Юрій Самусенко
Роман Френка Герберта «Дюна» довго вважали неможливим для кіноадаптації. А коли в Голлівуді щось вважають потенційним хітом та водночас випробуванням, на книгу злітаються найбільш рішучі режисери, як бджоли на мед. У 1984 році до роману підступився Девід Лінч, але сильна продюсерська рука надовго відлякала його від співпраці з Голлівудом. Далі був Алехандро Ходоровські, який більше 5 років займався розробкою амбітного проєкту, але в результаті не зняв і кадру.
Коли Дені Вільнев зголосився перенести на екран відразу два перших романи Френка Герберта у трьох фільмах, його можна було б назвати божевільним. Але впевненість, яка лунає в інтерв’ю режисера, випромінює надію на те, що перша частина не залишиться самостійним фільмом назавжди. Вільнев поділив першу книгу на два, зробивши кульмінацією не масштабну битву, а важливий епізод для персонажа. І, власне, в основу розваги режисер ставить не вибухи та масштаб (хоча їх достатньо), а людську історію.
Пол Атрід зростає у спільноті зразкових воїнів. Його родина ось-ось підкорить планету Арракіс, де займатиметься видобуванням прянощів – наркотику, який здатен поневолити людство. Єдиним суперником на їхньому шляху можуть стати Гарконнени – народ із (не)прихованою підступністю. Між ними ще є Фремени, які живуть в пустелі та чекають обіцяного Месії.
Кількість персонажів та подій завжди ускладнюють історію, перевантажуючи її поясненнями та фактами новоствореного світу. Вільнев вирішує цю проблему протягом кількох хвилин, надаючи лише важливу та потрібну інформацію. Пол у його фільмі стає ввідною для аудиторії, що дізнається все нове разом з ним. Тим самим, автор стрічки вибудовує емпатичний зв’язок між героєм та глядачем. У центр конфлікту він ставить не міжнародне протистояння, а саме протиріччя між матір’ю та сином, що вимушені разом пробиратися крізь пустелю, маючи недомовки та секрети.
Разом з тим, «Дюна» – це аудіовізуальне свято, на який з радістю погукали піротехніків. Незважаючи на невелику кількість битв, Вільнев з легкістю компенсує їх саспенсом. Якщо на екрані з’являється великий хробак, то режисер неодмінно підкреслить загрозу неминучістю втечі від нього. А якщо виникає битва один на один, то одному із персонажів доведеться пройти ініціацію смертю.
Оскільки роман Герберта був нескінченним джерелом для натхнення купи фільмів, зокрема і «Зоряних війн», існує ризик, що історія про протистояння у космосі та Месію, який його припинить, не будуть здаватися новими. Від вторинності рятує акторський склад та сценарій, що оживлюють безнадійно застарілий троп про рятування людства. Щоб співпереживати головному герою, недостатньо запустити сумнів всередину його свідомості. Сценарист Джон Спейтс наголошує ще й на його відчуженості від матері. То як можна врятувати народ, представники якого не готові тебе приймати?
Поки незрозуміло, як Дені Вільнев зуміє зібрати всіх іменитих акторів на знімальному майданчику, і як йому кожного разу вдається після касових провалів знову знімати високобюджетні блокбастери. Але зрозуміло одне: кількість куплених квитків на показ вирішать, чи дасть глядач зелене світло сиквелу. А дати його неодмінно треба, переглянувши фільм на великому екрані.