eyvind
Про прихід у великий спорт, дружбу, силу дисципліни, віру в себе та ставлення до поразок, — розповідає український самбіст, боєць змішаних єдиноборств Ярослав Амосов.
Ярослав Амосов — 27-річний український спортсмен, чотириразовий чемпіон світу, чемпіон Євразії, триразовий чемпіон Європи та багаторазовий чемпіон України з бойового самбо. Ярослав також володар Кубка Європи і Кубка України, заслужений майстер спорту України. Виступає на професійному рівні в ММА із 2012 року.
?? «У спорт мене привело сильне бажання «втекти від вулиці»
У 15 років я почав займатися бойовим самбо. Кожен хлопець у такому віці хоче вміти захищати себе та свою родину. Відверто, в спорт мене привело сильне бажання «втекти від вулиці». Точніше — врятуватися від неї. Пам’ятаю, як одного дня прийшов додому і сказав своєму вітчиму, що хочу вміти битися. Тоді він мені порадив залу київського клубу «Гермес». Тут я тренуюся й досі.
Усе своє дитинство я спілкувався зі старшими хлопцями. У мене є друзі, котрі старші за мене на 5-10 років. Причому, я почав товаришувати з ними не зараз, коли мені вже 27. Ця дружба розпочалося тоді, коли я ще був підлітком. Я ріс із ними в одній компанії й постійно був «найдрібнішим».
Вони були не тільки старші, а й сильніші, більш впевнені й могли перестрибнути будь-який паркан. Природно, що я теж захотів бути таким як вони. У мене було таке дитинство, знаєте: кар’єр, гаражі, очерети, луки, рогатки, трохи нашкодити, когось подражнити, десь від собак утікати й не завжди втекти.
Бути рівним серед своїх — це ще одна мотивація займатися спортом. Я радію, що моїм друзям жодного разу не доводилося говорити: «давайте не будемо брати малого, бо він нас потягне на дно»
Оскільки тренування відбувалися у Києві, я кілька разів на тиждень мусив їхати у столицю з Ірпеня. У той час дорога могла зайняти півтори-дві години лише в одну сторону. Одна дорога. Одна маршрутка. Потрапиш у затор і стоїш після тренування кілька годин втомлений і голодний.
По закінченню школи, я вступив до Ірпінської податкової академії та здобував освіту юриста. У той час я й гадки не мав, що моє захоплення спортом переросте у щось професійніше.
? «Якщо якась справа мені вдається — я зроблю все, щоб бути найкращим»
З часом я зрозумів, що самбо мені нічого вже не дає, тому паралельно почав займатися змішаними єдиноборствами. На той час, я уже мав кілька поєдинків в ММА і навіть встановив рекорд. Однак, допоки я не підписав контракт з Американською організацією змішаних єдиноборств Bellator, я виступав без промоції, тому все було в мінус.
Я більше витрачав на себе, ніж отримував прибутку. Забезпечити нормальне спортивне життя на початку кар’єри мені допомагали друзі. Звісно, частково допомагала родина. Іноді підключалися знайомі, які бачили мої результати. Я розумів, що у мене виходить і потрібно серйозно рухатися далі.
Наразі я живу, працюю та відпочиваю в Ірпені. Але перед боями доводиться на 2-3 місяці відлітати на підготовку до Америки чи Таїланду. Це дуже важливий для мене період. Усі мої рідні та друзі знають, що вони можуть написати мені, але я залишаю за собою право не відповідати.
Втім, коли завершується поєдинок, я відписую усім: «Привіт. Вибач, що я тобі не відповідав, але ти ж знаєш, що в мене був період підготовки». Є люди, яким я можу так і не відповісти. Вони ображаються, але у них своя робота, а у мене своя. І я до неї ставлюся відповідально.
Зазвичай моя підготовка до бою триває 2-3 місяці. Не скажу, що я маю якісь особливі ритуали, це просто тренувальний процес за чітким графіком.
Часто перед боєм мені потрібно зігнати вагу, аби битися у певній ваговій категорії. З цим завжди важче. Наразі моя вага — 92 кілограми. Для бою, наприклад, потрібно — 77 кілограмів. Я намагаюся прийти в потрібну форму поступово. У мене є режим та лікарка, котра слідкує за моєю дієтою, аналізами та призначає необхідні вітаміни.
Після бою я розслабляюся і відпочиваю. Тоді можу дозволити собі щось «заборонене». Та я б не сказав, що мені хочеться, наприклад, хот-догів чи чогось подібного. Я не зациклений на пропаганді спорту. Типу: «Ти куриш? Ти не повинен курити. Ти вживаєш алкоголь? Це шкідливо!»
У кожного свій вибір і кожен живе як хоче. Я свій вибір уже зробив. Я бачу мету і мені хочеться рухатися до неї. Розумієте, я з тих людей, яких мотивує результат, а не його відсутність. Якщо якась справа мені вдається — я зроблю все, щоб бути кращим.
? «Навіть після переможного бою я думаю, що це був провал»
За період кар’єри в ММА, у мене було 25 боїв і 25 перемог. Та мені досі важко відповісти на питання, що відчуває людина, котра не зазнала жодної поразки. Все тому, що навіть після переможного бою іноді я думаю, що це був провал. Наприклад, я налаштовуюся на поєдинок, прокручую в голові: «Зараз все буде круто!», виходжу на ринг, виграю бій і розумію, що можу краще. Краще битися. Краще дихати.
Я засмучуюсь через те, що вийшов і не показав все, на що я здатний. Мені здається, якщо ти не засмучуєшся, значить у тебе не було бажання перемогти
Я дуже дисциплінований та самокритичний. Я знаю, що мені потрібно. І що я мушу зробити, аби заплановане вийшло.
Часто помічаю, коли довгий час спілкуюся з людьми не зі спортивної сфери, як живу інакше. Не так, як більшість людей.
Режим сну, наприклад, чи їжа. Яку воду я п’ю: негазовану чи солодку. Навіть у простій воді я щодня роблю вибір який формує мене та моє життя.
Я не претендую на якусь матеріальну підтримку від України. Мені всього вистачає. Ніколи не хотів мати мільйонні статки. Однак мені дуже прикро та образливо, що в країні відсутній інтерес до великого спорту. Наприклад, останні матчі Ломаченка та Усика.
Їх навіть не транслювали на українських телеканалах, тільки на платних. Мене це дуже зачепило. Я не розумію, як це взагалі можливо. Не кожен може дозволити собі купити трансляцію. Навіть не кожен може зрозуміти як це зробити. Це були суперпоєдинки і їх не транслювали на загал. Хочеться, щоб українці могли вболівати та підтримувати своїх без жодних перешкод.
Порада від Ярослава Амосова:
? Бути впевненим у собі та вірити у власні сили
Немає сенсу брати участь у поєдинку, коли ти не впевнений у собі
Запорука будь-якої перемоги — це віра в себе та свої дії. Роблячи навіть якісь фізичні спроби чогось досягти, без віри — нічого не вийде. Організм не буде давати потрібний результат. Віра з’являється в глибинному відчутті «у мене все вийде».
Фото: Вікторія Бєлова