🧘 Пошук себе крізь інші світи — огляд аніме Sonny Boy 

Проблематика дорослішання регулярно стає центральною у анімаційних творах з Японії. Частково це пов’язано з цільовою аудиторією аніме, яка складається переважно з підлітків, частково – з особливостями культурного коду японців. Проте «дорослішання» японські митці розглядають не лише у буквальному сенсі. Наприклад, FLCL розповідає про піднесення над шаблонами суспільства, а «Євангеліон» урешті-решт виявився про перемогу реального світу над фантазією.

Sonny Boy також розгортається навколо теми дорослішання, проте пояснити головну думку аніме одним реченням так просто не вийде. І це лише одна з багатьох причин, які роблять цю роботу видатною.

Sonny Boy – це аніме від студії Madhouse, усі 12 епізодів якого вийшли у 2021 році. Сама Madhouse – один з найвідоміших виробників японської анімації у світі, а заснована вона була ще у 70-х роках. Про якісь її роботи ви мали чути. Студія подарувала нам щонайменше Death Note, другу адаптацію Hunter × Hunter та перший сезон One-Punch Man, які нині відомі усюди. Проте і з більш «артхаусними» роботами Madhouse працює вдало, тому в нас від них є ще й, наприклад, Boogiepop Phantom і Perfect Blue.

Команда для виробництва Sonny Boy зібралася теж видатна. Головним сценаристом і режисером шоу став Сінґо Нацуме. Його першим проектом у якості режисера (під керівництвом творця Cowboy Bebop Син’ітіро Ватанабе) став Space Dandy. Також він відзначився завдяки One-Punch Man і Boogiepop and Others. А окремо на підхід Нацуме до режисури вплинула праця над The Tatami Galaxy – авангардною історією про неможливість пошуку щасливого «життя у рожевих кольорах».

Одним лише Нацуме справа не обмежується. Дизайни героїв історії створив Хісасі Егуті, якого вважають одним з найвидатніших ілюстраторів жіночих персонажів. За розкадрування однієї з серій відповідав Йосіакі Кавадзірі, створивший Ninja Scroll і Vampire Hunter D: Bloodlust. А з музикою Нацуме допоміг вже згаданий Ватанабе, який надає звуку своїх аніме ключове значення. Він підказав Сінґо виконавців, звучання яких максимально підійде стилю Sonny Boy. До речі, саме через це у аніме немає єдиного композитора, як це заведено у індустрії.

Команда над Sonny Boy працювала чудова, проте слід усвідомлювати, що це аніме – переважно авторська робота Нацуме. Він власноруч написав сценарії до кожного епізода, створив розкадрування до більшості з них, а перший та останній – ще й поставив особисто. Практика показує, що коли творець-візіонер приділяє подібну увагу проекту, то має вийте щось видатне. Sonny Boy не став виключенням.

Історія аніме розказує про учнів дев’ятого класу однієї японської школи, які раптом виявилися відірвані від зовнішнього світу. Все, ще в них залишилося, – це приміщення навчального закладу, у якому час ніби зупинився. Через це учні не старіють і не змінюються, а усі припаси відновлюються. За межами школи є лише чорна порожнеча.

Ситуації додає пікантності ще й той факт, що в учнів з’явилися індивідуальні надздібності. І якщо хтось отримав майже повну всемогутність, то у деяких сили невідомі або взагалі відсутні. До останніх належить і головний герой Нагара, тому свої дні він проводить у порожньому класі, ні на що особливо не очікуючи.

Почати робити хоч щось його змушує вплив однокласниці-оптимістки Нодзомі, з якою хлопець познайомився незадовго до початку подій. Тим часом у школі починається створення нового суспільства, у якому все залежить від суперсил та правил нових світів, яких виявилося безліч.

З цього починається історія, в якій усе не так, як може здатися на перший погляд. Кінцівка першого ж епізоду руйнує всі приблизні теорії про подальший розвиток сюжету. Таким чином з глядачами обходиться і кожна наступна серія. Бо Sonny Boy робить усе, щоб відійти від звичних тропів та подарувати свіжі враження.

При цьому сценарій оперує досить знайомими для поп-культури образами та темами. Суперсили, інші світи, поведінка людей у кризових ситуаціях, обов’язкові правила для всіх, конфлікти підлітків – усе це у різних варіаціях ми бачили вже багато разів. Якщо спробувати розібрати структуру Sonny Boy на окремі складові, то нічого занадто дивовижного ви тут не побачите.

Проте магія починається у ту мить, коли ці самі складові починають взаємодіяти одна з одною. Наприклад, герої ніколи не впевнені, що саме викликало чергову дивну подію – чиїсь здібності чи правила світу. Також хтось міг збрехати про свої сили, а іншій – знайти щось важливе для розуміння оточення навколо, але приховати інформацію. Постійні інтриги, як між окремими персонажами, так і відносно розуміння нових можливостей та світів у цілому, додають аніме напруження та підпалюють інтерес до перегляду.

Самі інші світи у Sonny Boy зображені нестандартно. Якщо якась кількість ще схожа на об’єктивну реальності, то деякі нагадують лише нагромадження форм та візуальних шумів, які ніби зійшли з картин сюрреалістів. Один зі світів взагалі своїм стилем нагадує творчість Здзіслава Бексінського, який увійшов у історію мистецтва завдяки своїм моторошним полотнам. Тож нудьгувати не вийде.

Втім, герої реагують навіть на найдивовижніші відкриття без зайвих захватів. В Sonny Boy взагалі немає властивій анімації гіперболізації емоцій та подій. Навпаки, атмосфера аниме намагається бути максимально нейтральною та ні до чого не примушує глядачів у плані відчуттів. Іноді такий підхід створює цікавий контраст, коли сумні події намагаються «підсолодити» завдяки заспокійливій музиці, а екшен-епізоди «заземлюють» через повільну режисуру та тривалі плани.

Режисура Sonny Boy – одна з найсильніших сторін аніме. Кожен епізод завдяки ній можна сприймати як окреме коротке кіно, а деякі серії за структурою, стилем та поданням відрізняються настільки, що вони ніби належать до зовсім різних творів. Мабуть, центральний елемент, який їх об’єднує, – акцентування уваги на дивах інших світів. Інколи даже здається, що сами вони, а не учні, є головними героями шоу.

Це, звісно ж, не зовсім правда. Адже складні відносини між учнями, які замість випускного приречені на вічність у невідомості, складають основу сюжету аніме. Але й тут є один момент, який треба зрозуміти. Sonny Boy не розповідає про розвиток окремих учнів та класу у цілому, яке це робить, наприклад, Great Teacher Onizuka та навіть Boku no Hero Academia. Усі суперечки та сварки націлені на персону Нагари, навіть якщо він особисто в них не бере участь.

Подібний підхід не означає, що всі інші учні – лише статисти. У своєму дрейфі крізь інші світі Нагара знайде вірних друзів у особі завжди позитивної Нодзомі, егоцентричної Мідзухо та кмітливого Раджані. А головним антагоністом хлопця стане Асакадзе, якому дісталися найсильніші здібності у новому світі. Кожен з них (та декілька інших учнів) отримають свої моменти слави.

Та не очікуйте від них якихось відкриттів та відвертостей. Деякі персонажі взагалі потрібні лише у якості сценарних інструментів, а їхня важливість обмежуються єдиним епізодом. Потенційно цікаві герої зникають без особливих передумов, а також є учні, єдина мета яких – миготіти на фоні основних подій, щоб сцени не здавалися дещо самотніми.

І якщо розглядати Sonny Boy лише як антологію окремих історій-притч, до це й справді буде здаватися мінусом. Але порівнювати аніме зі, скажімо, Kino’s Journey та Mushishi, які саме антологіями і є, не дуже коректно. В Sonny Boy немає зайвих елементів, кожна деталь працює на центральну ідею дорослішання особистості. Проте цього можна і не помітити через особливості тону аніме.

Частково у цьому провина вищезгаданої нейтральності атмосфери. Через неї іноді важко сприймати акценти та думки, які авторі заклали в окремі моменти. Але вникати у Sonny Boy треба постійно, бо інакше аніме перетвориться на досить авангардне, але безглузде дійство.

А розмислити у Sonny Boy є над чим. Один лише пласт відсилань на різноманітні культурні та історичні явища тут величезний. Нацуме як сценарист та режисер однаково вдало заграє з тематиками проблем релігійних культів, сучасних економічних моделей, невизначеності майбутнього життя підлітків – і це лише найбільш явні моменти.

Деякі відсилання грають вже меншу роль для сюжету, проте створюють поп-культурний контекст для шоу. Наприклад, сама концепція дрейфуючої школи відсилає нас до хоррор-манги The Drifting Classroom, яка виходила у 1972-1974 роках. Також в Sonny Boy глядач побачить вдалі запозичення з «Твін Піксу», «Космічної одіссеї: 2001», «Робінзона Крузо» та багатьох інших класичних та не дуже робіт. Тобто у якомусь сенсі аніме можна розглядати як своєрідну поп-культурну головоломку.

Є в усіх цих референсах, серед яких навіть місце для Nintendo знайшлося, й інша мета. Їх усіх поєднує той факт, що з ними добре знайомі сучасні підлітки. З такого боку вони теж працюють на проблематику дорослішання у аніме, нехай і досить незвичайним чином.

Головні думки аніме, які проецюються на історію Нагари, взагалі важко помітити, бо вони складаються з невеликих, майже непомітних уривків. Так, всього декілька секунд одного епізоду натякають нам, що в родині хлопець нікому не потрібен. Звідси і пасивне відношення до життя, навколишнього світу й самого себе. Навіть інші світи спочатку не викликають в нього захоплення, а його пасивність намагається подолати Нодзомі.

Ім’я Нодзомі, до речі, японською означає «надія». Подібний прийом зустрічається в аніме постійно. Нагара значить «робити кілька речей водночас», що відсилає до його невизначеності у світі. А одного з учнів кличуть просто Кеп – як завдяки його прагненню бути лідером, так і через пристрасть хлопця до бейсболу.

Раз вже на те пішло, сама назва Sonny Boy – вже досить комплексна. У самому аніме вона зовсім не згадується. Вираз «sonny boy» у англійській використовують при зневажливому звертанні до молодого хлопця, щоб підкреслити його недосвідченість. Додатково Sonny Boy – це ім’я останнього представника виду птахів, який зник через військову агресію Третього Рейху. Але орнітологи не втрачають надії, що десь у світі ці птахи залишилися, тому продовжують пошуки. А також Сонні Бой Уіл’ямсон – це ім’я одразу двох блюзових виконавців, які ніяк не могли вирішити, хто ж з них справжній «перший Сонні Бой».

Нагара увібрав до себе потрохи від кожного з цих сенсів. Він уособлює невпевненість, апатію та нескінченні однаково сумні варіанти майбутнього. І якщо розглядати сюжет Sonny Boy саме як метафору подолання подібного відношення до життя, то навіть найдивакуватіші моменти шоу раптом знайдуть своє місце на загальній картині подій.

Усі суперсили, світи, референси та персонажі виявляються фундаментом ідеології аніме. Навіть безіменні учні та герої, які кудись зникають з історії, перестають здаватися дивними – бо у реальному житті люди коло вас також будуть мовчки «зникати» без прощань та трагедій. Десь алюзії працюють краще (наприклад, усі надздібності Асакадзе ніяк не допомогли тому самоствердитися та знайти спокій), десь – вже гірше, проте в основі ідея аніме гірше від цього не стає.

Весь Sonny Boy присвячений якщо не пошуку відповіді, то хоча б спробі осмислення життя, у якому існує нескінченність варіантів розвитку кожної події, проте жодна може так і не виявитися бажаною. Це осмислення проводиться через кожну фразу та сцену, кожний кадр та референс. І неминуче підводить до фіналу.

Який, на відміну від багатьох інших аніме про дорослішання, не дає не лише фактичних відповідей, але й моральних та емоційних також. Сценарний розв’язок виявився таким самим у плані нейтральності, як і решта епізодів Sonny Boy. А справжня сутність кінцівки розкривається через натяки та швидкоплинні сцени, які занадто легко прогавити.

Технічна складова Sonny Boy виявилась під стать ідеологічному наповненню. Якщо бігло поглянути на уривки з аніме, то його візуал может здатися дещо простим та навіть дешевим. Особливо на тлі різноманітних Jujutsu Kaisen та Demon Slayer: Kimetsu no Yaiba.

Однак насправді Sonny Boy вражає не технічними досягненнями, а віртуозністю виконання. Кожен пейзаж та план не лише приваблюють погляд, а ще й працюють на атмосферу та зміст сцен. А максимально краса аніме розкривається при демонстрації інших світів, у яких аніматори та художники з Madhouse використовують цікаві візуальні рішення. Словами описати важко, проте у пам’ять западає.

Окремої похвали заслуговує дизайн персонажів. Вони позбавлені яскравого одягу та гротескних зачісок, як інколи буває у аніме. Проте творцям з Madhouse все одно вдалося зробити кожного героя індивідуальністю, що вирізняється та впізнається при першому погляді.

Зі звучанням у Sonny Boy все ще цікавіше. Більшість сцен аніме розгортається зовсім без музики, тому діалогам та окремим звукам приділено окрему увагу. Робота настільки віртуозна, що на відсутність саундтреків припиняєш зважати увагу вже в першому ж епізоді.

А ось коли музика грає, то вона чарує з перших секунд. У Sonny Boy навіть немає відкриваючої теми, проте деякі композиції все одно повинні вам сподобатися. Справа у тому, що для роботи над аніме команда Madhouse покликала одразу декількох примітних музичних інді-виконавців. Серед них є, наприклад, toe, яких вважають популяризаторами математичного року у Японії, та сінті-поп група Sunset Rollercoaster. Тобто саундтрек Sonny Boy – це повноцінний альбом-антологія, який увібрав до себе найсильніші сторони обраних виконавців.

***

Про такі аніме, як Sonny Boy, зазвичай кажуть «нині такого не роблять» і «прихований шедевр». Але той факт, що воно вийшло у 2021 році, підтверджує, що все ж «роблять», а різноманітні номінації під час визначення нагород у сфері аніме натякають, що не такий вже і «прихований».

Ось у самому Sonny Boy сховалося багато чого. Якщо подивитися шоу без зайвих претензій, то воно може здатися лише гарним, але ефемерним експериментом, який розтане після перегляду, як дивний сон. Але спробуйте дати історії дрейфуючого класу трохи ваших думок. І тоді є вірогідність, що Sonny Boy у відповідь подарує вам набагато більше, ніж ви очікували.

P.S. І ні, з фанатами Sony PlayStation назва Sonny Boy ніяк не пов’язана.