🔪 «Кінгс мен»: джентльмени в законі та навколо нього — рецензія

Студія 20th Century кілька разів переносила прокат третьої частини «Кінгс менів», яка є водночас і передісторією перших двох фільмів. Стрічка мала вийти ще наприкінці 2019 року, але через пандемію та невпевненість продюсерів у касових зборах, її доводилося переносити, і це скидалося на тривожний дзвіночок. Недарма, фільми із суперечливим сюжетом («Форсаж 9», «Не час помирати» та «Тенет») переносили у сітці релізів. Але «Кінгс мен» вийшли та навіть зуміли себе окупити, а ось з відгуками щось не склалося. Тому нумо розбиратися. 

Події розгортаються у 1908 році у Південній Африці, де головний герой Орландо (Ральф Файнс) втрачає дружину та залишається наодинці із сином. Через 12 років він вчить його бути сильним та мужнім, навіть подеколи перегинає з гіперопікою, але змушений принятий зважене рішення – відправити його на фронт Першої світової. У фільмі Британія, Німеччина та Росія уособлені трьома кузенами, які не змогли розділити владу. Через своїх посіпак ними керує загадковий Пастор. Завдяки змовам, Распутіну та хитрим планам він хоче отримати владу у свої руки. Зупинити Пастора може хіба що загін професіоналів, тобто Орландо та його син. 

Серія фільмів заснована на однойменних коміксах Марка Міллера («Піпець») та Дейва Гіббонса («Вартові»), що означає цікаве поєднання абсурду та вишуканого стилю джентльменства. Цим насправді й розважали перші два фільми, адже режисеру Метью Вону вдавалося тримати несерйозну інтонацію разом з живими та зрозумілими героями. Коронна фішка Вона була в сцені бійки, знятій одним дублем. Цього немає у приквелі. Ба більше, ледве помітний зв’язок чи підморгування першим двом стрічкам. Режисер зберіг частину абсурдного гумору, але в цій заплутаній історії рухається дорогою перевірених (псевдо)історичних драм. 

Якщо жанрово стрічка розчаровує, то в моментах виправдовує себе безглуздим фаном. Наприклад, бісексуальний Распутін (Ріс Іванс) гукає на побачення Орландо, облизує йому ногу (чит. лікує від поранення), а потім вибльовує отруту та пускається в танок, відбиваючись від гострих лез супротивників. Вон може запропонувати і блискучий екшн в сцені бійки британців та німців на ножах, але цього вкрай мало, щоб перебити нудьгу від політичних сварок, накрученого пафосу та картонних персонажів. 

У висновку залишається післясмак чи то нереалізованого потенціалу, чи навіть необов’язковості цього приквелу, адже у фіналі історія насильно сходиться з наступними стрічками. Прихильники франшизи скоріше розчаруються, а нових фанатів такою драмою на дві години навряд чи вдасться зачепити. Втім, прокат нині не радує бойовиками, адже січень – місяць тиші перед «Оскарами» і в цю пору виходять переважно горори та трилери («Алея жахів», «Крик»). Попри різні зміни в тональності «Кінс мен» ще здатні зібрати касу на хвилі популярності франшизи та акторського складу (Том Голландер, Даніель Брюль, Джемма Артертон, Аарон Тейлор-Джонсон та Стенлі Туччі), але без самоусвідомлених дурощів не зможе дати нічого нового.