eyvind
«Для багатьох українців слово «фемінізм» є чимось страшним і незрозумілим, у той час у світі це поняття є нормою та звичайною частиною життя. Тисячі жінок підіймають питання «фемінізму», але коли це зробили чоловіки, ще й у такій зрозумілій та гумористичній подачі, шансів не видати цю книжку було мало. Буденні ситуації та легкість тексту дозволяють змінити погляд на чимало речей, що пов`язані із рівністю та правами», – розповідає Світлана Павелецька, співзасновниця видавництва #книголав.
Майкл Кауфман – просвітник і автор, зосереджений у своїй діяльності на залученні чоловіків і хлопчиків до подолання ґендерної нерівності й насильства щодо жінок. Працював у сорока п’яти країнах, широко співпрацював з ООН, а також численними громадськими й державними інституціями. Співзасновник руху «Білі стрічки» — найбільшої у світі чоловічої ініціативи, що спрямована проти насильства щодо жінок.
Майкл Кіммел — активіст, викладач і дослідник, який бачить свою місію в тому, щоб залучати чоловіків і хлопчиків до підтримки ґендерної рівності. Професор соціології в Університеті штату Нью-Йорк у Стоуні-Брук, лауреат премій у галузі освіти. Автор численних книжок і статей. Багато років був речником Національної організації чоловіків проти сексизму (National Organization for Men against Sexism).
Книга вийде наприкінці травня та вже доступна для передзамовлення.
Жарти
ЗАПИТАННЯ: Скільки треба феміністок, щоби вкрутити лампочку?
ВІДПОВІДЬ: Це не смішно.
Що ми весь час чуємо про феміністок? У них немає почуття гумору. Вони постійно сердяться на жарти про жінок. Чого б їм не попуститися трохи?
На роботі, в школі, у дружньому товаристві ми жартуємо з кількох причин: буває, нам хочеться налагодити контакт з іншими чи, можливо, почуватися впевненіше, якщо ми відчуваємо конкуренцію, або просто через те, що люди люблять посміятися. За допомогою гумору ми розряджаємо напругу, розслабляємося, налаштовуємось на товариський лад.
Але хто стає об’єктами наших жартів? Справді, іноді ми кепкуємо з тих, хто має вищий статус у суспільстві. Але значно частіше жартуємо з тих, кого суспільство не цінує — тобто з тих, кого піддають утискам, дискримінують, стигматизують, як-от жінок, геїв, лесбійок, представників расових, етнічних і релігійних меншин.
Можна сказати, що цей другий тип гумору допомагає нам запевнити самих себе, що ми кращі за інших. І такі жарти лише зміцнюють забобони й упереджене ставлення, навіть якщо ми не маємо цього на меті.
Атмосфера небезпеки заважає нам розкривати свій потенціал уповні.
Майкл Кауфман та Майкл Кіммел, «Чоловіки про фемінізм»
Жарти виникають не у вакуумі. Саме тому, коли жінки зневажливо жартують про чоловіків, це завдає об’єктам жартів менше шкоди, ніж коли чоловіки насміхаються з жінок. Те саме з жартами про гомо- та гетеросексуалів. Чи жартами про світлошкірих і тих, у кого колір шкіри інший. Чи жартами між представниками однієї соціальної групи.
Є ще одна проблема з жартами. Те, як ви жартуєте в колі друзів, можна вважати вашою приватною справою, але ті самі жарти в публічному просторі, наприклад, у школі чи на роботі, мають геть інший ефект. Там діють інші правила. Деякі жарти неприпустимі в публічному просторі — насамперед через те, що всі ми маємо право почуватися в безпеці й відчувати повагу до себе, а не боятися, що нас принизять чи погрожуватимуть нам, виправдовуючись, ніби «це всього лише жарт». Атмосфера небезпеки заважає нам розкривати свій потенціал уповні, й через невдалі жарти атмосфера на робочому місці сприймається як ворожа — таким чином нібито безневинний жарт незалежно від мотивів жартівника перетворюється на переслідування, залякування чи настирливе залицяння.
Подібно до чоловіків, жінки, які вірять у рівноправ’я, можуть кепкувати і вдало, і невдало. Але вони усвідомлюють, що жарт, який принижує жінку, тримається на давній традиції принижень — як-от у часи, коли жарти про зґвалтування й побиття дружин у певних колах вважалися смішними.
Гадаємо, варто нам розділ про жарти підсумувати дотепом. Отже:
ЗАПИТАННЯ: Скільком чоловікам треба долучитися до жінок, щоб досягти рівноправ’я?
ВІДПОВІДЬ: Побачимо!
Авторка ілюстрації: Марія Кінович
Іноді корисно подумати про речі, які ви звикли сприймати як належне. Можливо, ви вважаєте, що оскільки жінки становлять половину людства, сучасна медицина приділятиме їм і проблемам їхнього здоров’я половину своєї уваги.
Та насправді знадобився фемінізм, щоби привернути увагу до жіночого здоров’я.
Наприклад, донедавна в медичні дослідження залучали переважно чоловіків. Це призвело до страшних результатів: у 1950-х народжувалася величезна кількість немовлят із недорозвиненими кінцівками, бо їхнім матерям під час вагітності прописували заспокійливий препарат талідомід, який ніколи клінічно не випробовували на жінках чи хоча б самицях тварин.
У жінок є специфічні проблеми, пов’язані зі здоров’ям, які треба вирішувати. Жінка, яку побив чоловік, може звернутися по невідкладну допомогу, але навіть нині більшість лікарів не навчені, як з’ясувати, чи ушкодження, з якими вона звернулася, є результатом насильства, а не нещасного випадку. Дівчина, яка помирає від голоду в спробах схуднути, — це нездорово. Молоді спортсменки й танцівниці, у яких припиняється менструація або не настає статеве дозрівання через зморення на тренуваннях чи виснажливі дієти, — це нездорово. Жінки у певних культурах, які можуть харчуватися лише тим, що не доїли чоловіки й діти, не будуть здоровими. Жінки, які живуть у постійному страху насильства, не можуть бути ані психічно, ані фізіологічно здоровими. Коли жінки змушені приймати ліки через те, що незадоволені життям, — це теж погано.
Нині, у двадцять першому столітті, медицина називає вагітність і пологи «станами, які потребують медичного втручання». Пологи перестали бути відповідальністю повитух і стали медичною маніпуляцією. Завдяки цьому вдалося врятувати багато життів, однак це також призвело до того, що значно більший відсоток жінок піддають кесаревому розтину чи іншим формам медичного втручання, ніж це справді необхідно. Жінки (часто за підтримки своїх партнерів-чоловіків) боролися за право контролювати свою вагітність і процес пологів завдяки новим програмам підготовки акушерів, службам підтримки для вагітних та постійному тискові на медичну спільноту.
Ми прагнемо, щоб жінки жили довгим і здоровим життям. Фемінізм бореться, серед іншого, й за це.