Aa Aa Aa
Aa Aa Aa
Прочитати вголос
Зупинити читання

Тарас Галаневич, OY Sound System — про мелодику, нові пісні та виступи на Сході України

Taras Galanevyč, OY Sound System — pro melodyku, novi pisni ta vystupy na Shodi Ukraїny

Від редакції: Їх називають новим диханням української індітроніки, а трек «Секонд-хенд» не чув (і не підспівував йому) на фестивалях хіба що лінивий. Про написання музики, гастролі на Схід та новий альбом журналіст Микита Козлов розмовляв із саундпродюсером та музикантом дуету OY Sound System Тарасом Галаневичем
Vid redakciї: Їh nazyvajuť novym dyhannjam ukraїnśkoї inditroniky, a trek «Sekond-hend» ne čuv (i ne pidspivuvav jomu) na festyvaljah hiba ščo linyvyj. Pro napysannja muzyky, gastroli na Shid ta novyj aľbom žurnalist Mykyta Kozlov rozmovljav iz saundprodjuserom ta muzykantom duetu OY Sound System Tarasom Galanevyčem
Čytaty latynkoju

Спеціальні можливості

Прочитати вголос
Зупинити читання
Контрастна версія
  — У вас 1 грудня концерт. Що увійде до програми?. Ми будемо виконувати композиції із нашого альбому, поки що єдиного. З нового — зіграємо трек, на який ось-ось вийде кліп, ще речі, які взагалі ніде не звучали. Спочатку вони будуть реалізовані в форматі саундтреку до фільму. Це — декілька робіт, які ми підготували спеціально до показу фільму вже покійного Леоніда Кантера Людина з табуретом. Для концертних виступів ми їх трошки адаптуємо. Із 1 грудня, сподіваюся, ми матимемо змогу їх презентувати. Від редакції: на момент виходу цього матеріалу кліп вже вийшов, а до концерту залишається 2 дні — Потім ці треки увійдуть до EP?. Поки що не готовий чітко відповісти з приводу EP чи альбому. Наразі немало матеріалу накопичено для нового альбому, але кожен з них (треків — ред.) десь на 80% готовий. Їх трішки допрацювати — і можна робити новий альбом. Можливо, зробимо це до Нового року. Але побачимо, що нам дійсність скаже, чи вона не проти (сміється — ред.). — Але майбутній альбом OY Sound System вийде швидше, ніж за 4 роки?. Якщо ми всі будем живі-здорові, то я буду докладати дуже багато зусиль, щоб він вийшов швидше, ніж за 4 роки. За найоптимістичніших розкладів — може навіть ще в 2018-му. — Зараз концертний склад — це ви з Вікторією Родько. Тобі довелося перекваліфікуватись на вокал?. Ми вже більше року виступаємо удвох і так — довелося перекваліфікуватися (до цього чоловічу вокальну партію виконував Марко Галаневич, більше відомий нашим читачам як музикант і вокаліст у DakhaBrakha — прим.ред.). Це — заняття, яким я ніколи не займався і ніколи не планував займатися. Я не виробив чіткого ставлення до фактури вокалу в музичному творі, який ми створюємо. В електронному світі, як на мене, це — просто ще один з інструментів фізичних вібрацій. — Тобто більше ритміка, ніж лірика?. Так, коли у мільярдний раз чуємо про те, яка наша мова мелодійна. В контексті нашої електронної музики ритміка є набагато важливішою. І в цьому контексті англійська мова є більш прикладною. Складається враження, що англійська мова — це ще один набір біточків. Ніби драмсекція, як будівельний матеріал. Звичайно, ми щось намагаємось сказати, або просто пожартувати. Але передусім хочеться створювати продукт, в якому кожен аудіальний вияв був би органічний, не було дисонансів не тільки за тональністю, а й за відчуттями додатковими. Англійська для цього підходить поки що найкраще. — Хто зараз задіяний у творчому процесі?. Найбільше цим займаюсь, напевно, я. Іноді Марко може зліпити якісь фактурки на iPhone — і ми їх потім розвиваємо. Віка (Родько — ред.) за межі вокальних елементів не виходить. — Марко тільки окремі мазки додає?. З одного боку, так. З іншого — чудовий, прекрасний трек Колючка — це практично повністю його дітище. Сьогодні технології дають нам можливість створювати якісний звуковий продукт реально в айфоні. Людина просто має натхнення, час — і щось робить. — Чи важко бути фулл-тайм музикантом? Мені так. Я довгий час працював на телебаченні. Зараз створюю і шукаю музичний контент для одного з арт-просторів Києва — Ти не маєш спеціальної музичної освіти. Це тобі допомагає чи заважає?. Маю підозру, що якби музику мені викладали з дитинства, то такі речі як сольфеджіо мене відштовхнули би від музики дуже надовго. Коли я ходив на гітару, на другому і третьому курсах, і вперше почув про існування сольфеджіо, мені це стало цікаво. Зараз я розумію, що академічні речі точно не завадили би. Але вони не є перепоною для того, щоби щось робити. Якщо говорити пафосно, то я щиру вірю, що електронна музика — мистецьке явище, в якому є шанс створити щось нове. Тут інтертекстуальність дуже часто не працює. Ми — не інструменталісти, у нас інший об’єкт створення. Електронна музика — це, передусім, мистецтво саунду. Створення нових виявів звуку, яких ми ніколи чули. — Ти почав цікавитися електронною музикою, коли був в університеті. В якому університеті ти навчався і на якій спеціальності?. В мене дуже музична спеціальність — лінгвіст. Інститут філології, хорватська мова і література. До музики вони жодного відношення не мали, але до музики мали відношення різні вечірки. Якось я потрапив до чудового клубу Хліб. Усі тусовщики того часу зронюють сльозу при згадці цього клубу. І до тусовки KyivBass. Це — теж освітній елемент, це — теж місіонерство, тому що люди привозили сюди досягнення електронної музики, які суто механічно в наше середовище, особливо через наше телебачення, ніколи би не потрапили. Це був андерграунд. Вони самі розповідали, що коли вони починали, на їхні вечірки приходило 10-12 людей, але вони мали сили продовжувати, тримати свою лінію — і це перетворилося на естетичний культ. Для мене це був переворот. Коли я почув звукові вияви, які там презентувались, в мене виникла потреба відтворювати ці ж шаблони. Це було поштовхом ознайомитись з інструментарієм електронної музики. І я зрозумів, що це купа можливостей, ти нічим не обмежений. — В цей момент ти зрозумів: все, хочу займатись електронною музикою?. Так, коли поставив Ableton і роздуплився, як MIDI-клавіатуру до нього підключити , що в тебе є пульт до таких можливостей — цифра ж нічим не обмежена. Це аналог дорого (сміється — ред.). Досягнення якими ти користуєшся вже надихають і вражають. Ці речі, з усіх, що я за своє життя пробував, приносять найбільше задоволення. — Є думка, що, коли є якісь обмеження, то легше щось зробити. Коли нема рамок, ти губишся. Можливо є якісь жанрові рамки?. Ця схема актуальна, коли у тебе щось замовляють. Тобі кажуть зробити до кіно якусь музику. І коли не описують естетичні рамки, в яких ти маєш рухатись, важко самому визначитися. Ти завжди маєш в голові синдром правок — і тобі в будь-який момент скажуть, що треба все змінювати. Коли ти робиш для себе, не думаєш про рамки. Це ж фан. На рівні якогось щастя. А нащо рамки для щастя? — Саундпродюсер. Чи це “звання” повністю описує твою діяльність?. В українському музичному просторі зіпсоване, здешевлене поняття продюсера. Продюсер просто дає гроші. Це — одна з причин, чому існують ті музичні продукти, які ми бачимо на телебаченні. На Заході поняття саундпродюсингу зовсім інше. Це — не просто діджеї, які крутять свої або не свої композиції. Це — процес створення музичного твору від самого початку до етапу мастерингу. Ти створюєш фактурку, з якої все починається, будуєш трек, потім (електронщики не люблять цього слова) — аранжування. А потім все це зводиш, займаєшся саунд-дизайном. Наш альбом ми на жодні студії не віддавали. Зробили своїми силами на всіх етапах виробництва. — А де ви записувались?. Ми записувались в кімнаті вдома. Деякі види запису вокального ми проводили в приміщеннях, більш адаптованих для звукозапису. Але це не були музичні студії. — Саундпродюсинг — це більше про емоційну чи про раціональну складову?. Тут якраз прийдем до поняття рамок. Але це рамки пов’язані не з технічними можливостями, а з рамками функціонування людського вуха. Якщо ти робиш усі етапи виробництва твору сам, то прийдеш до етапу міксингу — і доведеться докладати різних зусиль, аби адаптувати цей набір звучання різних інструментів, який приносить певні труднощі для нашого вуха. В цьому полягає вся діяльність звукорежисера. Зукорежисери намагаються, щоби кожен інструмент, кожен музичний прояв був досяжний і чутний для слухача. Якщо цього не зробити, то слухач почує банальну кашу. Ти можеш  набрати мільйон різних синтезаторів, які окремо будуть звучати просто офігенно. А разом вони один одного глушать, втрачаються різні додаткові тембри, смачні звукові артефакти, які потрібно виділяти. Наприклад, ти взяв інструмент — і в ньому потрібно обрізати частоти до 120 Гц, тому що вони будуть заважати решті. Це — закони фізики просто-напросто. Ми ж всі творчі люди, але закони фізики ніхто не відміняв, на жаль. — Є погана кава, до неї звикають і сприймають за еталон. Є естрада і попса — це стало для багатьох еталоном. Тому коли чують еспериментальну музику, вживають епітет наркоманщина. Як з цим боротись, як перевчати?. У нас люди — особливо ті, які мають змогу вирішувати, — не готові трошки більше попрацювати. Я зараз маю на увазі історію з квотами. От ти кажеш: Як зробити так, щоби люди, які звикли до поганої кави прийшли до кави хорошої. А як? Її треба принести, ту каву хорошу! А як ти спробуєш, якщо її немає. Це — задача радійників, телевізора, оскільки у нас у країні досі проблеми з інтернетом. Люди не завжди мають змогу сховати тєлік на горище і користуватися альтернативними ЗМІ. Телебачення досі впливає на більшу частину населення. І поки що телебачення транслює те, що транслювало усі 25 років незалежної України. Мені доводилось чути аргументацію радійників з приводу того, яка погана ідея — ці квоти. Насправді це велика можливість для них, оскільки відкрився новий ринок, який жодним чином не врегульований — і це добре. — Але ж квоти не стосуються якості, лише мови.... Я би погодився, якби не було якісної української музики. Оскільки вона є, то квоти мимоволі стосуються і питання якісного. Радійники, на мою думку, користуються цим зовсім інакше, максимально шкідливо, як можна собі тільки уявити. Вони обрали шлях дискредитації цієї ідеї. Це дуже просто: є ідея збільшити відсоток україномовної музики, ну давайте будемо брати україномовний шлак і, звичайно, у нас падатимуть рейтинги, реклама стане дешевше на цих частотах. І потім ми прозвітуємо, що дивіться, які квоти ацтойная штука взагалі. Вони не докладають зусиль, щоби вивчати те, що колись стане ринком. В Америці, де все уже ніби відточено настільки, що і зусиль не треба докладати, радіоресурси мають скаутів, які їздять по гаражах і шукають чувачків, які пилять на гітарах. Вони витрачають на це додаткові зусилля, додаткові гроші. Але в їхньому світі це зветься інвестиції, а у нас — ну, нема шо крутить. Подібні квоти є в більшості демократичних країн. Це — просто боротьба за ринок. Люди, сприймайте це як створення нових робочих місць у цій країні. Ви користувалися 20 років російським продуктом — не просто російськомовним, а іноземним, — у такому важливому ринку як музичний. Ну так вам зараз створюють умови, щоби ви розвивалися. — А з чим ти пов’язуєш стрімкий розвиток української музики?. Я думаю, що це пов’язано з розвитком інтернету. Технології стали доступні, освітні засоби для цих технологій стали доступні. Все більше і більше людей мають можливість споживати хорошу каву. — Існує думка, що культура не була ніколи на часі для держави. Чи на часі зараз?. Держава витрачає гроші на культуру, на жаль. Тому що гроші виділяються на якісь незрозумілі театри: національно-художні-обласних-державних значень. На якісь гуртки, які не створюють нічого. Нафталінщина і шароварщина. Загалом, результатом фінансування державою культури є саме такі продукти. У такій ситуації краще вона краще би пустила ці гроші в АТО, наприклад. Найкраще, що могла би робити держава — не заважати. Водночас ми маємо приклад Донбасу. Усім вже, мабуть, зрозуміло, що крім всього іншого, події на Донбасі стали результатом якраз пасивності держави у сфері культури. Об’єктивною дійсністю є те, що в Авдіївці, наприклад, до війни не було жодного фестивалю. З іншими містами там не краща ситуація. А зараз знайшлося покоління людей, яке за 2018-й створили уже 2 фестивалі у цьому містечку. І якраз за досить потужного сприяння держави. Це — хороші тенденції. — А ви виступаєте у Східному регіоні, щось змінилось?. Ми виступали у квітні там (в Авдіївці — ред.) на фестивалі Авдіївка ФМ. До речі, держава посприяла тому, щоби концерт відбувся. Для цих людей (мешканців Авдіївки — ред.) все змінюється. Та для мене змінюється, тому що моя держава вирішила інвестувати в те, у що ніколи не інвестувала. В серпні ми їздили у Костянтинівку, на другий щорічний фестиваль МОСТ. Це — велике містечко, приходять люди і висловлюють фідбеки. Хтось питає: Всмислє на Soundcloud? А де це?. Воно напевно так і будується. Я переконаний, що освіта все вирішує. — Зараз актуально звертатися до лідерів думок, творчих людей. На твою думку, чи повинна творча людина, музикант висловлювати свою позицію чи ні?. Для мене це просте питання. Музикант, творець, творча одиниця — це людина, чи ні? — Людина. Ага, якщо людина, то вона — елемент соціуму. Соціум — це одна з речей, яка відрізняє нас від тварин. Ми всі — командні гравці. Митець, який заявляє, що він закритий і все створює незалежно від інших людей, закінчиться рівно тоді, коли йому просто перестануть пускати публіку на концерти. Якщо ти — митець, і в тебе є публіка, то ти вже не просто творчєская лічность. Мимоволі ти перетворюєшся на рупор ідей. — Тобто вже є відповідальність?. Так, в тебе є такий нехілий тягар — і мусиш вигрібати. Публіка ж багато уваги та любові віддає своєму кумирові — й мимоволі може почати довіряти  рупору у тих питаннях, у яких вона некомпетентна. Коли цей рупор говорить, що червоні шкарпетки — це жахливо, то дуже ймовірно, що велика частина цієї публіки перестане купувати ці шкарпетки. — Казати, що я людина і відповідаю тільки за себе — це не зовсім правильна позиція? —Якщо ти не живеш в печері, то це просто нечесно. Якщо живеш — ок, але там і живи — Чи є творчість важелем змін?. Творчість може бути важелем, а може і не бути. До цього ми говорили про позамистецький акт, а у мистецтві не все так однозначно. Нещодавно мав розмову із одним шанованим сербом, який відкрив мені очі у питанні Балканщини як жанру. Він вважає, що ця естетика принципово неприйнятна, тому що її можна назвати дуже агресивною. Оскільки це — етніка, там присутня обрядовість. Ми всі знаємо про оркестр весіль і похоронів. Але у них є обряди, які співаються і виконуються з трубами після вбивства людини. Ти вбив людину і танцюєш, це качово звучить. Пісня Kalashnikov — це ж не про прізвище, це про автомат. Чи вкладає автор — в даному випадку ми, у наші твори музичні — якийсь соціальний зміст? Мені як саундпродюсеру це не так важливо. Для мене текстуальна складова є другорядною. Але це не заважає нам мати трек Gangsters of Peace, у якому ми не брешемо. Ми хочемо так, як там говоримо. Читайте також: Казка, та не вигадка: Як 27-річна Україна вела власний Instagram — А бабло — то не всьо, то що всьо (рядок із пісні Gangsters of Peace — прим.ред.)? Подивися, скільки багатих та нещасних людей. Якщо тобі не потрібно Ламборджіні, то ти і не страждаєш, коли його нема. Всі ми маємо потреби і ясно, що гроші, то не всьо, але це дуже важливий аспект. От коли це — самоціль, то ми маємо те суспільство, яке маємо зараз: наші еліти, голодне постсовкове суспільство, яке всі ці роки незалежності приходить до тями. — Ти згадував шароварщину, яку спонсорують. Де межа між шароварщиною і традицією?. 30 однакових костюмів, пошитих на фабриці у Тульській області, у яких виступає український колектив, який танцює у них гопака. Як на мене, головна відмінність від шароварщини полягає в тому, що вона не дає шансів створення нових смислів, на прогрес взагалі. Вони ремісники — в поганому сенсі цього слова. Все, що позбавлене експерименту та пошуку чогось нового, дотичне до такої естетики. Коли я говорю про позбавлене експерименту — не маю увазі класику музичну. Ми ж не називаємо Щедрик шароварщиною. Гарним показником того, що продукт більше ніж шароварщина, є його вихід за межі України. — Чи є розуміння того, куди ми рухаємось?. З одного боку, я бачу дуже багато змін, які телебачення та інші ЗМІ намагаються не афішувати. Я бачу як багато окремих людей намагаються щось створювати, будується купа доріг. Ми поверталися із Костянтинівки у Покровськ — і туди інвестуються гроші. З іншого, мені чітко вбачається намір ЗМІ підготувати публіку перед виборами. Ясно, що ми у своїй більшості втомилися, ясно, що люди хочуть миру, хочуть їсти. Візьмемо хорватську дійсність у конфлікті з сербами, який тривав 8 років. Нам дуже бракує такої згуртованості і витримки. — Як досягти цієї згуртованості?. Все диктує телевізор. Те, що ми зараз маємо комусь вигідно. У нас ситуація складніша (від хорватської — ред.), тому що країна більша і факторів потенційної роздробленості більше. Розмовляв Микита Козлов. Редакція вдячна Богдану Яремчуку за сприяння в організації інтерв’ю.

— У вас 1 грудня концерт. Що увійде до програми?

Ми будемо виконувати композиції із нашого альбому, поки що єдиного. З нового — зіграємо трек, на який ось-ось вийде кліп, ще речі, які взагалі ніде не звучали. Спочатку вони будуть реалізовані в форматі саундтреку до фільму. Це — декілька робіт, які ми підготували спеціально до показу фільму вже покійного Леоніда Кантера «Людина з табуретом». Для концертних виступів ми їх трошки адаптуємо. Із 1 грудня, сподіваюся, ми матимемо змогу їх презентувати.

Від редакції: на момент виходу цього матеріалу кліп вже вийшов, а до концерту залишається 2 дні

— Потім ці треки увійдуть до EP?

Поки що не готовий чітко відповісти з приводу EP чи альбому. Наразі немало матеріалу накопичено для нового альбому, але кожен з них (треків ред.) десь на 80% готовий. Їх трішки допрацювати — і можна робити новий альбом. Можливо, зробимо це до Нового року. Але побачимо, що нам дійсність скаже, чи вона не проти (сміється ред.).

— Але майбутній альбом OY Sound System вийде швидше, ніж за 4 роки?

Якщо ми всі будем живі-здорові, то я буду докладати дуже багато зусиль, щоб він вийшов швидше, ніж за 4 роки. За найоптимістичніших розкладів — може навіть ще в 2018-му.

— Зараз концертний склад — це ви з Вікторією Родько. Тобі довелося перекваліфікуватись на вокал?

Ми вже більше року виступаємо удвох і так — довелося перекваліфікуватися (до цього чоловічу вокальну партію виконував Марко Галаневич, більше відомий нашим читачам як музикант і вокаліст у DakhaBrakha — прим.ред.). Це — заняття, яким я ніколи не займався і ніколи не планував займатися. Я не виробив чіткого ставлення до фактури вокалу в музичному творі, який ми створюємо. В електронному світі, як на мене, це — просто ще один з інструментів фізичних вібрацій.

— Тобто більше ритміка, ніж лірика?

Так, коли у мільярдний раз чуємо про те, яка наша мова мелодійна. В контексті нашої електронної музики ритміка є набагато важливішою. І в цьому контексті англійська мова є більш прикладною. Складається враження, що англійська мова — це ще один набір «біточків». Ніби драмсекція, як будівельний матеріал. Звичайно, ми щось намагаємось сказати, або просто пожартувати. Але передусім хочеться створювати продукт, в якому кожен аудіальний вияв був би органічний, не було дисонансів не тільки за тональністю, а й за відчуттями додатковими. Англійська для цього підходить поки що найкраще.

— Хто зараз задіяний у творчому процесі?

Найбільше цим займаюсь, напевно, я. Іноді Марко може зліпити якісь фактурки на iPhone — і ми їх потім розвиваємо. Віка (Родько — ред.) за межі вокальних елементів не виходить.

— Марко тільки окремі «мазки» додає?

З одного боку, так. З іншого — чудовий, прекрасний трек «Колючка» — це практично повністю його дітище. Сьогодні технології дають нам можливість створювати якісний звуковий продукт реально в айфоні. Людина просто має натхнення, час — і щось робить.

— Чи важко бути фулл-тайм музикантом? Мені так. Я довгий час працював на телебаченні. Зараз створюю і шукаю музичний контент для одного з арт-просторів Києва

— Ти не маєш спеціальної музичної освіти. Це тобі допомагає чи заважає?

Маю підозру, що якби музику мені викладали з дитинства, то такі речі як сольфеджіо мене відштовхнули би від музики дуже надовго. Коли я ходив на гітару, на другому і третьому курсах, і вперше почув про існування сольфеджіо, мені це стало цікаво. Зараз я розумію, що академічні речі точно не завадили би. Але вони не є перепоною для того, щоби щось робити.

Якщо говорити пафосно, то я щиру вірю, що електронна музика — мистецьке явище, в якому є шанс створити щось нове. Тут інтертекстуальність дуже часто не працює.

Ми — не інструменталісти, у нас інший об’єкт створення. Електронна музика — це, передусім, мистецтво саунду. Створення нових виявів звуку, яких ми ніколи чули.

— Ти почав цікавитися електронною музикою, коли був в університеті. В якому університеті ти навчався і на якій спеціальності?

В мене дуже музична спеціальність — лінгвіст. Інститут філології, хорватська мова і література. До музики вони жодного відношення не мали, але до музики мали відношення різні вечірки.

Якось я потрапив до чудового клубу «Хліб». Усі тусовщики того часу зронюють сльозу при згадці цього клубу. І до тусовки KyivBass. Це — теж освітній елемент, це — теж місіонерство, тому що люди привозили сюди досягнення електронної музики, які суто механічно в наше середовище, особливо через наше телебачення, ніколи би не потрапили.

Це був андерграунд. Вони самі розповідали, що коли вони починали, на їхні вечірки приходило 10-12 людей, але вони мали сили продовжувати, тримати свою лінію — і це перетворилося на естетичний культ. Для мене це був переворот. Коли я почув звукові вияви, які там презентувались, в мене виникла потреба відтворювати ці ж шаблони. Це було поштовхом ознайомитись з інструментарієм електронної музики. І я зрозумів, що це купа можливостей, ти нічим не обмежений.

— В цей момент ти зрозумів: все, хочу займатись електронною музикою?

Так, коли поставив Ableton і роздуплився, як MIDI-клавіатуру до нього підключити , що в тебе є пульт до таких можливостей — «цифра» ж нічим не обмежена. Це аналог дорого (сміється — ред.). Досягнення якими ти користуєшся вже надихають і вражають. Ці речі, з усіх, що я за своє життя пробував, приносять найбільше задоволення.

— Є думка, що, коли є якісь обмеження, то легше щось зробити. Коли нема рамок, ти губишся. Можливо є якісь жанрові рамки?

Ця схема актуальна, коли у тебе щось замовляють. Тобі кажуть зробити до кіно якусь музику. І коли не описують естетичні рамки, в яких ти маєш рухатись, важко самому визначитися. Ти завжди маєш в голові синдром правок — і тобі в будь-який момент скажуть, що треба все змінювати.

Коли ти робиш для себе, не думаєш про рамки. Це ж фан. На рівні якогось щастя. А нащо рамки для щастя?

— Саундпродюсер. Чи це “звання” повністю описує твою діяльність?

В українському музичному просторі зіпсоване, здешевлене поняття продюсера. Продюсер просто дає гроші. Це — одна з причин, чому існують ті музичні продукти, які ми бачимо на телебаченні. На Заході поняття саундпродюсингу зовсім інше. Це — не просто діджеї, які крутять свої або не свої композиції. Це — процес створення музичного твору від самого початку до етапу мастерингу.

Ти створюєш фактурку, з якої все починається, будуєш трек, потім (електронщики не люблять цього слова) — аранжування. А потім все це зводиш, займаєшся саунд-дизайном. Наш альбом ми на жодні студії не віддавали. Зробили своїми силами на всіх етапах виробництва.

— А де ви записувались?

Ми записувались в кімнаті вдома. Деякі види запису вокального ми проводили в приміщеннях, більш адаптованих для звукозапису. Але це не були музичні студії.

— Саундпродюсинг — це більше про емоційну чи про раціональну складову?

Тут якраз прийдем до поняття рамок. Але це рамки пов’язані не з технічними можливостями, а з рамками функціонування людського вуха. Якщо ти робиш усі етапи виробництва твору сам, то прийдеш до етапу міксингу — і доведеться докладати різних зусиль, аби адаптувати цей набір звучання різних інструментів, який приносить певні труднощі для нашого вуха. В цьому полягає вся діяльність звукорежисера.

Зукорежисери намагаються, щоби кожен інструмент, кожен музичний прояв був досяжний і чутний для слухача. Якщо цього не зробити, то слухач почує банальну кашу. Ти можеш  набрати мільйон різних синтезаторів, які окремо будуть звучати просто офігенно. А разом вони один одного глушать, втрачаються різні додаткові тембри, смачні звукові артефакти, які потрібно виділяти. Наприклад, ти взяв інструмент — і в ньому потрібно обрізати частоти до 120 Гц, тому що вони будуть заважати решті. Це — закони фізики просто-напросто. Ми ж всі «творчі люди», але закони фізики ніхто не відміняв, на жаль.

— Є погана кава, до неї звикають і сприймають за еталон. Є естрада і попса — це стало для багатьох еталоном. Тому коли чують еспериментальну музику, вживають епітет «наркоманщина». Як з цим боротись, як перевчати?

У нас люди — особливо ті, які мають змогу вирішувати, — не готові трошки більше попрацювати. Я зараз маю на увазі історію з квотами. От ти кажеш: «Як зробити так, щоби люди, які звикли до поганої кави прийшли до кави хорошої». А як? Її треба принести, ту каву хорошу! А як ти спробуєш, якщо її немає.

Це — задача радійників, телевізора, оскільки у нас у країні досі проблеми з інтернетом. Люди не завжди мають змогу сховати «тєлік» на горище і користуватися альтернативними ЗМІ. Телебачення досі впливає на більшу частину населення. І поки що телебачення транслює те, що транслювало усі 25 років незалежної України. Мені доводилось чути аргументацію радійників з приводу того, «яка погана ідея — ці квоти». Насправді це велика можливість для них, оскільки відкрився новий ринок, який жодним чином не врегульований — і це добре.

— Але ж квоти не стосуються якості, лише мови...

Я би погодився, якби не було якісної української музики. Оскільки вона є, то квоти мимоволі стосуються і питання якісного. Радійники, на мою думку, користуються цим зовсім інакше, максимально шкідливо, як можна собі тільки уявити. Вони обрали шлях дискредитації цієї ідеї.

Це дуже просто: є ідея збільшити відсоток україномовної музики, ну давайте будемо брати україномовний шлак і, звичайно, у нас падатимуть рейтинги, реклама стане дешевше на цих частотах. І потім ми прозвітуємо, що дивіться, які квоти «ацтойная штука» взагалі. Вони не докладають зусиль, щоби вивчати те, що колись стане ринком.

В Америці, де все уже ніби відточено настільки, що і зусиль не треба докладати, радіоресурси мають скаутів, які їздять по гаражах і шукають чувачків, які «пилять» на гітарах. Вони витрачають на це додаткові зусилля, додаткові гроші. Але в їхньому світі це зветься інвестиції, а у нас — «ну, нема шо крутить».

Подібні квоти є в більшості демократичних країн. Це — просто боротьба за ринок. Люди, сприймайте це як створення нових робочих місць у цій країні. Ви користувалися 20 років російським продуктом — не просто російськомовним, а іноземним, — у такому важливому ринку як музичний. Ну так вам зараз створюють умови, щоби ви розвивалися.

— А з чим ти пов’язуєш стрімкий розвиток української музики?

Я думаю, що це пов’язано з розвитком інтернету. Технології стали доступні, освітні засоби для цих технологій стали доступні. Все більше і більше людей мають можливість споживати «хорошу каву».

— Існує думка, що культура не була ніколи на часі для держави. Чи на часі зараз?

Держава витрачає гроші на культуру, на жаль. Тому що гроші виділяються на якісь незрозумілі театри: національно-художні-обласних-державних значень. На якісь гуртки, які не створюють нічого. Нафталінщина і шароварщина. Загалом, результатом фінансування державою культури є саме такі продукти. У такій ситуації краще вона краще би пустила ці гроші в АТО, наприклад.

Найкраще, що могла би робити держава — не заважати.

Водночас ми маємо приклад Донбасу. Усім вже, мабуть, зрозуміло, що крім всього іншого, події на Донбасі стали результатом якраз пасивності держави у сфері культури. Об’єктивною дійсністю є те, що в Авдіївці, наприклад, до війни не було жодного фестивалю. З іншими містами там не краща ситуація. А зараз знайшлося покоління людей, яке за 2018-й створили уже 2 фестивалі у цьому містечку. І якраз за досить потужного сприяння держави. Це — хороші тенденції.

— А ви виступаєте у Східному регіоні, щось змінилось?

Ми виступали у квітні там (в Авдіївці ред.) на фестивалі «Авдіївка ФМ». До речі, держава посприяла тому, щоби концерт відбувся. Для цих людей (мешканців Авдіївки ред.) все змінюється. Та для мене змінюється, тому що моя держава вирішила інвестувати в те, у що ніколи не інвестувала. В серпні ми їздили у Костянтинівку, на другий щорічний фестиваль «МОСТ». Це — велике містечко, приходять люди і висловлюють фідбеки. Хтось питає: «Всмислє на Soundcloud? А де це?». Воно напевно так і будується. Я переконаний, що освіта все вирішує.

— Зараз актуально звертатися до лідерів думок, творчих людей. На твою думку, чи повинна творча людина, музикант висловлювати свою позицію чи ні?

Для мене це просте питання. Музикант, творець, творча одиниця — це людина, чи ні?

— Людина

Ага, якщо людина, то вона — елемент соціуму. Соціум — це одна з речей, яка відрізняє нас від тварин. Ми всі — командні гравці. Митець, який заявляє, що він закритий і все створює незалежно від інших людей, закінчиться рівно тоді, коли йому просто перестануть пускати публіку на концерти. Якщо ти — митець, і в тебе є публіка, то ти вже не просто «творчєская лічность». Мимоволі ти перетворюєшся на рупор ідей.

— Тобто вже є відповідальність?

Так, в тебе є такий нехілий тягар — і мусиш вигрібати. Публіка ж багато уваги та любові віддає своєму кумирові — й мимоволі може почати довіряти  рупору у тих питаннях, у яких вона некомпетентна. Коли цей рупор говорить, що червоні шкарпетки — це жахливо, то дуже ймовірно, що велика частина цієї публіки перестане купувати ці шкарпетки.

— Казати, що «я людина і відповідаю тільки за себе» — це не зовсім правильна позиція? —Якщо ти не живеш в печері, то це просто нечесно. Якщо живеш — ок, але там і живи

— Чи є творчість важелем змін?

Творчість може бути важелем, а може і не бути. До цього ми говорили про позамистецький акт, а у мистецтві не все так однозначно.

Нещодавно мав розмову із одним шанованим сербом, який відкрив мені очі у питанні «Балканщини» як жанру. Він вважає, що ця естетика принципово неприйнятна, тому що її можна назвати дуже агресивною. Оскільки це — етніка, там присутня обрядовість. Ми всі знаємо про оркестр весіль і похоронів. Але у них є обряди, які співаються і виконуються з трубами після вбивства людини. Ти вбив людину і танцюєш, це качово звучить. Пісня «Kalashnikov» — це ж не про прізвище, це про автомат.

Чи вкладає автор — в даному випадку ми, у наші твори музичні — якийсь соціальний зміст? Мені як саундпродюсеру це не так важливо. Для мене текстуальна складова є другорядною. Але це не заважає нам мати трек Gangsters of Peace, у якому ми не брешемо. Ми хочемо так, як там говоримо.

Читайте також: Казка, та не вигадка: Як 27-річна Україна вела власний Instagram

— А «бабло — то не всьо», то що «всьо» (рядок із пісні Gangsters of Peace — прим.ред.)?

Подивися, скільки багатих та нещасних людей. Якщо тобі не потрібно «Ламборджіні», то ти і не страждаєш, коли його нема. Всі ми маємо потреби і ясно, що гроші, то не «всьо», але це дуже важливий аспект. От коли це — самоціль, то ми маємо те суспільство, яке маємо зараз: наші еліти, голодне постсовкове суспільство, яке всі ці роки незалежності приходить до тями.

— Ти згадував шароварщину, яку спонсорують. Де межа між шароварщиною і традицією?

30 однакових костюмів, пошитих на фабриці у Тульській області, у яких виступає український колектив, який танцює у них гопака. Як на мене, головна відмінність від шароварщини полягає в тому, що вона не дає шансів створення нових смислів, на прогрес взагалі. Вони ремісники — в поганому сенсі цього слова. Все, що позбавлене експерименту та пошуку чогось нового, дотичне до такої естетики. Коли я говорю про «позбавлене експерименту» — не маю увазі класику музичну. Ми ж не називаємо «Щедрик» шароварщиною.

Гарним показником того, що продукт більше ніж шароварщина, є його вихід за межі України.

— Чи є розуміння того, куди ми рухаємось?

З одного боку, я бачу дуже багато змін, які телебачення та інші ЗМІ намагаються не афішувати. Я бачу як багато окремих людей намагаються щось створювати, будується купа доріг. Ми поверталися із Костянтинівки у Покровськ — і туди інвестуються гроші. З іншого, мені чітко вбачається намір ЗМІ підготувати публіку перед виборами. Ясно, що ми у своїй більшості втомилися, ясно, що люди хочуть миру, хочуть їсти. Візьмемо хорватську дійсність у конфлікті з сербами, який тривав 8 років. Нам дуже бракує такої згуртованості і витримки.

— Як досягти цієї згуртованості?

Все диктує телевізор. Те, що ми зараз маємо комусь вигідно. У нас ситуація складніша (від хорватської ред.), тому що країна більша і факторів потенційної роздробленості більше.

Розмовляв Микита Козлов. Редакція вдячна Богдану Яремчуку за сприяння в організації інтерв’ю.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Вибачте, для коментування необхідно увійти.

1 коментар

спочатку нові
за рейтингом спочатку нові за хронологією
1
Віктор Верба

Гарне інтерв'ю. Дякую!

Ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: