десь до 2 метрів. І що тепер робити, якщо Маккелен всього на 10 см вище за Вуда, і на 15 см – за Ієна Холма (Більбо), а має бути вищим рівно вдвічі? Змусити Фродо ходити на колінах, чи поставити Ґендальфа на ходулі? Звісно ні, але задачка ще та, і вирішена вона у кінотрилогії блискуче, адже навряд чи ви під час перегляду взагалі задумувались над питанням зросту, настільки все природньо виглядає в результаті!
Для створення потрібного ефекту команда в основному використовувала три прийоми: карлики або діти дублери, дублікати необхідних локацій в різному масштабі, та найхитромудріший спосіб – використання складних рухливих платформ та перспективи під час зйомки. З дублерами все зрозуміло – найпростіший прийом йшов у хід у випадках, коли героїв гобітів показували зі спини в компанії з “високими” персонажами. Так, наприклад, коли Фродо вперше зустрічає Ґендальфа – в кадрі зі спини ми бачимо його дублера, кенійського актора Кірана Шаха. Під час прощання в Сірих Гаванях з тим самим Ґендальфом обіймаються теж дублери. А от коли Фродо в тій же сцені прощається з іншими гобітами – там вже зрозуміло задіяні четверо основних акторів, але для цих ракурсів Маккелен був непотрібен, тож під час зйомки цієї сцени вони і не перетинались.
Спина дублера Елайджи Вуда за роботою
З локаціями різного масштабу звісно трохи складніше, і це м’яко кажучи. Цього трюку потребували сцени, де герої з різним зростом перетинаються особливо часто, тож він головним чином стосувався Торбиного Кута, або Беґ-Енду – сімейного помістя Беґінсів. Творці фільму добряче заморочились і створили дві абсолютно ідентичні нори, продублювавши кожен предмет інтер’єру в двох масштабах – звичайного розміру для акторів-гобітів, та маленького розміру фактично для одного Маккелена, який був там єдиним гостем велетнем. Тож більшість сцен, де Ґендальф і Більбо мило бесідують або гнівно сваряться в стінах помістя, насправді знімали окремо – Холм грав свої шматки в звичайній декорації, а Маккелен тіснився в малій. Потім кадри чергували на монтажі, або поєднували разом на комп’ютері.
Фродо дивиться на Ґендальфа, сидячи на 2 метри позаду
Нарешті, найбільше зусиль у Джексона і Ко пішло на зйомки сцен, де актори різного зрості просто повинні бути присутні разом в кадрі, та відігравати важливі репліки. Це стосувалось в першу чергу тих самих кількох сцен, в яких Маккелен та Вуд все ж таки знімались разом. Наприклад, коли Фродо застрибує до Ґендальфа у віз і вони разом їдуть через Шир на самому початку “Братства Персня” – це довга дорога, і дублери тут не врятують, а коней різного масштабу вирішили не розводити. Тож в сцені на возі використали стару добру перспективу – було сконструйовано спеціальний віз, на якому одна половина лавки була на 2 метри позаду іншої. Таким чином, коли камера знімала фронтально сидячих поруч Фродо і Ґендальфа, насправді Вуд сидів далеко за спиною Маккелена і навіть не бачив його лиця, тож знову в хід йшла акторська майстерність. Ще складніший механізм придумали для сцени чаювання, коли Ґендальф розказує Фродо детально про Перстень, а камера літає навколо них за столом. Складна конструкція з кількох платформ на різних рівнях та з поєднаними шарнірами замінила в сцені звичайні стіл з табуретами. Тож коли камера повільно рухалась, всі платформи разом з акторами теж приходили в синхронний рух, так що знову ж таки створювався ефект перспективи, при чому в кадрі рух столу не помітний зовсім!
Мабуть, після таких перипетій, сцену формування Братства, коли всі шикуються у дві шеренги на нараді в Елронда, вирішили робити як в старі добрі – кожен ряд зняли окремо, а потім склеїли на компі. Ну їх в Мордор ті рухливі платформи!
🗿 Bigatures
“Володар Перснів” знімали на близько 150 різних локаціях. Більшість з них були ретельно відібрані серед мальовничих ландшафтів Нової Зеландії, яка блискуче виконала роль Середзем’я. Проте, така постановка не могла обійтись без студійних зйомок, та штучних декорацій. І якщо Торбин Кут – локація така проста і невелика, що її можна було збудувати до найдрібніших деталей навіть двічі, то що ж робити з трохи масштабнішими декораціями? Навіть на роль Вогняної Гори затвердили “акторку”, а де знімати Мінас-Тіріт, Гельмовий Яр, Ізенґард та інші неіснуючі міста та місця. Намалювати їх на комп’ютері, ну а як же ще!
І можливо так би і було, якби на кермом був не Пітер Джексон. Друзі режисера, знайомі з ним з юних років, знають про його окрему пристрасть, яку він приніс ще в свої ранні фільми. Пристрасть до мініатюр. Знімаючи свій перший повний метр, фільм “Поганий смак”, Джексон збудував мініатюрний будинок і радісно підірвав його в кадрі. Це було його хобі, яке дуже згодилось в кіновиробництві та в режисерській кар’єрі. На зйомках “Володаря Перснів” воно не просто згодилось, воно стало солідною задачкою для всіх художників-постановників з команди.
Тож вигадані замки та міста збудували в реальності. Звісно в масштабі, при чому в різному для кожного. Для крупних кадрів та сцен всередині будували окремі студійні декорації, а мініатюри робили для загальних планів. До речі, так, “мініатюрами” їх називати не повертався язик, тож команда Джексона одразу вигадала для них нове прізвисько – їх прозвали “бігатюри” від англійського слова “big”. Всього для трилогії збудували 72 штуки цих самих “бігатюр”, при чому розмір їх був дійсно дуже різним. Так, ельфійський Рівендел був не вище людського зросту, а твердиня Сарумана, Ізенґард, була майже 5 метрів заввишки. Масштаб цієї башти був 1/30, але рекордсменом по цьому параметру став Мінас-Тіріт – Місто Королів.
Створення Міста Королів
Це найбільше з описуваних Толкіном міст, воно багаторівневе та включене у височенну скелю, там проживали тисячі жителів, а на вершині височіла королівська башта. Мінас-Тіріт був виконаний у масштабі 1/70, але його розміри все-одно були гігантські – висота 7 метрів, діаметр нижнього ярусу 6 метрів. Ця “бігатюра” займала цілий павільйон і була розроблена до найдрібніших деталей. Кожен будинок (тисячі їх), кожна вуличка і навіть кожен бойовий требушет виглядали як справжні. Лишень в 70 разів менші. З требушетами команда розважалась особливо весело – їх зробили в кількох масштабах – маленькі для загальних планів Мінас-Тіріта, середні та великі з людський зріст для зйомок власне їх роботи, коли вони кидають каміння в орду орків. Випробуванням требушетів колектив 30-40-50 річних чоловіків та жінок займались з щенячим захватом восьмикласників – коли ж ще буде можливість постріляти з таких артефактів?
Побратим Мінас-Тіріта – Місто Мертвих Мінас-Морґул теж зробили у двох варіантах – невеликий для виду зверху, як його бачать гобіти, коли лізуть над ним у Мордор, та великий для крупних планів виходу війська чи раптового помутніння Фродо. При створенні Мінас-Морґула художники надихались йорданською Петрою. Башта орків, або башта Кіріт-Унґол, де Фродо утримували в полоні, теж отримала свою “бігатюру” – одну з найбільш деталізованих. Творці хотіли показати хаос та безлад орківського побуту, тож башту наповнили величезною кількістю мілких деталей, щоб зробили її надзвичайно строкатою.
Продовжуючи тематику Мордору, Чорні Ворота звісно теж удостоїлись “бігатюри”, а сам фінальний бій між залишками людей та темною ордою знімали на колишньому мінному полі, що досить символічно – цей епізод дійсно проходить на грані повного краху всіх надій. Але якщо б мені треба було розказати лише про одну “бігатюру”, я б трохи неочікувано розповів про таран, яким пробивали ворота Мінас-Тіріту – Ґронд. За книгою це величезний таран з вороненої сталі у вигляді вовчої голови, зачарований темною магією самим Сауроном. На прикладі Ґронду дуже легко показати ступінь задротства і дотошності художників-постановників. Таран зробили розміром з мінівен, а його поверхню покрили пластинками свинцю для металевого вигляду. Дуже-дуже багато пластинок свинцю, вони покривали його як риб’яча луска. І на кожній пластинці було викарбувано одну і ту ж фразу, написану на чорній мові Мордору, що в перекладі говорила: “No war between. No power against. No endurance of souls. Grond – The Will of Mordor”. Звісно ж цю деталь важко помітити навіть якщо дивитись дуже прискіпливо на гігантському екрані IMAX, не кажучи вже про ноутбук чи телевізор. Але команда витратила купу часу на це гравірування, щоб зробити таран справжнім дитям Саурона, навіть якщо це буде видно тільки на документальних кадрах. Божевільні люди. Таран, до слова, дійсно зробили на славу, якщо пам’ятаєте – у фільмі ним стукають у ворота багато разів, перед тим як таки пробивають їх. В реальності справи пішли трохи інакше. Подібно до історії, коли для Джека Ніколсона у Сяйві довелось робити міцні дубові двері, бо звичайні силач Джек виніс з першого удару сокирою, Ґронд зробив те ж саме зі справжніми дерев’яними воротами – безжально виламав їх з першої ж спроби. Все ж таки закляття на пластинках діяло, чорт забирай!
Не жартуйте з Ґрондом, попиваючи сік у Мінас-Тіріті
Повертаючись до світла – ще одним критично важливим замком у трилогії був звісно ж Гельмовий Яр. За книгою фортеця Рогану далеко не така велика, тож “бігатюру” для неї зробили у масштабі всього 1/4. Першу грандіозну битву з орками у “Двох вежах” знімали майже всю на натурі протягом цілих чотирьох місяців, причому три з них – це була нічна зйомка, адже події відбуваються саме вночі. Потім і команда і актори переказували, що це було найскладнішим етапом зйомок всієї кінотрилогії – мало того, що вночі, так там ще й постійно іде дощ. Коротше, на прихід Ґендальфа дійсно всі дуже чекали. По завершенню всім учасникам вручили пам’ятні футболки з написом “Я вижив у Гельмі”. Для зйомок десятитисячного війська Сарумана залучили кадрових військових Нової Зеландії, а громовий бойовий рик урук-хаїв записували на регбійному стадіоні. І так, розповідей про зламані ребра Орландо Блума, надщерблений зуб Вігго Мортенсена та те, як король Теоден отримав мечем по вуху (пласкою частиною звісно, орки були гуманні), ми уникнемо.
✂️ Best Film Editing
Після виснажливих зйомок тривалістю майже в півтора роки, Пітер Джексон і компанія отримали 1828 кілометрів відзнятої плівки та 1110 годин матеріалу. Тобто в теорії десь існує режисерська версія фільму тривалістю в півтора місяці. Тепер це все треба було віддивитись, перебрати і змонтувати в притомну хронологію, щоб цікаво розказати історію і не розлякати глядачів.
Спочатку Джексон поривався монтувати все самостійно, але швидко зрозумів, що такий об’єм роботи на додачу до режисерських обов’язків він не потягне. Тоді до проекту залучили ще одного старого товариша Джексона (це славнозвісне новозеландське кумовство) продюсера та монтажера Джеймі Селкірка.
Джеймі взявся за ще один титанічний пласт роботи. З першим фільмом було найлегше – адже історія там була лінійна, без розділення на різні сюжетні гілки, дев’ять чуваків йдуть собі з точки А в точку Мордор. З другим, за словами Джексона, який все ж таки допомагав у процесі, було найважче, адже він не має ні означеного початку, ні чіткого кінця, а в таких умовах непросто вибудувати доборе структурований наратив по всім кінематографічним канонам. Цілі шматки історії постійно кочували з/в “Дві вежі”, доки фільм не отримав форму, яку побачили глядачі. Загибель Боромира майже одразу було вирішено перенести на кінець “Братства Персня”, щоб підсилити емоційний фінал першої частини. У Толкіна, нагадаю, Боромира вбивають на самому початку якраз “Двох веж”. Перековування меча Араґорна та вбивство Сарумана було вирішено перенести до третьої частини, а передісторія Ґолума, яка спочатку теж планувалась як частина другого фільму, стала прологом до “Повернення Короля”. Всі перипетії Фродо і Сема на підступах до Мордору, разом з павучихою Шелоб, теж перенесли до фінальної частини, завершивши “Дві вежі” на (відносно) мажорній ноті.
Фродо почув, що з 11 Оскарів йому не дістанеться жодного
Третій фільм монтували в суцільному хаосі, що досить іронічно, адже саме за нього Селкірк отримав Оскара за кращий монтаж. Все було настільки сумбурно, що Джексон якось зізнався, що вперше побачив готовий фільм лише власне на його прем’єрі. Вся трилогія зрештою склалась в 9 годин екранного часу, а режисерська версія від Пітера Джексона потягнула майже на 12 годин. В планах у режисера була ще “ультімейт едішн” версія “Володаря Перснів”, куди він хотів включити буквально все, що назнімав. Але її світ так і не побачив, а дарма – там мали б бути досить цікаві шматки. Наприклад, зі сцен, що були відзняті, але не потрапили в жодну з версій є такі: атака орків Морії на Лотлорієн, напад урук-хаїв на Фродо та Сема, візит Арвен та Елронда в Лотлорієн, отруєння Гнилоустом Теодреда (сина Теодена), Еовін в підземеллях Гельмового Яру під час осади рубає голови оркам, Фарамир у видінні бачить, як Фродо перетворюється на свою версію Ґолума, весілля Еовін та Фарамира, а також смерть та похорон Араґорна. Деякі шматки цих сцен можна знайти на ютубі, але до фільмів вони так і не потрапили.
А от все, що потрапило, нарешті доїхало до дня прем’єри. Точніше до днів, адже їх було три – раз в рік на кожну частину. Як їх сприйняли глядачі, критики, що сказав про це сам Толкін (тільки Крістофер), та на скільки Перснів можна переплавити всі отримані кінотрилогією Оскари – про все це у наступній та заключній частині.