🎞 Акіра Куросава: як режисер змінив світовий кінематограф та в чому магія його робіт 

В рамках Місяця Японії розповідємо про найвідомішого японського режисера, який назавжди залишив свій слід в історії кіно.

23 березня 1910 року в передмісті Токіо, Татікаві, народився Акіра Куросава. Він став восьмою й останньою дитиною у родині. Його батько Ісаму походив з давнього роду самураїв й всіляко заохочував своїх дітей до вивчення культури — як японської, так і світової.

У школі Акіра Куросава виявляв хист до малювання. Він мав гарні здібності і вже в юному віці його роботи показували на виставках.

Акіра Куросава у дитинстві, підлітковому та юному віці. Фото

Хейго Куросава, брат Акіри, працював коментатором німих фільмів — раніше ця професія була досить популярною й досить престижною. Завдяки братові Акіра Куросава часто ходив до кінотеатрів й кінематограф став важливою частиною його життя. Проте, за деякий час Хейго піде з життя — одного дня він пішов в гори, де вчинив самогубство разом зі своєю дівчиною. Ця подія глибоко вплине на Куросаву і не раз знайде відображення у його творчості.

У сімнадцять років Акіра намагається вступити до школи живопису, однак ця спроба виявляється невдалою. У 1936 році він вирішує пов’язати своє життя із кіно й стає помічником Кадзіро Ямамото — відомого режисера, який працював на кіностудії PCL (згодом її перейменують у Toho Studios; найбільш відома за франшизою «Ґодзілла»). З цього моменту кар’єра Акіри Куросави почала розвиватись швидко — спочатку він спробував себе як сценарист, а згодом і як режисер-сценарист.

Акіра Куросава зі своїм ментором Кадзіро Ямамото. Фото

У 1943 році вийшов перший фільм під авторством Куросави — «Легенда про дзюдо» (яп. 姿三四郎, Сугата Сансіро), стрічка про японських дзюдоїстів XIX-сторіччя.

Після успіху дебютного фільму Акіра Куросава зняв ще декілька картин, одна з яких була знаковою для режисера — «П’яний янгол» (яп. 酔いどれ天使 Йойдоре тенсі). Роль антагоніста зіграв Тошіро Міфуне, з яким Акіра Куросава надалі випустить ще 16 фільмів.

Першим визнанням для Акіри Куросави став фільм «Рашьомон» (яп. 羅生門, らしょうもん), який вийшов у 1950 році. Ця стрічка базувалась на новелах Акутаґави Рюноске «Рашьомон» та «В чагарнику».

За сюжетом під руїнами брами Рашьомон від зливи ховається троє: простолюдин, лісоруб та монах. Двоє останніх стали свідками загадкового вбивства самурая. Вбивцею був відомий розбійник Тадзьомару, який також зґвалтував дружину жертви. Проте, на суді свідчення всіх учасників подій не збігалися.

Врешті решт, виявляється, що абсолютно всі версії є так чи інакше брехливими, оскільки кожен із свідків мав свої причини викласти свою версію правди.

Завдяки цій картині з’явився тепер уже хрестоматійний «Ефект Рашьомон» — прийом у кінематографі та сторітеллінгу, коли очевидці описують одну й ту саму подію з різними свідченнями, через власну інтерпретацію. Такий ефект можна побачити у стрічках «Бійцівський клуб», «Кримінальне чтиво», «Загублена», «Остання дуель» і багатьох інших.

У 1951 році стрічка отримала гран-прі Венеціанського кінофестивалю, а потім і «Оскар». «Рашьомон» до сьогодні вважається однією з найпопулярніших стрічок не тільки японського кінематографу, а й світового загалом. На момент написання цього матеріалу стрічка посідає 132 місце в рейтингу найкращих фільмів усіх часів за версією IMDb.

Ворота Рашьомон

Далі Куросава випускав лише успішні фільми — «Ідіот» (яп. 白痴 хакуті), «Жити» (яп. 生きる Ікіру), «Я живу в страху» (яп. 生きものの記録 ікімоно-но кироку), «Замок інтриг» (яп. 蜘蛛巣城 кумоносу дьо:), «На дні» (яп. どん底 дондзоко), «Охоронець» (яп. 用心棒, ようじんぼう, йодзімбо) і багато інших.

У себе на батьківщині, у Японії, режисер не мав такого визнання як в усьому світі. У Куросави були проблеми із фінансуванням фільмів, а стрічки могли зазнавати нищівної критики. У грудні 1971 року Куросава намагався вчинити самогубство — він порізав вени у ванні, але врешті його вдалось урятувати.

Декілька років режисер провів у самітництві, але в 1975 році на екранах з’явилась його нова робота — «Дерсу Узала» (яп. デルス・ウザーラ Дерусу Удза:ра), яка отримає «Оскар» як найкраща картина іноземною мовою.

Подальші фільми виходили з великими павзами, однак мали дуже позитивні відгуки. За майже 20 років великих екранів дісталися «Тінь воїна» (1980) і «Ран» (1985), «Сни» (1990) і «Серпнева рапсодія» (1991).

Останньою ж стрічкою для режисера стала «Ще ні» (яп. まあだだよ), яка вийшла в 1993 році. Назва фільму є згадкою стародавньої японської легенди про чоловіка, який відмовляється вмирати. Ця ж легенда стала частиною сюжету картини й показала своєрідне відношення Куросави до життя.

У 1995 році режисер отримав серйозну травму спини, через що пересувався в інвалідному візку. Він до останнього намагався займатись улюбленою справою, навіть у цьому стані написавши сценарій для фільму «Після дощу» свого учня та друга Такасі Коїдзумі.

6 вересня 1998 року у віці 88 років Акіра Куросава помирає від інсульту. У 1999 році виходить картина «Після дощу», присвячений пам’яті режисера. Такасі Коїдзумі намагався зібрати знімальну групу серед тих, хто працював з Куросавою. Композитором «Після дощу» став Масару Сато, який до цього працював над картинами маестро. Крім того, одну з ролей отримав Хамагуті Міфуне — син того самого Тошіро Міфуне, який отримав популярність завдяки ролям у картинах Куросави.

Багато відомих світових режисерів зазначають, що саме Акіра Куросава вплинув на них та зіграв знакову роль у становленні як майстрів свого діла, але чим саме цікаві роботи Куросави?

Формулою успіху Куросави було поєднання західної та східної традицій, що робило його роботи зрозумілими як і для поціновувачів високого, так і популярного мистецтва. Зібравши найкраще з двох великих напрямів світової культури, він створив свою власну манеру оповідання. Ледь не на початку своєї кар’єри він став своєрідною «рок-зіркою» японського кінематографу, відходив від сталих жанрів замісь того, аби ставати їхнім заручником.

Акіра Куросава чергував японську історичну драму «джідайґекі» та фільми про сучасні події й суспільство. Таке жонглювання напрямами не було заведеним у ті часи в Японії. В літературних екранізаціях з локальних творів (як от вже згаданий «Рашьомон») в подальшому він почав звертався й до світової класики. Одразу три стрічки базувались на роботах Шекспіра: «Замок інтриг» став японською версією «Макбет»; «Погані сплять спокійно» — «Ґамлета»; «Ран» — «Короля лір».

Це й призвело до надзвичайної популярності Куросави на заході, і з часом його роботи почали наслідувати інші режисери. Його фільми про самураїв перетворили на вестерн із ковбоями. Наприклад стрічка «Сім самураїв» стала основою для «Чудової сімки» Антуана Фукуа, а «Охоронець» є базою для фільму Серджо Леоне «За жменю доларів». Ба більше, якби не Куросава, ми б не отримали «Зоряні війни». Джордж Лукас свого часу повідомив, що навіть слово «джедай» він взяв від основного жанру Куросави «джідайґекі».

Акіра Куросава є одним з тих режисерів, що мають свій унікальний візуальний стиль, який можна вгадати з декількох кадрів. Він одним з перших почав використовувати багатокамерну зйомку — декілька камер дозволяли акторам природніше виглядати у кадрі й давало їм свободу в рухах.

Здебільшого камера Куросави є динамічною з довгокадровою технікою — це коли в одному тривалому кадрі декілька разів може змінитись розмір персонажа:

Також велику роль у роботах митця грає симетрія, яка використовується у ключових моментах: наприклад, для підкреслення важливості певної події чи для створення напруги:

Велику увагу Куросава приділяв кольору. Довгий час його роботи були чорно-білими, але зі стрічки «Під стукіт трамвайних коліс» він почав використовувати колір для передачі характеру персонажів:

Куросава був одним з тих режисерів, які самостійно монтували свої роботи. Одним з найвпізнаваніших моментів був монтаж за рухом, коли кадри змінюються, але у фокусі залишається один й той самий об’єкт:

У фільмах Куросави акторська гра спеціально є трохи нереалістичною — рухи та міміка гіперболізовані, аби максимально яскраво донести до глядача емоційний стан героя та його характер.

Яскраві костюми підкреслювали типаж персонажів, а для того, щоб вони ще й запам’ятовувались від кадру до кадру у Куросави була особлива методика. Режисер казав акторам вигадати якийсь рух чи дію, який би постійно повторювався. Наприклад, на зйомках стрічки «Охоронець» Куросава сказав Тошіро Міфуне, що його персонаж схожий на вовка чи собаку, а Тацуя Накадай сказав, що його персонаж схожий на змію. Завдяки образу «собаки» Міфуне вигадав фірмовий «рух плечем», який нагадує як пес намагається позбутись бліх:

Якщо сьогодні сцени жорстокості є досить звичними для глядачів, то раніше це було досить сильним емоційним ходом. Куросава не використовував насильство з розважальною метою. За допомогою жорстокості він нагадував глядачеві, що це є частиною нашого життя, яке неможливо уникнути навіть попри його безглуздість. Він показує, наскільки страшними можуть бути саморуйнування та війна.

Водночас, на його думку, треба вміти дивитись в очі цьому страху й приймати його.

Куросаву називають «Володарем стихій» через те, що в його картинах повсякчасно можна побачити елементи природи, які мають особливе символічне значення. Це пішло від національної культури — у японському мистецтві стихія та природа грають одну з найважливіших ролей.

У Куросави ж ці образи стають частиною постановки, які додають до картинки динамічність і формують певну атмосферу. Дуже часто погодні умови задають розвиток сюжету — якщо картина починається з легкого дощику, то цілком імовірно, що у кульмінації буде злива з вітром.

Куросава намагався зробити максимально об’ємною, аби можна було відчути та побачити кожну деталь. На зйомках стрічки «Рашьомон» він виявив, що дощ на задньому плані просто не з’являтиметься на світло-сірому фоні. Для вирішення цієї проблеми в бак дощової машини почали додавати чорнила, аби вода виглядала виразнішою:

Також режисер використовував стихії, аби передати настрій героїв. Наприклад, туман символізував смуток, вогонь злість та ярість, а веселка — пошук себе:

• ⛩ «Рашьомон» — «Золотий лев» на Венеціанському кінофестивалі та «Оскар» за найкращий фільм іноземною мовою
• 🥴 «П’яний янгол» — три японських премії «Майніті»
• 🥷🏻 «Сім самураїв» — «Срібний лев», «Майніті» відзнака «Юссі»
• 💪🏻 «Охоронець» — номінація на «Оскар»
• 😱 «Троє негідників у прихованій фортеці» — премія «Блакитна стрічка», премія Kinema Junpo
• 😴 «Сни» — премія Японської кіноакадемії та дві премії «Майніті»

***

Читайте інші цікаві матеріали з тематичного місяця за позначкою «Місяць Японії»