Юрій Самусенко
Коли франшиза сюжетно заходить в тупик, її продюсери намагаються рухатися в різні боки. Переосмислення, спінофи, приквели – це лише кілька прикладів успішного перезавантаження старої історії. Marvel намагається піти різними шляхами, але нових персонажів можна вважати логічним продовженням попередніх рішень, враховуючи, що старі покидають проєкт. І ось тут знадобилася концепція Вічних – посланців з далеких Галактик, які мають оберігати людей від девіантів – роботизованих гуманоїдів. Та все не так просто: справжню ціль Вічні дізнаються після смерті одного зі своїх.
Marvel досі експериментують з режисерами, запрошуючи молодих та талановитих, які готові підкорятися основній лінії розвитку франшизи. Це як ніколи помітно у «Вічних», за які взялася режисерка головного фільму року «Земля кочовиків» Хлої Чжао. Її екологічна та антикапіталістична налаштованість не дуже резонують з позицією супергероїв, але по перегляду зрозуміло, чому її зацікавив цей проєкт. Для Хлої це можливість дослідити та донести цінність екології та людського співіснування з природою через новітню міфологію. Замість богів у нас давно існують супергерої. Візуалізувати цю ідею як кінокомікс вже пробував, наприклад, Зак Снайдер, на якого часто посилається Чжао. Втім, її не цікавить сексуалізація чоловічих та жіночих образів. Мова йде лише доісторичне та, як не дивно, вічне.
Місцями блокбастер схожий на будь-яку серію «Доктора Хто», де головному герою щоразу доводилося виправдовувати помилки людства перед примарною або явною загрозою кінця світу. У «Вічних» загроза не примарна, а досягає галактичних масштабів – якщо персонажі не врятують людей, то Землі настане кінець і вже жодні «Месники» не зможуть повернути час назад. Чжао підкреслює небезпеку прохолодними кольорами, серйозними обличчями та музикою Раміна Джаваді («Гра престолів»). Саме через інтонації стрічку можна сплутати з «оскарівською» драмою – небувала легкість минулих блокбастерів майже зникла з нового фільму Marvel.
Більшу половину трьохгодинного хронометражу режисерка витрачає на експозицію. І якщо це не загальна риса фільмів, які представляють героїв, то надмірна кількість пояснень вбиває будь-який потенціал та інтерес до перегляду. Персонажі губляться на численних локаціях, а вільний час присвячується уточненням та виправданням своїх вчинків. Звісно, Хлоя іноді візуалізує розповіді, але це трапляється так само часто, як і репліки у Анджеліни Джолі.
То чи вийшло у Marvel перезапустити або додати нового у давно відомий всесвіт? Скоріше так, ніж ні. Нарешті репрезентативність гендерів та культур досягла не показового рівня, а емпатійного. Поцілунок геїв або секс пари вже не викликають двозначності, а органічно вплітаються в історії людей/богів. Нормалізація – це одна з головних переваг «Вічних», які демонструють стійкість до глядацьких уподобань і часто рухаються проти мейнстриму. Разом з тим, це не новаторські рішення, а речі, які треба взяти за правило. Тож якщо шукаєте серйозний блокбастер із начинкою шекспірівських конфліктів (без іронії), є можливість перевірити свою «сидючість» в кіно просто зараз.