Олександр Мельник
«Як хочу бути як вони»
Є три загадки сучасності — хто такий Бенксі, хто вбив Джона Кеннеді і як ця дівчинка із 50 тис фоловерів в Instagram виглядає як Емілі Ратаковскі, хоча народилася у Жмеринці і до 17 років харчувалася виключно бургерами й шаурмою (про що неодноразово пише у своїх постах).
Instagram продає солодкий міф мільйонам дівчат, жінок і навіть деяким чоловікам — накачані сідниці, біцепси, прес, «підсушені» м’язи та безкінечні переліки корисних продуктів, вправ, мотиваційні псевдофілософські роздуми про «ви — це те, що ви їсте» та 25 рецептів із використанням арахісового молока та зерен чіа. В описі профілю — «фітнес-тренер» чи «консультант-нутриціолог». Фабрика мрій працює 24 години на добу 365 днів на рік. Від умовних Бердичева та Козятина до Одеси й Києва звичайним машам, ксеням, орисям, світланам та дімам і сашам в голову намагаються втовкмачити «прості істини» та «доступність» перетворень свого тіла на телевізійний еталон конкурсів з бікіні-фітнесу.
Мрія непогано продається: навіть у провінції в кожному місті можна знайти доставку «здорової» їжі та веган-ресторани чи кафе, орієнтовані на фанатів ЗОЖ, яким важливо не так щось їсти, як публікувати звіти про все це в Instagram. У фахових тренерів навіть виник напівжартівливий термін «упоротий тренінг» (не плутати з «упертим»). «Сушка» до втрати привабливості, набір маси — до перетворення на напів-Халка. На початку 1990-х вони жерли анаболіки, на початку «десятих» — їдять пророщену пшеницю по 1 чайній ложці. Міфологія телевізора перетворилася на міфологію смартфонів та YouTube — краще від цього не стало.
В голові, в серці, на моніторі
Instagram-фітнес — це помилка того, що вижив, виведена в абсолют десятого ступеня. Одразу зазначу: не йдеться про профі, які заробляють собі на життя та допомагають іншим на фаховому рівні — і працюють в залах більше, аніж в YouTube чи Instagram’i. Не йдеться й про синтолових «качків», котрі будують свою славу на хімії та небезпечній модифікації тіла. Ми говоримо про «фітнес», на основі якого люди, схильні до повноти, шляхом жорсткої (і часто — теж небезпечної) дієти чи голодування скинули пару десятків кілограмів. Основний аргумент «на користь» того, що це можна повторити — фото «до» та «після» та низка мотиваційних красивих селфачів у соцмережі.
Правда в іншому: «похудіння» чи «удосконалення», яке пропагують такі люди без фахового досвіду та освіти — це наочна демонстрація харчового розладу. Вижити на 1 тис кілокалорій на добу чи на сухому голодуванні по 72 години — це не рецепт успіху, це розлад харчової поведінки
«Біль — це так приємно» — нині це не цитата із призабутої пісні гурту Skinhate, а гасло тисяч людей, які вірять у те, що треба «здохнути» в залі, аби стати ідеальним. Кардіотренування та кросфіт — два боги безумців сучасності. А тепер декілька нюансів:
- кардіо — стрес для організму (навіть підготованого), аби знати це, достатньо базової освіти з курсу біології. А ще, якщо ви не прогулювали в школі урок про гормони, стрес викликає викид адреналіну. А адреналін — це те, чого в організмі не може бути у надлишковому стані, бо він впливає на довгостроковий рівень стресу та на скорочення нашим організмом додаткових витрат ресурсів.
- Коли у вашій крові постійно «тусується» велика кількість адреналіну, а м’язи та суглоби і зв’язки знаходяться у постійній напрузі, організм уповільнює обмін речовин та знижує рівень гормонів, які відповідають за нашу репродуктивність (читай — лібідо).
- Більше кардіо — більше користі для зміцнення серця. Але більше кардіо — це більше схильності для (сюрприз!) ожиріння. Поки ви біжите на тренажері — ви стрункі. Перестали бігти — і вже за тиждень все на місці. Instagram-фітоняшки вас про це не попередять (дуже часто вони навіть цього не знають, бо прогулювали уроки з біології у школі).
- Фітоняшка помічає, що «щось не так» — і переходить у другу фазу: стрімко скорочувати кількість калорій (мовляв, «треба менше жерти»). А нестача калорій скорочує рівень енергійності — і відтак, схильність організму до рухливості та навантажень. А там недалечко причаїлися захворювання шлунково-кишкового тракту, розлади сну та порушення роботи залоз (збої менструації у жінок — лише одна з проблем).
Фітоняшки не попередять вас: більша частина калорій витрачається протягом дня — але не в залі. Якщо просто йти пішки, ви за годину «зробите» те саме інтенсивне тренування — але без вражаючих селфачів у зеркалі спортзали. Ви не рухаєтеся протягом дня по 8-10 годин, але потім півтори години «помираєте» в залі? Вітаємо: ви фітнес-наркоман — але це не має нічого спільного із турботою про своє здоров’я.
Біль, який проповідують фіто-фанати (і фанатки) як критерій «вдалого» тренування — це сигнал про проблеми в організмі та заклик про те, що треба припинити робити те, що ви зараз робите. І якщо ви думаєте, що еластичний бинт чи «мотивація» вбережуть вас від травми — це не так.
Молитва про дієти
«Нутриціолог», «фахівець із харчування» та «консультант із здорового способу життя» — дівчата 20-30 років з невідомою освітою (чи взагалі без неї), 1-2 роками досвіду тренувань або роботи помічницею тренера в залі починають проповідувати, й у Instagram збирають багатотисячні армії прихильниць, які думають, що чарівний «план харчування» з середнім чеком в 8-10 тис грн допоможе їм позбутися целюліту в усіх непідходящих місцях.
Проте жодна фітоняшка, яка монетизує свій ідеальний Insta-образ, ніколи не попередить вас про те, що в «програмі» просто максимально зрізано калорії. Ви менше їсте, тож логічно що ви будете важити теж менше. А значить, як тільки ви завершите харчуватися 1 ложкою невідомого зерна і 2 яблуками в день, вага повернеться. І вас знову затягне у чарівну круговерть «курсів», «програм» та «мотиваційних постів» про те, як за 3 тижні скинути 10 кг.
«Гуру» проповідують обмеження та заборону певних харчових продуктів не на основі якихось наукових досліджень чи медичних показів своїх «послідовників» —а просто тому, що таке поєднання продуктів допомогло їм за рахунок запрограмованого розладу харчової поведінки максимально швидко «скинути» зайві кілограми і сформувати більш-менш ідеальне відображення у дзеркалі для селфі.
Проте насправді зі шкільної лави відомо, що якщо споживати за добу менше кілокалорій, аніж витрачати, набір маси відбуватися не буде — а в низці випадків ви будете худати. Хочете побачити, до чого вас може довести «фітоняшество за програмами» — ласкаво просимо до Міннесотського експерименту.
У базовому метаболізмі дорослої людини мінімум в стані спокою складає 1300—1700 кілокалорій на добу. Фітнес-«гуру» з соцмереж пропонують «обрізати» норму для стану активності (а не спокою, прошу зауважити) до 1 тис кілокалорій. Якщо ж додати активність протягом дня, то насправді треба споживати з їжею не менше 2 тис кілокалорій. Висновок: хтось тут каже неправду, коли переконує, що ви зможете жити на 1 тис кілокалорій у день.
Технології, що працюють в інший бік
Якщо відкрити App Store чи Google Play, вас вразить кількість мобільних додатків, які доступні для тренувань, в яких є слово fitness, coach чи ці 2 слова разом. Проблема в іншому — як правило, ці додатки не розраховані на ваші індивідуальні особливості. Так, там є дисклеймер про потребу консультуватися з лікарем. Так, вони розраховані на середньостатистичну людину певного віку. Ні, вони не враховують ваших генетичних особливостей, поточного рівня цукру в крові, стрес-факторів, яких ви зазнаєте щодня в час, коли не тренуєтеся за програмами цих мобільних «помічників».
Фітнес-«гуру» з Instagram доволі часто будуть свої «програми» довкола окремих вправ чи їхнього поєднання саме з цими додатками. При цьому додаток — це лише інструмент відстеження вашого кількісного прогресу та дотримання певних контрольних показників. Але жоден сервіс і жодна платна підписка не враховують те, як конкретно ваш організм реагуватиме на ті чи інші вправи, які наслідки це може мати і які зміни у режимі дня чи харчовій поведінці слід зробити саме вам.
Фітнес як нова релігія — ми це вже проходили
Половина наших читачів не в курсі, та кінець 1980-х для дитини, яка зростала у родині з телевізором — це майже щоденні передачі про аеробіку, силові тренування, біг, цілюще голодування, обливання водою та профілактичну гімнастику (особливо зранку й у вихідні — навіть ще до появи комерційного телебачення). У середині 90-х відбувся повторний «вибух» телепередач «про здоров’я», де різноманітні «гуру» пропагували для «допомоги» спортсменам-самоукам усе — від структурованої води до дихальних вправ та поїдання пророщених зернових культур. Як бачите, фітнес-манія з Instagram — це просто нове пакування для старої як світ нездорової моди на абстрактне «досконале» тіло. Те, що при слідуванні цим «порадам» без консультації медиків ви можете стати інвалідом, нікого не хвилювало ні тоді, ні тепер.
Зворотня сторона зла — «бодіпозитивниці»
Про це явище вже писали і говорили безліч wellness-видань, як правило захоплюючись «сміливістю» чи «креативністю» моделей, чия вага інколи на десятки кілограмів перевищує середні показники для жінок відповідного віку та зросту. Утворивши протилежний полюс до худих, немов скумбрія, «фітоняшок», прихильниці бодіпозитиву намагаються довести, що їм комфортно жити в тілі, яке явно страждає від ожиріння у доволі молодому віці. Тут не йдеться про певну естетичну «норму» чи «стандарти краси». Ви можете скільки завгодно дискутувати про «бразильські стегна» чи ідеальні «об’єми» — але коли раптом людині треба пробігти 100 метрів за автобусом, який от-от поїде, пережити перепад температури в іншому кліматі чи з віком долати щоденно сходи на 5 чи 6 поверх, романтизація «боді-позитиву» кудись зникає у самих «моделей» plus-size. Ви ніколи не замислювалися, чому саме?
Де шукати вихід
Інфантилізм — прикметна риса «покоління Z», яка завдяки Instagram, Musical.ly та Snapchat поширилася, мов та лісова пожежа. Дісталася вона й до індустрії догляду за собою та своїм тілом. «Гуру», які проповідують «мотивацію», як головний рушій для тренувань, часто приховують, що завдяки виграшу у «генетичну лотерею» чи постійним обмеженням вони й стали тими «відьмами, які все їдять та не товстішають». У дорослому житті люди часто (навіть не так — майже завжди) роблять те, що їхній організм реально здатний робити і приймають відповідальність за свої дії, а не оперують критеріями «хочу / не хочу / маю натхнення». Крім того, вихід з «Країни Жиробасів» можна шукати у дисципліні, а не в гортанні безкінечних stories з красивими грудьми та сідницями, поданими у правильному освітленні та під потрібним ракурсом.
Прищепити собі звичку пробігати щодня 3 км чи проходити пішки 10 км набагато складніше, аніж тричі на тиждень «упоротися» в залі для тренувань для ефектних фоточок. Здорова мотивація не потребує того, аби про неї знав навколишній світ. Нарцисизм в комплекті з фанатизмом — навпаки.
Можливо, розпіарені «фітоняшні гуру» не бажають зла усім нам. Просто їм потрібні хронічні латентні товстуни й товстунки, які купуватимуть курси, електронні книжки та «програми харчування» — і множитимуть прибутки від рекламних колаборацій та генеруватимуть усе нові й нові потоки «золота дурнів». А потім, за декілька років, усі перемкнуться з фітнесу-для-селфі на щось іще — і ми побачимо вже знайомі обличчя та нікнейми й за цим новим модним заняттям. Але для того, аби не стати «жиробасом», інколи достатньо поїхати додому з роботи не на тролейбусі чи таксі, а піти пішки.
Матеріал є авторською точкою зору і може не співпадати з офіційною позицією редакції