Катерина Ятель
Питання гендерної рівності вже понад століття активно обговорюються у суспільстві. Позаяк, така базова теза, як «чоловіки та жінки мають мати рівні права» досі викликає суперечки. У цьому тексті ми спробуємо розібратися звідки з’явився фемінізм, чи потрібний він донині та як бути «правильними» феміністами щодня.
Що таке фемінізм?
Фемінізм – це віра у те, що чоловіки та жінки мають мати рівні права та можливості у політичних, економічних, соціальних та культурних сферах. По-простому, це рух за права жінок.
Тому, якщо ви вважаєте, що жінки рівні (хоч і різні!) з чоловіками і мають мати можливість голосувати, працювати на рівні з чоловіками, отримувати освіту, бути господинею над своїм тілом та життям та поділяєте радикальну думку, що жінка теж людина, – вітаю, ви феміністки та феміністи!
Це той рух, який пішов від суфражисток, що палили білизну?
Історія про феміністок, які палили свої бюстгальтери як символ свободи від гніту патріархату – це один зі шкідливих міфів, які поширюють для того, щоб відштовхнути від течії тих, хто у ній зацікавився. Ліфчики палили у 1968-му під час протесту проти чергового конкурсу краси. Тоді протестуючі зібрати білизну, перуки, жіночі журнали та ще якусь кількість речей та спалили їх у «Смітнику свободи».
Розібравшись з цим, можна повернутися до короткого екскурсу в історію фемінізму. Хоча його коріння можна відстежити в усі епохи – від античності до Ренесансу – усе, що відбувалося до першої хвилі фемінізму вважають протофемінізмом. Чи не найгучнішою фігурою протофемінізму можна вважати Олімпію де Гуж, яка у 1791 році видала «Декларація прав жінки і громадянки», пародію на Декларацію прав людини маркіза де Лафаєта. За свою діяльність її відправили на страту, але, як вважала сама де Гуж, якщо тебе можна відправити на ешафот, то можна й у парламент.
Що таке хвилі фемінізму та чим вони відрізняються?
Безпосередньо феміністичний рух описують у кількох хвилях.
Перша хвиля фемінізму почалася наприкінці XIX століття з розквітом суфражистського руху. Вони фокусувалися на базових правах, зокрема виборчому праві.
Друга хвиля фемінізму тривала з 1960-х та до кінця 80-х. Підтримуючи гасла своїх попередниць, феміністки другої хвилі значно розширили свої вимоги. Вони виступали проти сексизму та гендерних стереотипів, сексуального та фізичного насильства над жінками, а також за сексуальну свободу, дозвіл на аборти й рішення не народжувати дітей.
Перші дві хвилі фемінізму, хоч і зробили, величезний вклад у життя жінок сьогодні, не були ідеальними. Зараз можна сказати, що рух говорив у першу чергу за права певних жінок, виключаючи з наративу інших. Він концентрувався на правах білої, гетеросексуальної жінки середнього (та вище) класу з західного суспільства.
Виправили помилки минулого представниці третьої хвилі фемінізму, яка почалася у 90-х. У цей час з’являється концепція інтерсекційності. Феміністки третьої хвилі зіткнулися з проблемою, що після досягнення базового рівноправ’я, у суспільстві почали поширюватися думки, ніби-то усі вимоги руху досягнуті. У медіа розпочалася кампанія на дискредитацію руху та з’явилася стигма щодо самого слова «фемінізм».
У 2000-х популярність феміністичного руху, здавалося, йшла на спад, але не зникла. Усе змінилося за останні десять років, коли феміністичний рух увірвався до мейнстріму та гучно заявив про проблеми, з якими досі стикаються жінки. Кульмінацією стало зародження руху #MeToo у 2014-му, коли жінки почали розповідати про сексуальні домагання у різних робочих сферах.
Детальніше про хвилі фемінізму, хоч і дуже америкоцентровано, можна прочитати, наприклад, у цій статті на Vox.
Навіть тут феміністки критикують одна одну. Чи є єдність у русі?
Як і багато інших соціальних рухів, фемінізм не є монолітом. Феміністичний рух розвивається у різних країнах по-різному, зосереджуючись на найбільш актуальних проблемах жінок. Феміністки приходять з різних бекграундів та досвіду, їх цікавлять різні речі. Саме тому існують різні течії фемінізму.
Ліберальний фемінізм прагне забезпечити однакові права та можливості між статями, зокрема в освіті, роботі та політичному житті. Вони використовують демократичні та ліберальні важелі, такі як лобіювання законів, створення кризових центрів, підтримка фінансових фондів тощо. На противагу їм радикальні феміністки покладають більше провини на чоловіків та звинувачують патріархат у цілеспрямованому придушенні жіночого руху. Вони відомі акціонізмом та гучними протестами.
Феміністські течії можна перераховувати вічно: анархофемінізм, екофемінізм, трансфемінізм тощо. Найбільше ж уваги у ліберальному суспільстві зараз приділяють інтерсекційному фемінізму. Він полягає у вірі в те, що боротьба за окремі принижені групи суспільства окремо один від одного не принесе реального результату. Тому у питаннях фемінізму необхідно зважати увагу також на расові проблеми, ЛГБТ+ дискримінацію, соціальну нерівність тощо.
Причина, чому расизм є частиною феміністського дискурсу, лежить у самому визначенні фемінізму. Фемінізм – це політична теорія та практика, спрямована на звільнення усіх жінок: кольорових жінок, жінок з робітничого класу, бідних, лесбійок, старих, а також економічно привілейованих гетеросексуальних жінок. Усе, що охоплює менше, ніж названі проблеми, є не фемінізмом, а жіночим самозвеличенням
Барбара Сміт, активістка феміністичного руху
Хіба рівність між чоловіками та жінками не досягнуто?
Те, що базові права отримали жінки у США та Європі, не означає, що так трапилося в усьому світі. У частині африканських та радикально-ісламістських країнах жінки досі не мають права голосу, їх примусово видають заміж (зокрема й у ранньому віці), проводять жорстокі та негуманні операції з обрізання клітору, не допускають до навчання та роботи. Навіть у «ліберальному світі» існують заборони на аборт та обмеження у деяких видах роботи.
Нам досі потрібний фемінізм, бо саме жінки частіше стають жертвами насильства, зокрема й сексуального. Саме на жінок перекладають відповідальність за це насильство. У понад 29 країнах досі існує процедура дитячого обрізання. У понад 120 країнах не існує законодавчих покарань проти згвалтування у шлюбі. А у тих країнах, де сексуальне насильство є злочином, процедура доведення вини нападника є принизливою та рідко завершується обвинувачувальним вироком. Стереотипне уявлення про роль жінки досі перекладає на неї відповідальність за материнство та виконання домашніх обов’язків.
Нам потрібен фемінізм й тому, що у світі поширюються рухи проти жінок та феміністок, зокрема течія інцелів. Жінки досі примусово беруть участь у проституції та порнографії. Жінки досі стикаються зі скляною стелею та нерівною оплатою праці.
Інцели – це категорія чоловіків, які вважають, що нездатні знайти романтичну чи сексуальну партнерку, й звинувачують у цьому жінок. Їхня риторика часто є мізогінною та людиноненависницькою. Крім того, вважається, що чоловіки, які ідентифікують себе як інцели, становлять небезпеку для суспільства. На доказ цього стверджують, що з 2014 року щонайменше 61 загинула у результаті масових вбивств, скоєних інцелами.
Нам потрібний фемінізм, бо у популярній культурі досі існує сексуальна об’єктивація та мізогінія. Побутовий сексизм, який виявляється у «жартах» та поширенні стереотипів, нікуди не зник також. Статистика каже, що жінки у середньому кілька разів на тиждень стикаються з сексуальними домаганнями на вулиці, а починається це у віці до 17 років.
І цей список можна продовжувати й підкріплювати статистикою.
Але ж в Україні все добре?
- Ні. ГО «Ла Страда-Україна» у 2018 році провело дослідження та виявило, що 59% жінок потерпають від проявів сексизму в українській політиці, 47% – від сексуальних домагань, 59% – від психологічного насильства, 58% – від словесних образ, 62% від приниження через соціальні мережі та ЗМІ.
- Історії про «корабельную сосну» та оголошення народного депутата Олександра Дубінського про пошук помічниці «не нижче 175 см» – це теж про сексизм та дискримінацію. І те, що такі приклади стосуються політичного життя в Україні, демонструє наскільки наше суспільство ще далеке від ідей гендерної рівності.
- Жінки в Україні досі отримують менші зарплати: у середньому майже на 18 % меншу, порівняно з чоловіками.
- У 2019 році вийшло дослідження ОБСЄ щодо питань насильства над жінками у Південно-Східній та Східній Європі. За його даними, наприклад, майже чверть жінок вважають, що насильство над жінками часто спровоковане жертвами. Згадайте навіть флешмоб «ЯНеБоюсьСказати» у 2016-му, коли українські жінки розповідали історії про сексуальні домагання та насильство.
- Останні новини про те, як за необачне батьківство, поліція складає протокол на лише матір – це теж про побутовий сексизм в Україні.
- У 2019 році Інститут масової інформації проаналізував також заголовки українських медіа та виявили, що 61,5% статей від загальної кількості матеріалів мали дискримінаційний характер.
Але ж у жінок теж є привілеї, хіба ні?
Немає. Те, що називають жіночими привілеями, найчастіше є наслідками патріархального суспільства. Те, що жінками поступаються місцем чи пропускають вперед, – це «привілеї», які існують через сексистські уявлення про ніжних та беззахисних жінок. Так само як і «привілей» отримати батьківські права з’являється через шкідливе уявлення про роль жінки як матері, а чоловіка – як завойовника.
У жінок не може бути привілеїв, адже попри рух у зрівнянні прав, жінки досі не мають достатньої влади та впливу, щоб встановити подібну нерівність.
Одностайної позиції щодо так званих правил етикету, які часто називають жіночими привілеями, немає. Серед ліберальних феміністок поширена думка, що якщо ви з однаковою ймовірністю можете притримати двері, подарувати квіти чи заплатити як за чоловіка, так і за жінку, то сексистський аспект зникає. Головне, послуговуватися простим правилом – попросити дозвіл до того, як почати діяти.
Чоловіки теж страждають!
Оскільки у жінок немає влади отримати привілеї, так само вони не мають рушіїв контролю, щоб накласти обмеження на чоловіків. Тому поняття оберненого сексизму є маніпуляцією та викривленням фактів. Феміністки не об’єднуються у чоловіконенависницькі спільноти. Вони не ненавидять чоловіків, а засуджують мізогінію та сексизм. І коли в обговореннях жіночих проблем, з’являється теза про те, що чоловіки теж стикаються з подібним – це відвернення уваги від конкретної проблеми та маніпуляція. Аналогічне відбувається, наприклад, коли в українському суспільстві обговорюють утиски українськомовних і хтось згадує про те, що у російськомовних немає прав.
Чи означає це, що у чоловіки не страждають? Звісно, ні. Але ці страждання зазвичай є наслідком патріархальної системи, що принижує жінок. Якщо говорити, що місце жінки на кухні, то це автоматично відправить чоловіка на полювання. Саме тому існують окремі рухи, які допомагають чоловікам відстоювати свої права.
У статті «Феміністки – сексистки» Кетрін Редферн, яка вийшла на початку 2000-х, авторка пише: «Одним з аспектів того, щоб бути феміністкою, є визнання, що люди не повинні говорити за інших. Наприклад, біла феміністка не має вважати, що може говорити від імені темношкірої жінки, гетеросексуальна жінка – від імені лесбійки тощо. Тримаючи цю тезу в голові, чому я, як жінка, маю бути зацікавленою у тому, щоб думати, говорити чи діяти від імені чоловіків? Чи не було б це зарозумілим? І все ж саме цього чоловіки вимагають від феміністок. Тому важливо, щоб чоловікам, яким не байдужі їхні проблеми, діяли самостійно, а не витрачали час на те, щоб атакувати тих, хто вже виступає проти гендерної нерівності.»
Чому б тоді говорити не за фемінізм, а за гуманізм чи якість такі терміни? Існування фемінізму не заперечує гуманізм. Боротьба за права жінок не виключає боротьби за права людей, а є його частиною.
Чоловіки також можуть бути феміністами або про-феміністами. Дискусії щодо доречного терміну й досі існують серед представниць різних напрямів фемінізму. У 2014 році утворився рух HeForShe – ініціатива ООН, покликана залучати чоловіків до розв’язання проблем гендерної нерівності. Вона діє і в Україні, зокрема її амбасадорами у нас є Дмитро Шуров, Майкл Щур, Тарас Тополя, Сергій Бабкін, Юрій Марченко та інші.
Чоловіки та жінки різні. Що робити з цим?
Важко сперечатися, що біологічно чоловіки та жінки справді різняться між собою. Про це, зокрема, говорить концепція так званого гендерного есенціалізму, тобто дослідження фіксованих, вроджених якостей, які притаманні різним статям. Феміністки не заперечують науку. Так, деякі жінки мають можливість народжувати дітей, а деякі чоловіки фізично сильніші. Саме на подібних протилежностях свого часу й формувалася нерівність.
Але зосередження на біологічних відмінностях можуть бути небезпечними як для чоловіків, так і для жінок. Зокрема, теза, що кожна жінка може бути матір’ю, ігнорує усіх жінок, які нездатні завагітніти або обрали цього не робити. Окремо, акцент на репродуктивних органах виключає з усього наративу трансгендерок. З іншого боку, зосередженість на «чоловічій силі» негативно відбивається на усіх чоловіках, які не втілюють ідеал Геркулеса, що ходить по землі. Теоретикиня фемінізму Елізабет Гросс свого часу писала, що віра, що деякі характеристики визначають жіночу суть, зводять усіх жінок до одного стандарту.
Коли ж йдеться про небіологічні, а умовно психологічні відмінності, то феміністки спростовують їхній природне походження. Ще Сімона де Бовуар у своїй праці «Друга стать» припускала, що гендерні відмінності (жінки – турботливі, чоловіки – сміливі тощо) – це ніщо більше, як нав’язаний історично конструкт.
Але існують чоловічі та жіночі інтереси та професії?
Цей штучний поділ з’явився якраз через мізогінію та сексизм. Коли кілька сторіч тому чоловіки досліджували людський мозок, то різниця у розмірі (безвідносно до пропорцій тіла) привела до різних шкідливих міфів, які зараз розвінчують.
Наприклад, за результатами досліджень професорки Кофман, виявилося, що чоловіки та жінки схильні більше перебільшувати обізнаність різних статей у гендерно забарвлених інтересах. Обидві статі схилялися до того, що чоловіки більше зацікавлені в бізнесі, автомобілях та спорті, а жінки – у кулінарії, мистецтві та житті родини Кардаш’ян. Як каже дослідниця, «Гендерні стереотипи визначають уявлення людей про себе. Якщо взяти жінку, яка має однакові здібності до математики та словесних висловлювань, вона оцінить власні здібності до математики нижче, через те, що ця сфера притаманніше чоловікам.»
Через існування поділу на чоловічі та жіночі професії чи сфери інтересів у жінок розвивається невпевненість. Як показують дослідження, жінки часто не обирають роботу в науці, математиці чи технологіях, через відсутність впевненості у собі. Жінки неохоче діляться своєю думкою, навіть якщо є експертками у темі, та більше схильні відкидати похвалу чи принижувати власні здібності.
Добре, але ж жінки більш мультизадачні?
Здатність виконувати кілька задач одночасно усіма людьми сильно перебільшена. У реальності розпилення уваги на кілька завдань погіршує результат роботи і це не залежить від статі. Існує дослідження, яке показало, що необхідність одночасно виконувати кілька задач знизило ефективність чоловіків на 77%, а жінок на 66%. Як бачите, різниця не така вже й велика, щоб робити узагальнення про всіх представників статі.
А як щодо побутових відмінностей, наприклад, керування автомобілю?
Теж спростовано. Жарти про жінок за кермом не мають жодних підстав. Якщо вірити британському дослідженню, то лише 21% жінок порушували правила дорожнього руху проти 79% чоловіків. Чоловіки значно частіше сідали за кермо напідпитку, їхали швидше, ніж дозволено та не мали страховки. Аналогічні результати показало дослідження британської Автомобільної Асоціації. За їхніми даними жінки більше приділяли увагу дорозі та сліпим зонам, рідше користувалися телефоном та були більш чемними до інших учасників руху.
Тому перед тим, як висловлювати якусь тезу про різницю між чоловіками та жінками, витратьте кілька хвилин на пошук цієї інформації англійською.
Раз ми згадували за трансгендерів, то що про них думають феміністки?
Проста відповідь на це питання мала б звучати так: трансжінки – це жінки. Тому фемінізм відстоює їхні права так само як права бісексуалок і лесбійок, мам, жінок з інвалідністю тощо. Але трансгендерним жінкам доводиться зустрічатися з дискримінацією не лише гендерною, а проти ЛГБТ+ спільноти. Як вважає письменниця Чімаманда Нґозі Адічі, потрібно визнавати різницю у досвіді та проблемах, з якими стикаються трансгендерні жінки та жінки, які не є трансгендерами, не припускаючи, що досвід одних є важливішим чи страшнішим за інших.
Суперечки у цьому питанні з’явилися наприкінці 2000-х, зокрема через блог радикальної феміністки Вів Смайт, яка ввела термін TERF, тобто трансінклюзивний цисгендерний радикальний фемінізм. Тоді з’явилося обговорення того, що частина феміністичних організацій не підтримують трансжінок, бо вони не народилися жінками. З часом цей термін набув негативного забарвлення і використовується радше як образа, типу того, як в українському інфопросторі побутує думка про «радфемок, які ненавидять чоловіків».
А є якийсь список книжок, які варто було б прочитати?
Науково-популярних книжок та досліджень щодо фемінізму безліч. Ще більше художніх романів, написаних авторками-феміністками. Перераховувати усі, що були опубліковані українською не будемо, але декілька найцікавіших назвемо:
Це класична робота однієї з найвідоміших феміністок світу. У ній Бовуар розмірковує щодо ролі жінки у суспільстві, причини нерівності статей та наслідки, які вони мають.
Базовий посібник за основними поняттями та термінами у фемінізмі. Чудово підійде для тих, хто хоче розібратися в основах. Також рекомендуємо ще одну книгу Марценюк «Чому не варто боятися фемінізму».
Це підбірка есеїв від відомих феміністок сучасності, в яких вони відверто розповідають про те, як прийшли до боротьби за права жінок. Подібною книгою, але з українськими лідерками думок, є «Про що вона мовчить» від видавництва Creative Women Publishing.
Ще один посібник по азах фемінізму, але викладений чоловіками для чоловіків.
Збірка біографій відомих жінок, викладені у форматі історій, які читають дітям перед сном.
Збірка історій про видатних жінок, які вплинули на розвиток світового мистецтва. Також у видавництва є збірка Ґрейс Бонні «Жіноча компанія. Поради й натхнення від 100 мисткинь і підприємниць», а також праця дослідниці Ганни Улюри «Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві»
Авторка розповідає на прикладах, як світ підлаштовано під комфорт та потреби чоловіків так, що ми цього навіть не помічаємо – від пасків безпеки до випробувань ліків.
Дотепна робота у форматі коміксу про історію жіночої сексуальності та тілесності.
Я хочу бути феміністкою чи феміністом. Що робити?
- Займайтеся самоосвітою. Ніхто не зобов’язаний пояснювати вам кожен аспект фемтеорії, термін чи явище. Чим більше ви знаєте про проблеми жінок, тим ближче до того, щоб стати інструментом їхнього розв’язання. Підпишіться також на оновлення таких українських медіа, як Гендер в деталях, Повага та The Devochki.
- Підтримуйте ініціативи, створені жінками. Не обов’язково спеціалізовані чи вузькотематичні, як Феміністична майстерня у Львові. Навіть підтримка однієї художниці чи підприємиці є вкладом.
- Слідкуйте за власними вчинками та мовою. Те, як ми говоримо про речі, нормалізує їх. Жарти про жінок за кермом чи блондинок лише поширюють стереотипи, а не борються з ними. Коментарі щодо зовнішності чи сексуального життя – сприяють культурі згвалтування та нормалізують сексуальне насильство. Припущення, що жінка досягла успіху через ліжко чи гроші батька – нівелюють її досягнення. Робіть зауваження вашим друзям та колегами. Не будьте байдужими.
- Зверніть увагу на ваших колег на роботі. Поцікавтеся, чи рівна у вас оплата? Чи рівні умови праці? Якщо ви є роботодавцем, то уникайте питань про потенційну вагітність, виховання дітей, хатні справи. Підтримуйте можливість декретної відпустки для обох батьків, а не лише для матері. Будьте відкритими до лікарняних через місячні. Засуджуйте будь-які домагання на роботі чи сексистські коментарі.
- Не займайтеся менсплейнингом. Так називають комунікацію, в якій чоловік пояснює жінці інформацію, яку вона й так знає, лише тому, що вона є жінкою. Зазвичай, це відбувається у зверхній манері, з поблажкою на стать. Для того, щоб не бути звинуваченим у менсплейнингу, перед тим, як пояснювати щось жінці, спробуйте відповісти на кілька питань у своїй голові: чи знаю я про експертизу моєї співрозмовниці у питанні? яка вона? чи є шанс, що ця експертиза така сама як у мене або вище? чи припускаю я, що моя співрозмовниця чогось не розуміє, через стереотипи? А ще краще керуйтеся правилом не пояснювати щось людині, яка цього не просила.
- Якщо жінка у вашому оточенні скаржиться на сексизм та сексуальне насильство, не нівелюйте її досвід. Запропонуйте підтримку чи допомогу, а не ставте під сумнів історію, яку вона розповіла. Це може бути як розмова, в якій ви підтримаєте жертву, так і пропозиція допомогти з житлом чи позичити гроші.
- Не мовчіть, якщо бачите вияви сексизму чи сексуальні домагання. Якщо у барі чи на вулиці до дівчини хтось чіпляється, не будьте осторонь – запитайте, чи потрібна їй допомога, не полишайте її поки потенційний нападник не піде. Якщо потрібно, викличте поліцію або допоможіть дівчині дістатися безпечного місця.
Будь ласка, візьміть участь у опитуванні. Це допоможе розвитку нашого проєкту: