Юрій Самусенко
Серійний маніяк Майкл Маєрс живіший за всіх інших кіновбивць з 1980-х. Що і казати, його і найбільше разів серіалізували. У 2018 році вийшло пряме продовження «Гелловіну» Джона Карпентера, яке вдало закривало питання з рештою сиквелів, скасовуючи їх. І ось у 2021 році виходить ще одне продовження, яке формує нову серію сиквелів у трилогію. Заплутатися тут так само легко, як і у франшизі «Форсажу». І хоча нові серії «Гелловіну» ускладнюють міфологію вбивці, але дотримуються однакової інтонації.
За сюжетом Маєрс не загинув після чергового нападу «останньої дівчини» Лорі Строуд. Пожежу з попереднього фільму загасили, а все містечко поставили на вуха, адже Геддонфільд в Іллінойсі не звик до нових потрясінь. Однак вони хапаються за смолоскипи, щоб влаштувати полювання на головну відьму міста. Майкл вбиває жорсткіше, то вичавлюючи своїм жертвам очі, то заганюючи ножі в спину. Але всі рішуче налаштовані покінчити зі злом і неодноразово повторюють, що воно має померти сьогодні. Знали б вони, наскільки живучим трапився їм вбивця.
Режисер Девід Гордон Грін – справжній фанбой «Гелловіну». Так, він часом знімає відверті американські комедії («Ананасовий експрес»), але для своєї трилогії зібрав всіх старих знайомих франшизи, включно з композитором Джоном Карпентером та Джеймі Лі Кертіс у ролі Лорі. На відміну від першого фільму режисер ще більше грається у стилізатора під горор 70-х: титри: музика, якість зображення та навіть акторські роботи надсилають нескромний привіт тому жанру, який ми вже давно втратили. «Гелловін вбиває» у цьому сенсі справжнє воскресіння давно забутих тропів, які обігруються достатньо іронічно, щоб не зловити від них кріндж. Врешті-решт Грін не боїться гумору і вплітає його у горор не гірше, ніж це робив Джордан Піл.
Нові серії «Гелловіну» також до певної міри актуалізують горор, дозволяючи Маєрсу вбивати подкастерів та геїв (одного з них грає сам режисер). Так, це робили і до фільмів Девіда Гордона Гріна, але він не поводиться з цими персонажами знахабніло, але нормалізує їх та соціум, дозволяючи подивитися на себе в дзеркало. Все таки центральний мотив, де гнів породжує вбивцю, теж не новий, але впізнаваний, враховуючи нещодавні події у Капіталої. Але проблеми у сиквелі «Гелловіну» виникають, коли замість актуальності сценаристи додають містичності. Глядачу вже давно окей, що вони не побачать Майкла Маєрса без маски, але як тільки його долю або мотивацію ускладнюють, горор йде не по тій стежці.
Гріну пощастило потрапити з фільмом у позаконкурсну програму Венеційського кінофестивалю. Це дає йому принаймні той кредит довіри, який рідко отримують режисери цього жанру. Втім, доїти корову з назвою капіталістичного свята вже навряд вдасться більше, ніж один раз. Саме цей щанс і є в режисера. «Гелловін закінчується» вийде рівно через рік, якщо прокату не завадять пандемічні обмеження. Ось тоді ми і побачимо, чи перемогла містика, чи ретрогорор ще віддячить своїм прихильникам.