Михайло Просянник
Ідея створення аніме-версії спала на думку самим Вачовскі, авторам оригінальної трилогії. Гадаємо, що ні для кого не стане новиною, те що вони використали в ній багато візуальних елементів з аніме, і тому створення антології короткометражок було даниною поваги до японських аніматорів та їхніх ідей. Та початковий план полягав у тому, щоб зняти повноцінний аніме-серіал. І під час промотуру по Японії, пов’язаного з першою частиною франшизи, Вачовскі почали шукати тих, хто зміг би втілити їхню ідею.
На таку авантюру погодилася найризиковіша анімаційна студія Японії, що ніколи не боялася експериментів, — Studio 4°C. Її назва символізує температуру, за якої густина води стає максимальною. За задумом засновників щільність творчості в їхніх роботах теж мусить прагнути до максимуму. Студія була заснована вихідцями з Ghibli — продюсером Танака Ейко й аніматором Кодзі Морімото. З самого початку свого існування Studio 4°C орієнтувалася на авторське аніме для дорослої аудиторії, в тому числі й за межами Японії. Їхньою першою самостійною роботою стала антологія «Спогади про майбутнє».
Оцінивши об’єм робіт, японські аніматори пояснили, що аніме-серіал, у відведені сроки, не зможе випустити жодна студія. Річ у тому, що ця частка всесвіту повинна була заповнити прогалину між виходом першої та другої частини трилогії і тому була прив’язана до часу виходу другої стрічки. Але в якості альтернативи вони запропонували створити збірник короткометражок, які робитимуть різні команди. Завдяки паралельній роботі багатьох авторів можна було зібрати твір у стислі строки. Так з’явилася концепція антології короткометражок по світу «Матриці». Збірник включив у себе дев’ять робіт, суттєво розширивши історію світу «Матриці». А частини, зняті за сценарієм самих Вачовскі, стали частиною канону та сюжетно переплелися з рештою фільмів.
Відкриває збірник епізод під назвою «Останній політ Осіріса». Ця частина створена за оригінальним сценарієм Вачовскі та пов’язує між собою події першої та наступних частин фільмів. Історія розгортається послідовно в трьох світах — в симуляції Матриці, в реальному світі та в самій Матриці. Фільм дає можливість не просто помилуватися плавністю анімації в сцені навчального бою головних героїв, але й дізнатися про екіпаж корабля «Осіріс». Тікаючи від переслідування мисливців, команда «Осіріса» звертає у невідомий тунель, що веде на поверхню Землі. Там люди стають свідками підготовки машин до війни з Зіоном, про що поспішають сповістити решту, перш ніж машини встигнуть їх знищити.
Епізод відзнято в техніці фотореалістичної комп’ютерної графіки зі схопленням рухів з живих акторів. Нині це вже не здається незвичайним, але на момент виходу збірника це була передова технологія, яка показувала межі можливостей у 3D-графіці. Реалізовувати цю частину довірили студії Square USA, в деяких джерелах її також називають Square Pictures. Вибір студії був невипадковим — до «Аніматриці» вона встигла зняти повнометражну стрічку «Остання фантазія: Духи всередині» (Final Fantasy: The Spirits Within). Ця робота стала першою в історії спробою за допомогою комп’ютерної графіки створити на великому екрані фотореалістичну головну героїню. Це вимагало неймовірних на той момент обчислювальних потужностей. Наприклад, для того щоб зробити реалістичнішим волосся героїні, студії довелося витратити двадцять відсотків робочого часу своїх комп’ютерів для рендерингу 60 000 волосків. На створення ж усього фільму пішло чотири роки. В ті часи таке вражало, і головна героїня Акі навіть потрапила на обкладинки журналів. Вважалося, що ця технологія переверне уявлення про анімацію, як свого часу це зробила технологія ротоскопії — коли живих акторів обмальовують поверху фарбами, досягаючи неймовірної плавності анімації.
Незважаючи на масштабність підготовки, фільм не був сприйнятий західною аудиторією, для якої він знімався. Це поставило хрест на майбутньому (фільмів планувалося три), але привернуло увагу Вачовскі до студії та її можливостей. Режисером цієї частини виступив спеціаліст зі спецефектів Ендрю Джонс, який згодом отримав Оскара за роботу над фільмом «Аватар».
«Другий ренесанс». Це два епізоди, які йдуть один за одним. Вони виконані у вигляді псевдодокументальних замальовок, ефект від яких посилюється за рахунок стилізації їх під випуски новин. Сюжет обох частин був написаний Вачовскі й виступав у якості приквелу до всіх частин Матриці, пояснюючи, яким чином світ поринув у той стан, в якому його застав Нео після свого пробудження. Особливість викладу в цих епізодах полягає в тому, що вони не мають головного героя, чия історія могла б показати зміни, які відбулися у світі. Все представлене у вигляді окремих даних з минувшини, що збереглися у пам’яті головного комп’ютера міста Зіон. Власне комп’ютер виступає у вигляді аватара буддійського божества.
Перша половина історії розповідає про часи, коли машини були слугами людей, стилістично дуже відрізняючись від другої частини, де втілено війну людей і машин. У першій частині роботи антропоморфні та схожі на кумедних чоловічків. Цей стиль у своєму веб-коміксі про світ «до Матриці» їм дав американець Джефф Дерроу, один з головних художників кінотрилогії. Візуальна мова в епізоді «Другий ренесанс» стає навіть важливішою за закадровий голос. Довоєнний світ показан широкими мазками у вигляді впізнаваних та архетипічних образів. Роботи показані смішними, незграбними, зовсім не страшними слугами людини, а скоріше навіть рабами. Це підкреслюється глузливим ставленням людей до роботів, візуальним підкресленням, того що люди перебувають вище роботів за статусом. Роботи зображені в сюжетах, що нагадують побудову Пірамід. Нині ми знаємо, що Піраміди будувалися не рабами, але у масовій свідомості такі масивні мегабудови з залученням величезної кількості робочих рук асоціюються з рабством. Поступово, заглиблюючись у подробиці старого світу глядач відчуває справедливе обурення, так само як і роботи на екрані. Напруга, накопичившись, виливається у повстання. І тут знову велику роль відіграють візуальні образи. В новинних сюжетах у якості прообразу використовуються знімки справжніх подій, які свого часу вразили світ. Одна з них — «Страта в Сайгоні». В аніме композицію кадру змінено, але відсилання легко зчитується. Інша — «Невідомий бунтівник», чи, як це фото називають на Заході, Tank Man. В аніме роботів-протестувальників та їхніх захисників з числа людей чавлять танками так само, як і на знаменитому фото. Навіть вигляд власне танків відсилає до реальних подій.
Для того, хто не знається на військовій техніці, танк і є танком, але режисер цього епізоду навмисне вставив характерний ізраїльський танк «Меркава», додавши у такий спосіб алюзію до арабо-ізраїльського конфлікту. Таких елементів дуже багато, і не хотілося б залишати читача без задоволення самостійно розпізнати їх та захопитися широтою омажів. Але навіть якщо відсилання до реальних подій не будуть зчитані глядачем, вони все одно спрацюють як зрозумілі та такі що говорять самі за себе.
У другій половині розповіді все кардинально змінюється. Роботи припиняють бути людиноподібними. Вони відриваються від усього людського та перетворюються на холодні автомати страшного й відразливого вигляду. Дизайн усіх роботів та механізмів робив уже сам режисер Махіро Маеда. Він відомий ні на що інше не схожими дизайнами істот та механізмів, адже, окрім малювання, має ще й іншу пристрасть — морську біологію. Саме в ній він шукав натхнення для створення ворожих людині механічних істот. Майже вся друга частина присвячена війні людей із машинами. І якщо в першій частині режисер розставляє акценти таким чином, що глядач починає жаліти роботів, то в другій показано всю безпощадність та холодну методичність машин. Візуальні образи тут говорять більше, ніж диктор. Механічний вершник, що закликає до битви, — мабуть, один із найупізнаваніших та незабутніх образів цієї частини.
Разом з іншими релігійними образами глядачеві доносять думку, що це Армагедон, остання битва людства, яку, на жаль, воно програло. Чудова візуальна й образна розповідь стала справжнім нематеріальним пам’ятником режисерові Махіро Маеді. До «Аніматриці» він устиг попрацювати над цілою низкою знакових для японської анімації проєктів. Це були, зокрема, «Макросс», «Навсікайя з Долини Вітрів», «Евангеліон нового покоління» та «Остання субмарина». Втім, схоже, що в проєкт його привела одна маловідома робота, а саме Final Fantasy: Unlimited. Це не дуже популярний аніме-серіал, знятий на основі ігор Final Fantasy від компанії Square, американський підрозділ якої знімав «Останній політ Осіріса».
«Історія Малюка». У другій частині кінотрилогії «Матриця» Нео зустрічає персонажа на прізвисько Малюк. Це молодий хлопець, який зміг усвідомити нереальність навколишнього світу Матриці так само, як і Нео, тільки вийшов він з неї без допомоги червоної піґулки. Нео реагує на нього так, ніби вони давно знайомі, в той час як для глядача цей персонаж є новим. Його історія відкривається нам «Аніматриці». Сценарій до цього епізоду, як і до інших частин збірника, був написаний самим Вачовскі. Знімати цю частину взявся Сінітіро Ватанабе, один із «найзахідніших» режисерів аніме. Ватанабе завжди любив ігрове кіно, в тому числі голлівудське. І завжди вміло міксував вподобані елементи з кіно, додаючи їх до своїх аніме. Так було в одній з його найвідоміших робіт «Ковбой Бібоп».
Як завзятий кіноман, Ватанабе знав про творчість Вачовскі ще до виходу «Матриці». А вже після виходу культового фільму став просто-таки їхнім фанатом. Коли до нього дісталася чутка, що в Японії шукають режисерів для роботи над якимось проєктом за «Матрицею», він сам кинувся шукати можливість взяти участь. Йому було запропоновано вибір — зняти що-небудь на власний розсуд або за вже готовим сценарієм. Послухавши порад студії, він узяв готовий сценарій (але пізніше зняв також епізод за оригінальною задумкою, про що буде далі).
Головний герой — підліток Малюк. Він ходить до школи, де розгортається більша частина дії. Ватанабе нічого не знав про устрій американських шкіл. Виникла проблема, довелося летіти до Сан-Франциско й фотографувати справжню школу для референсів. Далі потрібно було переміститися до Австралії, де саме знімалася друга частина «Матриці». На знімальному майданчику були записані сцени з актором, який грав Малюка. Завдяки присутності на зйомках надалі вдалося додати достовірності та впізнаваності анімованому персонажу, адже глядач має його впізнати, побачивши у фільмі та в аніме. Крім усіх сцен, прописаних у сюжеті, відзняли також повсякденні ситуації, щоб краще зрозуміти, як поводиться персонаж і як рухається поза кадром.
Однією з найголовніших фішок, не передбачених сюжетом, став скейтбординг. Про це захоплення персонажу не можна дізнатися з фільму, бо там для цього немає місця. А в аніме скейт додав йому індивідуальності. Ватанабе дуже не хотів, щоб картинка виглядала як стереотипне аніме того часу. Вирішено було малювати все в старій техніці — вручну на целулоїді. Стиль обрали схожий на швидкі скетчі, без чітких та плавних ліній. Це додало малюнкові динамічності й порушило форму, підкреслюючи створений Матрицею обман. Такий підхід вимагав набагато більше часу та грошей на реалізацію. Як згадував режисер, в жодному з японських проєктів, на той час, реалізувати таку думку було неможливо. Сама історія показала один з альтернативних способів виходу з Матриці. До цієї ж теми звернулися також у інших частинах збірки.
«Програма». В Матриці є дуже багато паралелей з прийомами з аніме. В мережі можна знайти навіть порівняння окремих кадрів. Це зовсім не випадково, оскільки Вачовскі дивилися й любили аніме. В той час у США, мабуть, усі починали своє знайомство з аніме через «Манускрипт Ніндзя». Кривавий натуралістичний твір, сповнений боїв на мечах і штампів з традиційного самурайського бойовика, повністю зривав дах непідготованому глядачеві. Це аніме так сподобалося Вачовскі, що вони рекомендували його до перегляду всім акторам, задіяним у зйомках «Матриці». Так їм легше було пояснити, якого ефекту вони хотіли досягти на екрані. Таким чином режисер «Манускрипту Ніндзя» Йосіакі Кавадзірі став номером першим у списку запрошених до роботи над «Аніматрицею». На щастя, він теж був фанатом «Матриці» й одразу погодився. В якості данини поваги йому було надано повну творчу свободу. Ідея створення історії всередині світу Матриці так його захопила, що він лише за три дні написав одразу два сценарії. Перший сценарій Кавадзірі екранізував сам, а другий — «Світовий рекорд» — передав своєму учневі Такеші Коїке.
Особливість стилю Йосіакі Кавадзірі полягає в тому, щоб зробити рух та анімацію максимально ефектними, за мінімальних витрат на рух у кадрі. Максимум динаміки при мінімумі рухів. Цей самий принцип сповідувався і в «Програмі». Ідея сюжету полягала в тому, щоб перенести класичний самурайський бій на мечах в антуражі середньовічної Японії прямісінько в «Матрицю». Сам Кавадзірі відчував, що саме цього від нього очікують Вачовскі. Але робити бій сам по собі було трохи нудно, і тому до сюжету додався елемент мелодрами. За допомогою цього прийому підкреслювалося, що симуляції можуть бути так само небезпечні, як і світ «Матриці», тому що вони обманюють навіть тих, хто знає, що знаходиться всередині симуляції. Незважаючи на візуальну несхожість, цей епізод є відсиланням до першої частини «Матриці», а саме до того моментуу, коли один із членів екіпажу зраджує команду заради життя в симуляції. Візуально ця частина збірника виглядає найближчою до традиційного уявлення про аніме — дизайн персонажів, динаміка боїв та ефектна головна героїня. Особливого шарму додає кольорова гама з переважанням червоних та чорних кольорів. Це відсилання до стилістики традиційних японських ігрових карт Ханафуда.
«Світовий рекорд». Сценарій, як і попередньої частини, був написаний Йосіакі Кавадзірі. Головним замислом цієї частини стала ідея показати героя, максимально несхожого на Нео. Такого, який не став би рефлексувати й замислюватись щодо справжньої сутності речей, матеріальнішого й тілеснішого. Таким героєм став Ден, бігун-легкоатлет, для якого головне —максимально швидкий рух до фінішу. Це споріднює його з персонажем із іншої короткометражної стрічки Кавадзірі, «Людиною, що біжить» зі збірника «Лабіринт сновидінь». Як і «Історія Малюка», ця частина стала ще одним роздумом про силу людського духу. Цього разу перед нами розповідь про бігуна, який буквально виходить за межі можливостей людського тіла й можливостей Матриці у своїй спробі поставити світовий рекорд швидкості. Реалізувати цей задум Кавадзірі довірив своєму учневі, молодому й нікому не відомому режисерові Такеші Коїке. Незважаючи на те, що вони працювали разом багато років, стиль Такеші кардинально відрізняється від стилю його вчителя. Йому подобається робити рух максимально насиченим та складним — настільки, наскільки це можливо. Вперше прочитавши сценарій, він вирішив зосередитись на моменті, який справді його схвилював, — біг у спринті. Коїке подумав, що зможе додати щось таке, чого не вийде більш ні в кого, і вирішив намалювати цей епізод унікальним способом.
Одним з аспектів оригінальної «Матриці» була суміш дуже реалістичних та геть нереальних дій у симульованому світі, і цей досвід режисер вирішив дослідити разом із бігуном. Всю послідовність, з якою спринтер рухається з Матриці в реальний світ і назад, він вирішив виконати у незвичному стилі, додавши насичену рухом анімацію й підкресливши образи, ефектом слоумоушен, з акцентом на гіперреальні опуклі м’язи. Цей епізод показав іще один варіант виходу з Матриці, скористатись яким, на жаль, не пощастило. У пошуках нових, не притаманних японській анімації образів Такеші дуже надихався західними коміксистами, передусім Френком Міллером та його коміксом «Місто гріхів», особливо в плані гри світла й тіні. Це знайшло відображення в його візуальному стилі з характерними густими й різкими тінями. «Світовий рекорд» приніс Такеші Коїке першу славу й нагороду за кращу фантастичну короткометражку.
«За межами». Цей епізод трохи знижує градус боротьби людини з собою та з машинами, розповідаючи історію про невеликий збій у Матриці. Збій призводить до виникнення таємничого місця на кшталт будинку з привидами, в якому порушено звичайний хід часу та відбуваються дивні речі з гравітацією. На відміну від інших епізодів, це дуже плавна частина. Оповідь розгортається неквапом. Тепла й легка картинка контрастує з різкими кольорами інших робіт збірника. Особливу плавність анімаціям надає рука майстра, режисера Кодзі Морімото. Надзвичайно плавна анімація схожа на ротоскопію, це його фірмовий почерк. На відміну від Йосіакі Кавадзірі, який за кілька годин написав одразу два сценарії, Морімото його робота далася досить важко. Він писав сценарій кілька місяців, показуючи іншим людям і шукаючи порад для найкращого втілення. Вийшла дуже гуманістична історія. В усій франшизі «Матриці» персонажі розділені на два нерівні табори. Маленька групка обраних, що відають, як насправді влаштований світ, і величезний тлум дурнів, низведених до ролі тварин, нездатних усвідомити ілюзорність навколишньої дійсності. В цій частині немає обраних, а є тільки діти, як і граються з паранормальним місцем.
Ця закинута будівля ніби сама стає персонажем, відсилаючи до фільму Тарковського «Сталкер» із його загадковою Зоною. А сполучення реального й сюрреалістичного дуже схоже на улюблений прийом Сатоші Кона. Із ним Кодзі Морімото робив іншу велику короткометражку — «Магнітна троянда» зі збірника «Спогади про майбутнє». «За межами» дає глядачеві можливість самому пофантазувати щодо можливих ефектів від збоїв у Матриці. Це налаштовує на філософський лад і піднімає оповідь над звичайним науково-фантастичним мейнстримом. Не випадково ця частина є улюбленицею всіх критиків та рецензентів.
«Детективна історія». Перш ніж обрати сценарій до цієї частини, було розглянуто понад двадцять претендентів, режисерів та сценаристів, але жоден не пройшов крізь фільтр Вачовскі. Часу залишалося зовсім небагато, і продюсери почали вже хвилюватися всерйоз. Тоді врятувати ситуацію запропонував режисер Сінітіро Ватанабе. До цього моменту він уже скінчив зйомки епізоду «Історія Малюка». Зі слів самого режисера, йому завжди подобалися нуарні детективні бойовики. Щось схоже йому схотілося перенести у світ Матриці. Взявши за основу просту історію про приватного детектива, він додав у неї одного з головних персонажів «Матриці» — Трініті. Сценарій склався простий, але витончений, і це підкупило Вачовскі. Як і в «Історії Малюка», тут розглянутий ще один шлях пошуку істини, який може привести до виходу з Матриці. Тільки от за законами нуарного кіно головному героєві ця втеча не вдається.
Крім такої сюжетної паралелі, епізоди не нагадують один одного жодним кадром. Вся графіка виконана в чорно-білій стилістиці старих нуарних детективів, відсилаючи нас до американських графічних романів. Цікавою темою, втіленою винятково за допомогою візуальних елементів, стало існування альтернативних Матриць. Про них згадувалося в фільмі, але спробувати візуалізувати їх було вирішено тільки в «Аніматриці». Оскільки часу було небагато, вирішено було скористатися комп’ютерною графікою. Її дуже багато в цьому епізоді, але вона зовсім непомітна для глядача. Якщо «Історія Малюка» не дуже схожа на інші роботи Ватанабе, то в «Детективній історії» легко впізнається його стиль, базуючись на золотому фонді голлівудського ігрового кіно й нуарної печалі головного героя.
«Посвячений». Цю частину зняв Пітер Чанг, американський аніматор корейського походження, знаменитий своїм серіалом Æon Flux. Цей серіал виходив на MTV і був добре відомий в Америці, хоча час захоплення широкої аудиторії аніме ще не настав. Коли один з японських режисерів не зміг взяти участь у проєкті, Вачовскі згадали про Чанга й запросили його для зйомок епізоду. Спочатку ідея була зняти динамічну частину, сповнену спецефектів, та в підсумку вийшла зовсім інша історія. Незважаючи на те що головний герой — робот, історія торкнулася теми розуму й способу мислення. Головна ідея була в тому, щоб уявити собі, що станеться, коли машина підключиться до людського розуму. Вийшла повна протилежність «Матриці». Там люди були підключені до вигаданого світу, створеного машинами. А тут машина потрапила прямісінько в сон людини.
Сталася психоделічна подорож до людських почуттів та думок. Історія вийшла дуже філософська, чого спочатку від режисера не очікували. Складним виявилося створення дизайну роботів. Необхідно було підкреслити, що вони не були створені людьми, а еволюціонували самі. На відміну від дизайну людей, де через зовнішність легко передати характер персонажа, машини мали стати невмолимо ефективними, холодними і в той же час невинними й цікавими. Такий підхід подарував дуже незвичайний погляд на світ «Матриці», в якому внутрішній світ людини може бути багатшим, ніж усі симуляції машин.
Антологія отримала премію «Енні» за найкращий анімаційний фільм та забезпечила короткометражному аніме по-справжньому широку аудиторію.
Нині, коли вийшов уже четвертий повнометражний фільм, можна належно оцінити геній творців «Аніматриці». Завдяки широті піднятих тем та подаванні ідей зі світу Матриці під дуже несподіваним кутом зору цю частину франшизи без перебільшення можна назвати найкращою між усіма. Таким чином, коло замкнулося. Колись оригінальна «Матриця» була створена під враженням від «Привиду в обладунках». З часом вона повернулася на батьківщину й перетворилася на «Аніматрицю» — чудову антологію короткометражного японського аніме.